Рильський Максим Тадейович


(1895-1964) поет, перекладач, публiцист, громадський дiяч Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києвi. Його батько, етнограф, громадський дiяч i публiцист Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського i княжни Трубецькоï. Один з предкiв Рильських у XVII столiттi був киïвським мiським писарем. Дiд був учнем базилiянськоï школи i пiд час взяття Уманi гайдамаками у 1768 роцi ледве не був страчений. Тадей Рильський разом з Володимиром Антоновичем та групою iнших польських студентiв вирiшили присвятити себе вивченню iсторiï Украïни й вiддати своє життя народу, серед якого жили. В iсторiï цей рух вiдомий як рух хлопоманiв. Мати Максима Рильського, Меланiя Федорiвна, була простою селянкою з села Романiвки (нинi Попiльнянського району Житомирськоï областi). 1902 року помер його батько, i родина переïхала з Києва в Романiвку. Максим спершу навчався в домашнiх умовах, потiм у приватнiй гiмназiï в Києвi. Змалку познайомився з композитором М.Лисенком, етнографом, дослiдником i збирачем украïнських народних дум та пiсень Д.Ревуцьким, актором i режисером П.Саксаганським, етнографом та фольклористом О.Русовим, якi справили на нього великий вплив. Деякий час вiн жив i виховувався в родинах М.Лисенка та О.Русова. Пiсля приватноï гiмназiï Рильський у 1915 -1918 роках навчався на медичному факультетi Киïвського унiверситету Св.Володимира, потiм на iсторико-фiлологiчному факультетi Народного унiверситету в Києвi, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закiнчив. Займався самоосвiтою, вивченням мов, музикою. З 1919 по 1929 рiк вчителював у селi, зокрема й у Романiвцi, а також у киïвськiй залiзничнiй школi, на робiтфацi Киïвського унiверситету та в Украïнському iнститутi лiнгвiстичноï освiти. Перша збiрка його поезiй "На бiлих островах" вийшла 1910 року. У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання "неокласикiв", переслiдуваного офiцiйною критикою за декадентство, вiдiрванiсть вiд сучасних потреб соцiалiстичного життя. Протягом десятирiччя вийшло десять книжок поезiй та декiлька книжок поетичних перекладiв, зокрема 1927 року
- переклад поеми Адама Мiцкевича "Пан Тадеуш". 1931 року Рильського заарештовує НКВД, й вiн майже рiк просидiв у киïвськiй Лук Їянiвськiй тюрмi. Його товаришi-неокласики Д.Загул, М.Драй-Хмара, П.Филипович, М.Зеров були репресованi й загинули в концтаборах. З 1931 року творчiсть Рильського зазнає змiн, вiн, не в змозi виступити проти режиму, змушений поставити свою поезiю на службу йому. Його творчiсть дiлиться на два рiчища
- офiцiйне та лiричне, в останньому йому вдавалося створити незалежнi вiд полiтики, суто мистецькi твори, якi пережили його. У радянську добу Рильський написав тридцять п Їять книжок поезiй, кращi серед яких - "Знак терезiв" (1932), "Лiто" (1936), "Украïна", "Збiр винограду" (1940), "Слово про рiдну матiр", "Троянди й виноград" (1957), "Голосiïвська осiнь", "Зимовi записи" (1964); чотири книжки лiро-епiчних поем, багато перекладiв зi слов
Їянських та захiдноєвропейських лiтератур, науковi працi з мовознавства та лiтературознавства. 1943 року його обрано академiком. У 1944 -1964 роках Максим Рильський був директором Iнституту мистецтвознавства, фольклору та етнографiï АН Украïни. 1960 року йому було присуджено Ленiнську премiю, у 1943, 1950 - Державну премiю СРСР. Помер Максим Тадейович Рильський 24 липня 1964 року. Поховано його у Києвi, на Байковому кладовищi. Ще у 1923 роцi Максим Рильський, вiдповiдаючи на звинувачення офiцiйноï критики в декадентствi, вiдiрваностi вiд сучасностi та соцiалiстичноï революцiï, писав: "Я можу одгукуватися лiричним вiршем тiльки на минуле, тiльки на те, що осталося у душi i може мати прозору форму, питому моïй манерi. Iнакше писати не можу". Рильський опирався як мiг, i зумiв написати пiд нищiвним обстрiлом критики, з тавром декадента й в умовах справжнього терору десять книжок чудових лiричних поезiй i лiро-епiчних творiв, кiлька книжок перекладiв, з-помiж яких i нинi неперевершеним залишається переклад "Пана Тадеуша" Адама Мiцкевича (1927). Вже в першiй своïй книжцi "На бiлих островах" п
Їятнадцятирiчний Рильський демонструє вiльну й вишукану ритмiчну органiзацiю слова. У цiй книжцi виявилася найголовнiша риса поета - писати ясно, лаконiчно, прозоро i водночас глибинно мудро. Вiн був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконiчностi, сувороï дисциплiни, граничноï стислостi думки i слова, що, звичайно, у часи, коли процвiтало революцiйне псевдоноваторство, засноване на фальшивих iдеологiчних гаслах 20-х рокiв, викликало нерозумiння, осуд "революцiйних" теоретикiв лiтератури. Хто не знищував класичноï форми, думки, самоï природи поетичного слова, той оголошувався ретроградом, а згодом i ворогом народу: "генiальнi" Тичини, Сосюри, iншi... Геть руки! Не хапайтесь за колеса локомобiлiв iсторiï, - писав 1927 року один з тогочасних офiцiйних ультралiвих поетiв-"революцiонерiв" Гео Коляда. Цi слова стосувалися й Рильського, якого лiдер правовiрноï марксистськоï критики В.Коряк називав "людиною з iдеологiєю феодала", що в тi роки було рiвнозначне судовому вироковi. Але той же Коряк, мабуть, сам того не усвiдомлюючи, паплюжачи поета, несамохiть дав високу оцiнку Рильському i його лiрицi: "...думка лине слухняно за поетом, за його карбованими сонетами, туди, в забутi панськi маєтки з ïхнiми бiблiотеками, з книжками, оправленими в оксамит та сап Їян, з колекцiями люльок та турецьких ятаганiв". Справдi, Максим Рильський з молодих рокiв i до останнiх днiв життя був гранословом, завжди був захоплений творчiстю великих поетiв минулого. Потрiбно було мати мужнiсть, щоб писати нiжну лiрику i суворi сонети та октави в той час. Вже через багато рокiв Максим Тадейович, не маючи зла на своïх хулителiв, через яких вiн вiдбув ув
Їязнення i, на щастя украïнськоï культури, залишився живий, напише, що термiн "неокласики прикладено було випадково i дуже умовно до невеличкоï групи поетiв та лiтературознавцiв", а своïх критикiв вiн називає усього лиш "дуже рiшучими людьми". Максим Рильський мав неперевершений хист iмпровiзатора й чудово грав на роялi, навчившись цього у великого украïнського композитора Миколи Лисенка. Мабуть, саме цим пояснюється особлива нiжнiсть, чистота, мелодiй-нiсть лiрики Рильського. Найперше, що вражає в його вiршах,
- це багатство мотивiв. До традицiйних з украïнськоï поезiï Рильський долучив мотиви, почерпнутi з античноï та захiдноєвропейськоï, а в новi часи - з сучасного життя та його реалiй. Його вiршi багатi на лiтературнi та фiлософськi ремiнiсценцiï, звертання до ясних i трагiчних, але достоту земних людських почуттiв. Хiба я не крапля мала, Що свiт необмежний одбила,- Лиш грунту свого не знайшла, Лиш крила родимi згубила! - писав Рильський у шiстнадцятирiчному вiцi. Саме цю яснiсть свiтовiдчуття, дитинне захоплення радiстю життя пронiс поет через усе своє життя. Навiть у вимушених обставинами змiнах свого творчого кредо, коли, за його словами, "сучаснiсть заговорила", вiн насамперед вслухався у порухи людськоï душi, в глибини людських переживань. Поетичне слово в нього наснажене зосередженою думкою, енергiєю, закуте в класично прозорi й гармонiйно виваженi форми. Вiн на догоду часу не змiнював свого ставлення до класичного розумiння майстерностi поета, не збивався на манiвцi одвертого вульгаризаторства або псевдоноваторства, а вбачав свiй шлях у вiрностi поетичнiй класичнiй традицiï, засвоюючи новi впливи "як мисливець обережний", за його словами. I навiть пишучи "симфонiю мускулатур", вiн намагався все-таки ловити музику часу. "Нове життя нового прагне слова",
- змушений був написати Рильський, але серед багатьох офiцiозних, хоч i талановито написаних, поезiй 30-50-х рокiв раз у раз з Їявляються справжнi шедеври, якi навiчно залишають Рильського серед видатних поетiв сучасностi. Рильський сповiдував символiстичну естетику, яка захоплювала його у творах Бодлера, Рембо, Малларме, Верлена, Блока та Анненського. Саме вiд символiзму, а також вiд украïнськоï народноï пiснi взяв поет музикальнiсть своєï поезiï. Навiть його сонети та октави надзвичайно пiсеннi, мелодiйнi. Завдяки Рильському та неокласикам украïнська поезiя зрiвнялася iз захiдноєвропейською у використаннi найскладнiших форм вiрша
- терцини, октави, сонета, рiзних метричних засобiв - вiд гекзаметра до верлiбра. Особливою майстернiстю вiдрiзняються сонети Рильського, в яких вiн немов вигострював свою поетичну майстернiсть. За висловом Ю.Лаврiненка, дослiдника його творчостi, "може, саме тому Рильський вибрав сонет та дав йому ще один вислiв, цим разом вислiв украïнськоï туги за визволенням iз провiнцiялiзму, за "великою землею" культури. Прагненням до "великоï землi" культури, до краси й повновагостi слова, до мудростi народу позначене усе творче життя видатного поета. Максим Рильський був душею i совiстю свого народу. Вiн був не просто поет, а мислитель, фiлософ, мудрець i працелюб, який зi свого Голосiєва у Києвi, мудро примружившись, бачив увесь свiт, але нiколи не забував своєï Романiвки. Тому й мiг, осягнувши вершини свiтовоï культури, заповiсти нащадкам: Як парость виноградноï лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Полiть бур Їян. Чистiша вiд сльози Вона хай буде. Вiрно i слухняно Вона щоразу служить вам, Хоч i живе своïм живим життям. Прислухайтесь, як океан спiває
- Народ говорить. ** Не забувайте при тому, що був Максим Тадейович надзвичайно живою людиною
- i все людське було йому притаманне: вiн завжди був з людьми й на людях, надто полюбляв задушевнi розмови в товариствi, не цурався i приятелiв за чаркою, сумлiнно вiдбував весь мисливський сезон з рушницею в руках... Крiм того, вiн подорожував безперестанку - i по рiднiй краïнi, i по всiх свiтах. Скажу правду: я бiльше не знав людей такоï невичерпноï енергiï, якi б все робили так багато i так скоро... I про талан його хочеться сказати так: вiн був блискучий, але глибокий, був скорий, але бездоганний. /**Ю.Смолич. 1969.**/ ** Є такi люди, про яких мовиться: "О, це мудрий чоловiк, але розум його злий". Характер Максима Рильського поєднував розум з добротою, його мудрiсть лагiдна i, мабуть, тому незаперечна. /**Д.Павличко. 1969.**/
Рильський Максим Тадейович