<< Главная страница

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛIШ (1819 -1897) Пантелеймон Олександрович Кулiш народився 8 серпня 1819р. на хуторi бiля м. Воронежа теперiшньоï Сумськоï областi в козацькiй родинi. Навчався в повiтовому училищi Новгород-Сiверська, у 1836р. закiнчив п'ять класiв Новгород-Сiверськоï гiмназiï. Протягом 1839 -1840 pp. Кулiш навчався на фiлософському та юридичному факультетах Киïвського унiверситету. Але не закiнчив його. У 1841 р. написав прозовi твори: "Циган", "Огненный змей. Повесть из народных преданий". У 1841 -1845 pp. Кулiш викладав росiйську словеснiсть у Луцькiй, Киïвськiй, Рiвненськiй та Петербурзькiй гiмназiях. Пiдтримував дiяльнiсть Кирило-Мефодiïвського братства. У 1846р. письменник опублiкував "Повiсть про украïнський нарiд", яка зiграла не останню роль у справi його арешту. 22 сiчня 1847 р. Кулiш одружився з сестрою В. Бiлозерського - Олександрою Михайлiвною (лiтературний псевдонiм - Ганна Барвiнок), боярином на цьому весiллi був Т. Шевченко. У квiтнi 1847 р. у Варшавi, де за вiдрядженням Петербузькоï Академiï вивчав слов'янськi мови та культури, письменник був заарештований у справi Кирило-Мефодiïвського братства i висланий спочатку до Вологди, а потiм до Тули iз забороною писати й друкуватися. Протягом 1847 -1850 рр. Кулiш перебував на засланнi, працював державним службовцем.


У 1851 р. вiн повернувся до Петербурга, працював урядовцем у Мiнiстерствi державного майна. У 1856р. письменник отримав дозвiл друкуватися. Впродовж 1856 -1857 pp. вийшли два томи етнографiчно-фольклористичноï, iсторiографiчноï, лiтературноï збiрки "Записки о Южной Руси", в якiй Кулiш запровадив новий правопис - "кулiшiвку", яка лежить в основi сучасного украïнського правопису. У 1857р. було вiдкрито "Друкарню П.О. Кулiша", в якiй вийшов альманах "Хата"; для школярiв читанка "Граматка" та украïнський буквар. Письменник доопрацював редакцiï роману "Чорна рада" украïнською та росiйською мовами (перша редакцiя 1846 р. не вийшла друком через арешт автора i заборону його творiв). У 1861 - 1862 рр. Кулiш брав участь у виданнi першого загальноукраïнського часопису "Основа", який на той час став осередком нацiонального руху, надрукував в нiй iсторичнi нариси "Хмельниччина", "Виговшина", публiцистичну працю "Листи з хутора". У 1862 р. письменник видав збiрку поезiй "Досвiтки". Протягом 1864 -1868 pp. Кулiш працював у Варшавi штатним чиновником Установчого комiтету, який здiйснював русифiкаторську полiтику серед полякiв, потiм, у 1873
-1875 pp., служив у Мiнiстерствi шляхiв сполучення. У 1874 -1877 pp. Кулiш видав тритомне дослiдження "История воссоединения Руси", яке викликало обурення украïнськоï громадськостi. У 1882р. письменник видав збiрку "Хуторна поезiя". Наступного року Кулiш вiдiйшов вiд громадськоï дiяльностi й, усамiтнившись у маєтку дружини на хуторi Мотронiвка (тепер у складi є. Оленiвка Чернiгiвськоï областi), присвятив себе лiтературнiй та науковiй працi. У 1893р. письменник видав збiрку поезiй "Дзвiн", а у 1897р. вийшла збiрка "Позичена кобза". 14 лютого 1897 р. Пантелеймон Кулiш помер на хуторi Мотронiвка, де й похований.
П.Кулiш є автором поетичних збiрок "Досвiтки", "Хуторна поезiя", "Дзвiн", "Хуторнi недогарки", роману "Чорна рада", оповiдань "Орися", "Дiвоче серце", "Гордовита пара", драматичних творiв "Байда, князь Вишневецький", "Петро Сагайдачний", "Цар Наливай"; перекладiв та переспiвiв творiв європейськоï та росiйськоï лiтератур, наукових та публiцистичних праць. Першi прозовi твори Кулiша вiдносяться до початку 40-х pp.. XIX ст., коли вiн збирав i дослiджував фольклор. Твори цього перiоду являли собою або лiтературну обробку фольклорного сюжету ("Циган" - про п'яничку, котрий спросоння уявив себе помiщиком, i його пригоди), або поєднання за допомогою нескладного сюжету народних повiр'ïв, переказiв ("Огненный змей. Повесть из народных преданий"); iнодi це були iдилiчнi картини з життя заможноï козацькоï верхiвки, романтизацiя украïнського патрiархального побуту ("Орися", 1844). У 40-х роках Кулiш працював також над романом "Чорна рада", окремi роздiли якого публiкувалися (1845 -1846) у росiйських журналах "Современник" i "Москвитянин". Перший в украïнськiй лiтературi соцiально-iсторичний роман "Чорна рада" (1843
-1857) вiдомий у росiйському i украïнському варiантах. Згадки про роботу над твором зустрiчаються у листах автора до М. Погодiна, у яких твiр фiгурує пiд назвою "Сотник Шрамко i його сини". З росiйського варiанта роману вiдомi лише окремi уривки. Поштовхом до написання твору послужила повiсть М. Гоголя "Тарас Бульба", украïнський фольклор i, в першу чергу, опис нiжинськоï "Чорноï ради" 1663 р. в "Лiтописi Самовидця", де було зазначено: "Року 1663
Зараз по веснi заводиться на новее лихо, чого за iних гетьма-нов не бувало, то ест чорноï ради. [...]..I скоро тая рада стала, i боярин вийшов з намету i почав читати грамоту i указ його царського величества, не дано того скончити, анi слухаючи письма царського величества, зараз крик стався з обох сторон о гетьманство. Однi кричать: - Брюховецького гетьманом! А другiя кричать: - Сомка гетьманом! I на столець обоïх сажають. А далi i межи собою узяли битися, i бунчук Сомков зламали, заледво Сомко видрався през намет царський i допав коня. I iная старшина. А iнших позабивано до кiлька чоловiка. I так сторона Сомкова мусила уступати до табору свойого, а сторона Брюховецького на столець всадили Брюховецького, зопхнувши князя, i гетьманом окрикнули, давши оному булаву i бунчук в руки.
...много Козаков значних чернь позабивала. Которое забой-ство три днi тривало."
Тобто П. Кулiш звернувся до подiй, що вiдбулися в Украïнi пiсля смертi Богдана Хмельницького. Вiд рiзних соцiальних верств на гетьманство були висунутi Павло Тетеря, Яким Сомко, Iван Брюховецький. Останнiй, заручившись пiдтримкою "низiв", здобув булаву, стративши пiсля цього Сомка та його прибiчникiв. Звертаючись до складноï iсторичноï доби, автор свiдомо брався до змалювання не окремих епiзодiв боротьби, а цiлiсного, майже всеохоплюючого показу украïнськоï дiйсностi тих часiв (у романi дiють гетьмани, старшина, городове козацтво, сiчовики, низовики, мiщани, селяни). У творi яскраво вiдчутнi авторськi симпатiï i антипатiï. Будучи виразником iнтересiв старшини, городового козацтва, кармазинникiв, Кулiш не приховує симпатiй до Сомка, ставленика найза-можнiшоï частини украïнського суспiльства, до попа-полковника Шрама. Але письменник змальовує i "тяжко грошовитого" пана Череваня, i справжнього магната Гвинтовку. Соцiально диференцiйовано показав Кулiш ту частину суспiльства, що пiдтримувала
Брюховецького. Тут старi мудрi сiчовики i молодi недосвiдченi запорожцi, селяни й мiщани, навiть старшина. Одних Брюховецький приваблює простотою i доступнiстю; iншi, як Гвинтовка, роблять на нього ставку, використовуючи момент, орiєнтуючись в обстановцi; третi сподiваються помститися багатiям i,пограбувати городову заможну старшину. Система образiв роману вiдповiдає основному завданню твору - показати боротьбу за припинення чвар в Украïнi, за ïï єднiсть. Iнтимна лiнiя не вiдiграє значноï ролi: i Сомко, i Петро, i Кирило Тур, передусiм, учасники гостроï полiтичноï боротьби. У центрi уваги автора Чорна рада i змагання сторiн напередоднi ïï, тому вимальовуються групи персонажiв - представникiв цих сторiн. Важливим для розкриття iдеï твору є образ Сомка. Можна навiть говорити, що Сомко - iдеал гетьмана, з точки зору П. Ку-лiша, носiй думок автора. Сомко бореться за мiцну державу, запорукою якоï має стати гетьман, вiн мрiє про об'єднання Украïни, в якiй iнтереси старшини, а не "низiв", будуть найголовнiшими. Вiн зображується "щирим i незлобливим" лицарем, вiдвертим у своïх поглядах i прагненнях. Для Шрама вiн "щира кюзацька душа", для Петра - "гордий, пишний i розумом високий гетьман... золота голова". Вiн мужньо приймає смерть, вiдмовшвшись вiд можливого порятунку, бо "погибає Украïна". Одноплановiсть зображення Сомка не порушується навiть тодi, коли йдеться про його заручини з Череванiвною: вiн "козак не до любощiв", у нього на думцi не сватання, а як би одiгнати ляхiв до Случi. Для заможноï козацькоï старшини вiн взiрець лицарства, мужнснстi, вiдвертостi i благородства. Причину поразки Сомка на iкористь Брюховецького письменник вбачав тiльки у полiтичнiй корогко-зоростi народних мас, ïх нездатностi зрозумiти, за ким треба йти, хоча одночасно показав, що трудовий люд був ошуканий старшиною. Шрам - найвiрнiший однодумець Сомка, це узагальнений образ старшини запорожцiв, ïхнiх звичаïв, патрiотизму. Вiн - людина цiльноï, мужньоï, сувороï вдачi, загартований i "пошрамований" в боях воïн. У тому ж героïчному ключi змальоовуєгься i син Шрама - Петро. До заможного хуторянського панства належить "iвеселий i негнiвливий" Черевань. Вiн
- уособлення щасливого хутiрського життя. Черевань не вiдзначається таким патрiотичним запалом, як Сомко або Шрам, але щиро ображається, ко"ли його назвали Барабашем. На Чорнiй радi Черевань пiдтримував Сомка, доки не вiдчув небезпеку для себе: "Ой, коли б менi дiобрати-ся живому i здоровому до Хмарища! Нехай тодi радує особi хто хоче!" У ньому переконливо поєднуються риси людини доброï, щироï i водночас пасивноï, безвiдповiдальноï, на яку не можна покластися. Найяскравiшим образом запорожця в романi є, безперечно, Кирило Тур, бо в ньому поєднується i народне уявлення про героïчне плем'я запорожцiв, i авторське ставлення до нього. Вiн зображений як вiдважний, одчайдушний воïн, дня якого "над усе - честь i слава, вiйськова справа", як благородний лицар, здатний до самопожертви. За зовнiшньою байдужiстю, юродством ховається людина, яка правильно орiєнтується в гострiй обстановцi, вболiває за долю Украïни, не пiдтримує авантюрника Брюховецького, готова врятувати власним життям Сомка..Образ Тура подiбний до образiв народних богатирiв, козакiв iз усноï народноï творчостi.
Брюховецький - прямий антагонiст Сомка. Вiн лукавий, пiдступний, хитрий, пiдлий. Обiцяючи зменшити побори старшини i обмежити захоплення нею маєтностей, втираючись у довiр'я простолюду, вiн намагається справити вигiдне враження, бути малопомiтним, скромним. А добившись свого, вiдверто й цинiчно розкривається перед тими, хто його пiдтримував. Пiсля Чорноï ради Брюховецький брутально лає голоту ("мужва невмивана", "дурне мужицтво"), загрожуючи всiх порiвняти батогами, глузує зi старих сiчовикiв. Прибiчником Брюховецького стає новоявлений магнат Гвин-товка. Колишнiй козак, посiвши величезну займанщину, перетворився на пана. По-панському свавiльний вiн iз слугами, з мiщанами, яких називає "хамовим кодлом", "вразькими личаками" i наказує бити й гнати зi свого двору батогами. Його речi та звичаï, на думку Шрама, годились би i звiрю Єремi Вишневецькому. А Черевань влучно пiдмiчає: "То були Вишневецькi та Острозькiï, а тепер пiшли князi Гвинтовки...". Не переконання веде Гвинтовку до Брюховецького - доля Украïни його не хвилює. Вiн спритно орiєнтується, на чиєму боцi тимчасова перевага, щоб не програти. Хоч Кулiш змалював постатi авантюрника Брюховецького i його прибiчникiв дещо однобоко, свiдомо перебiльшивши ïх негативнi риси, роман звучить досить реалiстично. А змалювання образiв у "Чорнiй радi" являє собою безумовне досягнення украïнськоï прози наданому етапi розвитку великого епiчного жанрового рiзновиду. Здобутком Кулiша як першого украïнського романiста є структура твору. Кулiш домiгся послiдовного, логiчного розгортання сюжету. Якщо мають мiсце такi докладнi описи, як зображення Хмарища, хутора Гвинтовки чи прощання запорожцiв зi свiтом, то це спосiб введення нових персонажiв до твору, а не етнографiчнi екскурси. Письменник визначив iдейний центр твору, навколо якого зосереджував основнi лiнiï, - рада 1663 p., де розв'язується основний конфлiкт. Це кульмiнацiя. Проте зiткнення двох ворожих сторiн готується вже з першого роздiлу всiм розвитком сюжету. Цiлеспрямовано розвивається основна сюжетна лiнiя - показ чвар в Украïнi за гетьманську булаву пiсля смертi Б. Хмельницького, збагачення старшини, соцiальнi суперечностi мiж багатою верхiвкою i незаможними шарами украïнського суспiльства, що й призводить до драматичного конфлiкту.
Твiр "Чорна рада" був першим романом в украïнськiй лiтературi, став школою для наступних поколiнь прозаïкiв у тому, як будувати захоплюючий сюжет, як створювати яскравi романтичнi образи, як майстерно компонувати, як забезпечити живий колорит епохи. "Спасибi тобi, Богу, милий друже мiй великий, за твоï подарунки i особливо - за "Чорну раду", - писав Кулiшевi Тарас Шевченко, - я вже ïï двiчi прочитав, прочитаю i третiй раз i все-таки не скажу бiльш нiчого, як спасибi". Роман "Чорна рада" засвiдчив, що украïнський народ має давню i гiдну пошани iсторiю, велику культуру. Щедро використовуючи фольклор, опоетизовуючи народний побут, Кулiш тим самим звеличив самобутнiсть духовного життя нашоï нацiï. Своïм романом письменник ставив перед читачем глибоко гуманнi та високоморальнi iдеали, якi й формували естетичнi смаки украïнцiв.
ОСНОВНI ТВОРИ: Роман "Чорна рада", поетичнi збiрки "Досвiтки", "Хуторна поезiя", "Дзвiн", "Хуторнi недогарки", "Позичена кобза", поема "Магомет i Хадиза", оповiдання "Орися", "Дiвоче серце", "Гордовита пара", драми "Байда, князь Вишневецький", "Петро Сагайдачний", "Цар Наливай".
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Гнiдан О., Осьмак Н. Свiтогляд Пантелеймона Кулiша // Дивослово.
- 1991. - - 10. 2. Гончар О. Роман "Чорна рада" П. Кулiша в школi // Слово i час.
- 1992. - - 9. 3. Жулинський М. Пантелеймон Кулiш: Лiтературний портрет //Кулiш П. Чорна рада.
- К., 2000. 4. Маланюк Є. В Кулiшеву рiчницю // Дивослово. - 1994. - 8. 5. Нахлiк Є. Пантелеймон Кулiш // Iсторiя украïнськоï лiтератури XIX ст.: УЗ кн. - К., 1996. - Кн. 2. 6. Слоньовська О. "Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали...": Аналiз роману Пантелеймона Кулiша "Чорна рада" //Дивослово. - 1994. - - 12.
ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛIШ (1819 -1897) Пантелеймон Олександрович Кулiш народився 8 серпня 1819р. на хуторi бiля м. Воронежа теперiшньоï Сумськоï областi в козацькiй родинi. Навчався в повiтовому училищi Новгород-Сiверська, у 1836р. закiнчив п'ять класiв Новгород-Сiверськоï гiмназiï. Протягом 1839 -1840 pp. Кулiш навчався на фiлософському та юридичному факультетах Киïвського унiверситету. Але не закiнчив його. У 1841 р. написав прозовi твори: "Циган", "Огненный змей. Повесть из народных преданий". У 1841 -1845 pp. Кулiш викладав росiйську словеснiсть у Луцькiй, Киïвськiй, Рiвненськiй та Петербурзькiй гiмназiях. Пiдтримував дiяльнiсть Кирило-Мефодiïвського братства. У 1846р. письменник опублiкував "Повiсть про украïнський нарiд", яка зiграла не останню роль у справi його арешту. 22 сiчня 1847 р. Кулiш одружився з сестрою В. Бiлозерського - Олександрою Михайлiвною (лiтературний псевдонiм - Ганна Барвiнок), боярином на цьому весiллi був Т. Шевченко. У квiтнi 1847 р. у Варшавi, де за вiдрядженням Петербузькоï Академiï вивчав слов'янськi мови та культури, письменник був заарештований у справi Кирило-Мефодiïвського братства i висланий спочатку до Вологди, а потiм до Тули iз забороною писати й друкуватися. Протягом 1847 -1850 рр. Кулiш перебував на засланнi, працював державним службовцем.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация