Тодось Осьмачка (1895-1962) Народився Тодось Осьмачка 4 травня 1895 року в селi Куцiвка на Черкащинi в родинi сiльського робiтника Степана, який працював у маєтку помiщика Терещенка, а потiм самотужки здобув фах i славу хорошого ветеринара. З великого гурту своïх дiтей батько спромiгся дати середню освiту лише найстаршому синовi - Тодосю. Вищу Осьмачка здобував уже самотужки. Замолоду Осьмачка вчителював у народних школах. Пiд час свiтовоï вiйни за свою поему "Думи солдата" був вiдданий пiд вiйськово-полiтичний суд. Але революцiя внесла своï корективи. З 1920 року вiн iнструктор з пiдготовки робiтникiв освiти в Кременчуку. Навчається в Киïвському Iнститутi народноï освiти (так тодi звався унiверситет). В студентськi роки почалася його участь у лiтературному життi. Спершу вiн був членом Асоцiацiï Письменникiв (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потiм "Ланки" (МАРС), до якоï входили Г.Косинка (найближчий товариш Осьмачки), Б.Антоненко-Давидович, Є.Плужник, В.Пiдмогильний. Перша збiрка поезiй Т.Осьмачки "Круча" з'явилася друком 1922 року, засвiдчивши "може, одну з найнадiйнiших сил", писав С.Єфремов у "Iсторiï украïнського письменства". Їï вiдзначала глибина образностi, блискуча народна мова та епiчний стиль дум. 1925 року виходить друга книжка поезiй - "Скитськi вогнi", яку можна було б назвати гiмном украïнському степовi:


Гей, степе мiй, Пiдпер ти рiками моря, Щоб не схитнулися вони На ниви хлiбороба - Поет прагне образно простежити iсторичний шлях Украïни - пройти "по шляху вiкiв" i таким чином усвiдомити, куди ж летить новий вiк, i як буде стелитися доля украïнського народу. Поета огортають тривожнi передчуття нових кривавих збурень, якi зачаïлися в iдилiчних пейзажах. Та вiн зберiгає вiру в можливiсть утримання рiвноваги завдяки утвердженню сильного "Сьогоднi". Однак те "сьогоднi" накочується на нього страшними звiстками iз рiдного села Куцiвки вiд батька, який просить чим-небудь допомогти, бо в селi голод, а вози з мертвими риплять сiльськими дорогами, як журавлi. Осьмачка-студент також голодний i обдертий, з мiзерним заробiтком за вчителювання в однiй iз киïвських шкiл, вимiтає цвiлi крихти хлiба з шухляд, i прагне виповiсти гiрку пiсню рiдного села:
А тi ж крихти, в ногах живi, З стола небес Хай рiдний вiтер на папiр Менi зiдме! Разом iз побратимами з "Ланки" Тодось Осьмачка подiляє бiль i тривогу за долю украïнського села. Любить i поважає Павла Тичину, щоправда не раз дорiкаючи йому за незрозумiлi компромiси. Радить "взяти у торбину запасу та ходити по селах, а потiм уже комiнтерн воспiвати. А то добре, сидiвши в Києвi, обклавшись книжками, бути революцiонером". На останнiй закид Тичина образився. Можливо й через те, що Тодось Осьмачка дорiкав йому за помiтне "позичання" в нього образiв. 1922 року Тичина записав: "Осьмачку не люблю. Хай собi вiн буде генiй, а не я - не в тiм рiч". Останньою книгою Осьмачки, яка була надрукована в пiдрадянськiй Украïнi, була збiрка "Клекiт" (Киïв, 1929). Вона побачити свiт у розпал пiдготовки процесу над украïнською iнтелiгенцiєю - Спiлкою Визволення Украïни, коли iдеологiчний прес затискав iндивiдуальну свободу творчостi, до абсурду були розпаленi лiтературнi суперечки. У цiй збiрцi Осьмачка друкує вiрш "Деспотам", в якому звертається до закутого в ланцi, працьовитого свого народу, який годують у казармах на зарiз i чию працю забирають "розбоєм в бiлий день", передрiкає йому падiння "пiд кригу ланцюгiв" i спiв "присмаглими губами чужих пiсень iз городiв". Осьмаччинi книжки пiдтвердили прогноз Сергiя Єфремова про нього, як про "одну з найнадiйнiших сил" серед тодiшнього лiтературного молодняку. Пiсля Шевченка, вiн вище за будь-кого iншого пiдняв у поезiï могутнiй i трагiчний образ украïнського селянства, що було найбiльшою рушiйною силою революцiï, а потiм стало найбiльшою ïï жертвою - Цiй трагедiï вiн надав космiчних вимiрiв. У 1930 роцi ще вийшов друком Осьмаччин переклад Шекспiрового "Макбета", а поему "Дума про Зiнька Самгородського" так i не була надрукована. Пiзнiше вона ввiйшла до збiрки "Сучасникам" (1943). Тим часом кривавi тридцятi роки вже забрали перших близьких друзiв поета - Григорiя Косинку, Дмитра Фалькiвського, Валерiана Пiдмогильного. Хвиля доносiв у виглядi лiтературно-критичних статей затаврувала й самого Осьмачку: "ворог народу", "бандит". Вiн розумiв, що на нього чекає трагiчна доля його друзiв. Рятуючись вiд репресiй, Осьмачка пробирається на Подiлля, маючи намiр нелегально перейти через польський кордон. Його заарештовують i вiдправляють пiд конвоєм аж у Свердловськ, але дорогою Тодось Степанович втiкає i знову прямує на Подiлля з тим самим намiром. Цього разу його вiдправляють в тюрму за звинуваченням у шпигунствi. Очiкуючи цiлком ймовiрну кулю в потилицю, Осьмачка приймає останнє рiшення - боротися далi, але "не засобом сили, а засобом слабостi" i симулює божевiлля. Його переводять в психiатричну лiкарню в Києвi. Усю моторошнiсть тiєï ситуацiï пiзнiше вiн змалював у повiстi "Ротонда душогубцiв" (1956).
1943 року у Львовi вiн видає свою четверту книжку "Сучасникам". 1944 року Осьмачка пише повiсть "Старший боярин" - першу свiтлу книгу, позбавлену страшних картин пекельного та жорстокого життя. Однак лише через рiк поет повертається у "проклятi роки" у поемi "Поет", сповненоï особистiсними враженнями й переживаннями круговертi репресiй. 1947 року поема на 23 пiснi вийшла в свiт у чудовому мистецькому оформленнi художника М.Дмитренка з присвятою "Пам'ятi єдиного мойого друга i найблагороднiшоï людини мiж людьми, менi знаними, мойого батька Степана Осьмачки". У 1953 роцi вийшла збiрка "Китицi часу", де було зiбрано вiршi 1943-1948 рр. Пiсля цього письменник ще активнiше працює у жанрi прози: повiсть "План до двору" (1951), книжка "Ротонда душогубцiв" (1956), перекладає О.Уайльда i У.Шекспiра, виступає з есеïстичними роздумами про Шевченка й природу мистецькоï дiяльностi. Однак нерозумiння землякiв-критикiв, глуха й байдужа читацька аудиторiя, до якоï апелював Тодось Осьмачка в надiï зiбрати кошти на видання своïх творiв, посилювали вiдчай i безвихiдь письменника.
В своïх мандрiвках по свiту вiн нiколи не зупинявся, переслiдуваний, немов хворобою, страхом розправи над ним агентами КДБ. Переïхавши з Нiмеччини до США Тодось Осьмачка прагне зосередитися на творчих справах. Часто виступає перед украïнськими громадами, та страх i пiдозри змушують його знову зриватися з мiсця, й переïжджати вiд краïни до краïни. 6 липня 1961 року на однiй з вулиць Мюнхена вiн упав пiд ударом нервового паралiчу. Стараннями друзiв його лiтаком перевозять до США i кладуть на лiкування в психiатричну лiкарню "Пiлгрiм Стейт Госпiтал" поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпiталю хворому поетовi, який вимрiював нову збiрку поезiй i афоризмiв "Людина мiж свiдомiстю i природою", не судилося. 7 вересня 1962 року на 67 роцi життя Тодось Осьмачка помер. Лiтература: Поезiï (К., 1991).
Тодось Осьмачка (1895-1962) Народився Тодось Осьмачка 4 травня 1895 року в селi Куцiвка на Черкащинi в родинi сiльського робiтника Степана, який працював у маєтку помiщика Терещенка, а потiм самотужки здобув фах i славу хорошого ветеринара. З великого гурту своïх дiтей батько спромiгся дати середню освiту лише найстаршому синовi - Тодосю. Вищу Осьмачка здобував уже самотужки. Замолоду Осьмачка вчителював у народних школах. Пiд час свiтовоï вiйни за свою поему "Думи солдата" був вiдданий пiд вiйськово-полiтичний суд. Але революцiя внесла своï корективи. З 1920 року вiн iнструктор з пiдготовки робiтникiв освiти в Кременчуку. Навчається в Киïвському Iнститутi народноï освiти (так тодi звався унiверситет). В студентськi роки почалася його участь у лiтературному життi. Спершу вiн був членом Асоцiацiï Письменникiв (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потiм "Ланки" (МАРС), до якоï входили Г.Косинка (найближчий товариш Осьмачки), Б.Антоненко-Давидович, Є.Плужник, В.Пiдмогильний. Перша збiрка поезiй Т.Осьмачки "Круча" з'явилася друком 1922 року, засвiдчивши "може, одну з найнадiйнiших сил", писав С.Єфремов у "Iсторiï украïнського письменства". Їï вiдзначала глибина образностi, блискуча народна мова та епiчний стиль дум. 1925 року виходить друга книжка поезiй - "Скитськi вогнi", яку можна було б назвати гiмном украïнському степовi: