КулIш Пантелеймон Олександрович (1819-1897) письменник, iсторик, фольклорист, етнограф, перекладач Народився Пантелеймон Олександрович Кулiш 7 серпня 1819 року в мiстечку Воронiж колишнього Глухiвського повiту Чернiгiвськоï губернiï (тепер


- Шосткинський район Сумськоï областi). Панько Кулiш, так вiн згодом пiдписуватиметься, був дитиною вiд другого шлюбу заможного селянина Олександра Андрiйовича i дочки козацького сотника Iвана Гладкого Катерини. Дитинство хлопця пройшло на хуторi пiд Воронежем, де в атмосферi особливоï пошани до народних традицiй, слова, пiснi, казок, легенд, переказiв формувався характер майбутнього письменника. З кiнця 30-х рокiв П.Кулiш - слухач лекцiй у Киïвському унiверситетi. Вступити до цього престижного навчального закладу йому так i не вдалося, оскiльки не мав документального пiдтвердження свого дворянського походження, хоча його батько й був вихiдцем з козацько-старшинського роду. Однак слухання лекцiй на словесному, а згодом на правничому факультетi стали для нього мало не визначальним перiодом життя. Набутi таким чином знання дозволили йому дiстати мiсце викладача у Луцькому дворянському училищi. У цей же час П.Кулiш заявляє про себе як письменник. Пiзнiше П.Кулiш працює на рiзних посадах у Києвi, Рiвному. Опублiкувавши першi роздiли роману "Чорна рада" у журналi "Современник" за 1845 рiк, письменник здобуває визнання громадськостi. Ректор Петербурзького унiверситету П.Плетньов запрошує його на викладацьку роботу до унiверситету. Через два роки, за рекомендацiєю Петербурзькоï Академiï наук, П.Кулiш дiстає направлення у захiднослов
Їянський край для вивчення слов Їянських мов, iсторiï, культури та мистецтва. Вирушає з ним i дружина Олександра Бiлозерська, - вони щойно побралися, i на весiллi боярином у нареченого був Тарас Шевченко, щирий i веселий друг "гарячого Панька". Але недовго тривали захоплюючi часи експедицiï. У польськiй столицi Кулiша заарештовують за належнiсть до Кирило-Мефодiïвського товариства. Пiсля тривалих клопотань йому дiстається, зрештою, не таке вже й суворе покарання, яке закiнчилося поселенням у Тулi. Тут Кулiш осягає мистецтво романiста, перечитуючи свiтову класику, штудiює європейськi мови, плiдно працює як письменник. Згодом, знову ж за допомогою друзiв, вiн домагається вiдмiни суворого режиму й оселяється в Петербурзi. Весь той час продовжує натхненно творити, але заборона друкувати ще дiяла. У 1856
- 1857 рр. з Їявляється нарештi його двотомне видання "Записки о Южной Руси", збiрка безцiнних фольклорно-iсторичних та етнографiчних нарисiв, що викликала загальне схвалення. Особливо успiшним i плiдним у творчому планi був для письменника 1857 рiк. З
Їявився друком роман "Чорна рада", украïнський буквар i читанка
- "Граматка", "Народнi оповiдання" Марка Вовчка пiд його загальною редакцiєю, вiдкривається власна друкарня. Письменник, сповнений грандiозних планiв на майбутнє, чекає цензурних послаблень, клопочеться виданням першого украïнського часопису. Переймаючись патрiотичним вихованням свого народу, приступає до написання "Iсторичних оповiдань", першi з яких "Хмельнитчина" i "Виговщина" з Їявляються в журналi "Основа" у 1861 роцi. Працюючи у Варшавi в 1864
-1868 рр., з 1871 року у Вiднi, а з 1873 - у Петербурзi на посадi редактора "Журнала Министерства путей сообщения", П.Кулiш готує тритомне видання "История воссоединения Руси", яку з розчаруванням i навiть обуренням зустрiла украïнська громадськiсть. Невдовзi вiн i сам переконується у хибностi своïх поглядiв. Довершенням усiх сумнiвiв став Емський указ 1876 року, згiдно з яким заборонялося друкувати укра-ïнською мовою будь-якi тексти. Пантелеймон Кулiш перебирається на хутiр Мотронiвку на Чернiгiвщинi, який перейменовує на честь дружини (лiтературний псевдонiм якоï - Ганна Барвiнок) Ганнина Пустинь. Тут вiн укладає збiрку "Хуторская философия и удаленная от света поэзия", яку пiсля появи у свiт 1879 р. цензура заборонила, видання було вилучено з продажу. В останнi роки свого життя письменник багато перекладає. Сповнений нових творчих задумiв, Пантелеймон Кулiш зустрiчав 1897 рiк, але, на жаль, 14 лютого полум Їяне життя його обiрвалося. Пантелеймон Кулiш був однiєю з найколоритнiших постатей свого часу в украïнськiй лiтературi. Культурницьке подвижництво, що виокремлювало його навiть серед плеяди видатних сучасникiв, захоплено вiтала величезна частина суспiльства, мимоволi утворюючи навколо його особистостi атмосферу творчоï таємничостi. Той постiйний iнтерес пiдтримувався передовсiм самою дiяльнiстю П.Кулiша. В основi ïï - бажання дiйти своïм словом i думкою до найширших народних мас. Саме цим i зумовлена його дiяльнiсть над перекладом Бiблiï украïнською мовою. Саме з цiєю метою вiн брався за видання дешевоï книжковоï серiï "Сiльська бiблiотека". Саме тому вiн послiдовно i твердо здiйснює активну дiяльнiсть на формування в суспiльнiй свiдомостi переконання про життєву необхiднiсть розвитку нацiональноï лiтератури, украïнськоï мови, без нормального функцiонування якоï на всiх рiвнях поступ нацiï неможливий. Життєва позицiя Пантелеймона Кулiша, його громадянська заангажованiсть часто вiдзначалися драматичною суперечливiстю, що iнколи призводило до неоднозначного ïх розумiння i сприйняття суспiльним загалом. Справдi, важко назвати П.Кулiша людиною компромiсiв, але непохитнiсть його стосувалася основного
- збереження самобутностi украïнського народу, його духовних надбань, традицiй, культури. Пристрасна натура письменника мовби металася в постiйному пошуку пристановища для тих високих устремлiнь, що живили його i як людину, i як громадського дiяча. Навiть особисте життя "гарячого Панька" позначене вiдчутними слiдами - рубцями набування того досвiду. Пантелеймон Кулiш одружився з молодшою сестрою свого товариша Василя Бiлозерського Олександрою. 24 сiчня 1847 року вони справили весiлля. Пiсля весiлля молодята вирушили до Праги, куди Пантелеймона Кулiша як молодого перспективного вченого Академiя наук направляла у наукове вiдрядження. Сталося ж непередбачене: по дорозi до мiсця призначення Пантелеймона Кулiша арештовують у Варшавi. Цей страшний удар долi, а згодом - тяжкi роки поневiрянь, злигоднi, полiцейський нагляд гнiтючим тягарем лягли на плечi молодого подружжя. Через нервове перенапруження у Олександри Михайлiвни стався зрив вагiтностi, пiсля якого вона вже не могла стати матiр
Їю. Пантелеймон Кулiш незгоди й випробування тамував у роботi. Як вiн це робив, як iшов по життю, найкраще скажуть слова його побратима Василя Бiлозерського: "Кулiш належав до тих людей, якi своïм благородством, чемнiстю, великодушнiстю i розважливiстю викликають повагу до нього кожного, хто має з ним справу. Вiн чоловiк практичний i дiяльний i не любить хапатися то за одно, то за друге i особливо неприхильний до того, що не схвалено спокiйним глуздом. Дiяльнiсть його найдужче зосередилась на лiтературi й на вдосконаленнi життя, яке вiн переважно вбачає в дiлi, i тiльки дiло вважає iстотнiстю. Всяке захоплення, яке не має певноï корисноï мети, що на неï одразу ж можна звернути увагу, йому одворотно. Життя своє вiн провадив, займаючись лiтературою й живописом; робити добро невiдкладно там, де випадає нагода, - вiн вважає головним обов Їязком". Опорою, пiдтримкою й захисницею стає для письменника в цей перiод його дружина. Але час вiд часу якогось первiсного замiсу ностальгiя охоплювала пристрасну душу письменника. I вiн пробує шукати вихiд у нових романтичних захопленнях. Вiдомий його епiстолярний роман з Олександрою Григорiвною Милорадовичiвною, освiченою панночкою з Калюжинець на Чернiгiвщинi. Олександра Михайлiвна терпляче зносила тяжкi хвилини родинного нерозумiння i мужньо чекала урiвноваження свого коханого чоловiка. Згодом, справдi, ïхнє сiмейне життя налагоджується, i 1858 року вони вирушають за кордон. Але сталося так, що через деякий час Пантелеймон захоплюється звабливою "московкою" Марiєю Маркович. Це був спалах шалених почуттiв пiсля спокiйного платонiчного роману з Милорадовичiвною. Вiн так захопив, заслiпив письменника, що став причиною глибоких душевних страждань: "Я в цiлому свiтi не знаходжу спокою...". Згодом це захоплення минуло, але присмак самотностi, невдоволення чимось вищим лишався. Розпалося i подружнє життя. Щоправда, в украïнськiй лiтературi це захоплення має чiтко закарбований вiдбиток. Саме завдяки старанням як редактора i видавця з
Їявилися на свiт "Народнi оповiдання" колишньоï дружини украïнського фольклориста Опанаса Марковича. А з ними й нове iм Їя - Марко Вовчок (цей псевдонiм для Марiï придумав сам Пантелеймон Кулiш). Окремо стоïть його захоплення Параскевою Глiбовою, першою дру-жиною нашого великого байкаря. Цi й подальшi спроби знайти вихiд з тупикового душевного стану не дають письменниковi анi найменшого заспокоєння. Вiкова мудрiсть, досвiд нелегких лiт переконливо навертали Кулiша до одного: терпiння, вiра, надiя, любов, сподiвання й чекання Лесi, своєï першоï i вiрноï дружини, не замiнити у цьому життi нiчим. Можливо, що саме таке осягнення життя давало йому право пiзнiше сказати: "Так, я щасливий своєю жiнкою: така украïнка, що прямо захват!.. Жiнка розумна, тверда в намiрах, чутлива до бiдувань людських, словом, гiдна найвищого мiсця в громадi". А так згадувала про свого чоловiка уже на схилi свого життя Ганна Барвiнок - Олександра Михайлiвна Бiлозерська-Кулiш: "Я хоч господарством i займалася, та цiлком йому (чоловiковi) спiвчувала, його палким душевним пориванням
- самозреченню, що вiн робив для добра Украïни i розвитку народу. Вiн самозрiкався заради iдеï. Їздив у Галичину й тут усе вiдроджував, бо вони зовсiм денацiоналiзувались, так само як i нашi, забуваючи свою мову рiдну й хто ми. Там польщизна утискує, а тут русицизм, а можна й тi мови знати, навiть потрiбно, i своєï не забувати, i молодим письменникам завжди рукописи виправляв, своï лiтературнi працi вбiк вiдкладав. Вiн мав у собi стiльки магнетизму, що навiки пiдкорив мене собi... Ми прожили 50 рокiв, i бажала б, щоб увесь свiт був наповнений такою тихою чарiвливою нiжною симпатiєю. Поетична його душа регулювала iнодi лад моєï дисгармонiйноï. Бачачи таку довершенiсть перед собою, в образi людини, - це менi iмпонувало, i я дивилась на це явище з подивом i вдячнiстю творцевi й побожно шанувала його, а тепер ще немiчна, утративши його... ...подiбнi люди, як вiн, дуже рiдкiснi - вiками родяться..." Простежуючи все життя Пантелеймона Кулiша: многотрудне, подвижницьке, пристрасне, - мимоволi зупиняєшся на словах, ним же сказаних у "Словi над гробом Шевченка": "Ти говорив своïй непорочнiй музi: Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли, - у нас нема Зерна неправди за собою... Великий i святий завiт! Будь же, Тарасе, певен, що ми його соблюдемо i нiколи не звернемо з дороги, що ти нам проложив єси. Коли ж не стане в нас снаги твоïм слiдом простувати, коли не можна буде нам так, як ти, безтрепетно святую правду глаголити: то лучче ми мовчатимем, - i нехай однi твоï великi речi говорять людям вовiки i вiки чисту, немiшану правду". Вони все i пояснюють. У них увесь Пантелеймон Кулiш, "пiонер культури на Украïнi", за словами М.Зерова. ** Що ж до iдеального революцiонера-громадянина, то бiльшого за Панька Кулiша не знайти. Здається, тiльки вiн один маячить свiтлою плямою з темного украïнського минулого. Тiльки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу захiдного iнтелiгента. /**М.Хвильовий.**/
** Спасибi тобi, Богу милий друже мiй великий, за твоï дуже добрi подарунки i, особливо, спасибi тобi за "Чорну раду". Я вже ïï двiчi прочитав, прочитаю i третiй раз, i все-таки не скажу бiльш нiчого, як спасибi. Добре, дуже добре ти зробив, що подарував "Чорну раду" по-нашому. Я ïï прочитав i в "Руськiй бесiдi", i там вона добра, але по-нашому лучче. /**Т.Шевченко.**/
** Мабуть, я не помилюся, коли скажу, що в тодiшнiй украïнськiй лiтературi ми не знайдемо твору - поезiï, белетристики, публiцистики, - де б так повно, з такою силою переконання було окреслено завдання украïнського нацiонального вiдродження. Кулiш - iдеолог i творець украïнськоï нацiï в ïï шляхетських елементах, Кулiш - консолiдатор розпорошених прошарувань украïнськоï дрiбномаєтковоï iнтелiгенцiï, Кулiш - органiзатор нацiональноï культури... /**О.Дорошкевич.**/
КулIш Пантелеймон Олександрович (1819-1897) письменник, iсторик, фольклорист, етнограф, перекладач Народився Пантелеймон Олександрович Кулiш 7 серпня 1819 року в мiстечку Воронiж колишнього Глухiвського повiту Чернiгiвськоï губернiï (тепер