<< Главная страница

СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ


(1834 -1873) Степан Васильович Руданський народився 6 сiчня 1834 р. в селi Хомутинцях Вiнницького повiту на Подiллi в родинi сiльського священика. Початкову освiту здобув у сiльського дяка. У 1842 -1849 pp. хлопець навчався в Шаргородськiй бурсi, потiм, до 1855р.
- в Подiльськiй духовнiй семiнарiï. Пiд час навчання захоплювався читанням журналiв "Отечественные записки", "Современник", творiв Т. Шевченка. У 1856р. Руданський переïхав до Петербурга й проти волi батька вступив до медико-хiрургiчноï академiï. Продовжував захоплюватись вивченням лiтератури. У Петербурзi Руданський сильно бiдував, захворiв на сухоти. У цей час вiн упорядкував двi книжки своïх поезiй, якi тодi не були надрукованi.
У 1861 р. Руданський закiнчив академiю, одержав звання повiтового лiкаря i дозвiл працювати в Криму, куди вiн переïхав i де сподiвався поправити своє пiдiрване здоров'я. Протягом 1861 - 1873 pp. - працював мiським лiкарем в Ялтi, а також лiкарем у маєтках.князя Воронцова, докладав багато зусиль для пiднесення благоустрою мiста як лiкар i почесний мировий суддя Сiмферопольсько-Ялтинськоï мировоï округи, водночас цiкавився археологiєю, етнографiєю, вiдновив розпочатi на Подiллi фольклорнi заняття, продовжував поетичну творчiсть, багато перекладав. З травня 1873 р. Степан Руданський помер, похований у Ялтi на Масандрiвському кладовищi. Петербурзький перiод найбiльш плiдний в життi Руданського-поета. В цей час помiтно загострились громадянськi мотиви його творчостi ("До дуба", "Гей, бики!"), вiдточувалась майстернiсть гумористичного й сатиричного вiрша, наслiдком чого було виникнення нового поетичного жанру в украïнськiй поезiï
- вiршованоï гуморески-спiвомовки, тематично рiзноманiтноï й стилiстично своєрiдноï. Одночасно Руданський продовжував писати балади, лiричнi вiршi, вiршованi казки й поеми, перекладав з росiйськоï та iнших мов. Готуючи своï твори до видання, С Руданський укладав ïх у рукописнi збiрки. Важкi цензурнi умови, а також урядовi заборони ускладнювали й гальмували ïх друкування. Основнi твори С. Руданського складають три томи, переписанi й оформленi самим поетом. Перший, пiд назвою "Спiвомовки козака Вiнка Руданського, книжка перша, з 1851 року до 1857" (Вiнок - переклад iменi поета з грецькоï: стефанос - вiнок), вмiщує пiснi та балади в хронологiчнiй послiдовностi ïх написання. Другий - "Спiвомовки козака Вiнка Руданського, книжка друга, 1857 -1858 i 1859" - складається з 235 поезiй, гуморесок,-названих "приказками", й вiрша "Студент". Третiй - "Спiвомовки козака Вiнка Руданського, 1859 -1860" - це пiснi, приказки, легенди, Iсторичнi поеми. Крiм цiєï першоï авторськоï редакцiï творiа Руданського, вiдомi автографи збiрок, укладених за жанрово-тематичним принципом у рiзнi часи й призначених до видання. До таких належать рукопис "Нива" (1858 -1859) i рукопис, який 1861 р. мав цензурний дозвiл, але так i не з'явився друком. За життя поета була опублiкована лише невелика кiлькiсть його творiв у петербурзькому тижневику "Русский мир" (1859), удвох номерах "Основи" (1862), в "Опыте южнорусского словаря" Шейковського (1861), в журналi "Правда". Бiльшiсть творiв поета побачила свiт у 80-х - на початку 90-х pp. XIX ст. уже пiсля його смертi в львiвських виданнях "Правда", "Зоря", в "Киевской старине". А перше видання "Спiвомовок" окремою книгою, яке вмiстило двадцять вiсiм вiршiв, здiйснила в Києвi Олена Пчiлка 1880р. пiд псевдонiмом "Н-й Г-ъ Волинський" {Невеличкий гурток волинський). З 1926 р. i до наших днiв твори С Руданського перевидавалися багато разiв. Крiм оригiнальних творiв, Руданський упорядковував збiрники народних пiсень з власних записiв ("Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р.", Кам'янець-Подiльський, 1852; "Копа пiсень", Ялта, 1862). За життя поета вони не були опублiкованi, а пiсля його смертi довгий час залишалися в приватних руках.Найчастiше всi своï твори, включаючи й вiршованi переклади, Руданський називав "спiвомовками". Цей термiн закрiпив за гуморесками I. Франко. З того часу традицiйним стало саме iх iменувати "спiвомовками". Це виявилося найбiльш зручним, оскiльки саме гуморески (спiвомовки) Руданського являли собою новий рiзновид гумористично-сатиричних вiршованих творiв, яких ранiше в украïнськiй поезiï не було i поява яких потребувала закрiплення вiдповiдним термiном. Гуморески, або спiвомовки, - це короткi вiршованi оповiдання, основою яких є народнi анекдоти про панiв, попiв, чиновникiв, крамарiв, дурникiв, якi тупо несуть тягар приниження, ледарiв i волоцюг тощо. Прийнявши як найбiльш гнучку форму вислову коломий-ковий ритм (будова вiрша, в якому кожний непарний рядок має вiсiм, а парний шiсть складiв), Руданський у своïх гуморесках розгорнув широку панораму життя, створив галерею характерних типiв. Гуморески Руданського - твори реалiстично-викривальнi. У них основна увага зосереджена на висвiтленнi вiдносин в сiм'ï, в громадi, мiж людьми рiзних станових груп (пан, пiп, корчмар, солдат, селянин, наймит), рiзних нацiональностей (росiяни, украïнцi, поляки, євреï, цигани, iнодi - нiмцi). Беручи теми "з народних уст", поет зберiг народне тлумачення зображуваних епiзодiв, а також характерiв персонажiв. Вiн сам нiби перевтiлювався в оповiдача з народу, зовнi простакуватого, але дотепного, з лукавинкою, селянина. То вiн шукає приводу для жарту, який створить веселий настрiй ("Чи далеко до Києва?", "Скiльки душ?", "Свиня свинею", "Вовки", "Жонатий", "Господар хати" та iн.), то показує, як бадьоро, з гумором звикли простi люди переживати невдачi, обман i глузування ("На калитку", "Окуляри", "Чуприна", "Добра натура", "Не моï ноги", "Пекельна смола" та iн.), то карає дотепним, уïдливим словом народних напасникiв - панство, шляхту, крамарiв, корчмарiв, служителiв культу (попiв, ксьондзiв), показуючи моральну вищiсть i тверезий розум народу ("Добре торгувалось", "Засiдатель", "Пан i Iван в дорозi", "Почому дурнi?", "Що кому годиться?", "Пiп на пущi", "Чорт", "Царi", "Сам поïду", "Страшний суд", "Хто святив?", "Там ïï кiнець" та iн.). Побудова гуморесок здебiльшого дiалогiчна, з несподiваною розв'язкою. Наприклад, у гуморесцi "Не вчорашнiй" на запитання пана, хто найстарший у селi (тобто, хто має владу), селянин вiдповiдає: "Баба Терпелиха: "Пережила вража баба Всiх дiдiв до лиха...", а на запитання, чи не чути, де продається овес, селянин удає з себе наïвного: Мужик встав, кругом обнюхав...: - Нi, не чути, пане! Комiзм розв'язки короткого динамiчного сюжету, який переважно зводиться до зiткнення несумiсних життєвих позицiй, криється в ефектi несподiваностi. Чумак у вiдповiдь на непочтивий регiт купцiв: ЇЗдесь не дьоготь - толькi дурнi Аднi продаються! - безпосередньо вiдповiдає: Ї...То нiвроку ж, Добре торгувалось, Щойно два вас таких гарних на продаж осталось. ("Добре торгувалось"). У гуморесках Руданського вiдображене народне недовiр'я до тих, хто, навчаючи благочестя i сповiдаючи iнших за грiхи, сам грiшний ("Сповiдь", "Чого люди не скажуть!", "Пiп з кропилом", "Побожний ксьондз", "Сам поïду", "Крива баба" та iн.). У кожнiй гуморесцi не менше двох персонажiв, у спiлкуваннi яких розкриваються несумiснi характери. Iндивiдуалiзацiя мови кожного персонажа як щодо лексичного складу (шляхтич, циган, селянин, солдат), так i щодо мiсцевого чи нацiонального забарвлення (вставки польською i росiйською мовами, дiалектизми) надає ситуацiям життєвостi, невимушеностi й, крiм того, сприяє створенню оцiнки - осудливоï стосовно панiв, попiв, корчмарiв, доброзичливоï до простого солдата, небагатого сiльського єврея, хитруватого, але цiлком невлаштованого цигана ("Гусак", "Ва-ренiкi, варенiкi", "Де спiйняли?", "Холодно", "Циганський наймит", "А не халасуй!", "Хто кого лучче?", "Три питання"). Наприклад, у спiвомовцi "Пан i Iван в дорозi" йдеться про те, як побратались простий Iван та пан i пiшли разом мандрувати. Пан запропонував селяниновi спочатку з'ïсти Iвановi харчi, а потiм уже перейти до його, панських. Але, як водиться, коли харчi Iвана скiнчились, пан забув про свою пропозицiю i, щоб не дiлитись з Iваном, почав його заговорювати своïми мрiями про мiсто, яке б вiн збудував. Коли пан заснув, Iван з'ïв його харчi, а вранцi на запитання пана вiдповiв: - А що ж, пане, та ж ви вчора Мiсто будували: Тут стояли двi рiзницi, Там булки стояли!.. А по мiстi, звiсне дiло, Собаки ходили!.. То вони-то вашу торбу, Певне, стеребили! Хоча Руданський змальовує в творi, як Iван кiлька разiв дурить пана, але читач не вiдчуває бажання засудити селянина. Мало того, явно вiдчувається, що й авторська симпатiя не на панському боцi, бо Iван, на вiдмiну вiд пана, не має бажання нiкого дурити, вiн iз задоволенням поводився б чесно, але розумiє, що пан на таке благородство не здатен, i тому кожен раз карає того, хто хотiв одурити самого селянина.
Створюючи спiвомовки, Руданський узагальнив життєвий i поетичний досвщ народу; хоч вiн i сприйняв традицiï, виробленi його попередниками, передусiм Шевченком, в обробцi фольклорних мотивiв, сюжетiв i образiв, проте йому притаманний власний iндивiдуальний пiдхiддо кожноï теми та ïï художнього втiлення. Дуже простi за своïм ритмiчним складом (народний коломийковий вiрш), спiвомовки не повторюють нi народнi пiснi, нi поезiï Шевченка.
ОСНОВНI ТВОРИ: "Чи далеко до Києва?", "Скiльки душ?", "Свиня свинею", "Вовки", "Жонатий", "Господар хати", "На калитку", "Окуляри", "Чуприна", "Добра натура", "Не моï ноги", "Пекельна смола", "Добре торгувалось", "Засiдатель", "Пан i Iван в дорозi", "Почому дурнi?", "Що кому годиться?", "Пiп на пущi", "Чорт", "Царi", "Сам поïду", "Страшний суд", "Хто святив?", "Там ïï кiнець" та iншi. ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Колесник П. Творчiсть Степана Руданського // Руданський С Твори: У 3 т.
- К., 1973. - Т. 1. 2. Пiльгук I. Степан Руданський. Нарис життя i творчостi. - К-, 1956. 3. Сиваченко М. Студiï над гуморесками Степана Руданського.
- К., 1979. 4. Франко I. До студiй над Ст. Руданським // Твори: У 50 т. - К., 1980. - Т. 28. 5. Степан Руданський // Iсторiя украïнськоï лiтератури другоï половини XIX ст. - К-, 1986.
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация