ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ (1907 -1944) Iншi псевдонiми - М. Запоночний, Д. Кардаш, К- Костянтин, О. Невiдомий, О. Свiтанок, О. Лелека.


Криптонiми - О., О.К - Справжнє iм'я - Олег Олександрович Кандиба. Олег Ольжич народився 8 липня 1907 р. в Житомирi в сiм'ï поета Олександра Олеся (О. Кандиби). Середню освiту почав здобувати у Пущi-Водицi пiд Києвом. У 1923 р. вiн виïхав разом з матiр'ю з Украïни i в Берлiнi зустрiвся з батьком, який ще в 1919 р. емiгрував з Украïни. Незабаром родина переïхала до Горнiх Черношинець пiд Прагою. У 1924 р. Олег вступив до Карлового унiверситету, водночас навчався в Украïнському вiльному унiверситетi. Закiнчивши унiверситет, у 1929 р. написав дисертацiю "Неолiтична мальована керамiка Галичини". Став вiдомим вченим-археологом, брав участь у кiлькох археологiчних розкопках на Балканах. Був запрошений у США до Гарвардського унiверситету читати лекцiï з археологiï.
У 1929р. пiсля заснування ОУН (органiзацiï украïнських нацiоналiстiв) Ольжич став одним з найактивнiших ïï членiв, очолив культурний сектор органiзацiï, а трохи пiзнiше став заступником голови проводу ОУН.
У 1938 р. вiн заснував Украïнський науковий iнститут у США. У 1935р. у Львовi вийшла збiрка Ольжича "Рiнь". За дорученням ОУН поет брав участь у проголошеннi демократичноï Карпатськоï Украïни, очоленоï А. Волошиним, знищеноï 14
- 15 березня 1939р. угорськими фашистами. Потрапив до хортистськоï тюрми.
У 1940р. у Празi вийшла збiрка Ольжича "Вежi". Пiсля розколу ОУН у 1940 р. Ольжич, належачи до фракцiï мельникiвцiв, очолив вiддiли ОУН на Правобережжi Украïни, в Києвi. 5 листопада 1941 р. вiн був одним iз фундаторiв Украïнськоï нацiональноï ради, якою керував економiст М. Величкiвський. У 1941 р. пiсля заборони рейхскомiсарiатом дiяльностi ОУН, яка перейшла в пiдпiлля, переïхав до Львова, де одружився з дочкою лiтературознавця Л. Бiлецького Катериною (Калиною). У 1944 р. поет у Львовi був схоплений гестапiвцями. 9 чи 10 червня 1944 р.
- закатований у концтаборi Заксенгаузен гестапiвською трiйкою (Вольф, Вiрзiнг, Шульц). Посмертна збiрка Ольжича "Пiдзамчя" вийшла у 1946р. Олег Ольжич належав до поколiння першоï емiграцiйноï хвилi, яке зумiло не тiльки зберегти, а й примножити украïнську культуру за кордоном, коли на так званiй материковiй Украïнi найкращi традицiï украïнського народу руйнувались репресiями, голодомором, добре продуманими "реформами". Усiєю своєю творчiстю Ольжич прагнув утвердити героïчний свiтогляд, пропагував думку, що кожен громадянин має здобувати свободу, можливо, навiть цiною власного життя. Нащо слова? Ми дiло несемо. Нiщо мистецтво i мана теорiй. Бо ж нам дано знайти життя само В красi неповторимiй i суворiй. Ось сходить, виростає, розцвiта Благословенiє не форми - сутi. Одвага. Непохитнiсть. Чистота. Мiлуйтеся! Берiть! I будьте, будьте!.. ("Нащо слова?") Вiршi, пройнятi цiєю iдеєю, друкувалися на сторiнках емiгрантськоï перiодики, здебiльшого у редагованому Д. Донцовим львiвському журналi "Вiсник" поряд з поезiями Є. Маланюка, Л. Мосендза, Олени Телiги. Збiрки Олега Ольжича "Рiнь", "Вежi", "Пiдзамчя" абсолютно рiзнi i за формою, i за змiстом. Друга й остання прижиттєва книга поета "Вежi" вiдрiзняється вiд iнших збiрок тим, що має гостру iдейно-полiтичну скерованiсть. Книга "Вежi" складається з двох лiричних поем: "Городок. 1932" i "Незнаному Вояковi". Вiрш "Захочеш - i будеш" - це дев'ятий вiрш iз циклу "Незнаному Вояковi", в якому автор у наказовiй формi переконує, що майже все в життi залежить вiд нас самих: Захочеш - / будеш. В людинi, затям, Лежить невiдгадана сила. Тiльки доклавши власних зусиль, людина може побудувати щасливе майбутнє, бо часто вона не усвiдомлює, наскiльки багатим є ïï внутрiшнiй свiт, скiльки фiзичноï сили приховує сила людського духу. Але в той же час слiд пам'ятати, що нашi дiï не можуть керуватись вседозволенiстю, ми не можемо дiяти за принципом "Цiль виправдовує засоби", адже всерединi кожного з нас є вiчне мiрило вчинкiв - сумлiння. Автор називає сумлiння "невблаганним", адже ми можемо переконати оточуючих, що примусило нас порушити моральнi принципи життя, але ми нiколи не зможемо переконати в Цьому сумлiння, не зможемо примусити його замовкнути:
Навчися надать блискавичнiсть думкам I рiшенням важкiсть камiння. Пiти чи послати i стать сам на сам З своïм невблаганним сумлiнням. В iншому творi цього циклу Ольжич наголошує на тому, що справжнiй громадянин не має права чекати, коли в майбутньому змiниться на краще життя його краïни, бо: Держава не твориться в будучинi. Держава будується нинi. Це люди, на сталь перекутi в огнi. Це люди, як брили камiннi. Хоча поет усвiдомлює, що далеко не кожен має внутрiшнi сили пожертвувати своïм життям, особистим щастям заради щасливого майбутнього усiх. Мало таких:
Хто кров'ю i волею сцiпить в цемент Безвладний пiсок мiлiонiв. Отже, увесь цикл поезiй "Незнаному Вояковi" пройнятий гострим осудом безперспективноï iнерцiï украïнцiв, є поетичним закликом не примирятися з принизливим становищем раба. Помiтне мiсце в збiрцi "Вежi" посiдає поема-хронiка "Городок. 1932", де йдеться про суворе життя украïнських пiдпiльникiв. "Пiдзамчя" - посмертна збiрка Ольжича, хоча вiн ïï пiдготував ще 1940 р. Вона об'єднала творчi пошуки поета часiв "Рiнi" та "Веж", засвiдчила високу культуру його художнього мислення, схильнiсть до фiлософських узагальнень духовноï дiйсностi. Поезiя Ольжича - це сповiдь воïна, вiдкритого й чесного в бою, який чiтко усвiдомлює, що тiльки цiною власного життя прокладається шлях до свободи, до здобуття права бути справжньою нацiєю. ОСНОВНI ТВОРИ: Збiрки поезiй "Рiнь", "Вежi", "Пiдзамчя". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Олег Ольжич // Iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття: У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. - К., 1998. - Кн. 2. 2. Державин В. Поетичне мистецтво О. Ольжича // Украïнське слово: Хрестоматiя украïнськоï лiтератури та лiтературноï критики XX ст.: В 4 кн. - К-, 1994. - Кн. 2. 3. Яременко В. Передчуття зустрiчi з Ольжичем //Днiпро - 1997. - - 1.
ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ (1907 -1944) Iншi псевдонiми - М. Запоночний, Д. Кардаш, К- Костянтин, О. Невiдомий, О. Свiтанок, О. Лелека.