ЄВГЕН МАЛАНЮК (1897 -1968) Євген Филимонович Маланюк народився 20 сiчня 1897р. в Ново-Архангельську на Херсонщинi в родинi украïнських iнтелiгентiв. Спочатку вiн навчався в реальнiй школi в Єлисаветградi, а потiм - у Петербурзькому полiтехнiчному iнститутi. У1914 р. юнак подав документи до Киïвськоï вiйськовоï школи, яку закiнчив, отримавши звання офiцера, i став начальником кулеметноï команди 2-го Туркестанського стрiлецького полку на Пiвденно-Захiдному фронтi. 1917 р. вiн перейшов у розпорядження полковника Мiшковського, котрий пiд час встановлення гетьманськоï влади в Украïнi став керiвником оперативного вiддiлу Генерального штабу (побачене в цей час потiм вiдбивалось i на творчостi Є. Маланюка). У 1920р. разом з Армiєю УНР (Украïнськоï Народноï Республiки) Є. Маланюк емiгрував, спочатку жив у Калiшi в таборi для iнтернованих украïнських частин. У 1922 р. вiн разом з Ю. Дараганом заснував журнал "Веселка". Наступного року вiн закiнчив Подєбрадську академiю в Чехо-Словаччинi, отримав диплом iнженера, працював за фахом у Польщi. У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збiрка Є. Маланюка "Стилет i стилос", у 1926р. у Гамбурзi вийшла книжка "Гербарiй". 1929р. - Є. Маланюк очолив у Варшавi лiтературне угруповання "Танк". Протягом" 1930 -1939 pp. у Парижi та Львовi виходили збiрки "Земля й залiзо", "Земна мадонна"г "Перстень Полiкрата". У 1945р. Є. Маланюк опинився в Захiднiй Нiмеччинi, увiйшов до складу МУРу (Мистецький украïнський рух), 1949 р. - переïхав до США. У 1951 -1966 pp. вийшли його твори: збiрки "Влада" (Фiладельфiя, 1951); "Поезiï в одному томi" (Нью-Йорк, 1954); "Остання весна" (Нью-Йорк, 1959); "Серпень" (Нью-Йорк, 1964); поема "П'ята симфонiя" (Нью-Йорк, 1953), два томи


есеïстики: "Книги спостережень" (Торонто, 1962. Т. 1; Торонто, 1966. Т. 2).
У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання украïнських письменникiв "Слово". 16 лютого 1968 р. письменник помер у передмiстi Нью-Йорка. Найголовнiшою iдеєю, iдо проймала i поезiю, i есеïстику Є. Маланюка, була щея украïнськоï державностi. Усiєю своєю творчiстю поет прагнув дати вiдповiдь на запитання: що являє собою украïнська культура, яке мiсце вона посiдає серед iнших культур, що є причинами тогочасного занепаду краïни, як вiдродити украïнську державнiсть. У розв'язаннi цих проблем важливу роль Є. Маланюк вiдводив ролi поета, бо вважав, що поет - це своєрiдна ланка мiж Богом i землею, людьми: Як в нацiï вождiв нема, Тодi вождi ïï поети. (Посланiє) У збiрцi "Стилет i стилос" вiн спробував розв'язати давню, якщо не сказати одвiчну, проблематику свiтовоï лiтератури: що має бути найголовнiшим у художнiй творчостi - краса чи служiння iнтересам суспiльства. У вiршi "Стилет чи стилос?" Є. Маланюк вдається до символiчного осмислення проблеми: стилос - так називалась паличка для писання на вощанiй дощечцi, а стилет
- це невеликий кинджал з тонким тригранним клинком. Автор усвiдомлює неможливiсть однобокого розв'язання цiєï проблеми: Стилет чи стилос? - не збагнув. Двояко v Вагаються трагiчнi терези. Не кинувши углиб надiйний якор, Пливу й пливу повз берега краси. хоча й схиляється на користь стилосу. Але вiн усвiдомлює, що реалiï украïнського життя такi, що митець мусить виховувати свою нацiю, мусить боротись за свою державу, проте не забувати, що насамперед вiн все-таки митець i не може не помiчати краси. Є. Маланюк з болем усвiдомлював, що Украïнi бракує украïнцiв, натомiсть багато "малоросiв" i "хахлiв" - ось найважливiший iсторичний урок. I саме поезiя, як це засвiдчила поява Тараса Шевченка, здатна була не лише збудити нацiю, а й пiдготувати ïïдо грядущих випробувань. Поетична творчiсть Є. Маланю:
ка творила в словi все те, що було вiдсутнiм у реальностi, яка його оточувала. Частсгпоет вдавався до iсторiï, прагнучи осмислити минуле, сучасне й зазирнути в майбутнє. Наприклад, у вiршi "Знаю - медом сонця, ой Ладо" вiн змальовує Украïну в образi Еллади
- однiєï з наймiцнiших краïн минулого, колиски європейськоï цивiлiзацiï, захоплюючись i милуючись ïï красою та величчю, а в циклi "Псальми степу" поет звинувачує Украïну в надмiрнiй покiрностi та безвiльностi: Тебе б конем татарським гнати, I - тiльки просвистить аркан - Покiрливо пiдеш сама Ти З лукавим усмiхом у бран. Не забуває автор дорiкнути й собi за вiдсутнiсть справжньоï синiвськоï любовi до матерi-землi. Вiн усвiдомлює, що не може називатись по-справжньому люблячим сином - скорiше варваром, дикуном: Тепер, коли кругом руïни й вiтер, Я припадаю знов до Твоïх нiг, - Прости, прости, - молю, невтiшний митар. Прости, що я - останнiй печенiг. Прости, що я не син, не син Тобi ще, Бо й Ти - не мати, бранко степова! З Твоïх степiв летять птахи зловiщi, А я творю зневажливi слова. Отже, образ "Степовоï Еллади" - Украïни пронизаний жiночим началом, персонiфiкується в рядi жiночих образiв-символiв, протилежних один одному: Земна Мадонна й Антимарiя, кохана й розпусниця, свята й вiдьма. Почуття любовi змiнюється почуттям ненавистi, слова слави - словами прокляття. Поет вiрить, що вогонь вiйни може очистити, збудити Украïну, а якщо нi, то прирече ïï на загибель разом з ворогами:
Усiм огнем твоєï тьми. Всiм пеклом зради й самозгуби Ти переможця обiйми, Вцiлуй свою отруту в губи! (Антимарiя) Проте справжня вiйна виявилась значно жахливiшою за поетичнi уявлення. Все частiше поет почав порiвнювати свого лiричного героя з образом Одiссея, який повертається на батькiвщину, для якого важливiша вже не сама вiйна, а дорога повернення. Це не свiдчить про злам у шкалi етичних цiнностей поета, скорiше
Ї- це змiщення акцентiв у мотивах, що постiйно були присутнi в його творах, бо друга книга поета "Гербарiй" мiстила вже переважно iнтимну, особистiсну лiрику. Цю змiну не слiд пояснювати вiдмовою Є. Маланюка вiд державницькоï iдеï
- лише як переоцiнку засобiв ïï осягнення, перевтiлення суворого пророка та "iмператора строф" в особу - теж царського роду, але до часу невпiзнанну i загублену серед чужинного люду
- Одiссея, котрий затято вiдшукує дорогу до свого дому й родини. Прокляття, що вряди-годи проривається з його вуст, стосується вже не степовоï Еллади, а лiтератури, яка не виправдала його сподiвань: Будь проклята, лiтературо. Що виссала iз серця кров! Це - через тебе - не буйтуром, Не блискавицею - мертвим муром Закам'янiв i спить Днiпро. Будь проклята, спiвуча мово Сльозавих i слизьких пiсень, Бо кожен чин пожерло слово, Бо змiст заïла передмова I в нiч лягає кожен день. (Будь проклята, лiтературо...) Вiдчувається, яким болем розчарування, туги, втрачених надiй та iлюзiй сповненi цi рядки. Усе своє життя в емiграцiï Маланюк пильно стежив за подiями на окупованiй батькiвщинi, зокрема за процесом своєрiдного лiтературного вiдродження 1920-х pp. i його розгрому в 1930-х pp. та наступними подiями: репресiями, "схвальними одами" Сталiну тощо. Бувши провiдним поетом у плеядi "вiсникiвцiв", об'єднаних навколо "Вiсника" Д. Донцова (провiдного iдеолога украïнського нацiоналiзму за кордоном), Маланюк мав великий вплив як в емiграцiï й Захiдних Украïнських Землях, так i в УРСР, викликаючи постiйнi напади комунiстичноï преси, яка називала його "украïнським фашистом". Лiрика Є. Маланюка мала спiльнi риси з лiрикою украïнськоï емiграцiï, насамперед "празькоï школи": iсторичнi мотиви, змалювання внутрiшньо сильноï, вольовоï особистостi, заперечення сентиментальних, надмiру чуттєвих, розслаблюючих мотивiв. Лiричний герой у поезiях Маланюка
- це безкомпромiсний максималiст суворого вигляду, не здатний на будь-якi поступки по вiдношенню до своïх супротивникiв i самого себе. Хоча в творчому доробку поета є й iнтимна лiрика, що вражає лицарським ставленням до свiту та до жiнки. Стиль поезiï Маланюка формувався пiд тиском панiвних у його поколiннi емоцiй гнiву й болю за столiття бездержавностi та пригноблення украïнськоï нацiï, за поразку вiдновленоï в революцiю держави УНР i за подальшу трагедiю окупацiï Украïни Москвою. Цей гнiв повертався не тiльки проти зовнiшнiх ворогiв, а й проти внутрiшнiх слабкостей, якi поет бачив у комплексi "малоросiйства", анархiзму, браку нацiональноï дисциплiни й органiзацiï, в перевазi чуттєвостi над iнтелектом тощо. Звiдсiля в його поезiï жадання нового типу сильноï людини, поглиблення традицiй до старокиïвських основ (що зумовило особливе зацiкавлення поета творчiстю i роллю в украïнськiй iсторiï П. Кулiша). Євген Маланюк - одна з найяскравiших постатей вiтчизняноï лiтератури XX ст., ïï безумовний класик. Усiєю своєю творчiстю вiн прагнув сприяти вiдродженню украïнськоï держави для сильноï та самобутньоï украïнськоï нацiï. ОСНОВНI ТВОРИ: Збiрки "Стилет i стилос", "Гербарiй", "Земля й залiзо", "Земна мадонна", "Перстень Полiкрата", "Влада", "Поезiï в одному томi", "Остання весна", "Серпень", поема "П'ята симфонiя". Два томи есеïстики "Книги спостережень".
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Лаврiненко Ю. Євген Маланюк// Зруб i парости. - Мюнхен, 1971. 2. Євген Маланюк // Iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття: У 2 кн, / За ред. В.Г.Дончика. - К-, 1998. - Кн. 1. 3. Мовчан Р. Украïнська проза XX столiття: В iменах. - К, 1997. 4. Войчишин Ю. "Ярий крик i бiль тужавий...". Поетична особистiсть Євгена Маланюка. - К., 1993. 5. Прохоренко О. Є. Маланюк: До проблеми малоросiйства в мистецтвi // Євген Маланюк. Лiтература. Iсторiософiя. Культурологiя. - Кiровоград, 1997.
ЄВГЕН МАЛАНЮК (1897 -1968) Євген Филимонович Маланюк народився 20 сiчня 1897р. в Ново-Архангельську на Херсонщинi в родинi украïнських iнтелiгентiв. Спочатку вiн навчався в реальнiй школi в Єлисаветградi, а потiм - у Петербурзькому полiтехнiчному iнститутi. У1914 р. юнак подав документи до Киïвськоï вiйськовоï школи, яку закiнчив, отримавши звання офiцера, i став начальником кулеметноï команди 2-го Туркестанського стрiлецького полку на Пiвденно-Захiдному фронтi. 1917 р. вiн перейшов у розпорядження полковника Мiшковського, котрий пiд час встановлення гетьманськоï влади в Украïнi став керiвником оперативного вiддiлу Генерального штабу (побачене в цей час потiм вiдбивалось i на творчостi Є. Маланюка). У 1920р. разом з Армiєю УНР (Украïнськоï Народноï Республiки) Є. Маланюк емiгрував, спочатку жив у Калiшi в таборi для iнтернованих украïнських частин. У 1922 р. вiн разом з Ю. Дараганом заснував журнал "Веселка". Наступного року вiн закiнчив Подєбрадську академiю в Чехо-Словаччинi, отримав диплом iнженера, працював за фахом у Польщi. У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збiрка Є. Маланюка "Стилет i стилос", у 1926р. у Гамбурзi вийшла книжка "Гербарiй". 1929р. - Є. Маланюк очолив у Варшавi лiтературне угруповання "Танк". Протягом" 1930 -1939 pp. у Парижi та Львовi виходили збiрки "Земля й залiзо", "Земна мадонна"г "Перстень Полiкрата". У 1945р. Є. Маланюк опинився в Захiднiй Нiмеччинi, увiйшов до складу МУРу (Мистецький украïнський рух), 1949 р. - переïхав до США. У 1951 -1966 pp. вийшли його твори: збiрки "Влада" (Фiладельфiя, 1951); "Поезiï в одному томi" (Нью-Йорк, 1954); "Остання весна" (Нью-Йорк, 1959); "Серпень" (Нью-Йорк, 1964); поема "П'ята симфонiя" (Нью-Йорк, 1953), два томи