<< Главная страница

Тодось Осьмачка (1895 - 1962)


Тодось Осьмачка свою особисту трагедiю виводив iз драматичноï долi Украïни й беззастережно пов'язував своï муки й страждання iз фатальною залежнiстю митця вiд iсторичноï долi його народу. У першiй книжцi поезiй "Круча", яка з'явилася друком 1922р., молодий поет здобувається окремими вiршами, хоча ïх було у збiрочцi всього десять, на розкуте, пiдсилене символiстською поетикою самовираження. Вiн - у стихiï величних, планетарних зрушень, в якi втягнуто сонце, моря, вiки, народи... "Серед нашого поетичного молодняку Осьмачка являє, може, одну з найбiльш надiйних сил", - писав С. Єфремов у "Iсторiï украïнського письменства". У збiрцi "Круча" критика привабила "нерозгадана глибiнь образiв i разом з тим блискуча народна мова та епiчний стиль дум з чисто народними способами..."
Першi вiршi Осьмачки народжувалися рано - ще в дитинствi, в атмосферi сiльськоï природи, народних повiр'ïв, переказiв, легенд, казок - у тому свiтi реального й уявного, який спонукає до фантазування, до мислення, до поезiï. Т. Осьмачка з цим казково-легендарним свiтом дитинства не розлучався все своє життя. Як поет Т. Осьмачка формувався в творчiй атмосферi винятково плiдного для украïнськоï лiтератури й мистецтва п'ятирiччя - 1917 -1922 pp. Хай вiн не бував на зборах "Музагета" на квартирi художника й мистецтвознавця Михайла Жука в Києвi, хай вiн iз запiзненням гортав видрукований в 1919p. великий фолiант альманаху "Музагет", що став сенсацiєю в лiтературно-мистецьких колах, як пише Ю. Лаврiненко, але його не могли не захопити поривання молодих украïнських митцiв до свiтових висот символiстськоï поезiï. Це була епоха "Сонячних кларнетiв" (1918), "Замiсть сонетiв i октав" (1920) Павла Тичини, художньоï групи "Бiла студiя", головного альманаху символiстiв "Музагет", а також таких вiдомих у мистецькому розвоï iнших журналiв та альманахiв.
Тодося Осьмачку символiзм приваблював "як поезiя вiдтiнкiв, натякiв, що шукає суто емоцiонального впливу на читачiв, що намагається стерти межi мiж поезiєю i музикою, не даючи слiв-назв речам, а закорiнюючи лише "iдею" про них, символiзм Верленiв i Маллярме, символiзм Тичини доби "сонячних кларнетiв". Та поетика символiзму не домiнує в його раннiй поезiï - переважає лiризм, пiдсилений iмажинiстською гiперболiзацiєю образiв.
У 1925p. виходить друга книжка поезiй "Скитськi вогнi", яку можна було б назвати гiмном украïнському степовi: Гей, степе мiй, пiдпер ти рiками моря, щоб не схитнулися вони на ниви хлiбороба - Ти запалив дзвiнкi вогнi великих сизих рос, що з ранкiв падають на обрiй - на вiчний твiй покос - Поет прагне образно простежити iсторичний шлях Украïни - пройти "по шляху вiкiв" i таким чином усвiдомити, куди ж летить новий вiк i як буде стелитися доля украïнського народу. У вiршi "На Iгоревому полi", написаному в 1923р., Осьмачка майстерно "реконструює" оповiдний лад народноï балади, створюючи новiтню легенду-плач Ярославни: На голi майдани вийшла молодиця, поставила сина там у кривавицi, з мукою гукнула: "Ллє кров без упину!.. Не покинь закляту, розп'яту краïну!.." Поета огортають тривожнi передчуття нових кривавих збурень, якi принишкли в iдилiчних пейзажах бiлих, теплих травневих ранкiв Украïни. Кривавий знак уявляється йому в образi велетенськоï борони, що висить на небi на пiвнiч зубками i чекає нових жертв. Проте тривога, сумнiв, страх, передчуття бiди - цi настроï не домiнують повновладно в поезiях Осьмачки перiоду 20-х рокiв. Вiн ще зберiгає вiру в можливiсть рiвноваги завдяки утвердженню нашого сильного "сьогоднi". Та початок 20-х - це страшний голод в Украïнi, це селянськi повстання й жорстокi придушення масових протестiв. До студента Киïвського iнституту народноï освiти прилiтають iз рiдного села Куцiвки, що на Черкащинi, де вiн народився 3 травня 1895р., сумнi вiстки. У вiршi "Труни в гаях" ця трагедiя украïнського села набуває символiчного вираження в образах двох трун, оплакуваних народними сльозами, що котяться, мов ягоди-кров: Як у тiй трунi, що лягла пiд рiв, битая в мороз, скупана в кровi - радiсть молода - квiти степовi! У другiй трунi - мати всiх людей, тих замучених, побитих дiтей... Iз грудей стремить кривавий багнет, а на нiм горить цвiт-рожа важка. Тут, у Києвi, Тодось Осьмачка подiляв бiль i тривогу за долю украïнського села iз побратимами з "Ланки", куди входили Григорiй Косинка, Валер'ян Пiдмогильний, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович. Згодом, вiд 1926р., Осьмачка належатиме до органiзацiï МАРС, i постiйна його дружба з ланкiвцями-марсiвцями, передусiм iз Григорiєм Косинкою, упевнить його в правильностi свого iдейно-естетичного вибору. Любив i поважав Павла Тичину, хоча й не раз дорiкав йому за незрозумiлi компромiси. Третьою - i останньою в радянськiй Украïнi - була збiрка "Клекiт" (К., 1929). Вiдчуття самотностi, змученостi душi, розпачу посилюється ("О, будь ти прокляте, життя моє!"), водночас поет намагається взяти в пiдмогу молоде, щасливе безумство, безумство-хаос, що кличе в'язнiв iз-за грат:
На барикадах радiсно, вiдважно За подих вiльностi вмирають... Осьмачка у цiй збiрцi друкує вiрш "Деспотам", в якому звертається до закутого в ланцi працьовитого свого народу, котрий годують у казармах на зарiз i чию працю забирають "розбоєм в бiлий день", передрiкає йому падiння "пiд кригу ланцюгiв" i спiв "присмаглими губами чужих пiсень iз городiв". I хоча поет орiєнтував iдеологiчно пильних критикiв на iсторичне "заземлення" (прихiд Денiкiна в Украïну) iдейного пафосу вiрша, справжнiй адресат його гнiвних iнвектив проглядає дуже легко. Початок тридцятих кривавих рокiв став початком його безконечних блукань, страшних "дантових кiл": арешти, допити, переховування в родичiв, спроби перейти захiдний кордон, вивезення до Москви й ув'язнення в Бутирцi, лiкування в Кирилiвськiй психiатричнiй лiкарнi... Нарештi вiн, хворий, знесилений духом, опиниться в рiдному селi. Наприкiнцi 1942р. Тодось Осьмачка приблукає до Львова*, з'явиться в лiтературно-мистецькому клубi в хутрянiй куртцi та в шапцi з навушниками, легендарний i вiдчужений навiть вiд знайомих йому Аркадiя Любченка та Йосипа Гiрняка, якi незабаром також поселяться у Львовi. Там Осьмачка вперше читатиме уривки з поеми "Поет". Вiн не раз наголошував на тому, що ця "скорботна книга" є своєрiдним ключем до пiзнання внутрiшнього драматизму i власноï долi, i долi народу, вiд якого поета було вiдiрвано шаленими вирами iсторiï. У 1947р. поема на 23 пiснi вийде в свiт (ïх у збiрцi "Iз-пiд свiту", 1954, буде в поемi вже 24). Через сприйняття юним героєм Свиридом Чичкою реалiй села i його проблем постає свiт, конкретний, географiчно чiтко означений, заселений i мiфологiчними образами, i конкретними, не раз баченими людьми. Ця важка книга є скорботною дорогою вiд дитячого раювання в свiтi казки, розкiшноï природи й добрих людей до тяжкого долання "дантових кiл" тоталiтарного режиму, який руйнує творчий дух, знесилює волю, перетворює людину на раба. Справдi, цей складний фiлософський твiр можна вважати вершиною творчого злету Тодося Осьмачки. Завершував вiн "Поета" в Нiмеччинi, перебуваючи в таборах для перемiщених осiб, активно спiвпрацюючи в органiзацiï письменникiв-емiгрантiв "Мистецький украïнський рух" (МУР). До четвертоï збiрки поезiй "Сучасникам" (1943) увiйшли поезiï довоєнноï пори, а також досконала за мистецькою формою "Дума про Зiнька Самгородського", яку украïнський поет, лiтературознавець i перекладач Iгор Костецький поставив у ряд найiстотнiших явищ свiтовоï лiтератури.
У 1953р. виходить п'ята збiрка "Китицi часу" - вiршi 1943 -1948 pp., реалiï емiгрантськоï дiйсностi, елегiйнi, наявнi спогляданням вимрiяних ще в дитинствi Карпат, ностальгiчнi, зверненi до Украïни.
Все частiше вiн звертається до прози - видає повiсть "Старший боярин" (1946), пише повiсть "План до двору" (1951), книжку "Ротонда душогубцiв" (1956), перекладає О. Уайлда i У. Шекспiра, виступає з есеïстичними роздумами про Шевченка й природу мистецькоï дiяльностi...
Проза Тодося Осьмачки - вагома й самобутня, не схожа нi на яку iншу сторiнка украïнськоï епiки. Якщо повiсть "Старший боярин" позначена казковiстю й лiричнiстю розкутого поетичного самовираження, то "План до двору" й "Ротонда душогубцiв"
- лiтопис злочинного винищення украïнства в перiод примусовоï колективiзацiï, усiх жахливих жорстокостей НКВС. Цi твори, особливо повiсть "Ротонда душогубцiв", збурили хвилю критичних обговорень. Вiн не зупинявся в своïх мандрах по свiту, переслiдуваний хворобою
- страхом розправи над ним агентiв КДБ. Переïхавши з Нiмеччини до США, Тодось Осьмачка часто виступає перед украïнськими громадами, багато ïздить, нерiдко й потрапляє у важкi психологiчнi "провалля", коли страх i пiдозри вимушують його зриватися вночi й полишати домiвки друзiв, де вiн мав теплий притулок. Багато кого незалежнiсть мислення й гарячковiсть реагування Осьмачки дратували й не давали змоги зрозумiти його внутрiшнiй стан. На вулицях Мюнхена вiн упав пiд ударом нервового паралiчу 6 липня 1961р. Поета перевозять лiтаком до США, кладуть на лiкування в психiатричну лiкарню поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпiталю хворому поетовi, який там i творив, вимрiюючи збiрку поезiй i афоризмiв "Людина мiж свiдомiстю i природою", не судилося. 7 вересня 1962р. Тодось Осьмачка помер на 67-му роцi життя.
М. Слабошпицький Iсторiя украïнськоï лiтератури ХХ ст. - Кн. 2. - К.: Либiдь, 1998.



* - "Пригадую так, як сьогоднi, квiтень 1942р., коли передбачувана Осьмачкою космiчна катастрофа прийшла, а по украïнськiй землi котилися нiмецькi танки, несучи з собою великi надiï, а разом з тим ще бiльшi руïни i розчарування. Несподiвано, саме перед Великоднем, рознеслася вiстка по Львову, що з Украïни прийшов Тодось Осьмачка. До речi, нiхто не знав, яким способом добився вiн до Львова, а сам поет про це не хотiв розказувати. Найправдоподiбнiше, вiн пiшки мандрував аж iз своєï Черкащини вiд своïх любих сестер у Куцiвцi, яких вiн згадував пiзнiше з таким сентиментом. Вiн-бо був першим з наших культурних дiячiв Надднiпрянщини, що появився у Львовi по вiдступi большевикiв."

Юрiй СТЕФАНИК Листи до приятелiв. Книжка 1-2, 1963 За книгою: Украïнське слово. - Т.2. - К., 1994.

Тодось Осьмачка (1895 - 1962)


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация