<< Главная страница

IВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918) Iван Семенович Левицький народився в мiстечку Стеблевi, тепер Корсунь-Шевченкiвського району на Черкащинi в родинi священика 25 листопада 1838 р. Першi знання отримав вiд батька, який навчав грамотi селянських дiтей. У 1845р. майбутнiй письменник розпочав навчання в дядька Є. Трезвинського, вчителя Богуславського духовного училища, а 1847р. вступив до Богуславського духовного училища. По закiнченнi у 1853 р. Богуславськоï бурси вiн вступив до Киïвськоï духовноï семiнарiï. Пiсля духовноï семiнарiï вчителював у Богуславському духовному училищi.


У 1861 р. I. Левицький вступив до Киïвськоï духовноï академiï, закiнчивши ïï дiстав призначення на посаду вчителя росiйськоï словесностi в Полтавськiй духовнiй семiнарiï. Перша повiсть "Двi московки" була написана в 1866р. Письменник переïхав до Калiша, де працював учителем гiмназiï. У 1867 р. вiн перевiвся на педагогiчну роботу в Седлець. За сприяння Пантелеймона Кулiша у львiвському журналi "Правда" у 1868 р. пiд iм'ям Iван Нечуй були надрукованi повiстi "Двi московки", "Причепа", оповiдання "Рибалка Панас Круть". Наступного року вийшло оповiдання "Рибалка Панас Круть". I. Левицький подорожував Швейцарiєю, а 1873 р. переïхав на педагогiчну роботу до Кишинева.
У 1874 р. у Києвi видано збiрку творiв, куди увiйшли роман "Хмари", оповiдання "Не можна бабi Парасцi вдержатись на селi", "Запорожцi". У 1876р. написанi повiстi "Микола Джеря", "Бурлачка", 1878р. - повiсть "Кайдашева сiм'я". 1880р. I. Левицький вiдвiдав могилу Т. Шевченка, написав про нього нарис. Наступного року була створена повiсть "Старосвiтськi батюшки та матушки". У 1884 р. письменник виïхав на лiкування в Карпати, написав оповiдання "Чортяча спокуса". У зв'язку з постiйним наглядом полiцiï I. Левицький змушений залишити педагогiчну дiяльнiсть i переïхати в 1885р. до Києва.
Протягом 1886-1893 pp. ним створенi повiсть "Пропащi" легенда "Скривдженi й нескривдженi", повiсть "Над Чорним морем", оповiдання "Афонський пройдисвiт", нарис "Украïнськi гумористи i штукарi", повiсть "Навiжена", оповiдання "Вiтрогон", повiсть "Помiж ворогами". Iсторичний роман "Князь Єремiя Вишневецький" (вперше надрукований у Харковi 1932 р.) був написаний у 1896 -1897 рр., водночас були надрукованi повiсть "Не той став", оповiдання "Старi гультяï". У 1903р. створенi повiстi "Неоднаковими стежками", "На гастролях в Микитянах", оповiдання "Гастролi", 1906р. - написанi стаття "Украïнська поезiя", оповiдання "Киïвськi прохачi", нарис "На Днiпрi" та iншi. У 1908р. Їоповiдання "Бiда бабi Парасцi Гришисi", "Бiда бабi Палажцi Солов'ïсi" (надрукованi 1909 р.) Протягом 1910 -1914 pp.. I. Левицьким створенi оповiдання "Вольне кохання", "Телеграма до Iрицька Бинди", нариси "Сiльська старшина бенкетує", "Апокалiпсична картина в Києвi", "Мар'яна Погребнячка й Бейлiс", "Уривки з моïх мемуарiв i згадок".
Письменник помер 15 квiтня 1918р. у Києвi, похований на Байковому кладовищi.
У Стеблевi 1960 р. вiдкрито лiтературно-меморiальний музей письменника.
I хоча творча спадщина I. Нечуя-Левицького нараховує не один том, вiзитною карткою письменника стала повiсть "Кайдашева сiм'я", вперше надрукована 1879 року в десяти номерах львiвського журналу "Правда". У тому ж роцi повiсть вийшла у Львовi окремою книжкою. Автор двiчi звертався до царськоï цензури, але дозволу надрукувати твiр у Росiï не одержав. Лише 1886 року було дозволено надрукувати "Кайдашеву сiм'ю" з деякими змiнами. Цензурi не сподобались початок i кiнцiвка твору, адже в першiй редакцiï повiсть розпочиналася не нейтральним описом красот природи, а прозорим порiвнянням славного козацького минулого Украïни з сучасною авторовi дiйснiстю: "Вся Канiвщина од самого берега Днiпра вкрита крутими горами, але нiде нема таких крутих та густих гiр, як на полуденнiй сторонi Канiвщини, де рiчка Рось наближається до Днiпра, де вона прорiзує гори... Глянеш з корсунських гiр, славних битвами Богдана Хмельницького, i по обидва боки Росi земля нiби схопилась пухирями та бульками, нiби вона кипiла, клекотiла i тiльки що простигла... Скрiзь понад Россю стоять крутi пари, як висока покрiвля хат... На тих горах скрiзь стримлять козацькi могили, куди тiльки кинеш оком. Ввесь край нiби якесь здорове кладовище, де похований цiлий народ, де пiд безяiчними могилами похована украïнська воля. Вся краïна без лiсу, гола, спустошена". Такi думки, зрозумiло, не могли сподобатись цензурi. Друга редакцiя завершується тим, що груша всохла i мiж сiм'ями настав лад. А в першiй редакцiï груша продовжувала розростатись, провокуючи все новi й новi сутички мiж Кайдашами. Нещадному винищенню пiдлягли тi мiсця твору, в яких пиєьмен: ник висмiював ченцiв, попiв i церкву. Отже, внаслiдок компромiсу з цензурою з тексту було вилучено 25 уривкiв. За жанром "Кайдашева сiм'я" - це соцiально-побутова сатирично-гумористична повiсть, в якiй змальовується життя украïнського села в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва. Повiсть вийшла майже через два десятирiччя пiсля реформи 1861 року й висвiтлювала злободеннi для того часу проблеми: злиденне життя селян, непомiрнi податки, руйнування патрiархального устрою села, темноту й забитiсть селян, яких внаслiдок ïхньоï неосвiченостi й недосвiдченостi в громадських справах було легко обдурити, пiдкупити й роз'єднати, як це сталося в iсторiï з жидом Берком. Важливою проблемою було i пияцтво селян, вiдсутнiсть культурного, духовного дозвiлля. Разом з тим I. Нечуй-Левицький звернувся у своïй повiстi i до питань одвiчних: добра й зла, кохання, сiмейних стосункiв, взаємин батькiв i дiтей, проблеми людськоï гiдностi та свободи, вiри в Бога, моралi та авторитету в громадi. Слiд також додати, що реалiстичностi твору додає той факт, що окремi персонажi твору мали прототипiв. Наприклад, прототипами Кайдашiв була сiм'я Мазурiв iз села Семигори, яка була вiдома на весь повiт постiйними сварками, бiйками i колотнечами, мали Мазурi й реальних багатих сватiв - Довбушiв. Вперше з Кайдашами ми зустрiчаємось за роботою: Омелько майструє в повiтцi, а сини Лаврiн i Карпо на току поправляють мiсця для стiжкiв, стара Кайдашиха порається в хатi. Тобто перед нами звичайна селянська родина. Ситуацiя починає загострюватись пiсля того, як Карпо одружується з Мотрею. Бо Кайдашиха сподiвається, що з приходом у дiм невiстки може вже й вiдпочити на старiсть, але запальна ("серце з перцем") Мотря не збирається ставати наймичкою. До того ж поява молодоï сiм'ï викликала суперечки мiж батьками й дiтьми за власнiсть, розбудила егоïстичнi iнстинкти та пристрастi героïв. Звiдси й розпочинаються конфлiкти мiж Кайдашихою та Мотрею, поступово до "воєнних дiй" втягуються чоловiки: Кайдаш i Карпо, а пiсля одруження Лаврiна з Малашкою конфлiкт стає нескiнченним. Стосунки в родинi Кайдаша пояснюються не лише особливостями характерiв героïв, а й умовами, в яких живе село пiсля скасування крiпацтва.
I. Нечуй-Левицький широко користується рiзними прийомами та засобами зображення комiчного: вiд комiчних сцен до образних специфiчних висловiв. Причому гумор має рiзнi вiдтiнки - вiд добродушного жарту до ïдкоï сатири. Читаючи "Кайдашеву сiм'ю", ми з перших же сторiнок бачимо, що гумор повiстi породжений самим життям цiєï родини, невiдповiднiстю мiж великою енергiєю персонажiв i дрiбною метою, на: яку ця енергiя витрачається. I. Нечуй-Левицький виявив себе великим майстром у доборi рiзноманiтних i дуже влучних прийомiв гумористичного зображення, наприклад: використання комiчних ситуацiй, сцен (Мотря з курячими яйцями в пазусi на горищi в Кайдашихи, помилкове залицяння ченця до баби Палажки, поïздка Кайдашiв на розглядини на Западинцi тощо), вони нагадують народнi анекдоти або навiть невеличкi iнтермедiï; широке вживання комiчних дiалогiв (Карпо i Лаврiн розмовляють про дiвчат i вибiр майбутнiх дружин, розмова Кайдашихи з малими дiтьми Балашiв пiд час оглядин тощо); використання кумедних описiв ("В хатi стало тихо, тiльки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дiд гарчав, а густа каша нiби стогнала в горщику; пiдiймаючи затужавiлий вершок угору..."); застосування контрасту або невiдповiдностi мiж пiднесеним, героïчним характе-1 ром розповiдi й тими дрiб'язковими, нiкчемними вчинками героïв, про якi йдеться; вживання рiзних етилiв мовлення ("Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєï хати до тину. Не сиза хмара над дiбровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха..."; "В тебе, Лаврiн, молоко на губах не обсохло, а ти брехню завдаєш преподобним жонам"; "Пом'яни, господи, раба божого Омелька, та тi книжки, що в церквi читають: єрмолой, бермолой, савгирю i ще тую, що телятиною обшита... Хрест на менi, хрест на спинi, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах..."); вживанню незвичайних епiтетiв, смiшних i дотепних словосполучень та елiв ("видроока Кайдашиха", "панi економша". Мотря тримала за пазухою "делiкатний крам" - яйця; Кайдашиха вдарилася у Балашга об одвiрок i зробила, на очiпковi "правдивi Западинцi"; "свекрушище" тощо); введення автором у текст жартiвливоï народноï пiснi, при чому досить грубоï, наприклад, спiв Мотрi на зло лихiй свекрусi; використання жартiвливих народних прислiв'ïв, приказок фразеологiзмiв (Лаврiн говорить Мотрi: "Хiба ж ми просилитвою курку на наше сiдало? Чи шапку перед нею здiймали, чи що?"; у Meлашки, коли вона мiсила тiсто, "дядьки з носа виглядають"; Кайдашиха запросила бабу-знахарку до хворого чоловiка, а та так загорiла на жнивах, що Маруся подумала: "Чорна, як сам чорт, ще перелякає мого чоловiка"). Говорячи про народний мовний колорит твору, слiд окремо зазначити, що повiсть I. Нечуя-Левицького справедливо називають енциклопедiєю народознавства: настiльки точно вiн описав побут украïнськоï родини, красу народних обрядiв, традицiй, звичаïв, одягу, ремесел. Хоча при цьому письменник i не вдається до детального опису весiлля, народин, хрестин, похорону. Це новий крок у розвитку украïнськоï лiтератури, бо автор прагне дослiдити психологiю породженого пореформеною епохою селянина-iндивiдуалiста, засудити його егоïзм. "Кайдашева сiм'я" - твiр дуже цiкавий та важливий своєю проблематикою. До головних проблем, безперечно, автор вiдносить проблеми виховання, взаємини батькiв i дiтей. Вiн з сумом констатує, що колишнi патрiархальнi традицiï покори та глибокоï поваги до батькiв поступово втрачаються украïнцями. З подачi староï Кайдашихи Лаврiн i Карпо зневажають Кайдаша, не цiнують його працi. Це пiзнiше призводить до того, що Карпо пiднiмає руку спочатку на батька, а потiм i на матiр. Так само не має поваги до старших i Мотря: гримаючи на рiдну матiр, вона вважає себе вправi кричати i на свекруху, i на свекра. Причиною цих трагiчних наслiдкiв автор вважає багаторiчне крiпацтво, яке виховало в Кайдашисi облесливiсть у розмовах, фальшиву манiрнiсть, прагнення почванитись перед бiднiшим, зневагу до оточуючих, дрiб'язковiсть, а в Кайдашi прагнення "топити" всi негаразди, у тому числi сiмейнi, в чарцi. Молодше поколiння також бiльше думає не про духовнi цiнностi, а про можливiсть якнайшвидше розбагатiти. Тут також не останню роль грає суспiльний лад, який привчає до думки, що вартiсть людини вимiрюється розмiрами ïï хати, городу, саду. А значить, гарнi будь-якi засоби збагачення. Головне - досягти своєï мети. Творчiсть I. Нечуя-Левицького становить важливий етап у розвитку украïнського реалiзму. Вона характеризується iнтенсивними iдейно-естетичними пошуками письменника, порушенням злободенних соцiальних i морально-етичних проблем. До появи повiстей Нечуя-Левицького украïнський читач був знайомий хiба що з прозовими творами Григорiя Квiтки-Основ'яненка та Марка Вовчка. Пiдхопивши все краще з ïхнiх традицiй, автор "Миколи Джерi" i "Кайдашевоï сiм'ï" замiсть оповiдi, яка велася вiд iменi героя, утверджує об'єктивно-епiчну розповiдь, що створювала ширшi можливостi для всебiчного моделювання дiйсностi. Впадає в око така своєрiднiсть його реалiзму, як показ впливу соцiального середовища на формування особистостi. Утверджуючи високi моральнi iдеали, письменник беззастережно осуджував тi соцiальнi умови, якi спотворювали, калiчили сутнiсть людини. У його повiстях i оповiданнях завжди присутнє протистояння цiльноï особистостi й здеморалiзованих покручiв, причому весь пафос творчостi спрямований на утвердження духовно багатоï людини. Рiзноманiтна темами й жанрами проза Нечуя-Левицького є яскравим свiдченням активного втручання украïнського письменства в суспiльне життя, його iдейно художнього "вирiвнювання" з лiтературами iнших європейських народiв. ОСНОВНI ТВОРИ: Романи "Причепа", "Хмари", "Князь Єремiя Вишневецький", "Гетьман Iван Виговський", повiстi "Двi московки", "Микола Джеря", "Запорожцi", "Кайдашева сiм'я".
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Погрiбний А. Всевидяще око Украïни - I. Нечуй-Левицький // Погрiбний А. Класики. Не зовсiм за пiдручником.
- К., 2000. 2. Нечуй-Левицький I. Кайдашева сiм'я: Посiб. для 10 кл./ Авт.-уклад. В.В. Паращйч
- X., 2000. 3. Власенко В.О. Художня майстернiсть I.С. Нечуя-Левицького. - К., 1969. 4. Мiщук Р. Спiвець душi народноï. - К-, 1987.
IВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918) Iван Семенович Левицький народився в мiстечку Стеблевi, тепер Корсунь-Шевченкiвського району на Черкащинi в родинi священика 25 листопада 1838 р. Першi знання отримав вiд батька, який навчав грамотi селянських дiтей. У 1845р. майбутнiй письменник розпочав навчання в дядька Є. Трезвинського, вчителя Богуславського духовного училища, а 1847р. вступив до Богуславського духовного училища. По закiнченнi у 1853 р. Богуславськоï бурси вiн вступив до Киïвськоï духовноï семiнарiï. Пiсля духовноï семiнарiï вчителював у Богуславському духовному училищi.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация