<< Главная страница

Нестор-лIтописець (бл. 1056 - бл.1113) святий; письменник, лiтописець Народився 1056 року в Києвi. У той час, коли преподобний Антонiй у безмовнiй тишi печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосiй розбудовував монастир, прийшов Нестор сiмнадцятирiчним юнаком до святоï обителi. З молодих лiт вiн явив навики в усiх чернечих чеснотах: у постiйному прагненнi i дотриманнi чистоти тiлесноï й душевноï, в добровiльнiй бiдностi, глибокому смиреннi, безвiдмовнiй покорi, суворому постi, безперервнiй молитвi на вiчних рiвноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських - Антонiя i Феодосiя. Свiй постриг Нестор прийняв за iгумена Стефана (1074-1075) i згодом був висвячений на iєродиякона. Маючи перед собою великi праведнi дiла двох свiтил Православiя, вiн натхненно возвеличував i прославляв Бога "в тiлесi своïм i в душi своïй". З роками гамуючи тiлеснi пристрастi, чесноти його зростали, але ченцевi хотiлося зовсiм звiльнитися тiлесноï плотi i досягти абсолютноï духовностi, аби стати iстинним достойником Бога. Вiн добре пам


Їятав слова, сказанi самим Господом: "Дух є Бог". Головним його послушенством у монастирi стала книжна справа. "Велика буває користь вiд учення книжного,
- говорив вiн, - книги наказують i вчать нас шляху до розкаяння, бо вiд книжних слiв набираємося мудростi й стриманостi... Той, хто читає книги, бесiдує з Богом або святими мужами". Тернистий i багатотрудний свiй шлях до iстини Нестор яскраво i повно висвiтлив у лiтописних працях. Вiн завжди виявляє глибоку смиреннiсть та постiйно змиряє себе, самохарактеризуючись "недостойним, грубим, ницим та переповненим численних грiхiв". Iсторiя безпомилково розставляє своï оцiнки, а особливо
- духовна. Преподобний Нестор належить до найосвiченiших людей Киïвськоï Русi кiнця XI - початку XII столiття. Окрiм богословських знань, мав винятковi здiбностi до iсторiï та лiтератури, досконало володiв грецькою мовою. З його праць збереглися життєписи святих князiв страстотерпцiв Бориса i Глiба, преподобного Феодосiя, перших преподобних Печерських. Найвизначнiший твiр Нестора Лiтописця
- "Повiсть временних лiт", складений на основi ранiше написаних лiтописiв, архiвних, народних переказiв та оповiдань, з поєднанням сучасних авторовi подiй. Ця виснажлива й тривала праця включала в себе й ретельну пошукову роботу. З метою глибшого й повнiшого пiзнання своєï iсторiï преподобний Нестор у 1907 р. вирушає на пошуки першоджерел. Лiтописець вiдвiдав Володимир-Волинський та Зимненський Святогiрський монастирi. Наслiдком подорожi стало включення майже в повному обсязi до "Повiстi временних лiт" Волинського лiтопису. Свою титанiчну працю великий подвижник завершив близько 1113 року. Це був результат майже двадцятилiтнього щоденного подвигу. Хронiку подiй у ньому було зведено до 1110 року. Будь-яка подiя чи явище були б назавжди втраченi для нащадкiв, якби вони не були зафiксованi словом. Завдяки Нестору нам вiдкриваються немеркнучi славнi сторiнки минулого, аби пiдтримувати й надихати наступнi поколiння на благороднi справи, спонукати до пошуку iстини. Безцiннiсть написаного лiтописцем вимiрюється не тiльки втiленим у словi i збереженим для нас часом, але й подвижницькими дiяннями, що викарбувалися у його непорочнiй душi нетлiнним золотом чернечого досвiду. Цiєю працею вiн i самого себе включив у книги живта вiчного, удостоïвшись почути благословенне: "Радуйтеся, бо iмена вашi написанi на небесах". Упокоïвся преподобний Нестор -лiтописець ймовiрно у 1113 роцi. "Повiсть временних лiт" - одна з найвидатнiших пам Їяток свiтовоï культури. Подiï, описанi в нiй, розгорнулися на тлi вселюдських iсторичних подiй, охоплюючи усi пласти суспiльного буття
- вiд гридниць князiв до халуп трударiв. Пульс тих давнiх часiв вiдбивається в дiйових особах - вiдомих i безiменних - i передається через орачiв, сiячiв, рибалок, будiвничих, воïнiв, iконописцiв, тих, хто панували, i тих, що повставали проти гнiту. Книга
- це невичерпне джерело знань, вiдомостей про десятки i сотнi подiй, явищ, людей. У нiй немає нiчого другорядного. Тут усе надважливе. Вчитаймося в кожне слово, i воно наситить наш розум, душу, уяву одвiчною загальнолюдською мудрiстю, випробуваним часом, золотом чистоï правди. ** "Повiсть минулих лiт Нестора, чорноризця Феодосiєвого мона-стиря Печерського, звiдки пiшла Руська земля, i хто в нiй почав спершу княжити, i як Руська земля постала... Коли ж поляни жили осiбно i володiли родами своïми,
- бо й до сих братiв iснували поляни i жили кожен iз родом своïм на своïх мiсцях, володiли кожен родом своïм, - то було [мiж них] три брати: одному iм Їя Кий, а другому - Щек, а третьому - Хорив, i сестра ïх - Либiдь. I сидiв Кий на горi, де нинi узвiз Боричiв, а Щек сидiв на горi, яка нинi зветься Щекавицею, а Хорив - на третiй горi, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [i] на честь брата ïх найстаршого назвали його Києвом. I був довкола города лiс i бiр великий, i ловили вони [тут] звiрину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими i називалися полянами. Од них оно є поляни в Києвi й до сьогоднi - I сiв Олег, князюючи, в Києвi, i мовив Олег: "Хай буде се городом руським
Ї" I жив Олег, мир маючи з усiма землями [i] князюючи в Києвi. I прийшла осiнь, i спом Їянув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарiкшись] не сiдати на нього. Бо колись запитував вiн був волхвiв i вiщунiв: "Од чого менi прийдеться померти?" I сказав йому один вiщун: "Княже! Кiнь, що його ти любиш i ïздиш на нiм, - од нього тобi померти". Олег же, взявши це собi на ум, сказав: "Нiколи тодi [не] сяду на коня (свого), анi гляну бiльше на нього". I повелiв вiн годувати його, але не водити його до нього. I, проживши декiлька лiт, вiн не зайняв його, поки й на грекiв пiшов. А коли повернувся вiн до Києва i минуло чотири роки, на п
Їятий рiк спом Їянув вiн коня, що од нього, як пророчили були волхви, [прийдеться] померти Олеговi. I призвав вiн старшого над конюхами, запитуючи: "Де є кiнь мiй, що його я поставив був годувати i берегти його?" А вiн сказав: "Умер". Олег тодi посмiявся i докорив вiщуна, кажучи: "Неправдиво то говорять волхви, i все те
- лжа єсть: кiнь умер, а я ще живий". I повелiв вiн осiдлати коня: "Дай-но погляну я на костi його". I приïхав вiн на мiсце, де ото лежали його костi голi i череп голий, i злiз вiн з коня, [i] посмiявся, мовлячи: "Чи од цього черепа смерть менi прийняти?" I наступив вiн ногою на череп, i, виповзши [звiдти], змiя вжалила його в ногу. I з того розболiвшись, вiн помер. I плакали за ним всi люди плачем великим, i понесли його, i погребли його на горi, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогоднi, називається могила та Олеговою. А було всiх лiт його княжiння тридцять i три Ї" /**(Уривок з лiтопису "Повiсть временних лiт")**/ /*Азбука духовноï премудростi:*/ - Подяку повинна мiстити в собi кожна наша молитва. - Дякувати в труднощах - заслуга бiльша, анiж подавати милостиню. - Дякувати Боговi треба не тiльки за своï успiхи у добрi, але i за успiхи iнших. - Вдячнiсть повинна бути початком i кiнцем наших дiй i бесiд. - Бога нiщо так не гнiвить, як байдужiсть до спасiння ближнiх. - Корисне для себе ми знайдемо тодi, коли будемо шукати користi ближньому.
- Господь нiчого так не любить, як душу покiрну, смиренну i вдячну.

Нестор-лIтописець (бл. 1056 - бл.1113) святий; письменник, лiтописець Народився 1056 року в Києвi. У той час, коли преподобний Антонiй у безмовнiй тишi печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосiй розбудовував монастир, прийшов Нестор сiмнадцятирiчним юнаком до святоï обителi. З молодих лiт вiн явив навики в усiх чернечих чеснотах: у постiйному прагненнi i дотриманнi чистоти тiлесноï й душевноï, в добровiльнiй бiдностi, глибокому смиреннi, безвiдмовнiй покорi, суворому постi, безперервнiй молитвi на вiчних рiвноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських - Антонiя i Феодосiя. Свiй постриг Нестор прийняв за iгумена Стефана (1074-1075) i згодом був висвячений на iєродиякона. Маючи перед собою великi праведнi дiла двох свiтил Православiя, вiн натхненно возвеличував i прославляв Бога "в тiлесi своïм i в душi своïй". З роками гамуючи тiлеснi пристрастi, чесноти його зростали, але ченцевi хотiлося зовсiм звiльнитися тiлесноï плотi i досягти абсолютноï духовностi, аби стати iстинним достойником Бога. Вiн добре пам


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация