Олександр Олесь


(1878 - 1944) Складний життєвий шлях випав на долю Олександра Олеся (справжнє прiзвище - Кандиба). Народився вiн в с. Крига (Бiлопiлля) на Сумщинi, закiнчив Харкiвський ветеринарний iнститут, працював у Харковi та Києвi (1909 - 1919). У 1907р. у Петербурзi вийшла перша книга Олеся - З журбою радiсть обнялась, що принесла славу молодому поетовi. В наступнi роки з'являються новi збiрки
- ЇПоезiï. Книга II - (1909), ЇПоезiï. Книга III - (1911), ЇДраматичнi етюди. Книга IV - (1914), ЇПоезiï. Книга V - (1917). Не набувши чiтких полiтичних орiєнтирiв, Олесь пiсля Великоï Жовтневоï соцiалiстичноï революцiï опиняється за кордоном (1919). Емiграцiя стала трагедiєю життя Олеся. Настроï пригнiченостi, нудьги i самотностi наповнюють першу Їзакордонну - збiрку вiршiв Олеся - ЇЧужиною - (Вiдень, 1919). ЇВ вигнаннi днi течуть, як сльози... - - такими словами розпочинається один з перших вiршiв книги. Невдовзi, у 1921р., виходить ЇПерезва - - збiрка гостросатиричних вiршових творiв, що викривають життя, побут i полiтичнi принципи емiгрантськоï громади. Збiрку (з'явилась у свiт тiльки перша частина ïï) поет видав пiд псевдонiмом. Верховоди емiгрантських кiл стали на перешкодi публiкацiï нових вiршiв такого характеру. Почуття людини, позбавленоï рiдного дому, поглиблюються. В одному з вiршiв поет уявляє себе мертвим, але похованим в рiдному краю, проте доля вигнанця гiрша, нiж доля мерця.
Проте поет так i не спромiгся на остаточнi висновки чи рiшення. Гостро-емоцiйно сприймаючи удари долi, вiн ладен вбачати у них непоясниме наслання, прокляття.
В останнi десятирiччя життя Олесь усувається вiд будь-якоï участi в заходах, здiйснюваних украïнською емiграцiєю, послаблюється активнiсть його поетичноï творчостi, вiн займається переважно iнсценiзацiєю народних казок, написанням лiбретто для дитячих опер. Помер письменник у Празi 1944р.
Творча спадщина Олеся досить велика якщо врахувати, що бiльшу частину ïï становить поезiя - дев'ять книг (звертався Олесь i до драматичного жанру, створивши ряд драматичних поем та етюдiв). В украïнську лiтературу Олесь входить як поет, що розширив тематичний, стильовий, настроєвий дiапазони лiрики, пiднiс виражальну силу украïнського художнього слова. Не будучи Їмодернiстом - нi за органiзацiйною приналежнiстю, нi по сутi, Олесь внiс новаторськi моменти в розвиток украïнськоï поезiï. Не вдаючись до будь-яких манiфестiв, декларацiй, вiн своєю творчiстю наголосив на естетичнiй цiнностi поетичного твору, рiшуче заперечив абстрактну декламацiйнiсть, хоч би якими завданнями вона надихалась. Загалом не нова на поетичнi iдеï, вiршовi прийоми i навiть образи (взятi номенклатурне, самi по собi), поезiя Олеся уже з виходом першоï збiрки завоювала прихильнiсть знавцiв лiтератури i масового iнтелiгентного читача. У нiй були представленi безпосереднiсть i щирiсть поетичного вислову, глибокий внутрiшнiй драматизм почуття, багатство мiнливих вiдтiнкiв настрою. Життя природи, кохання, перипетiï громадськоï боротьби - основна тематика першоï збiрки, що надовго визначила й тематику творчого доробку поета. Надзвичайно вразливе, дiткливе Їя - лiричного героя Олеся однаково чутливо резонує на найменшi перепади у стосунках з коханою, на змiни в настроях мас, на рух у рослинному й тваринному свiтi, атмосферi. Всеосяжнiсть сфер поетового почуття вiдбита iнколи в межах одного й того ж твору ( ЇЦiлий день ти нудилась в кiмнатi своïй Ї, ЇПогасло сонце ласки i тепла - та iн.). Легкий, майже невагомий перехiд вiд одного зовнiшнього явища до iншого, а вiд них
- до стану власноï душi притаманний багатьом творам Олеся ( ЇСнiг в гаю... але весною Ї, ЇДвi хмароньки пливли кудись Ї, ЇВ мiщанськiй одiжi i в рiдному вiнку Ї, ЇЗима... i пролiсок блакитний! Ї, ЇНа гори високi, на срiбло снiгiв - та iн.). Суб'єктивне враження i сприйняття покладено i в основу його громадянськоï лiрики. Поет вiдобразив народне - i водночас власне - пробудження в роки революцiï ( ЇСонце на обрiï, ранок встає Ї, ЇТи знову у мене окрилюєш мрiï Ї, ЇЯ бiльше не плачу... Ї), оспiвав червоний прапор боротьби ( ЇВоля!? Воля?! Сниться, може? Ї, Ї1 Мая Ї). Однак у вiршах Олеся не знайти концептуального осмислення революцiйноï боротьби: йдеться, звичайно, не про декларативне висунення якихось вiршових
Їпрограм - (такi поетичнi форми органiчно чужi для Олеся), а про широкий полiтичний свiтогляд. Вiн у поезiï Олеся вiдсутнiй навiть там, де мова заходить про кiнцеву мету революцiï, про поетове слово у нiй. Тут багато непiдробного пафосу, лiричноï виразностi, але не досить полiтичноï конкретностi.
В образнiй системi Олеся наявнi релiкти народницькоï символiки, окремих народницьких мотивiв (зокрема, з Надсона). Проте навiть цi штампи невпiзнанне трансформуються у тонкому суб'єктивному почуттi. Не подаючи полiтичноï концепцiï, громадянська поезiя Олеся цiкава як суб'єктивний документ суспiльноï боротьби епохи. Дуже вразлива, можна сказати, тендiт
Їна душа лiричного героя хворобливо реагує на всi перипетiï цiєï боротьби. Героя повергають у розпач тимчасовi поразки, розправи, репресiï (
ЇХто ви, хто ви з нагаями?.. Ї, ЇНад трупами Ї, ЇКапiтану Шмiдту Ї, ЇМiцно i солодко, кров'ю упившись... Ї), йому дорога найменша надiя на перемогу ( ЇСонце на обрiï, ранок встає Ї, ЇВони - обiдранi, розбутi Ї). Громадянськi настроï й переживання поета у найрiзноманiтнiшi способи (метафоричнi асоцiацiï, алегоричнi паралелi, композицiйнi зiставлення в межах твору, циклу, збiрки вiршiв) перегукуються з образами природи, поєднуються з колiзiями особистого, внутрiшнього життя. На вiдмiну вiд лiричного героя П. Грабовського герой лiрики Олеся не є безпосереднiм учасником боротьби (крiм iнших якостей, йому бракує твердостi волi), але надзвичайно спiвчутливо й зацiкавлено ïï вiдображає. В основi художнього свiту Олеся, створюваного iнтимною лiрикою (та й лiрикою громадянського характеру), лежить неоромантичне протиставлення дiйсного життя, з одного боку, i мрiй та сподiвань героя - з другого. Неоромантичним є популярний у творах Олеся мотив дочасного чи вражаюче-короткочасного буяння ( ЇАйстри Ї, ЇЄсть дивнi лiлеï, що вранцi родившись Ї, ЇЄсть квiти такi, що нiколи не квiтнуть - та iн.). Саме цей Їєдиний раз - квiтування гармонiйно перенесено Олесем на любовну тематику: ЇКвiтки любовi розцвiтають єдиний раз, єдиний раз Ї. Поет воєдино зливає контрастнi поняття: мовиться про бiль, муки, кров, рани, i все це стає ще болючiшим вiд того, що з них проростає Їнiжнiсть - i Їжаль Ї, що все це здiйснюється в пошуках тiєï Їнiжностi Ї, вiдсутнiсть якоï скрушно переживається. У змалюваннi любовi Олесем немає рiзких, контрастних барв, що йдуть, як правило, вiд гостроти самоусвiдомлення (лiрика Франка, Лесi Украïнки, почасти й Маковея), але поза цим трактування любовi в нього досить рiзноманiтне: це й безнадiйне кохання, i зовнiшнiми умовами спричинена недосяжнiсть любовi, i таємнича приреченiсть закоханих не мати одне одного, i нарештi, радiсно-трiумфуюче проникнення любовi в серце, що сповняє собою всю iстоту i природу загалом.
Природа в лiрицi Олеся виступає не просто зовнiшнiм аналогом чи тлом переживань людини: поету притаманний своєрiдний поетичний пантеïзм - розлиття почуттiв (i взагалi особистостi) в життi квiтiв, трав, сонячного промiння. Саме завдяки високому ступеневi нероз'єднаностi емоцiй людини й природи остання в поета мало конкретизована описово (переважають загальнi назви
- пташки, квiти - або ж назви, що встигли стати штампами Їсолов'ï, жайворонки, орли). Однак природа в поезiï Олеся живе дуже виразним життям. За всiєï недеталiзованостi описiв поет тонко передає ïï порухи й настроï, вiдображення природи у нього переважно музичне, з очевидно вiдчутними ритмами. Кращими зразками пейзажноï лiрики Олеся є ряд вiршiв iз циклу ЇЩороку - (третя книга), де змальовано рiчний круговорот природи. Привертають увагу iнтонацiйнi засоби, якими передано рух. Лiричнi твори Олеся, музикальнi, часто Їромансовi - за формою, вiддавна привертали увагу композиторiв - М. Лисенка ( ЇСмiються, плачуть солов'ï Ї, ЇАйстри Ї, ЇГроза пройшла... зiтхнули трави Ї), К. Стеценка ( ЇСосна Ї), Я. Степового ( ЇНе берiть iз зеленого лугу верби Ї), С. Людкевича ( ЇТайна Ї) та iн. У драматичних творах Олеся ( ЇПо дорозi в Казку Ї, ЇТрагедiя серця Ї, ЇНад Днiпром Ї, ЇНiч на полонинi - тощо) ще виразнiше, нiж у поезiï, проявилась неоромантична концепцiя. Юнак, герой драматичного етюда ЇПо дорозi в Казку Ї, веде юрбу безвольних людей з темного лiсу в напрямi сонячноï краïни. Вiн один здатен визначати дорогу по червоних маках, що виросли з кровi його попередникiв. Розкривши груди, проламує вiн шлях юрбi, але за кiлька крокiв до мети на мить занепадає духом, пiддається сумнiвам щодо вiрностi напряму
- i цього достатньо, щоб натовп розчарувався в обожнюваному героєвi i повернув назад. Цей драматичний етюд, як i iншi, має сюжетно-образну спiльнiсть з драматургiєю М. Метерлiнка, Г. Гауптмана, Лесi Украïнки, Я. Райнiса, з романтичними творами М. Горького. Вiдомий Олесь i як талановитий перекладач ( ЇПiсня про Гайявату - Г. Лонгфелло, казки В. Гауфа, лiричнi твори поетiв багатьох краïн).
Творчiсть Олеся - визначне явище в украïнськiй лiтературi перших двох десятирiч XX ст. М. Рильський писав: ЇНема нiякого сумнiву, що поезiя Олександра Олеся позначилася сильними своïми сторонами на розвитку украïнськоï лiтератури, отже й радянськоï украïнськоï лiтератури. Зi смутком визнаючи його вiльнi i невiльнi провини, хибнi його кроки, в яких сам вiн гiрко каявся, шкодуючи, що така дужа творча iндивiдуальнiсть не дiстала повного свого розвитку, ми повиннi, проте, сказати, що поет Олександр Олесь посiдає певне мiсце в iсторiï нашоï культури i що все краще з його спадщини повинно стати набутком нашого радянського читача Ї.



Олександр Олесь