<< Главная страница

Михайло Петренко



ДАВ ПIСНЮ КРИЛАТУ Нове з бiографiï поета Михайла Петренка 12 серпня 1962 року в космiчний полiт стартував корабель ЇВосток-4 - з льотчиками-космонавтами СРСР О. Г. Нiколаєвим i П. Р. Поповичем на борту. Яке ж було здивування керiвникiв Центру управлiння, коли незабаром iз космосу долинула пiсня ЇДивлюсь я на небо... - Це Павло Попович тiльки так мiг передати почуття, якi переповнювали його душу i серце. Чому саме ця? Тому, певне, що саме в нiй знайшли втiлення фiлософськi роздуми народу про Всесвiт i безкiнечнiсть, i ще тому, що вона, як i iнша загальновiдома пiсня на слова Михайла Петренка ЇВзяв би я бандуру... - належать до тих, якi з найбiльшою повнотою i силою втiлюють душу украïнського народу. Недарма ж вони набули статусу народних.
Так сталося, що донедавна бiографiя украïнського поета-романтика прогресивного напряму XIX столiття Михайла Миколайовича Петренка була майже невiдома. Були, щоправда, деякi скупi уривчастi свiдчення, якi важко було пiдтвердити. Зусиллями викладачiв i студентiв фiлологiчного факультету Слов'янського педiнституту майже тридцять рокiв тому було незаперечно встановлено, що поет народився 1817 року в Слов'янську i, як говорить його перший бiограф А. Метлинський, Їпроживав та вивчав мову i побут в мiстi Слов'янську i його околицях
Ї. 1836 року Михайло Петренко вступив до Харкiвського унiверситету i закiнчив його 1841 року. Потiм став працювати по цивiльному вiдомству. В лiтературi, зокрема, вказується, що якийсь час вiн був наглядачем повiтового училища в мiстi Лебединi (тепер Сумськоï областi). Iнших бiографiчних даних майже нiде немає. Не залишилося навiть його портрета. Михайло Петренко - автор 19 поезiй, надрукованих протягом 1841 - 48 рокiв в харкiвських альманахах ЇСнiп Ї, ЇМолодик Ї, ЇЮжный русский сборник Ї. Є вiдомостi, що вiн написав п'єсу ЇПанська любов Ї, але вона не збереглась. У зв'язку з пiдготовкою в ЇБiблiотецi поета - видання творiв Вiктора Забiли та Михайла Петренка в однiй книзi завiдуючий вiддiлом Iнституту лiтератури АН УРСР доктор фiлологiчних наук, професор С. А. Крижанiвський 18 вересня 1959 року в листi до автора цих рядкiв писав у Слов'янськ: ЇЧи не пощастило вам i вашим товаришам по iнституту здобути якi-небудь новi вiдомостi чи розшукати якiсь новi твори М. Петренка? Поет був цiкавий, талановитий, i просто прикро, що ми так мало про нього знаємо. Чи не можна вiдшукати метричнi книги, де записано всi данi про його народження
Їуже б знали батька й матiр, точну дату. А головне - не знаємо, коли, чому i де померла людина... Я весь час думаю: а раптом щось нове вiдкриється! - Треба сказати, що за останнi роки, дякуючи лiтературознавцям, нащадкам поета, ентузiастам-краєзнавцям, деякi бiлi плями в бiографiï М. Петренка тепер уже якоюсь мiрою заповненi. Велику пошукову й дослiдницьку роботу по вивченню життя поета в Слов'янську провiв студентський гурток книголюбiв, яким [ Ї] керує ветеран педагогiчноï працi Слов'янського педiнституту Надiя Митрофанiвна Корнiєнко. Вона розповiдає: - Пошуками свiдчень про Михайла Петренка в Слов'янську гурткiвцi займаються давно. Першим вiдгукнувся археолог Абрамов Андрiй Iванович - добрий знавець минувшини мiста. Вiн пiдказав, що з роду поета в Слов'янську жила тодi правнучка Свiтлана Антонiвна Петренко, а в Краматорську - теж родич поета - Антон Костянтинович Петренко. Вiд них ми й записали ряд цiкавих, на нашу думку, фактiв. Вони стосуються безпосередньо батька поета i рокiв дитинства та юностi самого Михайла: ЇМiж рiчками Торець i Бакай знаходився колись вигiн. Саме там, за рiшенням сходу мiщан Слов'янська, 10 березня 1809 року безземельному дворяниновi Миколi Гавриловичу Петренку, тодi ще не жонатому, було вiдведено три десятини землi. Цей куточок опiсля стали називати хутором Торецьким. Тут i почав господарювати Микола Гаврилович... - Зазначу, що ленiнградський письменник i шевченкознавець П. Жур у книзi
ЇТретья встреча - пiдтверджує, що ЇМ. Н. Петренко происходил из личных дворян *. В г. Славянске за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян Ї. (* ЇЛичный дворянин - - на вiдмiну вiд природженого, успадкованого дворянства, давалось чиновникам 14-го
- 9-го класiв (за Петровським табелем про ранги) без права спадкоємства. Таким чином Михайло Петренко вже не був дворянином.) Розповiдають, що батько поета був людиною м'якоï вдачi, прекрасним рибалкою i мисливцем. Любив природу, але господарювати не вмiв. Та й землi було мало. Одружився. Зростала сiм'я. Разом з нею зростала й матерiальна скрута. Михайлiв батько був змушений орендувати землю у заможного купця Марченка, який у центрi мiста мав двi великi крамницi. Тут Марченко допомагав своєму орендатору продавати вирощений урожай з баштану. Хлопчик Михайло, за розповiдями родичiв, рiс тихою i лагiдною дитиною. Любив самотнiсть. Купець Марченко порадив батькам вiддати хлопця до школи. Взимку, коли снiговi замети вiдгороджували хутiр вiд мiста, Михайло жив у Марченкiв. Чудова природа була тим оточенням, у якому формувалась поетична натура хлопця. Пiзнiше вiн присвятив рiдному мiсту цикл вiршiв ЇСлов'янськ Ї, у якому, за словами критика Г. Нудьги, поет Їрадiсно говорить про красу земного життя, про розкiшнi сади i луги навколо мiста
Ї. Ця любов з особливою силою проявилася, коли Михайло навчався в унiверситетi.
Проте з Слов'янськом пов'язанi не лише його радощi, але й особисте горе. За переказами, що ïх зiбрали студенти, тут вiн пережив гiркоту нещасливого кохання до Галi - доньки купця Марченка. Про шлюб юнака з бiдноï сiм'ï з багатою дiвчиною годi було й думати. Тим часом батьки одружують Галю з багатим i знатним нареченим i вона нiбито виïхала з ним за кордон. Пiд впливом цього Михайло Петренко пише вiршi про нероздiлене кохання, якi зараз лiтературна критика цiлком слушно розцiнює як автобiографiчнi. Про самого поета i рiд Петренкiв розповiла у своєму листi, який знаходиться у Слов'янському краєзнавчому музеï, правнучка поета по сину Миколi Наталя Борисiвна Шептiй. В Харкiвському обласному архiвi вона зробила копiю рапорту виконуючого обов'язки стряпчого Вовчанського повiту Михайла Миколайовича Петренка вiд 31 травня 1848 року, у якому вiн просив Харкiвського губернського прокурора надати йому вiдпустку, оскiльки вiн одержав Їтретье известие, что болезнь матери моей усилилась и что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти, я должен буду подвергнут невозвратимости потери
Ї. Отже, незаперечним є те, що Михайло Петренко спочатку служить у Вовчанську, а потiм у Лебединi. До речi, в листi подружжя Шептiïв говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дiтей, Микола i Людмила.
У листi автору цих рядкiв Шептiï пишуть, що молодший брат Михайла Петренка Олексiй навчався в Харкiвськiй губернськiй гiмназiï, але чомусь не закiнчив ïï i пiшов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повiтового суду, Харкiвськоï судовоï палати, а з 1849 року - секретарем мiськоï ратушi в Слов'янську за мiзерну плату - 51 карбованець 48 копiйок на рiк. Краєзнавець А. I. Абрамов писав менi також про те, що до вiйни вiн добре знав онука поета по брату Павлу - Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дiдiвськiй садибi. Будiвля згорiла. Натомiсть була збудована зовсiм бiдна хатинка з хворосту й глини. Цiєï хатини не стало пiд час вiйни, в 1942 роцi. Ще один цiкавий i дуже важливий для характеристики поета факт наводить у листi подружжя Шептiïв: ЇНезабутньою подiєю в життi Михайла Петренка було вiдвiдання його в Лебединi Тарасом Григоровичем Шевченком пiд час останнього приïзду на Украïну в червнi 1859 року. Це була зустрiч побратимiв по перу, у взаємнiй прихильностi яких не можна сумнiватись Ї. I, нарештi, про кончину поета. Донецький критик Є. Волошко у вступнiй статтi до книги ЇДонбасс: писатель и время - стверджує, що Їавтор знаменитоï ЇНедолi - ( ЇДивлюсь я на небо та й думку гадаю... Ї) украïнський поет М. Петренко помер у рiдному Слов'янську...
- А ЇШевченкiвський словник - вперше в лiтературi вказує, що поета не стало Їне ранiше 1864 року Ї. Можливо, що котрiсь з наведених думок i фактiв про М. Петренка викличуть заперечення або потребуватимуть уточнень. Власне, цей виступ i переслiдує саме таку мету. Час невблаганно стирає минуле. I завдання полягає в тому, щоб якомога швидше переглянути мiсцевi архiви, зiбрати по зернятку спогади про М. Петренка i його нащадкiв, аби доповнити творчу постать поета, адже своïми пiснями вiн заслуговує на нашу повагу i шану, Їбо дати народу пiсню - значить, у вiках жити з ним, розмовляти i дiлитися своïми почуттями
Ї. I нарештi, останнє повiдомлення. У вереснi 1987 року з нагоди 170-рiччя славетного земляка у Слов'янську бiля однiєï з найкращих нових споруд мiста
- центральноï мiськоï бiблiотеки для дорослих - вiдбувся багатолюдний мiтинг на честь вiдкриття пам'ятноï меморiальноï дошки. На нiй викарбувано: ЇУ 1817 роцi в Слов'янську народився украïнський поет-романтик XIX столiття Михайло Миколайович Петренко Ї.
Iван ОВЧАРЕНКО ЇДонбас Ї. - 1988. - - 4. - С. 96-97.

Михайло Петренко


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация