<< Главная страница

ПЕТРЕНКО МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ 1817(?) -1862 (27.12) ПОЕТ ЦIКАВИЙ, ТАЛАНОВИТИЙ Сьогоднi нашого земляка, украïнського поета-романтика прогресивного напряму Михайла Миколайовича Петренка ми знаємо як автора славнозвiсноï пiснi "Дивлюсь я на небо...". Зусиллями викладачiв i студентiв колишнього фiлологiчного факультету Слов'янського педiнституту майже тридцять рокiв тому iм'я Михайла Петренка було повернуто його землякам. Читачi дiзнались, що М. М. Петренко народився у 1817 роцi в Слов'янську i, як говорить його перший бiограф А. Метлинський, "проживав та вивчив мову i побут народу в мiстi Слов'янську i його околицях". 1836 року М. Петренко вступив до Харкiвського унiверситету i закiнчив його 1841 року. Потiм став працювати по цивiльному вiдомству. В лiтературi, зокрема, вказується, що якийсь час вiн був наглядачем повiтового училища в мiстi Лебединi (тепер Сумськоï областi). Iнших бiографiчних даних у лiтературi майже немає. Не залишилось навiть його портрета. М. Петренко - автор 19 поезiй, надрукованих протягом 1841 -1848 рокiв. Є вiдомостi, що вiн написав п'єсу "Панська любов", але вони не збереглась. У зв'язку з пiдготовкою в "Бiблiотецi поета" видання творiв Вiктора Забiли та Михайла Петренка в однiй книзi, завiдуючий вiддiлом Iнституту лiтератури АН УРСР, доктор фiлологiчних наук, професор С. А. Крижанiвський 18 вересня 1959 року в листi до автора цих рядкiв писав у Слов Їянськ: "Чи не пощастило вам i вашим товаришам по Iнституту здобути якi-небудь новi вiдомостi чи розшукати якiсь новi твори М. Петренка? Поет був цiкавий, талановитий, i прикро, . що ми так мало про нього знаємо. Чи, не можна вiдшукати метричнi книги, де записано всi данi про його народження - уже б знали батька i матiр, точну дату. А головне - не знаємо. коли, чому i де померла людина... Я весь час думаю: раптом щось нове вiдкриється!". Треба сказати, що за останнi роки, дякуючи лiтературознавцям, родичам, ентузiастам-краєзнавцям, деякi бiлi плями в бiографiï М. Петренка тепер уже якоюсь мiрою заповненi. Велику пошукову й дослiдницьку роботу по вивченню життя поета в Слов'янську провiв студентський гурток книголюбiв, яким тридцять рокiв беззмiнне керувала ветеран педагогiчноï працi Слов'янського педiнституту Надiя Митрофанiвна Корнiєнко. Вона розповiдала: . "Пошуками вiдомостей про Михайла Петренка в Слов'янську гурткiвцi займались давно. Першим, хто вiдгукнувся на наше прохання, був колишнiй археолог Абрамов Андрiй Iванович - добрий знавець минувшими мiста. Вiн пiдказав, що з роду поета в Слов'янську жила тодi правнучка Свiтлана Антонiвна Петренко, а в Краматорську - теж родич поета Антон Костянтинович Петренко. Вiд них ми й записали, на нашу думку, ряд цiкавих фактiв. Вони стосуються безпосередньо батька поета i рокiв дитинства та юностi самого Михайла. Ось що було нами встановлено. Мiж рiчками Торець i Бакай знаходився колись вигiн. Саме там, за рiшенням сходу мiщан Слов'янська, 10 березня 1809 року безземельному дворяниновi Миколi Гавриловичу Петренку, тодi ще нежонатому, було вiдведено три десятини землi Цей заселений куточок мiста опiсля стали називати хутором Торецьким. Тут i почав господарювати Микола Гаврилович". Зазначу, що ленiнградський письменник i шевченкознавець П. Жур у книзi "Третья встреча" пiдтверджує, що "М. Петренко происходил из личных дворян. В г. Славянске за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян".


Розповiдають, що батько поета був людиною м'якоï вдачi, прекрасним рибалкою i мисливцем, любив природу. Але господарювати не вмiв, та й землi було мало. Одружився. Зростала сiм'я. Разом з нею зростала й матерiальна скрута. Михайлiв батько був змушений орендувати землю у заможного купця Марченка, який у центрi мiста мав двi великi крамницi. Сам хлопчик Михайло, за розповiдями родичiв, рiс тихою i лагiдною дитиною. Любив самотнiсть. Купець Марченко порадив батькам вiддати хлопця до школи. Взимку, коли снiговi замети вiдгороджували хутiр вiд мiста, Михайло жив у Марченкiв. Вiн любив своє мiсто. Розкiшна природа, мабуть, була тим оточенням, у якому формувалась поетична натура хлопця. Пiзнiше вiн присвятив рiдном мiсту цикл вiршiв "Слов'янськ", у якому, за словами критика Г. Нудьги, поет "радiсно говорить про красу земного життя, про розкiшнi сади i туги навколо мiста". Ця любов з особливою силою проявилася, коли Михайло навчався в унiверситетi.
Вигiдно вiд iнших видiляється вiрш - Iван Кучерявий", який складається з чотирьох частин. Тут розповiдається про жiнку Грициху, чоловiк якоï воював проти ляхiв i потрапив .до них у полон, про старшого сина, який пiшов у похiд проти татар. Журиться мати й за донькою:

Одпустила ïï з братом
В далеку дорогу, Аж на Донець, в Святi Гори, Помолиться Богу; I жде ïï, не дiждеться, А матерi мука; Чи хто стукне, чи хто грюкне,
Так серце й застука... Бо скучно ïй, одна дома, Нi з ким розмовляти, I нiкому старесенькiй Порадоньки дати. Щодо пiснi "Дивлюсь я на небо", то, покладена на музику донькою украïнського поета В. Александрова Людмилою, вона швидко стала популярною на всiй Украïнi. Пiзнiше була аранжована композитором В. Зарембою, Т. Г. Шевченко цього вiрша власноручно записав собi в альбом. Однак з Слов'янськом пов'язанi не лише його радощi, але й особисте горе. За переказами, що ïх зiбрали студенти, тут вiн пережив гiркоту нещасливого коханця до Галi - доньки купця Марченка. Батьки одружили ïï з багатим i знатним нареченим, з яким вона нiбито виïхала за кордон. Пiд впливом цього Михайло. Петренко пише вiршi про нероздiлене кохання." Зараз лiтературна критика розцiнює ïх як автобiографiчнi. Про самого поета i рiд Петренкiв розповiдала у своєму листi, який знаходиться у Слов'янському краєзнавчому музеï, правнучка поета по сину Миколi Наталiя Борисiвна Шептiй разом iз своïм чоловiком Костянтином Михайловичем. На основi документiв Харкiвського обласного архiву вони подають копiю рапорту виконуючого обов'язки стряпчого Вовчанського повiту М. Петренка вiд 31 травня 1848 року, у якому вiн просив Харкiвського губернського прокурора надати йому вiдпустку/оскiльки вiн одержав "третье известие, что болезнь матери моей усилилась, й, что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти я должен буду подвергнут невозвратимости потери". Отже, незаперечливим є те, що М. Петренко спочатку служив у Вовчанському, а потiм у Лебединi. До речi, в ïхньому листi говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дiтей: Микола i Людмила. У листi автору цих рядкiв подружжя Шептiïв пишуть, що молодший брат М. Петренка. Олексiй навчався в Харкiвськiй губернськiй гiмназiï, але чомусь не закiнчив ïï i пiшов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повiтового суду, Харкiвськоï судовоï палати, а з 1849 року
- секретарем мiськоï ратушi в Слов'янську за мiзерну плату - 51 карбованець 48 копiйок на рiк. Краєзнавець А. I. Абрамов писав автору цих рядкiв про те, що до вiйни вiн добре знав онука поета по брату Павловi - Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дiдiвськiй садибi, що колись горiла вiд пожежi. Натомiсть була збудована зовсiм бiдна хатина з хворосту й глини. Цiєï хатини не стало пiд час вiйни в 1942 роцi. Ще один цiкавий i дуже важливий для характеристики . поета факт наводить У листi подружжя Шептiïв: "Незабутньою подiєю у життi М. Петренка було - вiдвiдання його в Лебединi Тарасом Григоровичем Шевченком . пiд час останнього приïзду на Украïну в червнi 1859 року. Це була зустрiч побратимiв по перу, у взаємнiй прихильностi яких не можна сумнiватись". Бiльше 125 рокiв про М. Петренка писали: дата смертi невiдома. Тiльки дякуючи зусиллям подружжя Шептiïв встановлена точна дата кончини поета, з Лебединськоï метричноï книги за 1862 рiк. Вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Його останнiй чин
Їколезький асесор. Як же ми вшановуємо пам'ять нашого земляка? У вереснi 1987 року, з нагоди 170-рiччя поета, на однiй з найкращих споруд Слов'янська - центральнiй мiськiй бiблiотецi для дорослих Ївiдкрито меморiальну дошку. З iнiцiативи вчительки украïнськоï мови i лiтератури Валентини Дмитрiвни Нестелєєвоï, при пiдтримцi тодiшнього директора СШ - 15 Ф. А. Неровноï ,тут вiдкрито музей М. Петренка. На цю подiю радо вiдгукнулись вiдомi люди Украïни. Так, Олесь Гончар надiслав музеєвi свою книгу з надписом: "Слов'янськ на Донеччинi. Землякам поета М. Петренка - творця невмирущоï пiснi "Дивлюсь я нiй небо..." з вiтанням i найкращими побажаннями. О. Гончар". Схвильовано вiдгукнувся на вiдкриття музею в СШ
- 15 двiчi Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт. голова товариства украïнцiв Москви "Славутич" Павло Попович : "На землi Донецькiй народився чудовий поет М. М. Петренко, автор вiршiв i пiсень, сповнених радiстю, життям, любуванням природою. Я люблю його твори, особливо пiсню "Дивлюсь я на небо...", яка стала народною i яка зворушує своєю глибокою щирiстю; фiлософськими роздумами про Всесвiт, про нескiнченнiсть. Виконуючи ïï нiби набуваєш крил, i з'являється бажання бути корисним людям i Вiтчизнi". Вiдомий украïнський спiвак, народний артист Анатолiй Солов'яненко надiслав листа, в якому пише: "Дуже приємно, що У Слов'янську живе пам'ять про славного земляка М. Петренка i що ви шануєте його, органiзувавши музей i популяризуючи його творчiсть. Уже одне те, що вiн написав "Дивлюсь я на небо...", яку знають мiльйони читачiв, робить його iм'я знаменитим i дорогим серцю кожного, хто думає, живе i бореться за краще майбутнє i робить добро людям". (Джерело: I.Овчаренко. Йому жити у вiках (Михайло Петренко). ЇСлов Їянськ, 1997)

ПЕТРЕНКО МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ 1817(?) -1862 (27.12) ПОЕТ ЦIКАВИЙ, ТАЛАНОВИТИЙ Сьогоднi нашого земляка, украïнського поета-романтика прогресивного напряму Михайла Миколайовича Петренка ми знаємо як автора славнозвiсноï пiснi "Дивлюсь я на небо...". Зусиллями викладачiв i студентiв колишнього фiлологiчного факультету Слов'янського педiнституту майже тридцять рокiв тому iм'я Михайла Петренка було повернуто його землякам. Читачi дiзнались, що М. М. Петренко народився у 1817 роцi в Слов'янську i, як говорить його перший бiограф А. Метлинський, "проживав та вивчив мову i побут народу в мiстi Слов'янську i його околицях". 1836 року М. Петренко вступив до Харкiвського унiверситету i закiнчив його 1841 року. Потiм став працювати по цивiльному вiдомству. В лiтературi, зокрема, вказується, що якийсь час вiн був наглядачем повiтового училища в мiстi Лебединi (тепер Сумськоï областi). Iнших бiографiчних даних у лiтературi майже немає. Не залишилось навiть його портрета. М. Петренко - автор 19 поезiй, надрукованих протягом 1841 -1848 рокiв. Є вiдомостi, що вiн написав п'єсу "Панська любов", але вони не збереглась. У зв'язку з пiдготовкою в "Бiблiотецi поета" видання творiв Вiктора Забiли та Михайла Петренка в однiй книзi, завiдуючий вiддiлом Iнституту лiтератури АН УРСР, доктор фiлологiчних наук, професор С. А. Крижанiвський 18 вересня 1959 року в листi до автора цих рядкiв писав у Слов Їянськ: "Чи не пощастило вам i вашим товаришам по Iнституту здобути якi-небудь новi вiдомостi чи розшукати якiсь новi твори М. Петренка? Поет був цiкавий, талановитий, i прикро, . що ми так мало про нього знаємо. Чи, не можна вiдшукати метричнi книги, де записано всi данi про його народження - уже б знали батька i матiр, точну дату. А головне - не знаємо. коли, чому i де померла людина... Я весь час думаю: раптом щось нове вiдкриється!". Треба сказати, що за останнi роки, дякуючи лiтературознавцям, родичам, ентузiастам-краєзнавцям, деякi бiлi плями в бiографiï М. Петренка тепер уже якоюсь мiрою заповненi. Велику пошукову й дослiдницьку роботу по вивченню життя поета в Слов'янську провiв студентський гурток книголюбiв, яким тридцять рокiв беззмiнне керувала ветеран педагогiчноï працi Слов'янського педiнституту Надiя Митрофанiвна Корнiєнко. Вона розповiдала: . "Пошуками вiдомостей про Михайла Петренка в Слов'янську гурткiвцi займались давно. Першим, хто вiдгукнувся на наше прохання, був колишнiй археолог Абрамов Андрiй Iванович - добрий знавець минувшими мiста. Вiн пiдказав, що з роду поета в Слов'янську жила тодi правнучка Свiтлана Антонiвна Петренко, а в Краматорську - теж родич поета Антон Костянтинович Петренко. Вiд них ми й записали, на нашу думку, ряд цiкавих фактiв. Вони стосуються безпосередньо батька поета i рокiв дитинства та юностi самого Михайла. Ось що було нами встановлено. Мiж рiчками Торець i Бакай знаходився колись вигiн. Саме там, за рiшенням сходу мiщан Слов'янська, 10 березня 1809 року безземельному дворяниновi Миколi Гавриловичу Петренку, тодi ще нежонатому, було вiдведено три десятини землi Цей заселений куточок мiста опiсля стали називати хутором Торецьким. Тут i почав господарювати Микола Гаврилович". Зазначу, що ленiнградський письменник i шевченкознавець П. Жур у книзi "Третья встреча" пiдтверджує, що "М. Петренко происходил из личных дворян. В г. Славянске за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян".


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация