СЕНЧЕНКО Iван Юхимович (1901-1975) Справжнi лiтературнi майстри завжди з нами, вони вiчно залишаються для нас живими, молодими й прекрасними, як 'ïх чудовi твори. Таким майстром слова є i буде для нас, красноградцiв, вiдомий украïнський письменник, наш земляк I. Ю. Сенченко з його неповторними творами про життя селян Украïни, про життя робiтництва, про нашу Красноградщину, про ïï чудову природу, проï людей - простих трудiвникiв, яких дуже любив i поважав письменник. "Сенченко вийшов з народу i не вiдiйшов вiд нього бодай на крок упродовж довгих своïх творчих рокiв. Мабуть, важко в нашiй лiтературi знайти письменника, що так послiдовно-вперто намагався б осягнути художнiй змiст людськоï працi, письменника, який би досягнув у цьому напрямку таких висот, якi судилися на долю Iвана Сенченка". (П. Загребельний) Народившись 12 лютого 1901 року, I. Ю. Сенченко належить до ровесникiв нашого бурхливого вiку. В молодостi вiн був i робiтником, i вчителем. Прийшовши в лiтературу iз села, з трудових надр селянства, прийшов, зрозумiло, з "селянською" темою у своïй творчостi: образи людей села - найбiльш знанi - потреби, запити, проблеми села були йому найближчими. Ця тема - ставлення до неï, вивчення та осмислення ïï - так i залишилася на все його пiвстолiтнє творче життя, але ж - не поглинула його, як це буває iнодi з письменниками, що походять iз селянських верств. "Нi. Нiхто iнший, як саме Сенченко, одним iз перших, у кожному разi


- перших талановитих, пiдняв в украïнськiй лiтературi те, що ми звемо "робiтничою темою" (Ю. Смолич). Перехiд на робiтничу тему був у Сенченка логiчним розвитком допитливостi автора, вмiння широко й глибоко мислити. Щоб правдиво вiдтворити буття робiтничого колективу засобами художньоï лiтератури, проникнути у внутрiшнiй свiт робочоï людини, 1. Сенченко йшов працювати на заводи, шахти. Працюючи на Харкiвському велозаводi, вiн став навiть токарем. Повертаючись iз заводу чи з шахти, Сенченко дарував читачевi своï твори на робiтничу тему. Це дуже цiкавi оповiдання, нариси, повiстi та романи
- "Iнженерiï", "Металiсти", "Напередоднi" та iншi. У своïй творчостi Сенченко неодноразово повертався творчою увагою до нашого Краснограда, до улюбленого Наталиного. Цiкаве для нас те, що головних героïв творiв, присвячених нашому краю, письменник називав своïми iменами. Але нiхто не побачить у цьому якусь мiсцеву обмеженiсть. Кожен його твiр про рiдний край вiдображає широкий соцiальний процес, характерний для всiєï Батькiвщини. Згадаємо уривок з оповiдання Сенченка "Кiнчався вересень 1941 року" про дитинство автора: "Коли наставала пора орати, волочити, бiгати за приводом кiнноï машини, нашi батьки не могли знайти кращих погончикiв у цiлому свiтi.
- Поганяй, Iванько! - i Iванько смiливо ступав на стерню своïми броньованими ногами, всiяними "курчатами" мало не до колiн. Як я люблю цих маленьких погончикiв! В них наша молодiсть, облита чистим промiнням працi! Це моя Батькiвщина. Такою я ïï люблю до безтями. Вiддати ïï на поталу вороговi - це живцем лягти в труну, це одiрвати себе вiд свого грунту, вiд своєï молодостi, вiд батька й матерi, вiд цього сонця, бо немає кращого сонця за те, яке зазирало у нашу колиску i викликало першi гарячi струменi поту вiд перших спроб працi..." Щиро любив I. Сенченко Батькiвщину, рiдну землю, людей, любив життя, яким би воно не було. Вiн писав: "Я нiколи не вимагав вiд життя багато, i проте, нiколи не жалкував за ним. У самому процесi життя, як би не складалося воно, я вбачав тiльки те, що хороше. I як на нього жадiбне моє серце! ...Все темне, все гидке я видушував з себе, з своєï душi. Хмари падали на мене, я струшував ïх щоб знову понести в життя моє любляче серце".
Своє любляче серце нiс Сенченко в життя своïми чудовими творами. Його "Солом'янськi оповiдання", "Червоноградськi портрети", повiстi "Савка", Фесько Кандиба" назавжди лишаться для нас великими взiрцями лiтературноï майстерностi. З яким захопленням читають дiти твори Сенченка присвяченi ïм. Це
- "Паровий млин", "Дiамантовий берег", "Рудi вовки", "Про Олежку та його сестру Нiну" та iншi. Не обiйшов своєю увагою письменник i маленьких читачiв. Його опрвiдання "Сiм господинь", "Здоровий нiс мiж очима та двоє вух за плечима", "Хлiб святий", "Рукавичка i струмок" та iншi досi радують i будуть радувати малечу
Багато творiв написав I. Сенченко, i всi вони свiтяться любов'ю автора до тих, кому вiн ïх присвячував. Його iм'я занесено в енциклопедiю свiтовоï лiтератури. Ось одне з оповiдань для дiтей. Нiхто не чув, як комар чхнув. Iшли колгоспники сiно косити понад озером. Їздовому Iванов схотiлося чхнути. Ї вiн так чхнув, що всi жаби поховалися в воду, г Комара ледве з листочка не здуло.
Спочатку Комар був злякався - чи крильця цiлi. Махнув ними - нi, не пом'ятi. Тодi вiн i каже: - Хiба ж так чхають, як той ïздовий Iван? Ось я як чхну, так у Полтавi одгукнеться! I чхнув. Але косарi йшли не обертаючися, жаби на болотi спокiйно грiли ся проти сонечка, а в Полтавi й пiр'ïнка не зворухнулася. Нiхто й не чув, як комар чхнув.


СЕНЧЕНКО Iван Юхимович (1901-1975) Справжнi лiтературнi майстри завжди з нами, вони вiчно залишаються для нас живими, молодими й прекрасними, як 'ïх чудовi твори. Таким майстром слова є i буде для нас, красноградцiв, вiдомий украïнський письменник, наш земляк I. Ю. Сенченко з його неповторними творами про життя селян Украïни, про життя робiтництва, про нашу Красноградщину, про ïï чудову природу, проï людей - простих трудiвникiв, яких дуже любив i поважав письменник. "Сенченко вийшов з народу i не вiдiйшов вiд нього бодай на крок упродовж довгих своïх творчих рокiв. Мабуть, важко в нашiй лiтературi знайти письменника, що так послiдовно-вперто намагався б осягнути художнiй змiст людськоï працi, письменника, який би досягнув у цьому напрямку таких висот, якi судилися на долю Iвана Сенченка". (П. Загребельний) Народившись 12 лютого 1901 року, I. Ю. Сенченко належить до ровесникiв нашого бурхливого вiку. В молодостi вiн був i робiтником, i вчителем. Прийшовши в лiтературу iз села, з трудових надр селянства, прийшов, зрозумiло, з "селянською" темою у своïй творчостi: образи людей села - найбiльш знанi - потреби, запити, проблеми села були йому найближчими. Ця тема - ставлення до неï, вивчення та осмислення ïï - так i залишилася на все його пiвстолiтнє творче життя, але ж - не поглинула його, як це буває iнодi з письменниками, що походять iз селянських верств. "Нi. Нiхто iнший, як саме Сенченко, одним iз перших, у кожному разi