IВАН МИКИТЕНКО (1897 - 1937)


Народився Iван Кiндратович Микитенко 6 вересня 1897р. в родинi селянина-середняка, що проживала у мiстечку Рiвному Херсонськоï губернiï (нинi Кiровоградська область). Тут учився в двокласнiй мiнiстерськiй школi, по закiнченнi якоï в 1911p. вступив до Херсонського вiйськово-фельдшерського училища. У груднi 1914p. сiмнадцятилiтнього "лiкарського помiчника" Микитенка вiдправляють на фронт. Вiн брав участь у дiяльностi революцiйного полкового комiтету, обраний його членом в днi Лютневоï революцiï, - це згодом знайшло художнє вiдображення в його останнiй п'єсi "Як сходило сонце".
Через три роки тяжко хворий, з обмороженими ногами, повернувся з фронту. Одужавши, бере активну участь у боротьбi з тифом в селах Єлисаветградщини, завiдує лiкпунктом у с. Нечаïвцi, а також пише вiршi i короткi п'єси на злободеннi теми. 1922p. Нечаïвський комiтет незаможникiв направляє I. Микитенка на навчання до Одеського медичного iнституту. В Одесi вiн стає членом лiтературного об'єднання "Потоки Октября". Незабаром у мiсцевих газетах з'являються першi його публiкацiï (вiршi, фейлетони, нариси, оповiдання i статтi), випробовує себе i в прозi, насамперед у жанрi "малих форм" - новелах, оповiданнях: "Гордiй" (1923), "Бiльшовики" (1923), "У вершинi" (1923), "Нуник" (1923). В цi ж роки надрукованi оповiдання (цикл "Етюди червонi"), що увiйшли до першоï прозовоï збiрки "На сонячних гонах" (1926), та п'єса "У боротьбi" (1926). Не залишаючи навчання, I. Микитенко працює на посадi завлiтчастиною Одеськоï укрдерждрами, а згодом керує письменницькою фiлiєю "Гарту". Наприкiнцi 1926р. був викликаний до Харкова, де 1927р. закiнчує Харкiвський медiнститут i бере активну участь у пiдготовцi Всеукраïнського з'ïзду пролетарських письменникiв. Згодом стає одним з керiвникiв ВУСППу.
У 1926 - 1928 pp. з'являються п'єса "Iду", поема "Вогнi", повiстi "Антонiв огонь", "Брати", "Гавриïл Кириченко - школяр" (пiзнiша назва - "Дитинство Гавриïла Кириченка"), "Вуркагани". Невелика повiсть "Брати" (1927) була помiтним явищем у прозi 20-х рокiв, неодноразово перевидавалася й перекладалася. "Гавриïл Кириченко - школяр" - перший значний автобiографiчний твiр I. Микитенка. Прозова збiрка "Вуркагани" (1928) мiстила ряд творiв, - "Антонiв огонь", "Над морем", "Homo sum" ("Людина") та iн., - а також повiстi про дiтей. Пiд враженням поïздок до Нiмеччини, Польщi, Чехословаччини Микитенко пише книжку дорожнiх нарисiв i нотаток "Голуби миру" (1929р., в росiйському перекладi
- 1930р.). 1933р. з Їявляється перша книга роману "Ранок", присвячена темi перевиховання "важких" пiдлiткiв, недавнiх безпритульних. "Ранок" - найбiльший прозовий твiр, роман, задуманий як значне епiчне полотно, не був завершений письменником (написана тiльки перша книга). Одночасно з прозовими творами з'являються п'єси: "Диктатура" (1929), "Свiтiть нам, зорi" (1930; друга назва "Кадри"), "Справа честi" (1931), "Дiвчата нашоï краïни" (1933), соцiальна драма "Бастiлiя божоï матерi" (1933), побудована на матерiалi першого роздiлу роману "Ранок". З появою п'єси "Диктатура" прийшов перший серйозний успiх. Популярнiстю користувались i бiльшiсть наступних п'єс, поставлених не тiльки на Украïнi, а й у багатьох мiстах: Москвi, Ленiнградi, Воронежi, Новосибiрську, Мiнську, Баку, Казанi, Ташкентi та iн.
В цi ж роки I. Микитенко активно працює як один з керiвникiв ВУСППу, а в 1932р. стає членом оргкомiтету Спiлки письменникiв СРСР. Останнi роки життя виступає переважно в галузi драматургiï: пише комедiï "Соло на флейтi" (1933 - 1936) i "Днi юностi" (1935 - 1936); iсторичну п'єсу "Маруся Шурай" (1934), яка є неопублiкованою (але поставленою в кiлькох театрах) переробкою драми М. Старицького "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницi", героïчну драму "Як сходило сонце" (1937; надрукована 1962р.). Збирав матерiали для наступних п'єс - про К. Маркса i Ф. Енгельса ("Безсмертнi"), про видатного вченого Фiлатова ("Слiпi й зрячi"), однак не встиг ïх написати. Певну цiннiсть являють спогади ("Про себе", "В хвилини спогадiв" та iн.), якi мiстять чимало автобiографiчних свiдчень, оцiнок письменником власних творiв, його лiтературнi погляди. Загинув I. К. Микитенко 1937р., ставши жертвою сталiнського беззаконня.
В iсторiю украïнськоï лiтератури I. Микитенко входить передусiм своïми кращими п'єсами - драмами й комедiями (чим не закреслюється й значення помiтнiших його оповiдань i повiстей). Публiцистично загострена, дотепна й колоритна (а в останнiх зразках
- i бiльш зосереджена на реалiстичному характерописаннi) драматургiя I. Микитенка була присвячена злободенним проблемам, вiдображала напругу соцiальних змiн у суспiльствi i тому змогла донести до нашого часу гарячий подих своєï доби.


IВАН МИКИТЕНКО (1897 - 1937)