<< Главная страница

Євген Маланюк (1897-1968) Євген Маланюк - один з небагатьох, кому вдалося, емiгрувавши, уникнути трагiчноï долi, що спiткала найкращих представникiв новоï украïнськоï культури. Вiн народився в Ново-Архангельську (тодi - Архангород) на Херсонщинi 20 сiчня 1897 року. Як пише сам Євген Маланюк, його прiзвище фiгурувало ще в реєстрах старшини часiв Богдана Хмельницького. Батько Євгена помер, коли письменнику виповнилось 20 рокiв. Саме йому завдячує письменник своïми основами iнтелектуального та свiтоглядного розвитку. В колишньому Єлисаветградi Маланюк закiнчує реальну гiмназiю (ранiше тут навчалися брати Тобiлевичi, Марко Кропивницький, Є. Чикаленко та Юрiй Яновський). Потiм вчиться у Полiтехнiчному iнститутi в Петербурзi. Мобiлiзацiя у зв'язку з першою свiтовою вiйною, Киïвська вiйськова школа i поручник Євген Маланюк стає командиром сотнi 2-го Туркестанського стрiлецького полку. Далi - повне пригод i романтики життя: демобiлiзацiя в Луцьку, бiльшовицький ревком, нiмецькi окупанти i, врештi, у листопадi 1917 року молодий офiцер з росiйського солдата перетворюється на украïнського вояка. Зi встановленням Гетьманщини вiн переходить у розпорядження полковника Мєшковського, керiвника оперативного вiддiлу Генштабу, i стає старшиною армiï УНР. Болiсно сприймає молодий офiцер поступовий занепад УНР. У 1920 роцi, пiсля трагiчних спроб реставрацiï державностi, разом з тисячами таких як сам, подається на емiграцiю. У Калушi, в польському таборi для iнтернованих, разом з Юрiєм Дараганом засновує лiтературний журнал "Веселка" (1922-1923). Далi - новi поневiряння. В Чехо-Словаччинi вiн навчається в Подебрадськiй академiï (отримує диплом iнженера), потiм - робота в Польщi. У тi часи з'являється перша поетична збiрка Є.Маланюка - "Стилет i стилос" (1925). Їï назва нiби ввiбрала в себе програму життя i творчостi письменника: стилет - зброя в руках воïна, стилос - перо лiтописця. Яскравою сторiнкою його творчостi стала "Варязька балада", написана 26-28 червня 1925 року. У цiй поемi - вся трагiчна iсторiя Украïни та заклик до ïï пробудження. Апогеєм балади є типове для творчостi поета дiалектичне сплетiння любовi та ненавистi, що будить свiдомiсть землякiв виконати найвищий заповiт: здобути волю i державнiсть.


У червнi 1949 року поет переïжджає до США. Спершу працює фiзично, потiм - в iнженерному бюро в Нью-Йорку. В цьому мегаполiсi 16 лютого 1968 року Є.Маланюк i помер. Похований на Нью-Джерському Бавнд-Бруку (цей цвинтар американськi украïнцi називають "нашим пантеоном"). Творча спадщина поета, визнаного за украïнського класика, iдейно та тематично досить розмаïта. Збiрки поезiй та есе були виданi у багатьох мiстах Європи й Америки: "Гербарiй" (Гамбург, 1926), "Земля й залiзо" (Париж, 1930), "Земна мадонна" (Львiв, 1934), "Перстень Полiкрата" (Львiв, 1939), "Вибранi поезiï" (Львiв, Кракiв, 1943), "Влада" (Фiладельфiя, 1951), "Поезiï в одному томi" (Нью-Йорк, 1954), "Остання весна" (Нью-Йорк, 1959), "Серпень" (Нью-Йорк, 1964), поема "П'ята симфонiя" (Нью-Йорк, 1953). Пiсля його смертi вийшла книжка "Перстень i порох" (Мюнхен, 1972). Есеïстику зiбрано в двох томах "Книги спостережень" (Торонто, 1962, т. 1; 1966, т. 2). Домiнуючою iдеєю як поезiï, так i прози поета була державнiсть Украïни, прагнення iсторичноï справедливостi.
Твори: Нариси з iсторiï нашоï культури (К., 1992); Поезiï (Львiв, 1992).
Євген Маланюк (1897-1968) Євген Маланюк - один з небагатьох, кому вдалося, емiгрувавши, уникнути трагiчноï долi, що спiткала найкращих представникiв новоï украïнськоï культури. Вiн народився в Ново-Архангельську (тодi - Архангород) на Херсонщинi 20 сiчня 1897 року. Як пише сам Євген Маланюк, його прiзвище фiгурувало ще в реєстрах старшини часiв Богдана Хмельницького. Батько Євгена помер, коли письменнику виповнилось 20 рокiв. Саме йому завдячує письменник своïми основами iнтелектуального та свiтоглядного розвитку. В колишньому Єлисаветградi Маланюк закiнчує реальну гiмназiю (ранiше тут навчалися брати Тобiлевичi, Марко Кропивницький, Є. Чикаленко та Юрiй Яновський). Потiм вчиться у Полiтехнiчному iнститутi в Петербурзi. Мобiлiзацiя у зв'язку з першою свiтовою вiйною, Киïвська вiйськова школа i поручник Євген Маланюк стає командиром сотнi 2-го Туркестанського стрiлецького полку. Далi - повне пригод i романтики життя: демобiлiзацiя в Луцьку, бiльшовицький ревком, нiмецькi окупанти i, врештi, у листопадi 1917 року молодий офiцер з росiйського солдата перетворюється на украïнського вояка. Зi встановленням Гетьманщини вiн переходить у розпорядження полковника Мєшковського, керiвника оперативного вiддiлу Генштабу, i стає старшиною армiï УНР. Болiсно сприймає молодий офiцер поступовий занепад УНР. У 1920 роцi, пiсля трагiчних спроб реставрацiï державностi, разом з тисячами таких як сам, подається на емiграцiю. У Калушi, в польському таборi для iнтернованих, разом з Юрiєм Дараганом засновує лiтературний журнал "Веселка" (1922-1923). Далi - новi поневiряння. В Чехо-Словаччинi вiн навчається в Подебрадськiй академiï (отримує диплом iнженера), потiм - робота в Польщi. У тi часи з'являється перша поетична збiрка Є.Маланюка - "Стилет i стилос" (1925). Їï назва нiби ввiбрала в себе програму життя i творчостi письменника: стилет - зброя в руках воïна, стилос - перо лiтописця. Яскравою сторiнкою його творчостi стала "Варязька балада", написана 26-28 червня 1925 року. У цiй поемi - вся трагiчна iсторiя Украïни та заклик до ïï пробудження. Апогеєм балади є типове для творчостi поета дiалектичне сплетiння любовi та ненавистi, що будить свiдомiсть землякiв виконати найвищий заповiт: здобути волю i державнiсть.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация