ЄВГЕН ПЛУЖНИК (1898 -1936) Псевдонiм - Кантемирянин. Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 р. у слободi: Кантемирiвцi Воронезькоï губернiï в родинi дрiбного купця: Закiнчивши гiмназiю в м. Бобровi, у 1918 -1920 pp. жив на Полтавщинi, працював учителем, вiв театральний гурток, був актором. У 1920 р. Плужник переïхав до Києва, де навчався в Киïвському ветеринарно-зоотехнiчному iнститутi (1920-1921рр.). У 1921р. вiн вступив до Киïвського музично-драматичного iнституту iм. Лисенка, але вищоï освiти не здобув. У 1923 р. пiд псевдонiмом Кантемирянин Плужник опублiкував першi вiршi в газетi "Бiльшовик" i журналi "Глобус". У 1926р. вийшла його збiрка "Днi". Поет став членом лiтературного угруповання "Ланка". У цей час загострилась його хвороба на туберкульоз, але Є. Плужник продовжував працювати: разом з В. Пiдмогильним видав словник "Фразеологiя дiловоï мови", редагував твори iнших письменникiв, перекладав росiйську класику. У цей час Є. Плужник написав п'єсу "Болото", текст якоï не зберiгся. У 1927 р. з'явилась збiрка його поезiй "Рання осiнь", наступного року був надрукований його перший i єдиний прозовий твiр - побутово-психологiчний роман "Недуга" (про любов комунiста, керiвника пiдприємства Iвана Орловця до жiнки з ворожого йому буржуазного свiту. Заводськоï); У 1929р. письменник опублiкував п'єси "Професор Сухо-раб" i "У дворi на передмiстi". У наступнi три роки вiн написав вiршовану драму "Змова в Києвi" (мала робочi назви "Iнженери", "Фашисти", "Шкiдники", "Брати"), яка завдяки Леонiду Черевагенку побачила свiт аж у 1992 р. Закiнчив у цей час роботу над третьою збiркою поезiй


Ї"Рiвновага", яка тодi так i не вийшла. 5 грудня 1934 р. Є. Плужник був заарештований i звинувачений у терорi в справi вбивства Кiрова. 28 березня 1935 р. вiн був засуджений, але розстрiл майже вiдразу було замiнено десятирiчним ув'язненням у спецтаборах. 2 лютого 1936р. Є. Плужник помер вiд сухот у тюремнiй лiкарнi на Соловках.
У 1948 р. за кордоном окремим виданням вийшла збiрка "Рiвновага". У 1979 р. у Мюнхенi було перевидано всi збiрки разом. Перша збiрка поезiй Є. Плужника, про яку схвально вiдгукнувся М. Рильський, свiдчила про появу в украïнськiй лiтературi одного з найвизначнiших поетiв XX ст. Його лiрика вирiзняється навiть серед найдобiрнiших зразкiв украïнськоï поезiï 20 Ї30-хрр. Це лiрика напруженоï, схвильованоï, але абсолютно не патетичноï образноï думки, лiрика стислого, психологiчно насиченого висловлювання, що вкладається здебiльшого в кiлька строф. Перша збiрка поезiй "Днi" була вiдгуком на подiï 1917 -1920 pp., але Плужник на перше мiсце поставив не класовi чи полiтичнi проблеми, а iдею абсолютноï цiнностi людського життя, несхитний протест проти жорстокостi й безглуздого розливу людськоï кровi. Важливо вiдзначити, що в збiрцi "Днi" органiчно поєднались абсолютно рiзнi, навiть протилежнi настроï: трагiчно-болiсне переживання втрат учорашнього та суперечностей сьогоднiшнього дня - i пристрасна,;щира вiра в справедливе й людяне майбутнє: Я знаю: Перекують на рала мечi. ! буде родюча земля - Не ця. /.../ / буде так: Пшеницями зiйде кров, I пiзнають, яка на смак Любов. Вiрю. (Я знаю) До збiрки "Днi" Є. Плужник включив два досить цiкавi твори: лiрико-драматичну, психологiчну поему "Галiлей" i поему-роздум "Канiв". Поема "Галiлей" привертає увагу ще й тим, що не має зовнiшнього сюжету, а дiю твору перенесено в душу лiричного героя, який розмiрковує над одвiчними проблемами людського буття. Епiграфом до твору автор взяв рядки М. Некрасова: "От ликующих, праздно болтающих, Обагряющих руки в крови, Уведи меня в стан погибающих За великое дело любви", якi пiдказують, що лiричний герой не належить до "сильних свiту цього", якi вирiшують долю iнших. Про себе герой каже, що вiн "дуже тихенький", "злиденний", що вiн з тих, "хто обiдає раз на три днi". Проте саме вiн (лiричний герой)являє собою образ справжнього патрiота, людини, не байдужоï до своïх спiввiтчизникiв, до минулого i майбутнього своєï землi. Навiть тодi, коли герой критикує обивателiв за ïх пiклування тiльки про своє тiло ("Жруть, торгують собою, плюють") i абсолютну байдужiсть до душi ("Ну кому це потрiбно сьогоднi? Дурень той, хто ще й досi поет! Вчора - моднi частушки народнi, А сьогоднi - уривки з старих оперет!"), ми розумiємо, що насправдi героєвi просто боляче вiд усiх тих негараздiв, якi не дають можливостi щасливо жити його народовi. -
У цiлому поема має досить оптимiстичне звучання: поет вiрить, що будуть вигнанi геть "похмурi" - гнобителi, володарi, егоïсти; будуть увiнчанi славою героï, "хто, вiрнi метi, йшли безупинно до неï"; помилуванi, але не виправданi, обивателi, якi "не вiдали, що творили"; i нарештi, вiдбудеться справедливий присуд таким, як лiричний герой поеми ("не героï, не жертви... ми так собi"...): не виправдуючи, мабуть, ïхню надмiрну "тихень-кiсть" i "маленькiсть", ïм все ж з глибоким спiвчуттям скажуть: вiдпочиньте. У фiналi твору, нарештi, з'являється i образ Галiлея: А вгорi, в далинi, надi мною - Неприступний для зору людей, Оповитий вiкiв тишиною - @ а л i л е й. Гей! Героï ! Калiки! Службовцi! Торговцi! Поетики! А живiть собi, як вам бажаеться! Через те, що - ви чуєте? - все-таки обертається! (Галiлей) Щоб зрозумiти цi рядки, слiд згадати вiдомий вислiв, що iсторiя обертається по колу (а тому, щоб не наробити помилок у майбутньому, слiд добре вивчити i знати минуле), а оскiльки iсторiя "обертається", то незабаром i в Украïну прийде той щасливий час, який замiнить криваву добу революцiй. "Канiв" - поема медитативна i фiлософська, i розмова в нiй iде про минуле, сучасне й майбутнє украïнських сiл та мiст. Є. Плужник був добре обiзнаний з проблемами Украïни початку XX ст.., зокрема з проблемою поступового знищення украïнських сiл у зв'язку з масовим виïздом селян до найближчих мiст у пошуках лiпшоï долi. Краще це для краïни чи гiрше прагнули з'ясувати прихильники рiзних точок зору - "селюки" та "урбанiсти" шляхом постiйних суперечок, якi вже тодi велися в украïнськiй радянськiй лiтературi. Є. Плужник посiв досить розважливу позицiю: "Бо вирiс я на межах двох свiтiв - пiвмерлих сiл i мiста молодого, i не зречусь нi там, нi тут нiчого..." (Канiв). Поет усвiдомлює неминучiсть урбанiзацiï (iсторичного процесу швидкого зростання старих i появи нових мiст та пiдвищення ïхньоï ролi в економiчному й культурному життi суспiльства), бо це майбутнє життя краïни, але в той же час вiн намагається застерегти вiд повного занепаду села, адже це може призвести до втрати тих цiнностей, якi набула краïна протягом iсторiï: творчiсть, знання, розум, "велика єднiсть працi i культури", пам'ять i любов до того "порогу батькiвськоï хати", вiд якого "i досi серця не вiддер" сам поет Є. Плужник. Поезiя збiрок "Рання осiнь" (1927) та "Рiвновага" (1933) - лiрична, а точнiше, - переважно iнтимно-особистiсна, глибоко психологiчна за характером. Є. Плужник
- великий майстер передавати особливостi рiзних станiв душi людини. Настрiй збiрок "Рання осiнь" та "Рiвновага" суттєво вiдрiзняється вiд збiрки "Днi": здебiльшого це медитативнi, елегiйнi твори: наприклад, "Дивлюсь на все спокiйними очима, давно спокiйним бути я хотiв...", "Вчись у природи творчого спокою...". У цих збiрках багато творiв пейзажноï лiрики, яка неодмiнно, хоча б на рiвнi пiдтексту, спiввiдноситься з долею людини, наприклад: Так гiрко вiдати, що юнiсть вiдцвiла! Та нарiкань i розпачу немає,
- Така вiдмiна, зрештою, мала: Колишнi мрiï досвiд заступає. Так дерева, вiдцвiвши навеснi, Тiльки на те годують соком вiти, Щоб в днi серпневi, теплi та яснi, Упав на землю овоч соковитий. (Все бiльше спогадiв i менше сподiвань, iз збiрки "Рання осiнь").
Або вдається до вiдомого в лiтературi образу човна - символу людськоï долi, iдо несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою свiту: Нiч... а човен - як срiбний птах! (Що слова, коли серце повне!) ... Не спiши, не лети по сяйних свiтах, Мiй малий ненадiйний човне! I над нами, й пiд нами горять свiти... I внизу, i вгорi глибини... О, який же прекрасний ти, Свiте єдиний1. (Нiч... а човен - як срiбний птах!.., зi збiрки "Рiвновага"). Отже, за досить коротке творче життя Євген Плужник встиг сказати дуже багато, а це i є ознака талановитостi майстра. Певним пiдсумком його поетичноï творчостi можна вважати рядки зовсiм коротенькоï поезiï на останнiй сторiнцi збiрки "Рiвновага": Суди мене судом твоïм суворим, Сучаснику! - Нащадки безстороннi Простять менi i помилки, й вагання, I пiзнiй сум, i радiсть передчасну, - ïм промовлятиме моя спокiйна щирiсть. (Суди мене судом твоïм суворим) ОСНОВНI ТВОРИ: Збiрки поезiй "Днi" (зокрема, поеми "Галiлей" i "Канiв"), "Рання осiнь", "Рiвновага", психологiчний роман "Недуга", п'єси "Професор Сухораб", "У дворi на передмiстi", вiршована драма "Змова в Києвi". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Державин В. Лiрика Євгена Плужника // Украïнське слово: Хрестоматiя украïнськоï лiтератури та лiтературноï критики XX ст.: В 4 кн.
- К., 1994, - Кн. 2. 2. Тайга М. Як умер на Соловках поет Євген Плужник//Днiпро. - 1991. - - 1. 3. Череватенко А. "Експеримент такий..." // Днiпро. - 1994. - - 9-Ю. 4. Череватенко А. Фатальний цей трикутник//Плужник Є. Змова у Києвi.
- К-, 1992. 5. Євген Плужник // Iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття: У 2 кн. / За ред. В. Г. Дончика. - К., 1998. - Кн. 1.
ЄВГЕН ПЛУЖНИК (1898 -1936) Псевдонiм - Кантемирянин. Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 р. у слободi: Кантемирiвцi Воронезькоï губернiï в родинi дрiбного купця: Закiнчивши гiмназiю в м. Бобровi, у 1918 -1920 pp. жив на Полтавщинi, працював учителем, вiв театральний гурток, був актором. У 1920 р. Плужник переïхав до Києва, де навчався в Киïвському ветеринарно-зоотехнiчному iнститутi (1920-1921рр.). У 1921р. вiн вступив до Киïвського музично-драматичного iнституту iм. Лисенка, але вищоï освiти не здобув. У 1923 р. пiд псевдонiмом Кантемирянин Плужник опублiкував першi вiршi в газетi "Бiльшовик" i журналi "Глобус". У 1926р. вийшла його збiрка "Днi". Поет став членом лiтературного угруповання "Ланка". У цей час загострилась його хвороба на туберкульоз, але Є. Плужник продовжував працювати: разом з В. Пiдмогильним видав словник "Фразеологiя дiловоï мови", редагував твори iнших письменникiв, перекладав росiйську класику. У цей час Є. Плужник написав п'єсу "Болото", текст якоï не зберiгся. У 1927 р. з'явилась збiрка його поезiй "Рання осiнь", наступного року був надрукований його перший i єдиний прозовий твiр - побутово-психологiчний роман "Недуга" (про любов комунiста, керiвника пiдприємства Iвана Орловця до жiнки з ворожого йому буржуазного свiту. Заводськоï); У 1929р. письменник опублiкував п'єси "Професор Сухо-раб" i "У дворi на передмiстi". У наступнi три роки вiн написав вiршовану драму "Змова в Києвi" (мала робочi назви "Iнженери", "Фашисти", "Шкiдники", "Брати"), яка завдяки Леонiду Черевагенку побачила свiт аж у 1992 р. Закiнчив у цей час роботу над третьою збiркою поезiй