Максимович Михайло Олександрович (1804-1873) вчений-природознавець, iсторик, фольклорист, письменник Народився 3 вересня 1804 року на хуторi Тимкiвщина Золотонiського повiту Полтавськоï губернiï у родинi збiднiлого дворянина, предки якого у XVII


ЇXVIII столiттях займали високi посади в козацькому вiйську, зокрема Самiйло Величко згадує про переяславського знатного вiйськового товариша Василя Максимовича. Виховувався пiд впливом дядькiв по матерi, Iллi Максимовича, доктора права та фiлософiï Харкiвського унiверситету, та Романа Максимовича, викладача грецькоï та римськоï словесностi у Московському унiверситетi. Початкову освiту здобув у Золотонiському Благовiщенському монастирi, потiм вступив до Новгород-Сiверськоï гiмназiï, де почав збирати украïнськi народнi пiснi. По закiнченнi Новгород-Сiверськоï гiмназiï 1819 року вступив на фiлологiчне вiддiлення Московського унiверситету. Провчившись два роки, перейшов на природниче вiддiлення, де вивчав фiзику й математику. 1823 року, по закiнченнi навчання, залишений для науковоï роботи. Того ж року публiкує свою першу наукову працю "Про систему рослинного царства". 1824 року вийшла в свiт перша книга М.Максимовича "Головнi особливостi зоологiï, або Наука про тварин". У той перiод продовжує дослiджувати фольклор та етнографiю. 1827 року виходить збiрник "Малоросiйськi пiснi, виданi М.Максимовичем". Того ж року захищає магiстерську дисертацiю на тему "Про системи рослинного царства". 1833 року вийшла "Книга Наума про великий Божий свiт", що мiстить науково-популярнi розповiдi про будову Землi, сонячноï системи, Галактики. Ця книга протягом сорока рокiв одинадцять разiв перевидавалася. 1833 року М.Максимович здобуває ступiнь доктора бiологiчних наук та звання професора, стає завiдуючим кафедрою ботанiки Московського унiверситету. 1834 року виходить його збiрник "Украïнськi народнi пiснi". У травнi 1834 року М. Максимовича запрошують до щойно створеного Киïвського унiверситету святого Володимира, де вiн спершу працює професором, а з жовтня того ж року стає першим ректором. З 1835 року у зв Їязку з хворобою йде з посади ректора i залишається професором. Присвячує себе вивченню украïнськоï та росiйськоï iсторiï, дослiджує "Слово про Iгорiв похiд", 1837 року публiкує його переклад росiйською мовою.1839 року написав працю "Сказання про Колiïвщину", яку цензура заборонила друкувати. 1840 року видає перший номер iсторичного альманаху "Киевлянин". 1843 року публiкує наукову працю "Про Петра Конашевича Сагайдачного". До 1845 року читає лекцiï у Киïвському унiверситетi, працює у Киïвськiй археографiчнiй комiсiï, де вперше познайомився з Т.Шевченком. Того ж року через погiршення здоров Їя виходить на пенсiю, оселяється на хуторi Михайлова Гора Золотонiського повiту Полтавськоï губернiï. Виïжджає для роботи в архiвах та бiблiотеках до Москви, Петербурга, Києва, публi-кує багато iсторичних праць. Листується i зустрiчається з багатьма дiячами науки i культури, зокрема з Т.Шевченком, В.Бєлiнським, Д.Писарєвим, М.Гоголем. Бере участь у наукових дискусiях, заперечує норманську теорiю походження Русi-Украïни, розвiнчує погодiнську теорiю, за якою Украïна - це лише Пiвдень Росiï, ïï "окраïна". 1856 року публiкує на цю тему "Фiлологiчнi листи до М.Погодiна", у яких захищає самобутнiсть украïнського народу, його культури та мови. 1857 року друкує переклад "Слова про Iгорiв похiд" украïнською мовою. 1859 року М.Максимович видав перший номер альманаху "Украïнець", в якому вмiщено багато матерiалiв з iсторiï Украïни. Того ж року на хутiр Михайлову Гору приïжджає Т.Шевченко, який написав там портрет Михайла Максимовича та його дружини Марiï Василiвни. 1860 року публiкує полемiчну статтю "Оборона украïнських повiстей Гоголя". У травнi 1861 року М.Максимович бере участь у похоронi Т.Шевченка у Каневi, пише вiрш "На смерть Т.Г.Шевченка". 1871 року М.Максимовича обрано членом-кореспондентом Петербурзькоï Академiï наук. Того ж року вiн бере участь у Третьому Всеросiйському з Їïздi природознавцiв у Києвi. У Петербурзi побачили свiт "Листи про Киïв та спогади про Тавриду". 10 грудня 1873 року М.Максимович помер.
Михайло Максимович завдяки рiзнобiчностi свого обдаровання залишив однаково помiтний слiд як у галузi природознавства, ботанiки, хiмiï, зоологiï, фiзики, якими вiн активно займався у 1823 -1834 роках, так i в галузях мовознавства, фольклору, етнографiï, iсторiï, археологiï, що ïм вiн присвятив пiзнiший перiод своєï дiяльностi аж до останнiх днiв життя. Максимович зробив значний внесок у пiдготовку двох великих вiдкриттiв у природознавствi. Ще в раннiх своïх працях вiн висловлював гiпотези, якi пiзнiше було пiдтверджено грунтовними фундаментальними дослiдженнями, - про обмiн речовин i клiтинну будову живих органiзмiв. Важливим вiдкриттям Максимовича були його докази про еволюцiю тваринного свiту, причинами якоï є змiна умов довколишнього середовища. Свiтоглядним пiдгрунтям поглядiв Максимовича у природознавствi були матерiалiзм М.Ломоносова та натурфiлософськi iдеï Шеллiнга, якi вчений засвоïв на лекцiях М.Павлова. Вiн розвивав шелiнгiанську теорiю розвитку i єдностi реального та iдеального, суб Їєктивного та об Їєктивного свiту. Вчений стверджував, що методом природознавства як науки є проникнення у внутрiшню суть проблеми, створення стрункоï системи знань. Обстоюючи iдею матерiальноï єдностi свiту, доводячи, що все в природi складається з єдиноï всезагальноï речовини-матерiï, вiн переконував, що органiчна природа виникає на певному етапi з неорганiчноï природи у процесi ïï складних перетворень, а iснуюча реальнiсть не залежить вiд свiдомостi. Природа проникає у свiдомiсть людини через органи почуттiв. Нашi знання про природу є вiдображенням предметiв i явищ, якi iснують реально, а не є втiленням якоïсь iдеï. Максимович не сприймав також абсолютизацiï рацiональних форм освоєння дiйсностi, вузького емпiризму, виступав за єднiсть теорiï з практикою, аналiзу й синтезу, вимагав конкретного iсторичного пiдходу до вивчення явищ природи, культури, суспiльного життя, врахування iсторичного досвiду, умов та рiвня науки того чи iншого часу. Водночас вiн висловлював новаторськi для свого часу думки, що науку, технiку, людський розум слiд скерувати не на революцiйнi змiни й створення чогось нового, а на об Їєктивне вивчення, засвоєння й розумне використання вже створеного природою. Цi думки, втiленi у найголовнiших природознавчих працях вченого - "Про системи рослинного царства", "Головнi особливостi зоологiï, або Наука про тварин", "Книга Наума про великий Божий свiт", на багато рокiв попередили дослiдження Чарльза Дарвiна й поставили Максимовича в ряд фундаторiв вiтчизняноï природознавчоï науки. Лекцiями Максимовича на кафедрi ботанiки Московського унiверситету захоплювалися О.Герцен i М.Лермонтов. Наполеглива праця i великi здiбностi сприяли тому, що у 1833 роцi, коли М.Максимовичу було лише 29 рокiв, йому присуджено науковий ступiнь доктора бiологiчних наук i звання ординарного професора. Ще пiд час захисту магiстерськоï дисертацiï у 1827 роцi Михайло Максимович пiдготував i видав першу в Росiï i Украïнi збiрку "Малоросiйськi пiснi". Пiзнiше дослiдник видав збiрки украïнських народних пiсень у 1834 i 1849 роках. До багатьох пiсень Максимович додавав докладнi iсторичнi коментарi, якi давали можливiсть глибше зрозумiти ïх змiст i водночас життя украïнського народу. Збiркам Максимовича дав високу оцiнку М.Гоголь. О.Пушкiн використав ïх у своïй поемi "Полтава". Iван Франко пiдкреслював, що видання Максимовича мали великий вплив на формування патрiотизму в багатьох передових людей Украïни. А росiйський композитор О.Аляб Їєв, з яким М.Максимович був у дружнiх стосунках, поклав на музику 25 пiсень iз збiрки "Малоросiйськi пiснi". Фундаментальна праця Максимовича "Днi i мiсяцi украïнського селянина", статтi "Що таке думи" та "Замiтки про побутовi пiснi" стали першоосновою етнографiï як науки. На прикладi збiрок украïнських пiсень та iнших своïх дослiджень Максимович показав, що народне мистецтво є найвищим типом мистецтва, воно є взiрцем для письменства та iнших видiв творчостi. Украïнський народ є володарем такоï культури, яку можна поставити врiвень з кращими взiрцями народноï культури Європи. Творцем цiєï культури є саме та безiменна маса покрiпаченого й пригнобленого народу, на яку з погордою дивиться частина малоросiйського спольщеного чи зрусифiкованого украïнського панства та великоросiйська iнтелiгенцiя в особi Аскоченського, Соловйова, Погодiна. На прикладах з фольклору та "Слова про Iгорiв похiд" Максимович доводив, що украïнська мова цiлком самостiйна, а не зiпсоване росiйське "наречие", як вважав його опонент М.Погодiн. Украïнська мова зародилася у найдавнiшi часи, про що свiдчать численнi украïнiзми у "Словi про Iгорiв похiд", i самi украïнцi є автохтонами на теренi вiд Дунаю до Дону. Такими смiливими й небезпечними на той час науковими висновками Максимович вселяв у сучасникiв-украïнцiв почуття гордостi за свiй народ, обстоював його самостiйнiсть, рiвнiсть з iншими народами та право на своє життя i нацiональну культуру. А надрукованi 1863 року в журналi "День" "Новi листи до Погодiна про старобутнiсть малоросiйського нарiччя" остаточно завдали поразки погодiнськiй теорiï про старшiсть "великоруськоï" мови над "малоруською". У написанiй 1837 року працi "Звiдки походить руська земля за сказанням Несторовоï повiстi та за iншими старовинними писаннями руськими" вчений рiзко виступив проти норманськоï теорiï походження Русi. Вiн переконливо доводив, грунтуючи своï твердження на фольклорнiй i мовознавчiй базi та лiтописних джерелах, що засновниками Киïвськоï Русi були слов Їянськi племена, якi боролися за незалежнiсть своєï землi вiд iноземних загарбникiв - степових кочовикiв, норманських купцiв-грабiжникiв та польських феодалiв. Багато рокiв Максимович присвятив вивченню "Слова про Iгорiв похiд", написавши про цю пам
Їятку сiм праць, що не втратили свого значення й нинi. В украïнськiй лiтературi вiн вперше здiйснив переклад "Слова" на украïнську мову, показавши ïï сучасникам як пам Їятку власне украïнськоï мови. Як справжнiй вчений, який керується у своïх висновках документами та матерiалами архiвiв, лiтописами, народною пiсенною творчiстю i намагається бути незалежним вiд можновладцiв та полiтичноï ситуацiï, Максимович виступав проти дворянсько-шовiнiстичноï концепцiï в поглядах на iсторiю украïнського козацтва. Вiн доводив, що козаки сформувалися з народних мас у результатi тих соцiальних процесiв, що вiдбувалися в Украïнi, а не з волi польського короля, який органiзував ïх для захисту кордонiв вiд татар. Iсторично вiдомими, вважав Максимович, козаки стали вже пiсля 1471 року, коли Киïвське князiвство було перетворене на воєводство й розвинулося пiд началом старости черкаського i канiвського Євстафiя Дашкевича з 1508 по 1536 роки. Захищав украïнський вчений козацтво i вiд польських аристократiв, що дивилися на запорозьке лицарство як на холопство, бидло та розбiйникiв. Водночас вiн показав у своïх дослiдженнях, зокрема у "Сказаннi про Колiïвщину", масовi насильства шляхти над украïнським народом. Це дослiдження заборонила цензура, й лише пiсля смертi автора, 1875 року, воно побачило свiт. Максимович був першим iсториком стародавнього Києва, присвятивши йому двадцять п Їять статей. Вiн уперше показав роль Петра Могили в будiвництвi украïнськоï культури, розповiв про iсторiю створення багатьох киïвських пам
Їяток, зокрема Трьохсвятительськоï, Воздвиженськоï, Iоаннiвськоï церков, Хрещатика, Золотих ворiт, мiських валiв, узвозiв. Обороняючи рiдну культуру вiд нападок iмперських науковцiв, вiн у листах до князя Вяземського знову рiшуче виступає проти панславiзму з росiйським обличчям, а фактично проти русифiкацiï украïнськоï культури, iгнорування украïнськоï мови як мови великого окремого народу. Вiн стверджував, що украïнська мова виникла ще в часи Киïвськоï Русi, ранiше за росiйську. Максимович своïм прикладом запалив багатьох на збирання й дослiдження украïнськоï старовини. Внаслiдок численних подорожей по Украïнi вiн створив новаторськi для того часу працi "Украïнськi стрiли стародавнiх часiв, що були зiбранi понад Днiпром бiля Михайловоï гори", "Про предмети давнини, що були переданi автором у музей Московського археологiчного товариства", "Археологiчнi записки про Киïв та його околицi", що започаткували украïнську археологiчну науку. Михайло Максимович як людина енциклопедичних знань та широких iнтересiв головне завдання ученого iсторика й археолога вбачав не у самодостатньому збираннi скарбiв для поповнення музеïв чи приватних колекцiй можновладцiв, а в поширеннi знань серед народних мас, у вихованнi поваги до рiдноï iсторiï та культури. Як визначний учений, громадський дiяч, педагог i просвiтитель, вiн був одним iз зачинателiв боротьби за культурний розвиток украïнського народу.
/*Не покину, поки згину, мою Украïну.*/ /**М.Максимович.**/
** Бався, радiй, душе людська, для того людина тяжко працює, щоб жити, а це значить - веселитися, радiти свiтом, а не страждати в горi... /**М.Максимович.**/

Максимович Михайло Олександрович (1804-1873) вчений-природознавець, iсторик, фольклорист, письменник Народився 3 вересня 1804 року на хуторi Тимкiвщина Золотонiського повiту Полтавськоï губернiï у родинi збiднiлого дворянина, предки якого у XVII