Нечуй-Левицький Iван Семенович (1838-1918) письменник, перекладач Iван Семенович Левицький (лiтературний псевдонiм - Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблевi, в сiм Їï сiльського священика. Батько його був освiченою людиною прогресивних поглядiв, мав велику домашню книгозбiрню i на власнi кошти влаштував школу для селян, в якiй його син i навчився читати й писати. Змалку I.Левицький познайомився з iсторiєю Украïни з книжок у батькiвськiй бiблiотецi. На сьомому роцi життя хлопця вiддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищi при Богуславському монастирi. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов


Їянську мови. Незважаючи на сувору дисциплiну, покарання й схоластичнi методи викладання, Левицький навчався успiшно й пiсля училища в чотирнадцятилiтньому вiцi вступив до Киïвськоï духовноï семiнарiï, де навчався з 1853 по 1859 рiк. У семiнарiï захоплювався творами Т.Шевченка, О.Пушкiна та М.Гоголя. Закiнчивши семiнарiю, I.Левицький рiк хворiв, а потiм деякий час працював у Богуславському духовному училищi викладачем церковнослов Їянськоï мови, арифметики та географiï. 1861 року Левицький вступає до Киïвськоï духовноï академiï. Не задовольняючись рiвнем освiти в академiï, вдосконалює своï знання самотужки: вивчає французьку й нiмецьку мови, читає твори украïнськоï та росiйськоï класики, європейських письменникiв Данте, Сервантеса, Лесажа та iн., цiкавиться творами прогресивних фiлософiв того часу. 1865 року I.Левицький закiнчує академiю iз званням магiстра, але вiдмовляється вiд духовноï кар Їєри й викладає росiйську мову, лiтературу, iсторiю та географiю в Полтавськiй духовнiй семiнарiï (1865 -1866), в гiмназiях Калiша (1866 -1867) та Седлеця (1867 -1872). Одночасно з педагогiчною дiяльнiстю I.Левицький починає писати. У 60-х роках вiн написав комедiю "Жизнь пропив, долю проспав" i повiсть "Наймит Ярiш Джеря". Працюючи в Полтавськiй семiнарiï, вiн у 1865 роцi створює повiсть "Двi московки". Згодом з Їявилися оповiдання "Панас Круть" та велика стаття "Свiтогляд украïнського народу в прикладi до сьогочасностi", що побачили свiт у львiвському журналi "Правда", оскiльки через Валуєвський циркуляр 1863 року украïнська лiтература на Надднiпрянщинi була пiд забороною. З 1873 року I.Левицький працює у Кишинiвськiй чоловiчiй гiмназiï викладачем росiйськоï словесностi, де очолює гурток прогресивно настроєних учителiв, якi на таємних зiбраннях обговорювали гострi нацiональнi та соцiальнi проблеми. У той час I.Левицький, який пропагував у Кишиневi украïнську лiтературу, попав пiд таємний нагляд жандармерiï. 1874 року вийшов у свiт роман "Хмари", а наступного року
- драматичнi твори "Маруся Богуславка", "На Кожум Їяках" та оповiдання "Благословiть бабi Палажцi скоропостижно вмерти". Пiзнiше письменник створює такi шедеври украïнськоï лiтератури, як "Микола Джеря" (1878), "Кайдашева сiм Їя" (1879), "Бурлачка" (1880), "Старосвiтськi батюшки та матушки" (1884). 1885 року I.Нечуй-Левицький йде у вiдставку й перебирається до Києва, де присвячує себе виключно лiтературнiй працi. У Києвi вiн написав оповiдання "Пропащi" (1888) та "Афонський пройдисвiт" (1890), казку "Скривдженi" (1892), повiсть "Помiж порогами" (1893). На початку столiття письменник звертається до малих форм прози, пише здебiльшого статтi, нариси, зокрема статтi "Сорок п Їятi роковини смертi Тараса Шевченка" (1906) та "Украïнська поезiя". До кiнця життя I.Левицький жив майже у злиднях, у маленькiй квартирi на Пушкiнськiй вулицi, лише влiтку виïздив до родичiв у село або в Бiлу Церкву. До останнiх сил працював, щоб завершити лiтературнi працi. Останнi днi провiв на Дегтярiвцi, у так званому "шпиталi для одиноких людей", де й помер без догляду 1918 року. Поховано його на Байковому кладовищi. Iван Нечуй-Левицький увiйшов в iсторiю украïнськоï лiтератури як видатний майстер художньоï прози. Створивши ряд високохудожнiх соцiально-побутових оповiдань та повiстей, вiдобразивши в них тяжке життя украïнського народу другоï половини ХIХ столiття, показавши життя селянства й заробiтчан, злиднями гнаних з рiдних осель на фабрики та рибнi промисли, I.Нечуй-Левицький увiв в украïнську лiтературу новi теми й мотиви, змалював ïх яскравими художнiми засобами. На вiдмiну вiд своïх попередникiв - Квiтки-Основ Їяненка та Марка Вовчка, вiн докладнiше розробляв характери, повнiше висвiтлював соцiальний побут, показував своïх героïв у гострих зiткненнях з соцiальними умовами. У пореформений час ускладнювалися суспiльнi взаємини, виникали новi конфлiкти мiж основними верствами населення. Розвиток капiталiзму, пролетаризацiя селянства, яке заповнювало мiста, зумовлювали появу нового типу спролетаризованого селянина та новi суспiльнi умови його життя в мiстi. Одне слово, новi умови вимагали появи нових видiв i жанрiв, якi б могли глибше й достеменнiше охопити усю складнiсть i розмаïття проявiв тогочасного життя. Iвана Нечуя-Левицького покликали до письменницькоï працi муза Шевченка, романи Тургенєва, повiстi Гоголя i статтi Писарєва. Надто ж поезiя Шевченка, з якою вiн уперше познайомився в журналi "Основа" 1861 року i для якого вперше почав писати оповiдання. Але журнал незабаром перестав виходити, i його задум залишився нездiйсненим. У цьому невиданому оповiданнi вiн вустами свого героя заявив: "Буду писати вiршi, складу вiршами книгу, таку, як "Катерина"... Напишу про дiда Хтодося... про нещасних, прибитих долею... Про них! Про них!" Це була програма, над якою вiн працював цiле своє життя. Суспiльно-полiтичнi погляди та естетичнi смаки Нечуя-Левицького формувалися у 60 Ї70-х роках, в умовах жорстокоï реакцiï i нацiонального гноблення, коли дiяв Валуєвський циркуляр про заборону украïнського слова. Водночас у тi часи iнтенсивно розвивався капiталiзм, виникають новi суспiльно-економiчнi вiдносини i суперечностi. Реформа 1861 року, формально скасувавши крiпацтво, не полегшила життя селянства, яке страждало вiд орендарiв, промисловцiв, посесорiв. Щоб прогодувати сiм Їï, тисячi людей мандрують Росiєю в пошуках заробiткiв, скрiзь стикаючись iз свавiллям чиновникiв та промисловцiв, новоï буржуазiï, яка, так само як i помiщики, гнiтила народ. В роки навчання в духовнiй семiнарiï I.Нечуй-Левицький у полемiках iз студентами виробляв своï стiйкi нацiональнi погляди на розвиток украïнськоï нацiï та культури. Царський уряд устами Валуєва проголосив, що "нiякоï особливоï малоросiйськоï мови не було, немає i бути не може". Здiйснювалися широкi заходи з русифiкацiï населення, заборони книжок та навчання рiдною мовою, заборонялася дiяльнiсть украïнських культурних товариств. Нечуй-Левицький, не маючи змоги друкувати своï твори украïнською мовою на Надднiпрянщинi, скориставшись допомогою П.Кулiша, публiкує у львiвському журналi "Правда" статтю "Сьогочасне лiтературне спрямування" (1878), у якiй гостро виступив проти шовiнiстичноï полiтики росiйського уряду та деяких росiйських письменникiв. Пiзнiше, 1891 року, у статтi "Украïнство на лiтературних позвах з Московщиною" вiн з ще бiльшою гостротою висловив протест проти гноблення украïнського народу царизмом. Естетичнi погляди I.Нечуя-Левицького, окрiм творiв красного письменства, формувалися пiд вiдчутним впливом народноï творчостi. I.Франко вважав письменника найвиразнiшим представником реалiстичноï школи. У статтi "Сьогочасне лiтературне спрямування" основними принципами украïнськоï лiтератури Нечуй-Левицький проголошує "реальнiсть, народнiсть та нацiональнiсть". Як реалiст, вiн орiєнтувався на осмислення високих життєвих iдеалiв i краси життя. Вiн виступав проти натуралiзму, вимагав не копiювати, а узагальнювати явища життя, надихати ïх художньою правдою. Письменник орiєнтувався на свого вчителя Т.Шевченка, який, поклавши в основу своєï творчостi народну пiсню, "зумiв повести народний епос в щиро народному дусi". Своï погляди на народну творчiсть Нечуй-Левицький виклав у працi "Свiтогляд украïнського народу вiд давнини до сучасностi" (1868), яка й нинi є корисним дослiдженням у галузi украïнськоï мiфологiï. В нiй письменник аналiзує перекази, приказки, вiршi, в яких вiдбито соцiальнi конфлiкти й суперечностi в гущi украïнського народу. Добре знаючи закулiснi сторони церковного життя, вiн гостро критикує в цiй працi вияви вiдступу вiд християнськоï моралi та благочестя в середовищi священнослужителiв. За пiвстолiття творчоï дiяльностi I.Нечуй-Левицький написав понад п Їятдесят високохудожнiх романiв, повiстей, оповiдань, п Їєс, казок, нарисiв, гуморесок, лiтературно-критичних статей. Його повiстi "Причепа", "Гориславська нiч", "Двi московки", "Хмари", як згадував I.Франко, "читала вся Мала Русь з великою вподобою". А по-вiстi "Кайдашева сiм
Їя" та "Микола Джеря" й нинi залишаються серед найкращих творiнь украïнськоï лiтератури. "Украïнська жизнь, - писав Нечуй-Левицький, - то непочатий рудник, що лежить десь пiд землею, хоч за його вже брались i такi високi таланти, як Шевченко; то безконечний матерiал, що тiльки ще жде робiтникiв, цiлих шкiл робiтникiв на лiтературному полi". Розквiт творчостi письменника припадає на другу половину 70-х - початок 80-х рокiв, коли вийшли його оповiдi з народного життя "Микола Джеря", "Бурлачка", "Кайдашева сiм Їя", "Не можна бабi Парасцi вдержатись на селi", "Благословiть бабi Палажцi скоропостижно вмерти". У цих справжнiх лiтературних перлинах письменник виявив велику майстернiсть у змалюваннi народних характерiв. Своєрiдною рисою стилю Нечуя-Левицького є тонке поєднання реалiстичноï конкретностi описiв, великоï уваги до деталей портретiв та особистiсних характеристик, побуту, обставин працi, особливостей мови та поведiнки персонажiв з живописною образнiстю, емоцiйнiстю, тяжiнням до яскравих епiтетiв. Усе це разом ставить твори украïнського прозаïка в один ряд з творами кращих тогочасних росiйських та захiдноєвропейських письменникiв i виводить украïнське письменство за межi побутовизму та етнографiзму минулоï, дошевченкiвськоï доби. Однiєю з питомих рис творчого стилю письменника є його тонкий гумор у так званих антиклерикальних творах. У них, особливо в "Афонському пройдисвiтi", вiн виявляє близькiсть своïх поглядiв до гоголiвських, до естетики украïнськоï байки Григорiя Сковороди та Євгена Гребiнки. Його смiх i сатира зумовленi життєвими конфлiктами й нiколи не мали на метi образу гiдностi людини, а навпаки, вселяли оптимiзм i надiю на краще життя. ** ...се переважно буденна мова украïнського простолюддя, проста, без слiду афектацiï, але проте багата, колоритна i повна тоï природноï грацiï, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змiстом. З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя i добру композицiю повiсть належить до найкращих оздоб украïнського письменства. /**Iван Франко про повiсть "Кайдашева сiм Їя".**/
Нечуй-Левицький Iван Семенович (1838-1918) письменник, перекладач Iван Семенович Левицький (лiтературний псевдонiм - Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблевi, в сiм Їï сiльського священика. Батько його був освiченою людиною прогресивних поглядiв, мав велику домашню книгозбiрню i на власнi кошти влаштував школу для селян, в якiй його син i навчився читати й писати. Змалку I.Левицький познайомився з iсторiєю Украïни з книжок у батькiвськiй бiблiотецi. На сьомому роцi життя хлопця вiддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищi при Богуславському монастирi. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов