УЛАС САМЧУК


(1905 -1987) Лiтературнi псевдонiми - В. Данильчук i В. Перебендя, псевдонiми, якими письменник користувався в публiцистицi 1930 Ї40-х рокiв, - Iван Влодко, Ольга Волинянка, Кай, Ф. Грак; криптонiми, якими письменник користувався в публiцистицi 1930 Ї40-х рокiв - УС, М.П., П.Б., Б.П., В.Р., М.К., Ф.Н. Також цiлком офiцiйно митець мав впродовж життя два прiзвища - Самчук i Данильчук (метричний запис про народження у церковнiй книзi зроблений на прiзвище Самчук, а паспорт громадянина Канади 1975р. виписаний на Данильчука).
Улас Самчук народився 20 лютого 1905 р. у с. Дермань на Волинi теперiшньоï Рiвненськоï областi у порiвняно заможнiй селянськiй сiм'ï. Село вiдоме православним монастирем, збудованим князями Острозькими. З ним пов'язана дiяльнiсть Iвана Федорова, Дамiана Наливайка, Мелетiя Смотрицького.
Батько Уласа - Олексiй Антонович Самчук - мав вiд двох шлюбiв п'ятеро дiтей. Улас був серед них середульшим.
У 1913р. сiм'я у пошуках землi переïхала в Тилявцi Кременецького повiту, де хлопець розпочав своє навчання. Цiкаво, що анi цiєï початковоï школи, анi початковоï у Дерманi, анi украïнськоï гiмназiï в Крем'янцi, анi вищих шкiл - Бреславльського та Украïнського вiльного в Празi унiверситетiв
- вiн уповнi так i не скiнчив: у перших двох випадках завадили Перша свiтова вiйна й польська окупацiя, потiм - арешт i мобiлiзацiя до польського вiйська, згодом - лiтературна дiяльнiсть. Навчаючись у Кременецькiй гiмназiï, Самчук редагував рукописнi журнали "Юнацтво" i "Хвиля". Вiн був головою лiтературного гуртка "Юнацтво", яке видавало однойменний журнал. Тут Улас почав писати малi оповiдання, три романи, вiршi та публiцистичнi твори. У 1922р. у журцалi "Юнацтво" Самчук помiстив вiрш "Не любити не можу свою я краïну...". У 1923 р. вiн вступив до кременецькоï органiзацiï "Просвiта". Наступного 'року зробив спробу переходу польсько-радянського кордону, яка скiнчилась ув'язненням до польськоï в'язницi (причина нелегального подолання кордону пояснювалась дуже просто: Упас хотiв "стати письменником", а це, на думку 19-рiчного Самчука, могло зреалiзуватись тiльки в Києвi). У 1926 pp. у с Дерманi Самчук органiзував школу "украïнського нацiонального танку", квалiфiкацiю для чого отримав перед тим' на курсах митця народного танцю В. Авраменка. У 1926 р. у варшавському журналi'"Наша бесiда" Улас Самчук опублiкував перше оповiдання "На старих стежках". За полiтичними мотивами вiн залишив Польщу Г переïхав до Нiмеччини. Але в передвоєннiй Нiмеччинi важко було знайти цiлiсне украïнське середовище, тому згодом вiн; переïжджає до? Праги. Прага привела Самчука у велику лiтературу i велику полiтику; Протягом- Г929 Ї193Г pp. Самчук навчався в Бреславському унiверситетi та в Украïнському вiльному унiверситетi в Празi. У 1931 -1935 pp. у нелегальних революцiйио-пропагандист-ських журналах УВО-ОУН "Сурма" i "Украïнський нацiоналiст" Самчук помiстив 25 полiтичних "фейлетонiв", частина яких була у 1932р. видана пропагандистським вiддiлом УВО (украïнська вiйськова органiзацiя) окремою книжкою пiд псевдонiмом Ольга Волинянка (ОУН
- органiзацiя украïнських нацiоналiстiв, полiтична партiя, яка виникла у Вiднi 1929р. УВОфактично стала ïï бойовим пiдроздiлом).
У 1932 р. написаний роман "Кулак"-, перша частина трилогiï' "Волинь" ("Куди тече та рiчка"), наступного року повiсть "Марiя" - твiр, що висвiтлює подiï страшного голодомору в Украïнi в1 1932
-1933 роках. У 1936 р. Самчук видає збiрку раннiх оповiдань "Вiднайдений рай" i роман "Тори- говорять", що був присвячений боротьбi закарпатських украïнцiв за незалежнiсть. 1937 р. була створена Культурна референтура Проводу украïнських нацiоналiстiв на чолi з О. Ольжичем. Центром Культурноï референтури стала Прага, а однiєю- з головних установ - Секцiя митцiв, письменникiв i журналiстiв, де головував: Самчук. У 1938
Ї-1939Г pp. письменник ïздив Закарпаттям, агiтуючи за проголошення незалежностi Карпатськоï Украïни, посiдав мiсце референта пропаганди УНО (украïнське нацiональне об'єднання) в Хустi, будучи одночасно "звiтодавце" командування Карпатськоï Сiчi" до нью-йоркськоï "Свободи" i паризького "Украïнського слова". В Чехiï, Нiмеччинi, Польщi об'ïздив протягом 1940 - 1941 pp. з виступами десятки украïнських мiст, мiстечок, селищ, сiл, громад i органiзацiй. У J941 -1942 pp. У. Самчук редагував газету "Волинь", згодом працював у Нiмецькому пресовому бюро. У березнi 1942 р. його заарештувала нiмецька влада за звинуваченням у тому, що вiн надав редагованiй ним газетi небажаного для окупантiв самостiйницького характеру. Проте незабаром Самчука випустили. У 1943 р. письменник повертається до Львова, але наступного року знову опиняється в Нiмеччинi, рятуючись вiд радянськоï влади. Тут включається в роботу, присвячену згуртуванню письменницьких сил, яким належало творити на емiграцiï "велику лiтературу". Саме так називалася i доповiдь Уласа Самчука на вiдкриттi першого з'ïзду МУРу, головою правлiння якого вiн був обраний 22 грудня 1945р. 1944 -1987рр. - перiод "другоï-емiграцiï" письменника. У 1946 р. пiд час перебування Самчука в таборах для перемiщених осiб виходить друком його повiсть "Юнiсть Василя Шеремета". У 1948р. вiн переïздить до Торонто (Канада).
Пiсля переïзду основна частина творчих зусиль Самчука припадає на написання спогадiв: "На бiлому конi" (1955), "Чого не гоïть огонь" (1959), "На конi вороному" (1975), "Плянеiа Дi-Пi" (1979).-У 1980р. - вийшов останнiй з розпочатих! вивершених за океаном романiв Самчука "Слiдами пiонерiв", присвячений життю заокеанськоï украïнськоï емiграцiï. Роман "Втеча вiд себе" (остання частина трилогiï "Ост"), у якому Iван Мороз знаходить свою другу домiвку - канадську, виходить у 1982 р. Письменник помер у Торонто 9 липня 1987р. Про свiй рiд i своє життя Улас Самчук розповiв у книгах спогадiв "На бiлому конi" та "На конi вороному", як i в iнших книгах мемуарного характеру
- "П'ять по дванадцятiй" (1954), "Планета Дi-Пi" та романi-хронiцi "Чого не тоïть огонь". Цими книгами Улас Самчук здобув собi в лiтературi тривке мiсце талановитого письменника-мемуариста. Окрiм названих творiв, письменник написав роман "Юнiсть Василя Шеремети" i до кiнця життя працював над проблемним романом "Ost". Перша книга трилогiï "Морозiв хутiр" (1948) написана талановито, по-мис-тецьки вражаюче. Дещо поступаються у художньому вiдношеннi наступнi книги "Темнота" (1957) i "Втеча вiд себе". Роман "Ost" був висунутий спiвробiтниками росiйського емiгрантського журналу "Современник", з яким активно спiвпрацював У. Самчук, на Нобелiвську премiю. Одержати цюпремiю вiн не мiг, оскiльки положенням про премiю вимагається, щоб письменник жив аi своïм народом, на рiднiй землi, у своïй державi. Одним з найкращих творiв Самчука по праву вважають повiсть "Марiя" - про воiстину страшнi метаморфози людського <5уття в умовах бiльшовицького геноциду, серед сили-силенноï грiхiв якого був i чи не найбiльший - Голодомор. Жах цiєï трагедiï подається крiзь призму образу Марiï, яка на сiмдесятому роцi життя зазнає разом з рештою украïнцiв страшного геноциду. З огляду на похилий вiк головноï героïнi, ця трагедiя, може, i не виглядала б такою вражаючою, якби читач з кожною сторiнкою твору усе чiткiш не усвiдомлював, що у цiй старiй жiнцi уособлена сама Украïна. Несхитна в моральних своïх навичках та переконаннях, але беззахисна перед злом.
Найвiдомiшим твором письменника є трилогiя "Волинь". "...Я ставив i зараз ставлю,
- писав Самчук, - собi досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути лiтописцем украïнського простору в добi, яку сам бачу, чую, переживаю". Чи не найповнiше конкретизує це завдання саме "Волинь" - розлоге епiчне полотно, що унаочнює шлях сiльського хлопченяти, а потiм юнака Володьки Довбенка (в образi якого яскраво простежуються автобiографiчнi мотиви) крiзь вiйни, революцiï до себе самого. Але попри все це особистi образи повiстi розширюються до загальнонацiональних i загальнолюдських масштабiв. Украïна, якою та постає зi сторiнок "Волинi", безперечно ж, не нагадує приналежнi рiзним державам клаптi етносу, який, за твердим переконанням Самчука, уже побачив себе в дзеркалах рiзноспря-мованого (iмперiалiзм Їкомунiзм) прогресу i рано чи пiзно, але почне - зобов'язаний почати! - пошук порятунку власним, так би мовити, духовним ресурсам. Рiвнозначним остаточнiй смертi був би для нього впокорений послух порядковi, котрий робить розбiй соцiальною нормою, як то бачимо в епiзодi, де за-блукалий чужинець забирає у селянина найцiннiше - його коня: " - Дєд! Давай лошадь! Выпрягай, раз-два. Матвiй зупиняється. Випростався. Глянув. Володько ще тримає в руках чепiги. Большевик обриває посторонки, рве лошицю, скидає з неï шлею.
- Стiй! - крикнув Матвiй. - Ти куди? Твоє? - Большевик висмикнув з кобури нагана. - А вот!.. Не хочеш в лоб? - Очi його, мов шротини. - Падайдi только, кулацкая морда! Ето тебе не старий ре-жiм...". Без останньоï фрази грабiжника епiзод мало чим вiдрiзнявся б вiд здавна усталених стосункiв вандала та його жертви, однак тепер вандалiзм одержує iдейне виправдання, яким усе ставиться з нiг на голову: людська праця, право на ïï результат. Так утверджувався свiтоустрiй, де хлiборобська душа не має умов для повноцiнного самовияву i де слово "хазяïн" є лише синонiмом або владно сполiтизованоï, або напханоï грiшми сили. Змiст трилогiï цим далеко не вичерпується, про що свiдчать назви окремих ïï частин: "Куди тече та рiчка" (1928 -1933), "Вiйна i революцiя" (1929 -1938), "Батько i син" (1935 -1937), кожну з яких можна вважати своєрiдною сходинкою до остаточноï i художньо доказовоï переконаностi автора в спромозi украïнського селянина закласти своєю працею i Духом фундамент рiдноï держави.
ОСНОВНI ТВОРИ: Повiсть-хронiка "Марiя", роман "Юнiсть Василя Шеремета", трилогiï "Волинь" i "Ост". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття: У 2 кн./ За ред. В.Г. Дончика. - К.,1993, 1998. 2. Усе для школи. Украïнська лiтература: програмнi тексти, iлюстрацiï, пояснення, завдання, тести: 11 кл. - К., Львiв, 2001. 3. Волинськi дороги Уласа Самчука. Збiрник. - Рiвне, 1993.
УЛАС САМЧУК