ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ


(1878-1944) Справжнє iм'я - Олександр Iванович Кандиба. Iнший псевдонiм - В. Валентин. Олександр Олесь народився 5.12.1878р. у м. Бiлопiллi, в тодiшнiм Лебединськiм повiтi Харкiвщини. Його дiд по матерi орендував великий панський маєток у селi Верхосулi, на пiвнiчнiм краю украïнського степу, тут прожив своï молодечi лiта Олесь. Батько працював на рибних промислах у Астраханi, утопився у Волзi, коли Олександру йшов одинадцятий рiк. Мати з трьома дiтьми повернулася до рiдного мiстечка. Тут майбутнiй поет закiнчив початкову школу й двокласне училище, а з п'ятнадцяти рокiв продовжив навчання у Дергачiвськiй землеробнiй школi на Харкiвщинi. Там Олександр брав участь у випуску рукописного журналу, в якому почали з'являтися його першi вiршi. Потiм Олесь навчався на агрономiчному вiддiленнi Киïвського полiтехнiчного iнституту, якийсь час працював на Херсонщинi. У 1903р. вiн став студентом Харкiвського ветеринарного iнституту. Здобутi знання пiзнiше забезпечували молодому тонкому лiриковi можливiсть заробляти на хлiб працею ветеринарного лiкаря на Дарницькiй скотобойнi. У цьому ж роцi поет побував у Полтавi на вiдкриттi пам'ятника Iвановi Котляревському, зустрiвся з Борисом Грiнченком, Лесею Украïнкою, Михайлом Коцюбинським, Володимиром Самiйленком, що справило на нього велике враження i певною мiрою визначило його шлях в украïнськiй поезiï. . У 1905р. Олександр вперше публiкується (в альманасi "Багаття"). Саме на цей час революцiйного пiднесення визвольного руху припадає становлення поета.
У 1907 р. на кошти украïнського громадського дiяча Петра Стебницького пiд псевдонiмом Олександр Олесь вийшла перша збiрка "З журбою радiсть обнялась" при сприяннi вiдомого iсторика Олександри Єфименко, яка високо оцiнила вiршi молодого автора). Творами талановитого поета-лiрика захопилася освiчена громадськiсть, з нетерпiнням очiкуючи нових видань. У 1909р. вийшла збiрка "Поезiï" (поет мав намiр ïï назвати "Будь мечем моïм"), у 1911 р. - третя збiрка "Поезiï". Подорож Гуцульщиною у 1912р. збагатила поета незабутнiми враженнями. Описуючи храмове свято в Криворiвнi, вiн iз захватом згадує барвистий одяг верховинцiв, якi спускалися з гiр у долину. "Неначе квiтки, що ростуть на горах, ожили i сходять до Черемошу, щоб напитися студеноï води. Зачервонiло незабаром усе бiля церкви.., наче розцвiв нагло квiтник або хто розкидав червоне, як мак, багаття... Я стояв, дивився i не мiг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберiг вiльну душу, мову i старосвiтськi звичаï, повнi краси. Зустрiч з Гуцульщиною знайшла втiлення у поемi "На зелених горах" (1915): в нiй "краïна див" асоцiюється з вiльним духом украïнського народу.
У 1912 р. поет пише драматичну поему "По дорозi в Казку"/ у 1913 р. Олександр Олесь побував в Iталiï, написав низку вiршiв ("Мов келих срiбного вина", "Iталiйська нiч пiдкралась", "В долинi тихий сон летить"), якi збагачують украïнську маринiстичну лiрику, тобто пов'язану iз зображенням морських пейзажiв. Поет радiсно чекає повалення самодержавства. Вiн, як i всi прогресивнi дiячi, гостро вiдчував нацiональне поневолення народу. В "Юнацькiй пiснi" (1915), присвяченiй синовi Олеговi, який згодом стане вiдомим поетом пiд iм'ям Олег Ольжич, Олександр Олесь передбачав крах iмперiï, адже сини Украïни пiднiмалися у кожну епоху на священну боротьбу: Земля розступилась! I з праведних трун Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун!
/ з Волi знiмають кайдани мiцнi. I слiзьми спiвають щасливi пiснi.
У 1914р. виходять "Драматичнi етюди. Книга IV", у 1917р. поет видає нову книжку поезiй, в якiй особливу увагу привертає цикл "З щоденника", наповнений урочистими iнтонацiями, що передають першi кроки у виборюваннi нацiональноï самостiйностi. Лiричний герой вiршiв циклу схвильований бурхливими подiями будiвництва украïнськоï державностi, йому не вiриться, що над поневоленим упродовж довгих вiкiв краєм засяяло сонце свободи. Поет пiдносить хвалу рiднiй землi, Образ Украïни асоцiюється в його творах з образом матерi, яка скликає синiв "пiд корогви", благословляючи ïх на боротьбу за свободу. Як i Павло Тичина в поемi "Золотий гомiн", Олександр Олесь передає всенародну радiсть визволення з iмперського ярма. Але трагiчна доля випала украïнськiй революцiï: молоду украïнську державу душили зовнiшнi iнтервенти, роздирали внутрiшнi суперечностi. Полiтична неписьменнiсть i нацiональна затурканiсть мас приносять поетовi гiрке розчарування. У 1919р. вiн залишає рiдний край. Складне життя емiгранта минає в Будапештi, Вiднi, Берлiнi, Празi. Тяжкi настроï автора переданi у вiршах збiрок "Чужиною" (1919), "Кому повiм печаль мою" (1931). Ностальгiя за Украïною
- ось журба i бiль Олександра Олеся: Душа розiрвана, як рана." Бальзам далеко так, як сонце, А сонце, сонце, як i щастя. Там, там, лише в краю коханiм. ("В вигнаннi днi течуть, як сльози")
Осмислюючи складну долю Украïни, поет часто звертається до iсторiï, вiн багато пище про мiжусобицi княжоï доби, якi призвели до занепаду Киïвськоï Русi. Можливо, ця тема була навiяна кривавою громадянською вiйною в Украïнi (так з'являється збiрка "Минуле Украïни в пiснях", видана 1930р. у Львовi). Поета-вигнанця хвилюють жахливi вiстi про голодомор 1933р. в Украïнi, про арешти й розстрiли украïнськоï iнтелiгенцiï, зокрема про розправу над особистим приятелем - письменником Антоном Крушельницьким та його дорослими синами Iваном i Тарасом у груднi 1934 р. Трагедiя, яка спiткала родину добрих знайомих, стала iмпульсом до написання за кiлька днiв сiчня 1935 р. драми "Земля обiтована". Отже, в емiграцiï (1919 - 1944) Олесь видає книги поезiй "Чужиною" (1919), "Княжi часи. Минуле Украïни в пiснях" (1920), "Перезва" (1921), "Кому повiм печаль мою..." (1923) "Поезiï. Кн. Х"( 1931). Тяжкими були останнi роки життя поета. Гiтлер розчленував Чехо-Словаччину, де перебував Олесь, угорськi фашисти в кровi затопили проголошену державнiсть Карпатськоï Украïни. У вереснi 1939 р. спалахнула Друга свiтова вiйна. Поета не покидають тривожнi думи про сина Олега - активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. юнаклобуваву Києвi, мрiючи про вiдновлення украïнськоï державностi. Та боротьба була нерiвною: нацисти схопили Олега Ольжича i в червнi 1944 р. закатували в концтаборi Заксенхаузен. Так передчасно обiрвалося життя вiдомого вченого-археолога i талановитого поета Ольжича. 22 липня 1944 р. Олександр Олесь помер у Празi, невдовзi як одержав повiдомлення про загибель сина Олега. Похований на Ольшанському кладовищi в Празi..
Багато творiв Олесь написав для дiтей: "Ялинка", "Поєдинок", "Рак-рибалка", "Вовченя",. "Iменини", поеми "Грицевi курчата", "Водяничок"; драми-казки, iнсценiзацiï за украïнськими народними казками. Вiдомий Олександр Олесь i як перекладач: казки В. Гауфа, "Пiсня про Гайявату" Г. Лонгфелло,, арабськi казки, та iнше. Вiн є автором драматичних творiв "По дорозi в Казку", "Над Днiпром", "Нiч, на полонинi". Добiрка вiршiв ."Минуле Украïни в пiснях. Княжi часи" була створена поетом: восени 192,0 року, коли Украïнська Народна Республiка зазнала поразки. Цi вiршi є поетичною оповiддю про минуле украïнського народу, про князiв Киïвськоï Русi, про ïхню мудрiсть, любов до рiдноï землi, хоробрiсть та мужнiсть. Олександр Олесь нiколи не стояв осторонь тих процесiв,, якi. вiдбувались у його краïнi, навiть перебуваючи в емiграцiï. Виступаючи, в передреволюцiйнiй атмосферi" в лавах молодi i разом з нею вiдчуваючи, всiм своïм єством! приливи й вiдливи революцiйноï енергiï, поет свiдомо хотiв вiддати своє слово в службу революцiйному вiдродженню, свого народу "О слово! Будь мечем моïм!", - пише вiн в поезiï: 1907р. Слова: "Будь мечем моïм" Олесь хотiв поставити й заголовком своєï другоï, книги,, що. мiстила поезiï 1907 i 1908 p., в котрих особливо сильно вiдбивались громадськi настроï. Але в тодiшнiх цензурних умовах такий заголовок був неможливий. Трагедiю революцiйного проводиря i маси-юрби з ïï iнерцiєю i вульгарним скептицизмом або. так званим здоровим розумом, глибоко вiдчувши: ïï в тодiшнiх вiдносинах, поет вiдтворив у своïй драматичнiй поемi "По дорозi в Казку", найбiльшому i,, мабуть, чи не найкращому своєму творi, написаному у 1912 роцi. В-символiчнiм образi шукання стежки в глухому лiсi Олесь зумiв прозоро й сильно представити складний шлях пошуку iдеалу життя, з гiркотою демонструючи трагiчну суперечнiсть мiж духовнiстю, мрiєю i жорстокiстю,, прагматизмом, обмеженiстю пригнiченого лихом: натовпу; переходи, до вiри й обожнювання вождя пiд його самопевним покликом; короткий революцiйний пафос i раптовий упадок при перших проявах слабкостi й вагання "вчителя". Безперечно, такий сюжет не може не викликати асоцiацiï з поемою I. Франка "Мойсей", де iзраïльський народ, шукаючи шлях до обiцяноï Богом землi, також легко зрiкається свого лiдера, втративши вiру в свiтле майбутнє. Через кiлька рокiв Олександр Олесь ще раз звернувся: до цiєï теми, що, глибоко його займала, - в гарнiй поезiï "Лебiдь", де знов-таки символiчно показав поводиря, який тiльки цiною власноï кровi зумiв вiдкрити своïй "зграï" шлях до "свiтлого майбутнього": На болотi спала зграя лебедина, Вiчна нiч чорнiла, i стояв туман... Спало есе навколо, тiльки бiлий лебiдь Тихо-тихо сходив кров'ю своïх ран...
Але невiрним було б вважати, що лiрика Олександра Олеся складається суто з поетичних творiв суспiльно-полiтичноï тематики. Адже його пейзажна та iнтимна лiрика варта не меншоï уваги, нiж громадянська. Твори поета декламували гiмназисти й студенти, на лiтературних вечiрках, а вiдомi композитори Микола Лисенко, Якiв Степовий, Кирило Стеценко, Станiслав Людкевич клали ïх на музику. Так, ьаприклад, поезiя "Чари ночi" стала улюбленою народною пiснею "Смiються, плачуть солов'ï!". Вона сприймається як гiмн юностi, пiсня коханню, як уславлення органiчноï єдностi життя людини та природи. Святковий бенкет весни, коли "уся земля тремтить в палких обiймах ночi, лист квiтцi рвiйно шелестить, травi струмок воркоче", природно вiдтiнює "летючу мить життя" людини, нагадує, що життя тiльки "єдина мить". А звiдси й заклик забути хоч на якийсь момент "сум, думки i горе", влити струмiнь власноï душi в буйне, "шумляче море" життя природи. В поезiï "Любов" автор майстерно розкриває внутрiшнiй свiт закоханого юнака, вдається до рiзних прийомiв, щоб передати глибину його переживань. Блакитна нiч така неповторна, бо, як уявляється юнаковi, чекала на прихiд його коханоï. Герой переконаний, що прозора "срiбна мла", якою все оповите, не випадкова, адже "нiч ясна убралася для тебе, для тебе й срiбло розлила". Отже, Олександр Олесь - неперевершений автор iнтимно-особистiсних та громадянських мотивiв, один з найкращих продовжувачiв справи Т. Шевченка, Лесi Украïнки, I. Франка та iнших корифеïв украïнськоï лiтератури. ОСНОВНI ТВОРИ: Збiрка "З журбою радiсть обнялась", "Княжа Украïна", драматична поема, "Нiч на полонинi", драматичний етюд "По дорозi в Казку". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Петров В. Проблема О. Олеся// Украïнське слово: Хрестоматiя украïнськоï лiтератури та критики: В 4 кл. Кн. 1. ЇК-, 1994. 2. Неврлi М. Олександр Олесь. Життя i творчiсть.^К-, 1994. 3. Зеров М. Вiд Кулiша до Винниченка: Поезiя Олеся i спроба нового ïï трактування // Зеров М. Твори: У 2 т. Т. i. - К., 1990.
ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ