<< Главная страница

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ


(1895-1964) Максим Рильський народився 19 березня 1895 р. в сiм'ï украïнського культурного дiяча, економiста й етнографа Т. Рильського та простоï украïнськоï селянки Меланiï Чуприни. Батько походив iз заможного польського помiщицького роду, який мав у своïх витоках украïнську шляхетську родину (один iз пращурiв Т. Рильського був киïвським мiським писарем за часiв Б. Хмельницького). Духовна атмосфера в родинi батькiв, в середовищi його друзiв (гiмназистом юний Максим жив у Лисенка, потiм у Русова) справила глибокий вплив на свiтоглядне формування майбутнього поета. Його дитячi роки минули в с Романiвка на Житомирщинi) - в дружбi з селянськими дiтьми i палкому, як вiн сам писав, замилуваннi природою.
Протягом 1908-1915 pp. Максим вчився в Києвi (з третього класу) в приватнiй гiмназiï педагога В. П. Науменка, здобувши там глибоку гуманiтарну освiту.
У 1907 р. вiн почав друкувати поезiï, а в 1910р. видав першу поетичну книжку "На бiлих островах", друкував поезiï в журналах "Украïнська хата" i "Шлях".
Перша книга Максима Рильського з'явилася друком, коли авторовi ледве виповнилося 15 рокiв. Була це тоненька збiрочка юнацьких поезiй iз замрiяною назвою: "На бiлих островах". Так само меланхолiйно-романтичнi й найменування ïï пiдроздiлiв: "Вiнок рясту", "Intermezzo", "З сердечних глибин", "Осiннi пiснi", "З вечiрнiх мелодiй", "Блакитне озеро"-. З самого цього перелiку простежуються iдейно-емоцiйнi домiнанти образного свiту юного лiрика: незбагненна краса природи, нероздiлене кохання, недосяжнiсть iдеалу. Прикметно, що вже на свiтанку творчого шляху поета вабить осiнньо-вечоровий "мiнор", а не бадьоро-оптимiстичнi весняно-вранiшнi акорди (як-ось раннього Тичину). Якби спробувати вкласти всi головнi мотиви й настроï тоï книжки в межi одного жанру, була б це, мабуть, елегiя (з грец. - жалiбна пiсня) - лiрична п'єса медитативно-меланхолiйного змiсту, перейнята журливо-сумовитими настроями, мрiями й неясними сподiваннями. Блакитний океан небесний незмiрянний Розкинувся високо над землею, I хмари-острови пливуть в тiм океанi. ("На бiлих островах") Здається, важко було запримiтити у цих, переважно ще зовсiм наïвних, хоча й досить вправних, вiршах печать небуденного таланту. Однак його таки помiтили, а молодий композитор Якiв Степовий навiть поклав на музику три вiршi збiрки.
З 1915р. М. Рильський - студент медичного факультету Киïвського унiверситету, через два роки продовжив навчання на iсторико-фiлологiчному, але революцiя, громадянська вiйна змусили його перервати освiту й переïхати в село, де вiн вчителював у початковiй школi. У лiтературних колах М. Рильський належав до групи "неокласикiв". Сам поет на запитання, хто такi "неокласики", вiдповiдав так: "
- А хто такi класики, знаєте?...Це тi, що створили невмирущi твори. "Нео"
Їновий. Неокласики - новi класики. Але ця назва дана на глум, самi поети, що ïх названо неокласиками, нiколи себе так не називали. Але вони вважають себе учнями, послiдовниками тих, що становлять славу i гордiсть людства, - учнями класикiв. Вони намагаються кращi надбання свiтовоï культури перенести на украïнський грунт, прищепити ïй пагони класичноï спадщини". "Неокласиками" iменували неформальне об'єднання украïнських письменникiв i критикiв 20-х рокiв, до якого належали, зокрема, Микола Зеров (духовний лiдер гурту, його програмний голова), Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (поет i перекладач нiмецького походження, котрий згодом друкувався пiд псевдонiмом Юрiй Клен), Вiктор Петров (вiдомий як прозаïк Б. Домонтович), Михайло Могилянський та деякi iншi. Усi вони були близькими друзями. Першi четверо разом iз Рильським становили славетне "гроно п'ятiрне нездоланих спiвцiв" (ця поетична формула походить iз сонету Драй-Хмари "Лебедi", написаного в 1928р.). "Неокласики" не висували жодноï офiцiйноï "платформи". Та й у стильовому планi ïх доробки були досить рiзними: тiльки у Зерова, за спостереженням Ю. Шереха, переважав "чистий" неокласицизм, решта ж поетiв схилялися то до символiзму, то до неоромантизму, зберiгаючи, однак, тверду настанову на повновартiсне, полiтично незаангажоване мистецтво. Напружена лiтературна праця М. Рильського тривала, хоча полiтичний клiмат тоталiтарноï держави обмежував творчу свободу й багато в чому деформував тематику та iдейний свiт його поезiï. Одна за одною з'являються поетичнi збiрки "На узлiссi" (1918), "Пiд осiннiми зорями" (1918), "Синя далечiнь" (1925), "Крiзь бурю й снiг" (1925), "Тринадцята весна" (1926), "Де сходяться дороги" (1929), "Гомiн i вiдгомiн" (1929). У вiршi "Коли усе в туманi життєвому" (збiрка "Пiд осiннiми зорями") поет оспiвав вiчнiсть мистецтва, нетлiннiсть його витворiв, по сутi сформулював естетичне кредо митця: В тобi, мистецтво, у тобi одному Є захист: у красi незнаних слiв, у музицi, що вроду, всiм знайому, втiляє у небесний перелив; В тобi, мистецтво, - у малiй картинi, Що бiльша над увесь безмежний свiт! Твоï дiла - вони однi нетлiннi,
I ти мiж квiтiв найяснiший квiт. Цi рядки привели Максима Рильського 1931р. у застiнки НКВС. Його звинувачували в причетностi до контрреволюцiйноï органiзацiï - Спiлки визволення Украïни, якоï, i це "органам" було добре вiдомо, насправдi не iснувало. I хоча через пiвроку поет був звiльнений "за вiдсутнiстю достатнiх даних для обвинувачення й суду", злам був засвiдчений збiркою "Знак терезiв" (1932), вiршованою повiстю "Марина" (1933). З особливою наочнiстю це продемонструвала "перебудовна" книга "Знак терезiв", яку вiдкривала вiдома "Декларацiя обов'язкiв поета i громадянина" з ïï напiвзмушеним, але й напiвщирим зобов'язанням перед самим собою: "Мусиш ти знати, з ким виступаєш у лавi, мусиш вiддати ïм образи й тони яскравi". Притиск автора на словi "мусиш" тут не випадковий - як поет полiтичний i громадянський вiн у цi роки (а почасти й пiзнiше) не стiльки творив, скiльки служив, звично змушуючи себе писати рiзнi оди, величання й заклики на теми, продиктованi офiцiйною полiтикою та iдеологiєю. Був М. Рильський i автором "Пiснi про Сталiна" ("Iз-за гiр та з-за високих"...), що спiвалася передусiм завдяки вдалiй, з нацiонально-фольклорним забарвленням, музицi Л. Ревуцького. Помiтно звузивши сферу своєï поетичноï духовностi
- з ïï тематичного поля випало майже все iнтимно-особистiсне, переважно в його непростих, драматичних аспектах - М- Рильський тим часом зумiв визначити в 30-х роках як основну тему своєï поезiï - тему патрiотизму. В подальших передвоєнних збiрках - "Киïв" (1935), "Лiто" (1936), "Украïна" (1938), "Збiр винограду" (1940) - М. Рильський уже постає офiцiйним поетом комунiстичноï системи. "Рабом системи" поет залишається i в повоєннiй творчостi, у цьому переконують назви збiрок: "Чаша дружби" (1946), "Вiрнiсть" (1947), "Мости" (1948), "Братерство" (Ш50), "Наша сила" (1952), "Сад над морем" (1955). У роки Великоï Вiтчизняноï вiйни його поезiя почала вiдроджуватися, зазвучала по-новому,, справдi натхненною мовою: збiрки "Слово про рiдну матiр" (1942), "Мандрiвка в молодiсть" (1942 -1944), "Неопалима купина" (1944) i багато iнших. У повоєннi десятилiття в життi поета настали трагiчнi часи: безжально несправедлива критика, вiдкрите полiтичне гонiння. Творче вiдродження поета припадає на пам'ятну "вiдлигу" в життi суспiльства, що почалася в серединi 50-х рокiв. Поетичнi збiрки цього останнього перiоду в життi М. Рильського - "Троянди й виноград" (1957), "Далекi небосхили" (1959), "Голосiïвська осiнь" (1959), "В затiнку жайворонка" (1961) та iн. Збiрка "Троянди й виноград" була однiєю з тих поетичних книжок, якi вiдкривали новий перiоду розвитку всiєï украïнськоï лiтератури. Вся вона осяяна отим свiтлом, що характеризувало лiрику "Синьоï далечiнi", кращi твори Рильського неокласицистичного етапу його творчостi. Через символiчнi образи троянд i винограду глибоко й поетично розкрито радiсть повнокровного буття людини, мудро показано, в чому полягає сенс, глибина ïï щастя: Ми працю любимо, що в творчiсть перейшла, I музику палку, що нiжно серце тисне. У щастя людського два рiвних є крила; Троянди й виноград - красиве i корисне. Образом поезiï "Третє цвiтiння" дослiдники характеризували творчiсть поета на схилi лiт. Сам Рильський ось як розкриває сутнiсть цього образу: "Так лагiдний той час садiвники зовуть, коли збираються у понадморську путь лелеки й ластiвки". I далi, як це притаманно поетовi, видiляються й iншi подробицi осенi: золотяться на нивi "сузiр'я кiп", "ллється дзвiн коси серед густих отав" тощо. Саме цiєï пори зацвiтають втретє троянди. Цi деталi готують фiлософський, правда, не позбавлений i свiтлоï iронiï, висновок поета: Отак подивишся - i серце аж замре, А надто як воно уже, на жаль, старе - Чи то пiдтоптане - Держiмо у секретi,
Чому ми, друже мiй, цвiтiння любим трете! Цi поезiï чутливо вiдгукнулись на новi явища суспiльноï самосвiдомостi, iдеï гуманiзацiï, "олюднення", душевного "вiдiгрiвання" людини й суспiльства пiсля доби репресiй, повернення почуття людяностi, краси, добра
- цi провiднi мотиви разом iз довiрливими освiдченнями самого автора, з його нелегко набутими фiлософським досвiдом i "пам'яттю серця" створюють чисту, живлющу й надзвичайно гуманну духовну атмосферу "завершальних" книг.
Як учений i критик М. Рильський багато зробив для осмислення iсторiï лiтератури та ïï сучасного досвiду. Перу поета належать також працi з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства (лексикографiï та стилiстики украïнськоï мови), теорiï перекладу. Визнання наукових та лiтературних досягнень поета вiдбилось в обраннi його академiком АН УРСР(1943) та АН СРСР (1958). Вiн був головою правлiння Спiлки письменникiв Украïни, обирався депутатом Верховноï Ради СРСР, очолював Iнститут мистецтвознавства, фольклору та етнографiï АН УРСР. Поет помер 24 липня 1964 р. пiсля тяжкоï хвороби (рак). Рiзноманiтнiсть i багатство творчоï спадщини майстра - незвичайнi. Вже пiсля смертi М. Рильського було видано книжку його ранньоï новелiстики "Бабине лiто" (К-, 1967) - новели, оповiдання, етюди. Вагому спадщину залишив М. Рильський в галузi лiтературно-художньоï критики, лiтературознавства та фольклористики. Наприкiнцi 80-х рокiв завершено найповнiше 20-томне наукове видання його творiв.
ОСНОВНI ТВОРИ: Збiрка "На узлiссi", "Пiд осiннiми зорями", "Синя далечiнь", "Крiзь бурю й снiг", "Тринадцята весна", "Де сходяться дороги", "Гомiн i вiдгомiн", "Троянди й виноград", "Далекi небосхили", "Голосiïвська осiнь", "В затiнку жайворонка".
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Новиченко Л.М. Поетичний свiт Максима Рильського. У 2 кн. К., кн.1 - 1980, кн. 2 - 1993. 2. Iльєнко I. Жага: Труди i днi Максима Рильського,ЇК., 1954. 3. Стеценко О. Тема кохання в творчостi Рильського//Дивослово.-1995.- - 10Ї11.
МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация