<< Главная страница

ВОЛОДИМИР САМIЙЛЕНКО (1864 - 1925)


Поет-лiрик, сатирик, драматург, перекладач - В. Самiйленко в усiх жанрах творчостi виявив себе як митець з тонким вiдчуттям слова, своïми темами, своєю неповторною манерою письма, зi своïм оригiнальним пiдходом до традицiйних тем. Народився Володимир Iванович Самiйленко 3 лютого 1864р. в с. Великi Сорочинцi на Полтавщинi. Батько його був помiщик Iван Лисевич, а мати - колишня крiпачка Олександра Самiйленко. Початкову освiту майбутнiй письменник одержав у дяка, потiм у Миргородськiй початковiй школi. В 1875р. В. Самiйленко вступив до Полтавськоï гiмназiï, яку закiнчив у 1884р. У цi роки обдарований, чутливий до художнього слова юнак багато читає, робить спроби перекладати i писати. Потiм з 1885р. вчиться на iсторико-фiлологiчному факультетi Киïвського унiверситету. У студентськi роки серйозно займається лiтературною справою. У цей час обставини суспiльно-полiтичного життя були нелегкi. Украïнське слово було заборонене, реакцiйнi настроï запанували в унiверситетi. Страх перед репресiями уряду (першим заходом щодо студентiв було виключення з унiверситету без права продовжувати освiту - з "вовчим квитком") обрубав крила багатьом молодим людям. Пiсля закiнчення навчання (1890) В. Самiйленко працював у Києвi, Чернiговi, Катеринославi, терплячи постiйнi матерiальнi нестатки. Врештi склав iспит на нотаря i вiдкрив нотарiальну контору в м. Добрянцi на Чернiгiвщинi, де й працював до 1917p. Пiсля революцiï виïхав за кордон, до Галичини. В емiграцiï В. Самiйленко прагне повернутися на Украïну, i дiстає на це дозвiл в 1924p. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було пiдiрване роками поневiрянь, матерiальною скрутою. 12 серпня 1925p. його не стало. Похований В. Самiйленко в Боярцi пiд Києвом. Поетична спадщина В. Самiйленка включає лiричнi i сатиричнi вiршi, переклади творiв з росiйськоï та зарубiжноï класики. Високi почуття любовi до батькiвщини - розкiшного, багатого краю, що перебуває в неволi й злиднях, звучать у вiршах циклу "Украïнi", "Веселка". В рядi вiршiв - В. Самiйленко торкається традицiйноï теми ролi митця, мистецтва в суспiльному життi ("Пiсня", "Елегiï", "Орел", "Не вмре поезiя"), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людинi i людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самiйленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезiï "На роковини смертi Шевченка", "26 лютого", цикл "Вiнок Тарасовi Шевченку, 26 лютого" та iн. Роль Т. Шевченка у розвитку украïнськоï мови поет натхненно розкрив у прекраснiй поезiï "Украïнська мова (Пам'ятi Т. Г. Шевченка)", що стала широко вiдомим хрестоматiйним твором.
Яскраву сторiнку поетичноï творчостi В. Самiйленка становить його пейзажна та iнтимна лiрика (цикл "Весна", "Сонети", "Їï в дорогу виряджали" та iн.). "Вечiрня пiсня" поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною пiснею. Значне мiсце у творчостi митця посiдає його фiлософська лiрика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вiчнiсть, плин матерiï у часi i просторi, про єднiсть матерiального i духовного начал. В. Самiйленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращi його сатиричнi твори "Ельдорадо" (1886), "Як то весело жить на Вкраïнi" (1886), "На печi" (1898), "Мудрий кравець" (1905), "Невдячний кiнь" (1906). Поезiï "Дума-цяця", "Мiнiстерська пiсня", "Новий лад" стали яскравими зразками нещадноï полiтичноï сатири. Афористичнiсть мови, стислiсть i точнiсть вислову, куплетна форма окремих поезiй надають сатиричним творам винятковоï виразностi й привабливостi. З успiхом виступав В. Самiйленко i в жанрi драми, написавши кiлька комедiй, драматизованих гуморесок: "Драма без горiлки" (1895), "Дядькова хвороба" (1896), "У Гайхан-бея" (1897), а також визначну драматичну поему "Чураïвна" (1894).
Чимало зробив В. Самiйленко i як перекладач на украïнську мову росiйськоï i зарубiжноï класики - творiв О. Пушкiна i В. Жуковського, I. Нiкiтiна i М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Байрона, П. Беранже та iн.




ВОЛОДИМИР САМIЙЛЕНКО (1864 - 1925)


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация