Михайль Семенко (1892-1937)


Представник авангардного мистецтва початку ХХ столiття, єдиний, хто виступив i поетом, i теоретиком украïнського футуризму, Михайль Семенко був трагiчною i надзвичайно яскравою постаттю украïнськоï лiтератури, невиправдано забутим у часи монополiï "соцiалiстичного реалiзму". Михайль Семенко (Михайло Васильович) народився 31 грудня 1892 року в с. Кобинцi Миргородського району на Полтавщинi. Його мати - Марiя Проскурiвна - була письменницею i прищепила любов сина до лiтератури ще в дитинствi. Початкову освiту Семенко здобув у Хорольськiй гiмназiï, а по ïï закiнченню - в Курському реальному училищi. 1911 року вiн вступає в Петербурзький психоневрологiчний iнститут. Закiнчивши дворiчнi загальноосвiтнi курси у вiдомого педагога А.С. Черняєва, вiн стає студентом природознавчо-iсторичного вiддiлення педагогiчного факультету. Саме на цей перiод припадає початок творчого шляху поета. Його поетичним дебютом стала збiрка "Prelude" (1913). До неï ввiйшли традицiйнi романсовi вiршi елегiйного типу, милозвучнi, сентиментальнi, властивi молодим поетам-початкiвцям. За спостереженням Д. Загула, Семенко "спiвав таким же соловейком, як i iншi". Перебуваючи в Росiï, вiн не мiг залишитися осторонь бурхливих подiй в росiйськiй лiтературi, нових творчих напрямкiв - модернiзму, символiзму, футуризму. Зрештою, вiдкидає як безперспективний модернiстський напрямок i поступово схиляється до авангарду. Його кумирами на той час - росiйськi поети-футуристи. 1914 року М. Семенко опиняється в Києвi. Однак з початком Першоï свiтовоï вiйни Михайла мобiлiзовано до царськоï армiï (за iншими даними Семенко хоче виïхати до Америки, але 1914р. затримується у Владивостоцi). З 1916 до 1917-го служить телеграфiстом у Владивостоцi. Там же вступає до пiдпiльноï групи РСДРП(б). Повернувшись до Києва наприкiнцi 1917-го, саме в розпал визвольноï боротьби, активно включається в лiтературний процес, стає одним з ватажкiв вiдродження i розвитку нацiональноï лiтератури. Його поезiï (друкованi ще в "Украïнськiй хатi") i збiрка "Prelude" iмпонували украïнським "модернiстам". Але поет, вважаючи свою першу збiрку лише пробою пера, рiшуче пориває з молодомузiвцями i хатянами. Футуристичний етап творчоï еволюцiï М.Семенка започатковано ще в його манiфестах-передмовах до збiрок "Дерзання" та "Кверо-футуризм" (1914). Семенко безповоротно вiдходить вiд традицiй хаток, вважаючи що оновлення нацiональноï лiрики пов'язане саме з авангардом. Його пошуковий футуризм вимагає повного заперечення попереднього художнього досвiду, деканонiзацiï будь-якого авторитету в лiтературi. I це не декларацiя, це активна дiя. Дуже драматично сприймаються його не зовсiм етичнi випади проти культу Т. Шевченка в украïнськiй лiтературi, проти хуторянського, провiнцiйного мистецтва, загалом проти всього, що базується на традицiйному нацiональному Aрунтi. Семенка приваблює "краса пошуку", "динамiчний лет". Переймаючись долею нацiонального мистецтва i Украïни, вiн в той же час пише твори дуже далекi, або й взагалi вiдчуженi вiд нацiональних традицiй, за що його часто критикують представники майже всiх лiтературних течiй. З формального боку творчiсть М.Семенка схиляється в бiк формально-графiчного вираження, охарактеризованого нинi як поезомалярство. I хоча за обсягом перiод кверо-футуризму не надто об'ємний, але саме з ним пов'язаний великий скандал: "Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8 вушка голки зараз пролiзти, нiж футуристовi крiзь украïнську лiтературу до своïх продертись" - iронiзував з цього приводу згодом Семенко.
Проте футуризм не єдиний напрям творчих зацiкавлень поета. Ще у 1915-му вiн пише цикл "Крапки i плями", започатковуючи ним "другий перiод" своєï творчостi, позначений вiдчутним впливом iмпресiонiзму (цикли "Осiння рана", "П'єро кохає"). Це дає поштовх до спроб модернiзацiï традицiйноï лiрики.
Вищезгаданi цикли написанi у формi солдатського щоденника. У поезiях переважає iнтелектуальне бачення навколишнього свiту, а також досить тонкий психологiчний аналiз, орiєнтований у чуттєву сферу людських переживань. З-помiж кращих зразкiв iнтимноï та медитативноï лiрики цього перiоду - "Кондуктор", "Нiч", "Заплети косу мiцнiш!". Значний психологiзм певною мiрою став наслiдком студiювання у вiдомого психолога Бехтєрєва. Творчий доробок цього перiоду дуже плiдний - збiрки "П'єро здається" (1918), "П'єро кохає" (1918), "Дев'ять поем" (1918), "Двi поезофiльми" (1919). Варто зазначити, що нахил до iмпресiонiстичних та символiстських мотивiв, продиктованих темою кохання, Семенко маскує за П'єро - лiричним героєм, близьким до внутрiшнiх душевних почувань самого поета. 1 том Повного зiбрання М.Семенка має назву "Арiï трьох П'єро". Третiй "П'єро" - збiрка "П'єро мертвопетлює" (1919) - повернення до поетики футуризму, гнiвноï, епатажноï та ексцентричноï. Михайль Семенко бере активну участь у суспiльному життi лiтературноï Украïни: органiзовує футуристичний рух в мистецтвi, видає "Унiверсальний журнал" (Киïв, 1918, виходить лише 2 номери), журнал "Фламiнго", у виданнi якого бере участь художник А. Петрицький (1919), "Альманах трьох" (Киïв, 1920, за пiдписами М. Семенка, О. Слiсаренка, М. Любченка), одне число "Катафалка искусства" та багато iн. Кожне з цих видань гуртувало довкола себе здiбну творчу молодь. Саме в них дебютували пiзнiше такi вiдомi письменники, як М. Бажан, Ю. Яновський, Р. Лiсовський та багато iнших. Представленi в перiодичних виданнях та в збiрках поезiï були досить рiзнобарвними за жанрово-стильовою тематикою, але тема стихiï мiста була домiнуючою темою Семенка-футуриста. Своєрiднiсть урбанiстичноï тематики Семенка, яка вирiзняє його з-помiж усiх iнших футуристiв, полягає у введеннi до тексту твору науково-технiчноï термiнологiï, розмовно-побутовоï лексики, синтаксичних ускладнень, а також у майстерному переходi вiд узагальненого до конкретних образiв-елементiв мiста ("Лiхтар", Тротуар", "Вулиця"). В. Коряк з цього приводу зауважив, що М. Семенко всiєю творчiстю "споруджує в украïнськiй поезiï культ урбанiзму". Паралельно з творчiстю М. Семенко й далi розробляє теорiю футуризму. Органiзовує групи "Ударна група поетiв-футуристiв" (1921), "Аспанфут" (Асоцiацiя панфутуристiв, 1921), редагує цiлу низку футуристичних одноденок. Заради лiтератури вiн навiть жертвує вiдповiдальною партiйною посадою, для чого взагалi виходить з партiï! 1922 р. вiн проголошує панфутуристичну теорiю, за якою класичне "академiчне" мистецтво, досягнувши вершини розвитку, починає агонiзувати. А тому, каже Семенко, не треба чекати, поки воно вiдiмре, треба деструктувати його, аби з уламкiв сконструювати нове - метамистецтво (надмистецтво). 1924 року виходить ще одна збiрка - "Кобзар", в якiй були зiбранi твори поета 1910-1922 рр. У протиставленнi Шевченковому "Кобзаревi" - намагання показати суть рiзницi мiж лiтературами ХIХ i XX ст. Новi книги М.Семенка мають назви "Степ" (1927), "Маруся Богуславка" (1927), "Малий Кобзар i новi вiршi" (1928) - поет i далi вперто дратує колег-опонентiв по творчiй нивi, знову i знову презентуючи своï супре-, футуро- i кубо-поези, хоча поруч з ними знаходимо й традицiйнi вiршовi форми ("Оксанiя", "Туга", "Атлантида" тощо). Кiнець двадцятих рокiв. Комунiстична машина все бiльше й бiльше тисне на творчу свободу поета, примушуючи виконувати замовлення на соцiальну тематику. Як i В. Маяковський, М. Семенко змушений вдатися до створення функцiональноï поезiï (збiрник "З радянського щоденника"), що по сутi є схематичним переказом газетного тексту, вiршованими лозунгами та агiтками: "Писать про активнiсть я мушу, забувши про людську душу" (Семенко М. З радянського щоденника. К., 1932, С. 86). У цей час футуризм як лiтературний напрямок зникає. Вiн вичерпав себе як система iдейно-естетичних настанов, а цiкавi елементи його поетики були вiдкинутi задекларованими пролетарською лiтературою естетичними принципами, як шкiдливi та антирадянськi. Примушений iдеолого-полiтичною системою "зректися" футуризму, М.Семенко поступово вiдходить вiд лiтературного процесу. Аби якось засвiдчити свою приналежнiсть до поетiв, вiн ще пише принизливий вiрш "Починаю рядовим", який був сприйнятий критикою як свiдоцтво остаточного краху футуризму, що i засвiдчив сам лiдер цього напрямку. Частково вихiд iз скрутного становища М. Семенко знаходить у звертаннi до жанру памфлету та вiршiв гострого соцiального звучання, що iмпонувало його гострослiв'ю й дотепностi. 1930 року виходить збiрник памфлетiв та вiршiв М.Семенка "Європа i ми", в якiй iронiя автора межує з сарказмом. Збiрка публiцистичних вiршiв "Мiжнароднi дiла" (1933) за iдейно-тематичним наповненням вже нiчим не вiдрiзняється вiд лiтератури колег: "як усi" М.Семенко прославляє СРСР та викриває нацiоналiстичний свiт. Єдиним твором, що заслуговує на бiльш пильну увагу є поема "Нiмеччина" (1936), у якiй автор у гостро сатиричнiй формi пiднiмає проблему загрози фашизму. Iдейнi та художнi цiнностi поеми свого часу вiдзначив Ю. Смолич: "Таку рiч, на такiй висотi поетичного слова i образу, мiг дати письменник високоï загальноï культури, широкоï ерудицiï i багатого життєвого досвiду". 23 квiтня 1937 року у Києвi вiдбувся творчий вечiр М. Семенка. А через три днi його заарештували. В зв'язку з тим, що поет мешкав у Харковi, а до Києва часто навiдувався, було навiть пiдготовлено два ордери на його арешт. Семенка звинуватили в "активнiй контрреволюцiйнiй дiяльностi", i, надломлений морально i фiзично письменник, як свiдчать протоколи допитiв вiд 4, 7, 8 травня 1937 року, "зiзнається" в усiх пред'явлених обвинуваченнях: спроба скинути Радянську владу в Украïнi за допомогою нiмецьких фашистiв та iн. Зiзнання вiн написав пiд диктовку уповноваженого Акiмова на iм'я Начальника НКВД УРСР Леплевського 4 вересня 1937 року. 23 жовтня 1937 року було винесено вирок - розстрiл. Того самого дня вирок було виконано. Твори: Поезiï (К., 1985).
Михайль Семенко (1892-1937)