<< Главная страница

ВалерIан ПIдмогильний (1901-1937) Валерiан Петрович Пiдмогильний народився 2 лютого 1901 року в селi Чаплях на Катеринославщинi (тепер - Днiпропетровська обл.) в селянськiй родинi. Батько його, Петро Пiдмогильний, який завiдував маєтком мiсцевого помiщика, помер дуже рано: "Так мало батькiвських пестощiв випало на мою долю". Односельчани також згадують лише про матiр письменника - звичайну селянку, без освiти, яка працювала в економiï графа Воронцова-Дашкова i "видiлялася надзвичайною природною iнтелiгентнiстю". Освiта В.Пiдмогильного почалася з вiдвiдин церковно-приходськоï школи. З 1910-го по 1918 рiк вiн навчається в Катеринославському реальному училищi. Про цей перiод життя Валерiана Петровича мешканка села Чаплi Ярушевська Г.Н. згадує так: "Валерiан був надзвичайно здiбним хлопцем. Було, послухає уважно урок i вже вдома не повторює. А натомiсть набере в учителiв i знайомих стоси книг i просиджує над ними цiлу нiч. Вiн дружив з моïм братом Степаном. Був тихий, сором'язливий. Любив ходити на сiнокiс, на рибалку до Днiпра. I вже тодi мiй брат хвалився, що Валерiан пише вiршi i оповiдання". Перший вiдомий твiр Валерiана Пiдмогильного був написаний 1917 року. 1919 року в катеринославському журналi "Сiч" з'являються його "Гайдамаки" i "Ваня". Письменник захоплюється вивченням iноземних мов. Пiзнiше вiн настiльки удосконалить своï знання, що стане одним з найталановитiших перекладачiв зарубiжноï лiтератури 20-30-х рокiв. Того ж 1919 року Валерiан Петрович Пiдмогильний вступає на математичний факультет Катеринославського унiверситету, але матерiальна скрута змушує його облишити навчання i йти працювати в школу. Вчителює спочатку в Катеринославi та Павлоградi, потiм у Ворзелi, неподалiк Києва. 1920 року виходить збiрка його оповiдань "Твори" том 1, до якоï ввiйшли оповiдання "Старець", "Ваня", "Важке питання", "Пророк", "Добрий бог", "Гайдамаки", "На селi", "На iменинах", "Дiд Яким", написанi в 1917-1919 роках, переважно пiд час навчання в реальному училищi. 1921 року письменник одружується з донькою ворзелiвського священика Катрею Червiнською. Тодi ж створює цикл "Повстанцi". Частина оповiдань Валерiана Пiдмогильного друкується в катеринославськiй газетi "Украïнський пролетар", весь цикл вийшов лише за кордоном. Уже в цих оповiданнях письменник "став на вартi страждання людини", таким чином протиставивши себе майже всiй молодiй прозi, що пiддалася ейфорiï революцiйного романтизму з його сподiванням витворити нового iндивiда. Не дивно, що ортодоксальнi, соцiально заангажованi критики поставилися до молодого письменника досить стримано. 1922 року Валерiан разом з дружиною перебирається до Києва, де мешкає в будинку недалеко вiд Сiнного базару, на розi Великоï Житомирськоï. За свiдченням сучасникiв письменника, дверi цiєï квартири нiколи не зачинялися.


У Києвi Пiдмогильний з головою поринає у вир тогочасного лiтературно-мистецького життя. Стає активним членом щойно створеного "Аспису" (Асоцiацiï письменникiв). 1924 року ця органiзацiя трансформувалася в "Ланку", а з 1926 року носила назву "Марс" ("Майстерня революцiйного слова"), що стала, по сутi, киïвською фiлiєю "Ваплiте". "Ланка-Марс" об'єднувала багато талановитих киïвських лiтераторiв, серед яких: Б. Антоненко-Давидович, М. Галчин, М. Iвченко, Я. Качур, Г.Косинка, Т. Осьмачка, В. Пiдмогильний, Є. Плужник, Д. Тась (Могилянський), Б. Тенета, М. Терещенко, Д. Фалькiвський та iншi. Як згадує Юрiй Смолич "був Пiдмогильний якраз найдiяльнiший i найенергiйнiший органiзатор згаданоï "Ланки" (пiзнiше й "Марсу"), найвишуканiший авторитет помiж того кола письменникiв, яке ми, "гартовцi", вважали сугубо попутницьким, навiть у якiйсь частинi право-попутницьким та не до кiнця радянським". Валерiан Пiдмогильний працює також у редакцiï журналу "Життя й революцiя", який почав виходити з 1925 року. В перiод з 1921 по 1930 рiк в часописах i колективних збiрках друкуються його твори: "Собака", "В епiдемiчному барацi", "Вiйськовий лiтун", "Iсторiя панi Ївги", окремими виданнями - повiсть "Третя революцiя" (1924, 1925), оповiдання "Син" (1925, 1930). 1924 року окремим виданням виходить збiрка "Вiйськовий лiтун". Усi вони ввiйшли до найповнiшоï збiрки письменника "Проблема хлiба" (1927), яка перевидавалася й 1930 року. Бiльшiсть з цих оповiдань присвяченi приниженню людини перед "проблемою хлiба" насущного, зокрема, це оповiдання "Собака", "Проблема хлiба", "В епiдемiчному барацi" (збiрка "Вiйськовий лiтун" 1924 р.), "Син". В новелах "Iсторiя панi Ївги", "Вiйськовий лiтун", "Сонце сходить" виведено постатi iнтелiгентiв, чиï душi мучить провина за колись сите життя. Тогочасна критика, оцiнюючи твори Валерiана Петровича Пiдмогильного, зазначала, що це "специфiчно-iнтелiгентська лiтература". При цьому пiд iнтелiгентом розумiли людину, якiй властивi песимiзм та скептицизм, яким не мiсце в пролетарському мистецтвi. Варто зауважити, що примiтивне, поверхове оспiвування вiдданостi народовi й партiï, догматичне слiдування в письменствi iдеологiчним принципам пануючоï iдеологiï вважалося хорошим тоном справжньоï "пролетарськоï" лiтератури; а будь-який ухил в бiк символiзму, психологiчностi образiв героïв або поглибленого iнтелектуального аналiзу подiй в художньому творi сприймалося як прояв "iнтелiгентщини", буржуазного нацiоналiзму, або ж диверсiï ворожого капiталiстичного Заходу.
Валерiан Пiдмогильний ще на початку лiтературноï дискусiï 1925-1928 рокiв з тривогою зазначав, що справа не так у тезi Миколи Хвильового "Європа чи просвiта?", як у тому, що в лiтературi, як i в iнших галузях життя, з'явився небезпечний тип "ура-комунiста", що продовжує "гопакiвськi традицiï", орiєнтуючись за будь-яких обставин винятково на примiтивнiсть свого мислення. За Пiдмогильним для украïнськоï лiтератури особливо важливим мало стати продовження лiнiï iнтелектуальноï, фiлософсько-психологiчноï прози, що вiдродилась у творах Iвана Франка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянськоï. Глибоке осмислення французькоï класики, усвiдомлення, що для розвитку лiтератури необхiдний синтез нацiонального змiсту i європейськоï форми, спонукали письменника до пошукiв у цьому напрямi. Творчiсть Пiдмогильного досить розмаïта щодо тематики. Крiм вищезгаданих оповiдань про голод у пореволюцiйнi роки на Украïнi, про взаємини привiлейованоï верстви суспiльства з новим життям - це були чи не найсильнiшi твори з мистецького i психологiчного боку в украïнськiй новелiстицi. Але найiстотнiшою темою, яка по-рiзному варiюється у всiй творчостi письменника 20-х рокiв, є тема "революцiï й людини". Тiльки Валерiан Пiдмогильний бачив цю тему iнверсовано: "людина й революцiя", а не навпаки, - як абсолютна бiльшiсть тогочасних письменникiв. Письменник добре розумiв, що вiдповiсти на питання, котрi поставали перед украïнською культурою й нацiєю загалом, можна лише зосередившись на найгострiшiй проблемi, в якiй мiцним вузлом переплiталися б усi тi питання. Це була проблема мiста i села, взаємини двох класiв, якi найвиразнiше окреслювали минуле й особливо сучасне життя народу в соцiальному та нацiональному аспектах. Найглибше це розкрито в оповiданнях "Третя революцiя" (1925), "Остап Шаптала" (1921) i в романi "Мiсто". У цьому романi письменник показав образ людини, в душi якоï йде боротьба добра i зла. Цей твiр утвердив критику в тому, що письменник "цiкавиться не людством, а людиною". Навколо "Мiста" завирували пристрастi: почали з'являтися рецензiï та статтi, влаштовувалися обговорення в студентських аудиторiях та робiтничих колективах. Одних роман, як здобуток украïнськоï прози, зацiкавлював, окрилював; iншим видавався лише продовженням iдеологiчних збочень автора у трактуваннi теми "мiсто-село". Немало було й таких, що побачили в ньому не менш як iнтелiгентсько-попутницьку опозицiю до пролетарського мистецтва, а це вже трактувалося як класовий антагонiзм. Все це вiдбувалося на тлi подiй 1929 року, коли розпочався наступ на украïнську iнтелiгенцiю вже з цiлком полiтичним прицiлом: iзолювати вихiдцiв дореволюцiйноï формацiï, що своïми "iдеалiстичними" теорiями загальногуманiстичного виховання заважали розквiту новоï революцiйноï культури. У квiтнi 1929 року ОДПУ органiзувало процеси над украïнськими нацiоналiстами, спрямованi проти невеликих груп украïнськоï iнтелiгенцiï. Протягом того ж року вiдбулися публiчнi процеси над украïнськими академiками. У липнi було заарештовано 5 тисяч людей у справi вигаданоï пiдпiльноï органiзацiï "Спiлка визволення Украïни" (СВУ) - У такiй ситуацiï видається навiть дивним, що прiзвище Валерiана Пiдмогильного не фiгурувало на цьому процесi в ролi пiдсудного за книжку, в якiй не показано "змички робiтникiв i селян", та ще й головний герой - мiщанин з куркульською iдеологiєю". Не зважаючи на нападки критики, Пiдмогильний пише новий роман "Невеличка драма", який за фабулою досить близький до "Мiста". Критик А. Музичка у статтi "Творча метода Валерiяна Пiдмогильного", опублiкованiй за кiлька мiсяцiв пiсля виходу "Невеличкоï драми", вiдзначав: "Знову Пiдмогильний вживає своï методи, щоб у замаскованiй формi забрати голос у таких справах, як нацiональна полiтика радвлади (украïнiзацiя), як боротьба за украïнську радянську культуру
Ї". Це було не далеким вiд iстини. Прозаïк справдi "забирав голос" у проблемi нацiональноï полiтики, але не в замаскованiй формi, хоча й бачив, чим обернулося це все для Миколи Хвильового, Миколи Кулiша, Юрiя Яновського.
Загальна атмосфера ставала дедалi гнiтючiшою. Пiдмогильного виводять зi складу редколегiï журналу "Життя i революцiя", його твори майже не друкують. Однак вiн продовжує працювати. У 1931 переïжджає до Харкова. Проте й там протягом кiлькох рокiв (1931-1934) йому вдається видати лише одне оповiдання "З життя будинку". Тодi весь талант i енергiю Пiдмогильний спрямовує на перекладацьку дiяльнiсть: випускає двотомник творiв Дiдро, трактат Карла Гельвецiя "Про людину", бере активну участь у виданнi 15-томника Оноре де Бальзака та 25-томника А. Франса. 6 грудня 1934 р. в Занькiвський будинок творчостi приïхала схвильована дружина: "Учора в Києвi заарештували Євгена Плужника - Треба тiкати!" Сумнiвiв бiльше не було - забирали найближчих. Але втiкати письменник нiкуди не збирався. Через два днi, 8 грудня 1934 року, Валерiана Пiдмогильного заарештували. Iнкримiнували "участь у роботi терористичноï органiзацiï, що ставила собi за мету органiзацiю терору проти керiвникiв партiï". Слiдство в Харковi й Києвi велося в справi контрреволюцiйноï боротьбистськоï органiзацiï, до якоï, крiм Пiдмогильного, були зарахованi Є. Плужник, М. Кулiш, В. Вражливий, В. Полiщук, Г. Епiк, М. Любченко (Кость Котко), О. Ковiнько, Г. Майфет - загалом 18 людей. На всiх допитах Пiдмогильний вiдповiдав слiдчим: "Винним себе не визнаю". Коли тиск посилився, написав офiцiйну заяву слiдчому Блоку, в якiй зазначив: "Беручи до уваги, що за Вашою заявою матерiал у моïй справi достатнiй для вiддання мене до суду
Ї, я даю таке сумарне зiзнання: 1. Нiколи нi до якоï терористичноï органiзацiï я не належав i не належу. 2. Нiколи нiякоï терористичноï дiяльностi я не проводив. 3. Про iснування подiбних органiзацiй, про ïхню дiяльнiсть або дiяльнiсть осiб, зв'язаних з ними, я нiколи нiчого не знав, iнакше як з виступiв представникiв Радвлади й партiï в пресi й на прилюдних зборах. 4. Тому всякi зiзнання iнших осiб та обвинувачення мене в приналежностi до терористичноï органiзацiï i в терористичнiй дiяльностi я рiшуче вiдкидаю як брехливi й наклепницькi".
Слiдчий тричi просив розпорядження продовжити слiдство, поки врештi в протоколi вiд 11 сiчня 1935 року з'явився запис буцiм зi слiв Пiдмогильного: "Останнiм часом я належав до групи письменникiв-нацiоналiстiв з терористичними настроями у ставленнi до вождiв партiï". А пiсля перевезення до Киïвського спецкорпусу НКВД на допитi 19 сiчня 1935 року прокуроровi Украïнського вiйськового округу сказав: "Я не належав до органiзацiï. Я вважав, що постанови партiï по нацiональному питанню в життя не проводяться
- Для мене представниками партiï в лiтературi були Хвильовий, Яловий, Шумський". За вироком виïзноï сесiï Вiйськовоï колегiï Верховного Суду СРСР 27-28 березня 1935 року був засуджений на десять рокiв позбавлення волi й вiдправлений до Соловецького табору особливого призначення.
В умовах табору особливого призначення письменник змушував себе творчо працювати. Спочатку вiн береться за переклади, а потiм i за оригiнальне письмо. У його листах до близьких згадується невелика повiсть про життя одного будинку, потiм оповiдання, а з весни 1936 року - постiйнi згадки про роман "Осiнь 1929", в якому йшлося про початок колективiзацiï в Украïнi. 25 листiв написаних до дружини, матерi й сестри дивом уцiлiли. Цi потертi часом аркушi, то волають вiдчаєм невiдомостi про долю родини, що, можливо, розплачується за його "злочинну дiяльнiсть" ("Рiдна Катю, листiв, до цього часу немає нi вiд тебе, нi вiд мами. Чекаю кожного дня, встаю з надiєю, лягаю з новою надiєю, що лист прийде завтра. Повинен же вiн коли-небудь прийти!?"), то сповненi намагання заспокоïти себе, рiдних, а найбiльше недремне цензурне око неймовiрним благополуччям самотнього ув'язнення ("Камера у мене простора. До i пiсля обiду маю годину прогулянки. Харчування i чистота не залишають бажати чогось лiпшого"), то вражають готовнiстю порятувати дружину й семилiтнього сина шляхом вiдречення вiд зв'язкiв з ним, "ворогом народу", ("Влаштовуйся серйозно, мiцно i головне - не почувай себе зв'язаною зi мною. У тебе є дитина, а я - минуле. В попередньому листi я послав записку Ромi - шкодую про це тепер. Не треба йому нагадувати про мене, вiн ще малий, швидко забуде, i це добре"). 3 листопада 1937 року, до двадцятилiтнього ювiлею Жовтневоï революцiï, Валерiана Пiдмогильного, згiдно з постановою Особливоï трiйки УНКВД Ленiнградськоï областi було розстрiляно разом iз великою групою украïнськоï iнтелiгенцiï, в лiсi пiд Сандармохом (Карелiя).
Твори: Мiсто. Роман, оповiдання (К., 1989).
ВалерIан ПIдмогильний (1901-1937) Валерiан Петрович Пiдмогильний народився 2 лютого 1901 року в селi Чаплях на Катеринославщинi (тепер - Днiпропетровська обл.) в селянськiй родинi. Батько його, Петро Пiдмогильний, який завiдував маєтком мiсцевого помiщика, помер дуже рано: "Так мало батькiвських пестощiв випало на мою долю". Односельчани також згадують лише про матiр письменника - звичайну селянку, без освiти, яка працювала в економiï графа Воронцова-Дашкова i "видiлялася надзвичайною природною iнтелiгентнiстю". Освiта В.Пiдмогильного почалася з вiдвiдин церковно-приходськоï школи. З 1910-го по 1918 рiк вiн навчається в Катеринославському реальному училищi. Про цей перiод життя Валерiана Петровича мешканка села Чаплi Ярушевська Г.Н. згадує так: "Валерiан був надзвичайно здiбним хлопцем. Було, послухає уважно урок i вже вдома не повторює. А натомiсть набере в учителiв i знайомих стоси книг i просиджує над ними цiлу нiч. Вiн дружив з моïм братом Степаном. Був тихий, сором'язливий. Любив ходити на сiнокiс, на рибалку до Днiпра. I вже тодi мiй брат хвалився, що Валерiан пише вiршi i оповiдання". Перший вiдомий твiр Валерiана Пiдмогильного був написаний 1917 року. 1919 року в катеринославському журналi "Сiч" з'являються його "Гайдамаки" i "Ваня". Письменник захоплюється вивченням iноземних мов. Пiзнiше вiн настiльки удосконалить своï знання, що стане одним з найталановитiших перекладачiв зарубiжноï лiтератури 20-30-х рокiв. Того ж 1919 року Валерiан Петрович Пiдмогильний вступає на математичний факультет Катеринославського унiверситету, але матерiальна скрута змушує його облишити навчання i йти працювати в школу. Вчителює спочатку в Катеринославi та Павлоградi, потiм у Ворзелi, неподалiк Києва. 1920 року виходить збiрка його оповiдань "Твори" том 1, до якоï ввiйшли оповiдання "Старець", "Ваня", "Важке питання", "Пророк", "Добрий бог", "Гайдамаки", "На селi", "На iменинах", "Дiд Яким", написанi в 1917-1919 роках, переважно пiд час навчання в реальному училищi. 1921 року письменник одружується з донькою ворзелiвського священика Катрею Червiнською. Тодi ж створює цикл "Повстанцi". Частина оповiдань Валерiана Пiдмогильного друкується в катеринославськiй газетi "Украïнський пролетар", весь цикл вийшов лише за кордоном. Уже в цих оповiданнях письменник "став на вартi страждання людини", таким чином протиставивши себе майже всiй молодiй прозi, що пiддалася ейфорiï революцiйного романтизму з його сподiванням витворити нового iндивiда. Не дивно, що ортодоксальнi, соцiально заангажованi критики поставилися до молодого письменника досить стримано. 1922 року Валерiан разом з дружиною перебирається до Києва, де мешкає в будинку недалеко вiд Сiнного базару, на розi Великоï Житомирськоï. За свiдченням сучасникiв письменника, дверi цiєï квартири нiколи не зачинялися.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация