Шевченко Тарас Григорович (1814-1861) поет, художник, мислитель Народився майбутнiй великий поет Украïни 9 березня (25 лютого за ст. ст.) 1814 року в селi Моринцi Звенигородського повiту на Киïвщинi в родинi селян-крiпакiв Григорiя Iвановича та Катерини Якимiвнi Шевченкiв. З цього села походила мати поета, крiпачка пана Енгельгардта. Сюди пiсля одруження, за розпорядженням помiщика, переселилися вони з Кирилiвки на короткий час. Пiд час цього переселення у них народився син Тарас. У 1816 роцi родина Шевченкiв повертається до рiдноï Кирилiвки. У цьому селi проминуло все дитинство нашого поета, з ним пов Їязанi всi першi його дитячi спогади i життєвi враження. "I ось стоïть передi мною наша убога, стара бiла хата з потемнiлою солом Їяною покрiвлею та чорним димарем, а коло хати на причiпку яблуня з червонобокими яблуками, а круг яблунi квiтник - улюбленець моєï незамiжньоï сестри, моєï терплячоï, моєï нiжноï няньки! А коло ворiт стоïть стара розлога верба з засохлим верхiв Їям, а за вербою - клуня, омочена стiжками жита, пшеницi й рiзного, всякого збiжжя; а за клунею косогором пiде вже сад! Та який сад!.. густий, темний, тихий, одне слово, iншого такого саду немає на цiлому свiтi. А за садом левада, а за левадою долина, а в долинi тихий, ледве журкотить, струмок, оброслий вербами й калиною та окутаний широколистими темно-зеленими лопухами; а в цьому струмку пiд навислими лопухами купається опецькуватий бiлявий хлопчик..." До смертi матерi (у 1823 р.), живучи пiд ïï опiкою, здається, що хлопчик i горя не знає. Опiсля ж, почалися тi життєвi невзгоди, якi переслiдували Тараса до самоï могили. У овдовiлого батька на руках лишається п Їятеро дiтей, Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип, а згодом у ïхню хату ввiйшла мачуха зi своïми трьома малолiтнiми дiтьми. З гiрким болем згадуватиме пiзнiше поет цей перiод свого життя: злиднi, сварки, несправедливiсть, знущання. У 1825 роцi помирає батько, висловивши знаменне пророцтво щодо майбутнього сина: "Синовi Тарасу iз мого хазяйства нiчого не треба, вiн не буде абияким чоловiком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслiдство або нiчого не буде значить, або нiчого не поможе". Пiсля смертi батька, малого Тараса вiддали в школу до сiльського дяка, де вiн вчився читати й писати, засвоïв часослов i псалтир. Наука йому давалася легко, але вiдзначався вiн непосидючiстю й норовливiстю, за що часто бував битим. Уже з дитячих рокiв виявляється в ньому надзвичайна допитливiсть розуму, особлива вразливiсть натури. Наймилiшим же заняттям для нього, що перетворювалося на справжнє свято, були оповiдi про минуле. Вiн мiг слухати ïх годинами, живо уявляючи тi картини й подiï. Батько Тараса Григоровича був грамотний i досить обiзнаний як для свого середовища, вiдзначався побожнiстю. Часто й охоче вiн переказував житiя святих та подвижникiв благочестя. Iнший характер розповiдей був у дiда Iвана - живого свiдка Колiïвщини. Героï його оповiдань були добре вiдомими людьми, а подiï ще не стерлися з народноï пам Їятi. Безсумнiвно, це не могло не позначитися на формуваннi та творчому розвитку майбутнього поета. Тодi ж проявляється неабиякий його хист до малювання. Вуглиною чи крейдою малював вiн на стiнах, дверях, дошках, де тiльки можна було вмiстити образ, що поривався на волю з дитячоï уяви. Наснажений цiєю пристрастю i втративши всяке терпiння зносити знущання дяка Богорського, Шевченко робить спроби влаштуватися в науку до малярiв у Лисянцi, Тарасiвцi, наймитує згодом в кирилiвського священика Кошиця. З 1828 року Тарас деякий час живе у хлипнiвського маляра, той, запримiтивши його меткiсть, залишає при собi у прислуги. Незабаром вiд Їïхав на батькiвщину сам помiщик i доля поета була вирiшена: вiн був переведений до пана у кiмнатнi козачки. Вигадуючи вiльнi хвилини, хлопець копiює лубочнi картини суздальськоï школи, що прикрашали панськi покоï. Вiдомий факт, як заставши одного разу свого козачка за таким заняттям, Енгельгардт наказав влаштувати тому екзекуцiю, за те, що насмiлився малювати вночi, запаливши свiчку. З Вiльна Енгельгардти поïхали до Варшави. Там його вiддали в науку до якогось покоєвого маляра, який, розгледiвши в юнаковi великий талант, порадив пановi вiддати його вiдомому митцю Францу Лямпi молодшому. У 1830 роцi у Варшавi вибухнуло повстання, що змусило Енгельгардта покинути ïï разом iз своєю челяддю i виïхати до Петербурга. Вiсiмнадцятий рiк свого життя поет зустрiв уже в непривiтнiй, вологiй, закутiй в гранiт i оповитiй туманами пiвнiчнiй столицi. Спогади про Вiльно й Варшаву, про малярськi студiï видавалися далеким сном. Тараса уже нi на хвилину не полишає бажання навчитися "божественного мистецтва". Вiн ублагав пана вiддати його ("законтрактувати") на чотири роки живописцю В.Ширяєву для подальшого навчання, аби мати у майбутньому свого дворового художника. У 1836 роцi термiн контракту закiнчився, але Шевченко залишається в нього вже як найманий робiтник-пiдмайстер. Завантаження приходиться терпiти хлопцевi нещаднi. Помалювати для себе, дати вiдпочинок душi


- на це просто немає часу. Але нестримне бажання стати справжнiм художником змушувало вишукувати всякi можливостi. Коли настав сезон бiлих ночей, уриваючи години вiд сну, заходив Тарас у лiтнiй сад i змальовував там скульптури. Це був перiод надзвичайного творчого пiднесення митця. Саме в цей час вiн робить i першi поетичнi спроби - з Їявляється балада "Причина". Пiд час таких етюдiв вiдбулася його перша зустрiч iз своïм земляком - художником I.Сошенком. Вона мала надзвичайно важливе значення для подальшоï долi Тараса Григоровича. I.Сошенко знайомить його з Є.Гребiнкою, дiстає дозвiл вiдвiдувати вечiрнi класи Товариства заохочення художникiв, а пiзнiше зводить з уславленим художником, професором Академiï художеств Карлом Брюлловим. Пiдневiльне становище молодого талановитого художника хвилювало його петербурзьких друзiв. У перших числах квiтня 1837 року К.Брюллов розпочав працю над портретом В.Жуковського. Цю роботу передбачалося розiграти в лотереï i на зiбранi кошти викупити художника. У квiтнi 1838 року було розiграно лотерею, пановi Енгельгардту вручена величезна на той час сума - 2500 карбованцiв, i 22 квiтня пiдписано документ, яким помiщик надавав Шевченковi волю. А з наступного дня вiн уже вiдвiдував рисувальнi класи Академiï i скоро став одним з найулюбленiших учнiв К.Брюллова. Час навчання в Академiï художеств стає перiодом остаточного формування його естетичних i суспiльних поглядiв, становлення його як поета i художника. В Академiï художеств Шевченко успiшно виконував навчальнi завдання i завжди отримував високi оцiнки за своï роботи. Рада Академiï тричi нагороджувала його срiбними медалями другого ступеня. У квiтнi 1840 року з Їявляється друком "Кобзар", що став переломною вiхою не тiльки в творчому життi поета, але i в життi всього украïнського народу. Журнали та газети Петербурга одразу ж помiстили рецензiю на цю книгу. Усi вони одностайно вiдзначили високий талант, неповторну емоцiйну iнтонацiю, образнiсть, народний колорит, щирiсть i самобутнiсть видання. Цей час стає перiодом справжнього розквiту генiального митця. З особливим натхненням вiн малює, пише вiршi, багато подорожує. У травнi 1843 року разом з письменником Є.Гребiнкою поет вiдвiдує Украïну. Качанiвка, Киïв, Катеринослав, Хортиця, Кирилiвка - ось лиш деякi села i мiста, де побував Кобзар. Тривалий час живе в Яготинi, у маєтку князя Рєпнiна. Вiдвiдує вiн i ряд iнших мiст. У 1844 роцi виходять друком поеми "Гамалiя", "Чигиринський кобзар", "Гайдамаки", альбом офортiв "Живописная Украина". Роком пiзнiше, тяжко захворiвши пiд час черговоï подорожi, пише славетний "Заповiт" в Переяславi. Подорожi, зустрiчi, читання надихають поета на все новi й новi задуми. У кiнцi квiтня 1846 року вiн повертається до Києва, де знайомиться з М.Костомаровим, одним з органiзаторiв Кирило-Мефодiïвського товариства, бере участь в його засiданнях. Взимку 1847 року здiйснює тривалу подорож на Чернiгiвщину. У березнi цього ж року видається таємне розпорядження про арешт Шевченка. 30 травня йому оголосили вирок про заслання в Окремий Оренбурзький корпус солдатом "под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать". З Оренбурга поета вiдправляють в Орську фортецю. Та попри суворий нагляд i заборону, Шевченко намалював автопортрет i написав ряд поетичних творiв для захалявних книжечок. У квiтнi 1850 року за порушення указу про заборону писати й малювати Шевченка заарештовують i вiдправляють на пiвострiв Мангишлак. Весною наступного року його зараховують в експедицiю для пошукiв кам Їяного вугiлля в горах Каратау. З 1853 року, коли комендантом Новопетровського укрiплення став майор I.Усков, що з розумiнням i спiвчуттям ставився до поета, умови його життя трохи пом Їякшилися i полегшали. Через рiк Шевченко звертається з клопотанням до вiце-президента Академiï мистецтв Ф.Толстого з проханням порушити клопотання перед урядом про його звiльнення. 1 сiчня 1857 року вiн одержує листа вiд дружини Ф.Толстого, в якому повiдомлялося, що його звiльнено з заслання. Однак розпорядження надiйшло сюди лише через пiвроку 21 липня. 5 серпня з Астраханi Тарас Григорович вирушає до Нижнього Новгорода, де дiзнається про нову заборону
- право в Їïзду до Москви та Петербурга. Щоправда, менше нiж через рiк заборону було знято. На початку березня 1858 року вiн прибуває до Москви, де вiдвiдує О.Бодянського, С.Аксакова, М.Максимовича, Варвару Рєпнiну, якiй свого часу присвятив поему "Тризна". 27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де його радо вiтали представники творчоï iнтелiгенцiï. У червнi вiн одержує окрему кiмнату вiд Академiï мистецтв, починає опрацьовувати тi наробки, що зiбралися за довгi роки заслання. Вичитує невiльничу поезiю, трудиться над офортами, вiдвiдує театри, лiтературнi вечори, зустрiчається з друзями. Життя поступово набувало тiєï повнокровностi й iнтенсивностi, якоï так не вистачало поетовi, якою вiн був насильно обдiлений у найкращi роки свого життя. Влiтку 1859 року поет знову вирушає на батькiвщину, зустрiчається з друзями, рiднею, подовгу живе у них. 15 липня, поблизу Прохорiвки, Шевченка заарештовують i вiдправляють спочатку до Черкас, потiм у Мошни, а 30 липня - в Киïв, у розпорядження губернатора I.Васильчикова. Звiдти, через Москву, вiн повертається у Петербург. Ностальгiя, туга за рiдною землею не полишають великого Кобзаря. Восени вiн звертається до Варфоломiя Шевченка з проханням купити матерiал для будiвництва хати i знайти дiлянку для неï. Влiтку 1860 року знайомиться з Ликерою Полусмаковою i, як йому здається, зустрiв ту жiнку, яку шукав усе життя. Та побудувати сiмейне щастя йому так i не судилося. З осенi починає рiзко занепадати здоров Їя поета. Та, навiть, хворим продовжує вiн малювати, писати вiршi, листуватися. 25 лютого поет ще одержав вiтальнi телеграми з нагоди дня народження, а наступного дня, о 5-iй годинi 30 хвилин ранку його вже не стало. 28 лютого вiдбувся похорон Тарас Григоровича Шевченка на Смоленському кладовищi Петербурга, а 10 травня його було перепоховано у Каневi, на Чернечiй горi. ** /*... возвеличу*/ /*Малих отих рабiв нiмих!*/ /*Я на сторожi коло ïх*/ /*Поставлю слово...*/ /**Т.Шевченко**/ ** /*Ну що б, здавалося, слова...*/ /*Слова та голос - бiльш нiчого.*/ /*А серце б Їється - ожива,*/ /*Як ïх почує!... Знать, од Бога*/ /*I голос мой, i тi слова*/ /*Iдуть меж люди!..*/ /**Т.Шевченко**/ ** /* - Учiтеся, брати моï,*/ /*Думайте, читайте,*/ /*I чужому научайтесь,*/ /*Й свого не цурайтесь.*/ /**Т.Шевченко**/ ** /*В своïй хатi - своя правда,*/ /*I сила, i воля.*/ /**Т.Шевченко**/
Шевченко Тарас Григорович (1814-1861) поет, художник, мислитель Народився майбутнiй великий поет Украïни 9 березня (25 лютого за ст. ст.) 1814 року в селi Моринцi Звенигородського повiту на Киïвщинi в родинi селян-крiпакiв Григорiя Iвановича та Катерини Якимiвнi Шевченкiв. З цього села походила мати поета, крiпачка пана Енгельгардта. Сюди пiсля одруження, за розпорядженням помiщика, переселилися вони з Кирилiвки на короткий час. Пiд час цього переселення у них народився син Тарас. У 1816 роцi родина Шевченкiв повертається до рiдноï Кирилiвки. У цьому селi проминуло все дитинство нашого поета, з ним пов Їязанi всi першi його дитячi спогади i життєвi враження. "I ось стоïть передi мною наша убога, стара бiла хата з потемнiлою солом Їяною покрiвлею та чорним димарем, а коло хати на причiпку яблуня з червонобокими яблуками, а круг яблунi квiтник - улюбленець моєï незамiжньоï сестри, моєï терплячоï, моєï нiжноï няньки! А коло ворiт стоïть стара розлога верба з засохлим верхiв Їям, а за вербою - клуня, омочена стiжками жита, пшеницi й рiзного, всякого збiжжя; а за клунею косогором пiде вже сад! Та який сад!.. густий, темний, тихий, одне слово, iншого такого саду немає на цiлому свiтi. А за садом левада, а за левадою долина, а в долинi тихий, ледве журкотить, струмок, оброслий вербами й калиною та окутаний широколистими темно-зеленими лопухами; а в цьому струмку пiд навислими лопухами купається опецькуватий бiлявий хлопчик..." До смертi матерi (у 1823 р.), живучи пiд ïï опiкою, здається, що хлопчик i горя не знає. Опiсля ж, почалися тi життєвi невзгоди, якi переслiдували Тараса до самоï могили. У овдовiлого батька на руках лишається п Їятеро дiтей, Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип, а згодом у ïхню хату ввiйшла мачуха зi своïми трьома малолiтнiми дiтьми. З гiрким болем згадуватиме пiзнiше поет цей перiод свого життя: злиднi, сварки, несправедливiсть, знущання. У 1825 роцi помирає батько, висловивши знаменне пророцтво щодо майбутнього сина: "Синовi Тарасу iз мого хазяйства нiчого не треба, вiн не буде абияким чоловiком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслiдство або нiчого не буде значить, або нiчого не поможе". Пiсля смертi батька, малого Тараса вiддали в школу до сiльського дяка, де вiн вчився читати й писати, засвоïв часослов i псалтир. Наука йому давалася легко, але вiдзначався вiн непосидючiстю й норовливiстю, за що часто бував битим. Уже з дитячих рокiв виявляється в ньому надзвичайна допитливiсть розуму, особлива вразливiсть натури. Наймилiшим же заняттям для нього, що перетворювалося на справжнє свято, були оповiдi про минуле. Вiн мiг слухати ïх годинами, живо уявляючи тi картини й подiï. Батько Тараса Григоровича був грамотний i досить обiзнаний як для свого середовища, вiдзначався побожнiстю. Часто й охоче вiн переказував житiя святих та подвижникiв благочестя. Iнший характер розповiдей був у дiда Iвана - живого свiдка Колiïвщини. Героï його оповiдань були добре вiдомими людьми, а подiï ще не стерлися з народноï пам Їятi. Безсумнiвно, це не могло не позначитися на формуваннi та творчому розвитку майбутнього поета. Тодi ж проявляється неабиякий його хист до малювання. Вуглиною чи крейдою малював вiн на стiнах, дверях, дошках, де тiльки можна було вмiстити образ, що поривався на волю з дитячоï уяви. Наснажений цiєю пристрастю i втративши всяке терпiння зносити знущання дяка Богорського, Шевченко робить спроби влаштуватися в науку до малярiв у Лисянцi, Тарасiвцi, наймитує згодом в кирилiвського священика Кошиця. З 1828 року Тарас деякий час живе у хлипнiвського маляра, той, запримiтивши його меткiсть, залишає при собi у прислуги. Незабаром вiд Їïхав на батькiвщину сам помiщик i доля поета була вирiшена: вiн був переведений до пана у кiмнатнi козачки. Вигадуючи вiльнi хвилини, хлопець копiює лубочнi картини суздальськоï школи, що прикрашали панськi покоï. Вiдомий факт, як заставши одного разу свого козачка за таким заняттям, Енгельгардт наказав влаштувати тому екзекуцiю, за те, що насмiлився малювати вночi, запаливши свiчку. З Вiльна Енгельгардти поïхали до Варшави. Там його вiддали в науку до якогось покоєвого маляра, який, розгледiвши в юнаковi великий талант, порадив пановi вiддати його вiдомому митцю Францу Лямпi молодшому. У 1830 роцi у Варшавi вибухнуло повстання, що змусило Енгельгардта покинути ïï разом iз своєю челяддю i виïхати до Петербурга. Вiсiмнадцятий рiк свого життя поет зустрiв уже в непривiтнiй, вологiй, закутiй в гранiт i оповитiй туманами пiвнiчнiй столицi. Спогади про Вiльно й Варшаву, про малярськi студiï видавалися далеким сном. Тараса уже нi на хвилину не полишає бажання навчитися "божественного мистецтва". Вiн ублагав пана вiддати його ("законтрактувати") на чотири роки живописцю В.Ширяєву для подальшого навчання, аби мати у майбутньому свого дворового художника. У 1836 роцi термiн контракту закiнчився, але Шевченко залишається в нього вже як найманий робiтник-пiдмайстер. Завантаження приходиться терпiти хлопцевi нещаднi. Помалювати для себе, дати вiдпочинок душi