<< Главная страница

ВАЛЕР'ЯН ПIДМОГИЛЬНИЙ (1901 - 1937) Валер'ян Пiдмогильний народився 2 лютого 1901 р. у великому степовому селi Чаплi Новомосковського повiту пiд Катеринославом у пересiчнiй селянськiй родинi.


У 1910р. пiсля початковоï сiльськоï школи Пiдмогильного вiддають до Катеринославського реального училища, де вiн пiд псевдонiмом Лорд Лiстер друкує в шкiльному журналi авантюрнi оповiдання. У 1917р. було написане оповiдання "Важке питання". Реальне училище В. Пiдмогильний у 1918 р. закiнчує з "вiдзнакою" i вступає на математичний факультет Катеринославського унiверситету (згодом навчається на правничому). У 1919 р. через скрутне матерiальне становище вiн залишає навчання, працює вчителем, пише оповiдання "Добрий Бог", "Гайдамака", "Пророк", "На селi", друкує оповiдання "Ваня", "Старець" у катеринославському збiрнику "Сiч".
У 1920р. з'являються "Твори. Том 1": "Собака", "Смерть", "В епiдемiчному барацi", "Остап Шаптала", "Повстанцi", "Комунiст", "Минуле", "За день", "Колисанка", "Кохання". Цього ж року письменник вирушає до Києва. З 1921 р. вiн працює бiблiографом Книжковоï палати в Києвi, виïжджає до мiстечка Ворзеля, там одружується з донькою мiсцевого священика Катериною Червiнською, актрисою Театру юного глядача. У 1922 р. виходить книжка оповiдань "В епiдемiчному барацi". Наступного року в журналi "Нова Украïна" (Прага), з'являються новели з циклу "Повстанцi", оповiдання "Iван Босий" (цей журнал, що його видавав у Празi Володимир Винниченко, пiзнiше фiгурував у справi Пiдмогильного як речовий доказ його контрреволюцiйноï дiяльностi). Митець повертається до Києва, працює редактором "Книгоспiлки", зближується з "академiстами" (неокласиками). У 1923-1924 pp. гуртується i розпадається АСПИС (Асоцiацiя письменникiв) до якоï входили Людмила Старицька-Черняхiвська, Наталя Романович-Ткаченко, Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Iвченко, Дмитро Загул, Григорiй Косинка, Валер'ян Пiдмогильний, Борис Антоненко-Давидович та iн.
У 1924р. виходить книжка "Вiйськовий лiтун", за участю Пiдмогильного (вiн придумує назву) утворюється група "Ланка": Григорiй Косинка, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Тодось Осьмачка, Михайло Iвченко, Якiв Качура, Марiя Галич, Борис Тенета. 24 травня 1925р. В. Пiдмогильний у великiй залi Всенародноï бiблiотеки виступив перед представниками лiтературно-громадських органiзацiй, вузiвською молоддю, мiською iнтелiгенцiєю на диспутi "Шляхи розвитку сучасноï лiтератури": "Коли б який-небудь товариш "спробував" написати сонату i сказав би, що це гарна соната, бо в неï гарна iдеологiя, то нiхто не завагався б йому вiдповiсти, що це музична нiсенiтниця, i нiхто б тiєï сонати не слухав... У нас всякий твiр, коли вiн абсолютно i категорично не вiдповiдає вимогам офiцiйноï iдеологiï, засуджують незалежно вiд того, чи гарний вiн, чи дiйсний i чи потрiбний". У 1926 р. з'являється окреме видання повiстi "Третя революцiя". Цього ж року В. Пiдмогильний бере участь у створеннi МАРСу (Майстернi революцiйного слова).
Разом з Є. Плужником у 1926 - 1927 pp. вiн пiдготував два видання словника "Фразеологiя дiловоï мови", працював над сценарiєм фiльму "Коломба" (не плутати з серiалом "Коломбо"!) за романом Проспера Мерiме. У 1927 р. виходять збiрка оповiдань "Проблема хлiба" та роман "Таïс" А. Франса у перекладi В. Пiдмогильного. У Харковi у 1928р. виходить друком роман "Мiсто". Письменник iде до Чехословаччини "для налагодження творчих зв'язкiв", редагує журнал "Життя й революцiя". Наступного 1929р. В. Пiдмогильний повертається до Харкова.
У 1930 р. у Москвi в перекладi росiйською мовою виходить його роман "Мiсто".
На початку 30-х pp. В. Пiдмогильний стає визнаним авторитетом перекладацькоï школи в Украïнi, консультантом з iноземноï лiтератури при видавництвi "Рух". Але попри це письменника викидають з редакцiï журналу "Життя й революцiя", а його твори - з журналiв i видавництв. Протягом 1930 -1934 рр. В. Пiдмогильний органiзовує та редагує видання творiв А. Франса (у 25 т.) та О. Бальзака (у 15 т.), перекладає романи Г. Мопасана, твори Д. Дiдро та iнших. У 1933 р. у "Лiтературнiй газетi" друкується новела "3 життя будинку", де яскраво звучить трагiчне передчуття: "... Класовий ворог, це в нас на кожному заводi й у кожнiй установi нiби штатна посада, яку хтось та повинен займати...".
8 грудня 1934 р. письменник був безпiдставно заарештований у харкiвському будинку "Слово" у справi вбивства Кiрова. Пройшов крiзь закритий суд, вирок без оскарження, заслання до концтабору. З листопада 1937 р. В. Пiдмогильного розстрiляно на Соловках. Є вiдомостi, що в ув'язненнi вiн написав кiлька оповiдань i роман про колективiзацiю "Осiнь, 1929", але цi твори очевидно, втраченi. Посмертно реабiлiтований В. Пiдмогильний у 1956 р. Джерела таланту В. Пiдмогильного - в рiдному краï. Його внутрiшнiй свiт i свiтовiдчуття формувалися пiд впливом матерi - сiльськоï жiнки, яка усе життя працювала на землi. Вiд перших юнацьких спроб вiн поволi, але неухильно виходив на шлях психологiчного реалiзму (через символiстськi та iмпресiонiстичнi уподобання), який розвивали в передреволюцiйнiй украïнськiй прозi М. Коцюбинський, В. Стефаник, В. Винниченко. Проза В. Пiдмогильного тематично розмаïта: через усю творчiсть письменника 20-х рокiв проходить чи не найпоширенiша в тогочаснiй лiтературi тема: революцiя i людина. Тiльки В. Пiдмогильний сприймав ïï по-iншому: людина i революцiя, наголошуючи саме на першому словi. А вiдповiдi на запитання, котрi поставали перед украïнською культурою, нацiєю загалом, пов'язував, передусiм, iз проблемою мiста й села, ïхнiх взаємин, зображуваних у минулому й сучасному, в соцiальному та нацiональному аспектах, у контекстi життя всього народу. Проблема взаємин мiста й села цiкавила В. Пiдмогильного вiд самого початку його творчостi. Про те, як прагнула селянська молодь сама "вийти в люди", здобуваючи колись недосяжну науку, i як розумiла свою мiсiю у вiдвоюваннi зрусифiкованого царизмом мiста, письменник розповiв у своєму найвидатнiшому творi - романi "Мiсто". Розповiдь подана через iсторiю душi Степана Радченка
- енергiйного сiльського юнака, який приïздить до Києва, вступає до технiчного вузу й сподiвається повернутися з новими знаннями на село. Вперше Киïв вiдкривається йому з Днiпра як край свiту i пуп землi. Роман починається реченням: "Здавалось, далi пливти нема куди". Пiд Степановими ногами
- ще жодного Aрунту, тiльки хистка й непевна вода. Але не забуваймо: апостол Андрiй також прийшов на киïвськi гори цим шляхом. Завоювання потребує часу, який можемо вимiряти в сторiнках, рядках чи словах або пiдрахувати за тривалiстю романноï розповiдi. Вiдповiдно до перебiгу часу розгортається й просторова експансiя: зiйшовши на берег. Степан оселяється в передмiстi, де життя мало чим: вiдрiзняється вiд сiльського. Йому сусiдять хазяйськi корови. Згодом вiн пересувається все ближче до центру, винаймає окреме помешкання, а в самому фiнал i твору нарештi споглядає мiсто "згори" поглядом, володаря: "Воно покiрно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, i простягало йому з пiтьми горбiв гострi кам'янi пальцi". Спочатку Киïв був для Степана лише мрiєю, великою, але майже невизначеною "Киïв! Це те велике мiсто, куди вiн iде учитись i жити. Це те нове, що вiн мусить у нього ввiйти, щоб осягнути свою здавна викохувану мрiю". Мiсто чуже й вороже. Степан намагається вирватися на Днiпро, але навiть, вода тут слизька i вiдразна. Його тiшить однак, кволiсть мiських мешканцiв i його класна непричетнiсть до них: "От вони, цi горожанi. Все це - старий порох, що треба стерти. I вiн до нього покликаний". Проте... Саме тут мiсто йде в наступ: "Вiн озирнувся - i вперше побачив мiсто вночi. Вiн навiть спинився. Блискучi вогнi, гуркiт i дзвiнки трамваïв, що схрещувались тут i розбiгались, хрипке виття автобусiв, що легко котились громiздкими тушами, пронизливi викрики дрiбних авто й гукання вiзникiв разом з глухим гомоном, людськоï хвилi... на цiй широкiй вулицi; вiн здибався з мiстом вiч-на-вiч". Одне слово iмпресiонiзм - iз фрагментiв речей, людей i звукiв автор складає портрет мiста, в мiру освоєння Степана в Києвi змiнюється i його сприйняття. Мiсто-бачиться зсередини, хоча не перестає лякати, а далi - все яснiше, чiткiше вимальовуються його риси. Пересування у пролетарi мiста супроводжується також перевдяганнями На печатку твору секретар лекторського бюро радить Радченковi змiнити: одяг: "Bсi лиха украïнцiв в тiм, що вони кепська одягаються". Перед крамницею з модним i дорогим одягом Степана не полишає переконання у що варто йому лише змiнити свiй вигляд - i вiн; зможе створити" щось надзвичайне. Переселяючись до нового помешкання, Степан спалює своє старе вбрання i викидає на смiтник чоботи. Протягом, твору ми спостерiгаємо, як Степан пiднiмається щаблями мiського життя. Саме в Києвi юнака захоплює лiтература, вiн починає писати, стає вiдомим письменником i залишає навчання. Вiн був певен, що вирушає "завойовувати" мiсто, що мiсту потрiбна "свiжа кров села", яка змiнить "його вигляд i iстоту. А вiн - один iз цiєï змiни, якiй за долею: призначено перемогти". Але, вгрузаючи поступово в нове життя, стає його апологетом, i думки про повернення остаточно зникають. Пiдмогильний не ставить собi, за цiль зробити документальний опис письменницького середовища, вiн показує народження Автора, його, успiхи i невдачi, його мандри рiзними свiтами роману. Степан переходять через свiт студентства, так i не закiнчивши вищоï освiти, зазирає до робiтничого середовища друкарнi. Солiдний шматок часу довелося йому витратити на життя у свiтi мiськоï богеми
- театральноï публiки, тих, хто вечорами виходить на прогулянки та блукає вулицями й вуличками мiста, переважно тiльки тому, що насправдi не має власного затишного куточка. Письменник показує "засiдателiв" видавництв, гральних залiв та дешевих пiдвальчикiв. Нарештi, вiн заводить свого героя й читача у ще один свiт
- помешкання типовоï мiськоï сiм'ï, зразкових мiщан Бориса Вiкторовича (колишнього доброго знайомого) та Надiï Семенiвни (першого Степанового кохання). Наприкiнцi роману Пiдмогильний "змушує" Степана Радченка ще раз обiйти знайомi йому мiсця: щось залишилося незмiнним, щось стало зовсiм iншим, можливо, саме через Степанове втручання. Але, вiдбувши такi "оглядини", Степан остаточно переконується, що все це для нього чуже, далеке або й ненависне. Якщо вiн i любить своє минуле, то не за те, що воно було, а саме за те, що воно минуло. Таким залишається Степан Радченко - складним, суперечливим, неоднозначним. Але можемо бути впевненi в одному: ця людина напише книгу, Пiдмогильний розповiв про перше Степанове оповiдання "Бритва", про пiднесення i занепади творчостi, про довгi й важкi пошуки тем i натхнення. Вiн показав, як народився Автор - i навiть отримав нове хрещення, обравши псевдонiм. Той, хто був Степаном, став Стефаном. Письменник залишає свого героя тодi, коли той сiдає писати твiр власного життя. Останнє речення роману закiнчується там, де має розпочатися повiсть Степана Радченка: "Тодi, в тишi лампи над столам, писав свою повiсть про людей". Зрозумiло, що цей роман передусiм - психологiчний твiр. Образ Степана Радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. Письменник зобразив людину, в якiй постiйно борються добро зi злом, яка iнколи заради особистого утвердження здатна пiти навiть на злочин, не страждатиме й вiд людських жертв, i разом - це неординарна особистiсть iз виразною суспiльною й психологiчною неодновимiрнiстю, не позбавлена вмiння скептично, а то й iронiчно, сприймати себе та навколишнiй свiт. У цьому романi В. Пiдмогильний постає як найкращий продовжувач традицiй європейськоï лiтератури, зокрема творiв "Батько Горiо" Бальзака, "Любий друг" Мопассана, "Кандiд" Вольтера, якi вiн саме тодi й перекладав. Роман "Мiсто" переконав критику в тому, що письменник "цiкавиться не людством, а людиною". Ця, на сьогоднi цiлком прийнятна характеристика, звучала далеко не позитивне в той час, коли в лiтературi вироблявся курс на уславлення колективiзму, а психологiзм зневажався як традицiя "дрiбнобуржуазна", як вияв ворожоï iдеологiï. "Мiсто", хоча й широко читалося, зокрема молоддю, упереджено викривалося й паплюжилося в пресi. Починалося з того, що автор "дивиться на свiт крiзь вузькi щiлинки рафiнованого iнтелiгентського свiтогляду", а доходило до висновкiв, що "книжка антирадянська", бо в нiй не показано "змички робiтникiв i селян", а головний герой - "безмежний iндивiдуалiст, обиватель-мiщанин з куркульською iдеологiєю". Та все було навпаки: iндивiдуалiзм, конформiзм, взагалi, мiщанство з'являлися у творах В. Пiдмогильного не вiд авторськоï "iнтелiгентщини" чи "дрiбнобуржуазного естетства", а вiд того, що письменник, доскiпливо вивчаючи реальне життя, чуттям художника розпiзнавав отруйнi метастази в душах людей i намагався застерегти вiд них незмiцнiлий суспiльний органiзм. Отже, роман Валер'яна Пiдмогильного "Мiсто" став не тiльки помiтним, але й надзвичайно важливим явищем в украïнському мистецтвi. Насамперед
- це перший справдi урбанiстичний роман в украïнськiй лiтературi. Не менш важливим у його творчiй спадщинi був роман "Невеличка драма", закiнчений у 1929 р. Цей твiр органiчно доповнив бiблiотеку украïнського iнтелектуального роману, на той час уже репрезентованого "Вальдшнепами" М. Хвильового, "Майстром корабля" I.О. Яновського, "Робiтними силами" М. Iвченка. Та боротьба з "попутниками" набрала таких масштабiв i форм, що новий роман В. Пiдмогильного встиг з'явитися лише в журнальнiй публiкацiï ("Життя i революцiя".
- 1930. - - 3-6) i вiдразу ж був пiдданий жорстокому шельмуванню. Загальна атмосфера ставала дедалi гнiтючiшою. Примусова колективiзацiя, голод 1932 -1933 pp. впали чорним крилом не лише на украïнське село, а й на весь народ. Починалися масовi репресiï, полiтичнi процеси, розправа над iнтелiгенцiєю, передусiм письменниками. Не в багатьох письменникiв вистачало мужностi йти ранiше обраним шляхом. Проте В. Пiдмогильний сповiдував своï принципи до кiнця.
ОСНОВНI ТВОРИ: Романи "Мiсто", "Невеличка драма", повiстi "Остап Шаптала", "Повiсть без назви", оповiдання "Добрий Бог", "Син", "Iсторiя панi Ївги". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Усе для школи: Украïнська лiтература. 10 клас.випуск 11.
2. Iсторiя украïнськоï лiтератури XX ст.: Кн.перша/ за ред. В. Дон -чика. ЇК.: Либiдь,1998. 3. Шерех Ю. Людина i люди ("Мiсто" Валерiана Пiдмогильного) // Ю.Шерех. Не для дiтей. ЇНью-Йорк, 1964. 4. Мовчан Р. Проза Валер'яна Пiдмогильного. Доля. Людина. Стиль. // Дивослово.
Ї2000. - Ї1.
ВАЛЕР'ЯН ПIДМОГИЛЬНИЙ (1901 - 1937) Валер'ян Пiдмогильний народився 2 лютого 1901 р. у великому степовому селi Чаплi Новомосковського повiту пiд Катеринославом у пересiчнiй селянськiй родинi.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация