<< Главная страница

Прокопович Феофан (1681-1736) церковний i громадський дiяч, письменник, учений Феофан Прокопович (Єлеазар) народився у Києвi 7 червня 1681 року в родинi крамаря Церейського. Пiсля смертi батька й матерi його опiкуном став дядько по матерi Феофан Прокопович, намiсник киïвського Братського Богоявленського монастиря, професор i ректор Києво-Могилянського колегiуму. Дядько вiддав Єлеазара до початковоï школи при монастирi. По закiнченнi ïï, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегiуму. В роки навчання був одним з кращих учнiв, добре опанував церковнослов Їянську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крiм традицiйних для колегiуму дисциплiн вивчав твори європейських фiлософiв. Пiсля смертi дядька, Феофана Прокоповича, його пiдтримував киïвський митрополит Варлаам Ясинський. 1698 року Єлеазар закiнчує Києво-Могилянський колегiум i вирiшує продовжити освiту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського унiатського колегiуму, живе у базилiянському монастирi, де приймає унiю й постригається у ченцi пiд iменем Єлисея. Унiатський володимир-волинський єпископ Заленський помiтив незвичайнi здiбностi молодого ченця i сприяв його переведенню до Римськоï католицькоï академiï св. Афанасiя, в якiй готували богословiв для поширення католицтва серед прихильникiв схiдного православ


Їя. У Римi Єлисей користувався ватиканською бiблiотекою, крiм богословських наук вивчав твори древнiх латинських та грецьких фiлософiв, iсторикiв, пам
Їятки старого й нового Рима, засади католицькоï вiри та органiзацiï папськоï церкви, знайомився з творами Томмазо Кампанелли, Галiлео Галiлея, Джордано Бруно, Миколая Коперника. 28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закiнчивши повного курсу академiï. Пiшки проходить Францiю, Швейцарiю, Нiмеччину, деякий час студiює в мiстi Галле, де знайомиться з iдеями реформаторства. 1704 року повертається в Украïну, спершу в Почаïвський монастир, потiм у Киïв, зрiкається католицькоï вiри, проходить епiтимiю i постригається у православнi ченцi, прийнявши iм Їя Феофана в пам Їять про свого дядька. З 1705 року викладав риторику, пiïтику та фiлософiю у Києво-Могилянському колегiумi, уклав курс пiïтики та риторики, написав трагiкомедiю "Володимир", присвятивши ïï гетьману Iвану Мазепi. Водночас пише й виголошує богословсько-фiлософськi проповiдi, завдяки яким був помiчений киïвським генерал-губернатором Д.Голiциним та О.Меншиковим. 1707 року стає префектом Києво-Могилянськоï академiï. 1711 року його беруть у складi почту царя Петра I в Прутський похiд, пiд час якого в Яссах вiн виголошує з нагоди рiчницi Полтавськоï битви проповiдь, яка сподобалася царевi. Пiсля повернення до Києва Феофана Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянськоï академiï i професором богослов Їя. Водночас вiн стає iгуменом Братського монастиря. 1716 року за бажанням Петра I Прокопович переïжджає до Петербурга. 1718 року призначений єпископом псковським i нарвським, стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги "Апостольська географiя", "Коротка книга для навчання отрокiв", "Духовний регламент". 1721 року призначений вiце-президентом найсвятiшого синоду, головою якого був виходець з Украïни Стефан Яворський. 1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрiй чернецтва, який упорядковував i регламентував монастирське життя за взiрцем давнiх монастирських статутiв, спрямовував чернече життя на користь суспiльству, бере активну участь у здiйсненнi реформ у Росiï. Пiсля смертi Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон. 1725 року Прокоповича призначено архiєпископом новгородським i першим членом синоду, фактичним главою Росiйськоï православноï церкви. Вiн бере участь в органiзацiï Росiйськоï Академiï наук, очолює так звану "учену дружину" дiячiв культури, до якоï належали Татiщев, Кантемир та iн. Останнє десятирiччя життя майже залишив дiяльнiсть вченого, зазнавав переслiдувань з боку противникiв петровськоï полiтики, якi плели навколо Прокоповича iнтриги, слали в синод доноси, намагаючись позбавити його високого становища в церковнiй iєрархiï. 19 вересня 1736 року помер у Новгородi, похований у новгородському Софiйському соборi. Життя i дiяльнiсть Феофана Прокоповича чiтко дiлиться на два перiоди: киïвський, коли вiн виступав як блискучий учений, письменник, фiлософ, педагог, та петербурзький, коли йому доводилося бути здебiльшого церковним та полiтичним дiячем. Перший перiод припадає на 1705 -1716 роки, коли Феофан Прокопович викладав у Києво-Могилянськiй академiï риторику, пiïтику, арифметику, геометрiю, фiлософiю та богослов
Їя. Йому належить заслуга того, що вiн, як i багато з послiдовникiв Петра Могили, був одним з прихильникiв вiдходу вiд схоластичних методiв викладання. Прокопович, на вiдмiну вiд багатьох iнших киïвських викладачiв, був знайомий з працями вiдомих тогочасних європейських фiлософiв i першим почав пропагувати в академiï фiлософiю Декарта, Локка, Бекона, Спiнози, Гоббса, якi вели рiшучу боротьбу за очищення й перебудову розуму вiд середньовiчноï схоластики, пустого красномовства, слiпого наслiдування псевдонаукових догм, i закликав йти до осягнення iстини шляхом знань. Феофан Прокопович визнавав Бога як основу всього сущого, але водночаc вiн вважав, що "матерiю не можна нiколи нi створити, нi зруйнувати, нi зменшити, нi збiльшити", оскiльки вона розвивається на грунтi власних, закладених природою закономiрностей. Вiн вiдкидав погляди, за якими матерiя не має власного iснування, називав вчення Платона "казкою", а його ж таки вчення про iдеï - пустим маренням, бо вважав, що нiщо не виникає з нiчого i свiт є матерiальним. Матерiя єдина i в левовi, i в каменi, i в людинi. Виникнення й знищення, "кругообiг небес", рух елементiв, активнiсть i застиглiсть, iншi стани й можливостi речей вiдбуваються завдяки руховi, який є основою усього. Феофан Прокопович рiшуче виступив проти марновiрства i навiть наважувався дати критичний аналiз Святого Письма. У складеному ним самим курсi лекцiй з фiлософiï вiн твердить, що "поза межами цього свiту нiчого немає". На пiдтвердження вчений аналiзує систему Коперника та вчення Галiлея. Прагнучи дати наукове пояснення природним явищам, вiн використовував у своïх лекцiях науковi експерименти з використанням мiкроскопа, телескопа, армiлярноï сфери, основаноï на вченнi Коперника. Пiдтримуючи вчення Коперника та Галiлея, яких свого часу заборонила папська iнквiзицiя, Прокопович виступав за право кожного пiзнавати й захищати iстину, прагнув зблизити фiлософiю з точними науками, пов
Їязати логiку й риторику з практикою. Прокопович вважав, що мiж положеннями Святого Письма, законами природи й розумом людини не має бути суперечностей, оскiльки вони гармонiйно влаштованi самим Творцем. Текст Святого Письма слiд розумiти алегорично, вiдповiдно до рiвня уявлень i наукових знань часу. Твердження науки залишаються непорушними, якщо вони випливають з iстинних посилань. Коли ж виникають суперечностi мiж текстами Святого Письма i даними науки, Прокопович вважає, що слiд дотримуватися науки, для якоï Святе Письмо не може бути перешкодою. Феофан Прокопович обстоював думку багатьох тогочасних вчених Європи, що технiчнi досягнення повиннi стати надбанням усього людства, закликав не боятися нового, брати в iнших народiв усе найкраще. Вiн високо цiнував i використовував у своïй дiяльностi принцип сумнiву й заперечував слiпу вiру в догми та авторитети в науцi. Вiн засуджував легковажнiсть в оперуваннi фактами iсторiï, вважаючи, що в цiй науцi все має вiдтворюватися так, як було насправдi. Феофан Прокопович, укладаючи курси лекцiй, якi вiн читав у Києво-Могилянськiй академiï, значно розширив, порiвняно з попередниками, курси фiзики, логiки, геометрiï, започаткував викладання математики й фiзики на рiвнi кращих взiрцiв європейськоï навчальноï лiтератури того часу. Теоретичнi засади й скерованiсть на сучаснi досягнення науки було продовжено в наукових курсах наступних пiсля Прокоповича викладачiв Києво-Могилянськоï академiï - С.Кулябки, М.Козачинського, Г.Кониського, Й.Томилевича, Т.Яновського, якi зробили значний внесок у розвиток украïнськоï науки. У петербурзький перiод життя й творчостi, коли Феофановi Прокоповичу доводилося бути бiльше церковним дiячем i полiтиком, нiж вченим, вiн також прагнув у нових, уже росiйських умовах, де панували схоластика й слiпе дотримування встановлених канонiв, примирити науку з вiрою, створити таку богословську систему, яка б не заперечувала розвитку науки i припускала прiоритет свiтського начала над церквою в суспiльствi. Саме цi погляди лягли в основу петровських реформ у Росiï, активну дiяльнiсть у яких брав Прокопович. Спрямовуючи й обгрунтовуючи реформи Петра I, Феофан Прокопович був органiзатором так званоï "вченоï дружини", спiлки однодумцiв у складi А.Кантемира, В.Татiщева, I.Черкаського та iн., якi теоретично обгрунтовували й захищали нововведення Петра I й пiдтримували розвиток науки, ремесла, торгiвлi, мистецтва, запроваджували гуманiстичнi елементи в освiту. Людина, вважав Прокопович, велична й славна своïм розумом, чеснотами. Вона є нiби другим, величним i досконалим, рiвним самiй природi, творiнням. Основою дiяльностi людини має бути активнiсть, чеснiсть, сумлiннiсть у виконаннi обов Їязкiв. Характер дiяльностi людини Прокопович пов Їязував з ïï свободою. Завдяки розуму людина усвiдомлює не тiльки свободу, а й дiяння, що з неï випливають. Водночас людина має завдяки своєму розумовi i свободi вибору вiльно обирати мiж добром i злом. Вiдштовхуючись вiд уявлень про природне походження держави, Прокопович заперечував теологiчну концепцiю суспiльного розвитку як Божого промислу й обстоював тезу, що свiтська влада повинна стояти вище церковноï, у чому знаходив i тодi, в особi голови синоду Стефана Яворського, i в наш час багатьох противникiв. Однак його настанови про те, що кожний суспiльний стан, зокрема й церковний, має бути корисний державi, й донинi залишилися неспростовними. Водночас, як син свого часу, Прокопович обстоював iдею одноосiбного правлiння, тобто державний абсолютизм. При цьому вiн вважав, що державу має очолювати освiчений монарх, "фiлософ на тронi", покликаний звершувати просвiтницькi iдеали. Теоретично обгрунтовуючи абсолютистську владу освiченого монарха, Прокопович доводив правомiрнiсть привiлеïв дворянства та необхiднiсть крiпацтва, проте засуджував жорстоке ставлення росiйських помiщикiв до своïх пiдлеглих. Потрапивши в атмосферу частих переворотiв, iнтриг, доносiв, пiдступiв i лукавства серед росiйськоï вищоï свiтськоï та церковноï верхiвки, Феофан Прокопович прикладом власного життя нерiдко заперечував ним-таки обгрунтованi iстини про високе покликання людини, яка, як вiнець творiння природи, має жити порядно й чесно. Вiн, ясна рiч, не був позбавлений вад тогочасного суспiльства, а часом був i виразником його непривабливих сторiн, борючись iз своïми супротивниками й догоджаючи черговому монарховi, аби не втратити свого високого становища в державi. Але попри це Феофан Прокопович залишився в iсторiï Украïни i Росiï як один найбiльших письменникiв, вчених, церковних i полiтичних дiячiв початку XVIII столiття.
Прокопович Феофан (1681-1736) церковний i громадський дiяч, письменник, учений Феофан Прокопович (Єлеазар) народився у Києвi 7 червня 1681 року в родинi крамаря Церейського. Пiсля смертi батька й матерi його опiкуном став дядько по матерi Феофан Прокопович, намiсник киïвського Братського Богоявленського монастиря, професор i ректор Києво-Могилянського колегiуму. Дядько вiддав Єлеазара до початковоï школи при монастирi. По закiнченнi ïï, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегiуму. В роки навчання був одним з кращих учнiв, добре опанував церковнослов Їянську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крiм традицiйних для колегiуму дисциплiн вивчав твори європейських фiлософiв. Пiсля смертi дядька, Феофана Прокоповича, його пiдтримував киïвський митрополит Варлаам Ясинський. 1698 року Єлеазар закiнчує Києво-Могилянський колегiум i вирiшує продовжити освiту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського унiатського колегiуму, живе у базилiянському монастирi, де приймає унiю й постригається у ченцi пiд iменем Єлисея. Унiатський володимир-волинський єпископ Заленський помiтив незвичайнi здiбностi молодого ченця i сприяв його переведенню до Римськоï католицькоï академiï св. Афанасiя, в якiй готували богословiв для поширення католицтва серед прихильникiв схiдного православ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация