<< Главная страница

Т. Г. ШЕВЧЕНКО (1814 - 1861)


Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринцi Звенигородського повiту Киïвськоï губернiï.
Його батьки, що були крiпаками багатого помiщика В. В. Енгельгардта, незабаром переïхали до сусiднього села Кирилiвки. 1822р. батько вiддав його Їв науку - до кирилiвського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, i, можливо, засвоïв якiсь знання з арифметики. Читав вiн дещо й крiм Псалтиря. У поезiï ЇА. О. Козачковському - Шевченко згадував, як вiн школярем списував у бур'янах у саморобний зошит вiршi Сковороди та колядку ЇТри царiє со дари Ї. Пiсля смертi у 1823р. матерi i 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був Їшколярем-попихачем - у дяка Богорського. Вже в шкiльнi роки малим Тарасом оволодiла непереборна пристрасть до малювання. Вiн мрiяв Їсделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром - i вперто шукав у навколишнiх селах учителя малювання. Та пiсля кiлькох невдалих спроб повернувся до Кирилiвки, де пас громадську череду i майже рiк наймитував у священика Григорiя Кошиця. Наприкiнцi 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до помiщицького двору у Вiльшанi, яка дiсталася в спадщину позашлюбному синовi В. Енгельгардта, ад'ютантовi вiленського вiйськового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вiльно. У списку дворових його записано здатним Їна комнатного живописца Ї. Усе, що ми знаємо про дитину й пiдлiтка Шевченка зi спогадiв i його творiв, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрiйливу, самозаглиблену i водночас непокiрливу, вольову i цiлеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбi за iснування шматком хлiба, а прагне чогось вищого. Це справдi художня натура. Цi риси Їнезвичайностi - хлопчика помiтив ще його батько. Помираючи, вiн казав родичам:
ЇСиновi Тарасу iз мого хазяйства нiчого не треба; вiн не буде абияким чоловiком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслiдство або нiчого не буде значить, або нiчого не поможе Ї. У Вiльно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вiльний час потай вiд пана перемальовує лубочнi картинки. Шевченка вiддають вчитися малюванню. Найвiрогiднiше, що вiн короткий час учився у Яна-Батiста Лампi (1775
- 1837), який з кiнця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вiльно, або в Яна Рустема (? - 1835), професора живопису Вiленського унiверситету. Пiсля початку польського повстання 1830р. вiленський вiйськовий губернатор змушений був пiти у вiдставку. Поïхав до Петербурга i його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкiнцi лютого 1831р. помандрував до столицi у валцi з панським майном i Шевченко.
1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстровi петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та iнших петербурзьких театрiв. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академiï мистецтв I. Сошенко. Вiн робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребiнкою i конференц-секретарем Академiï мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченковi вiдвiдувати рисувальнi класи Товариства заохочування художникiв (1835). Згодом вiдбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим i В. Жуковським. Враженi гiркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з крiпацтва. 21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннiм учнем Академiï мистецтв. Вiн навчається пiд керiвництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнiв, одержує срiбнi медалi (за картини ЇХлопчик-жебрак, що дає хлiб собацi - (1840), ЇЦиганка-ворожка - (1841), ЇКатерина - (1842)). Остання написана за мотивами однойменноï поеми Шевченка. Успiшно працює вiн i в жанрi портрета (портрети М. Лунiна, А. Лагоди, О. Коцебу та iн., автопортрети). Вiршi Шевченко почав писати ще крiпаком, за його свiдченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб вiдомi тiльки вiршi ЇПричинна - i ЇНудно менi, тяжко - що маю робити - (належнiсть останнього Шевченковi не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами украïнських поетiв (Котляревського i романтикiв). Кiлька своïх поезiй Шевченко у 1838р. вiддав Гребiнцi для публiкацiï в украïнському альманасi ЇЛастiвка Ї. Але ще до виходу ЇЛастiвки - (1841) 18 квiтня 1840р. з'являється перша збiрка Шевченка - ЇКобзар Ї. Це була подiя величезного значення не тiльки в iсторiï украïнськоï лiтератури, а й в iсторiï самосвiдомостi украïнського народу. Хоча
ЇКобзар - мiстив лише вiсiм творiв ( ЇДуми моï, думи моï Ї, ЇПеребендя Ї, ЇКатерина Ї, ЇТополя Ї, ЇДумка Ї, ЇДо Основ'яненка Ї, ЇIван Пiдкова Ї, ЇТарасова нiч Ї), вони засвiдчили, що в украïнське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили ЇКобзар - i твори, надрукованi в ЇЛастiвцi Ї, пiдсилилося, коли 1841р. вийшла iсторична поема Шевченка ЇГайдамаки - (написана у 1839 - 1841 рр.). Поема присвячена Колiïвщинi - антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережнiй Украïнi проти польськоï шляхти. Вона пройнята пафосом визвольноï боротьби, мiстить алюзiï, що допомагали читачевi усвiдомити ïï сучасний соцiально-полiтичний пiдтекст. Не випадково в умовах революцiйноï ситуацiï в Росiï ЇГайдамаки - опублiковано 1861р. в росiйському перекладi в журналi ЇСовременник Ї. Критичнi вiдгуки на ЇКобзар - i ЇГайдамакiв - були, за окремими винятками, позитивними. Майже всi рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякi з консервативних журналiв докоряли поетовi, що вiн пише украïнською мовою ( ЇСын Отечества Ї, ЇБиблиотека для чтения Ї). Особливо прихильною була рецензiя на ЇКобзар - у журналi ЇОтечественные записки Ї, критичним вiддiлом якого керував В. Бєлiнський. Навчаючись у Академiï мистецтв i маючи твердий намiр здобути професiйну освiту художника, Шевченко, проте, дедалi бiльше усвiдомлює своє поетичне покликання. 1841р. вiн пише росiйською мовою вiршовану iсторичну трагедiю
ЇНикита Гайдай Ї, з якоï зберiгся лише уривок. Згодом вiн переробив ïï у драму
ЇНевеста - (зберiгся фрагмент ЇПесня караульного у тюрьмы Ї). 1842р. пише драматизовану соцiально-побутову поему росiйською мовою
ЇСлепая Ї. Того ж року створює iсторичну поему ЇГамалiя - (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кiнцем лютого 1843р. датована iсторико-побутова драма ЇНазар Стодоля - (написана росiйською мовою, вiдома лише в украïнському перекладi). У 1844
- 1845 рр. ïï поставив аматорський гурток при Медико-хiрургiчнiй академiï в Петербурзi. 1844р. вийшло друге видання ЇКобзаря Ї. Усi цi твори належать до раннього перiоду творчостi Шевченка, коли вiн усвiдомлював себе як Їмужицький поет - i поет-патрiот. Новий перiод творчостi Шевченка охоплює роки 1843 - 1847 (до арешту) i пов'язаний з двома його подорожами на Украïну. За назвою збiрки автографiв ЇТри лiта - (яка включає поезiï 1843 - 1845 рр.) цi роки життя й творчостi поета названо перiодом Їтрьох лiт Ї. До цього ж перiоду фактично належать i твори, написанi у 1846
- 1847 рр. (до арешту). Перiод Їтрьох лiт - - роки формування художньоï системи зрiлого Шевченка. Його художню систему характеризує органiчне поєднання реалiстичного i романтичного начал, в якому домiнуючою тенденцiєю стає прагнення об'єктивно вiдображати дiйснiсть у всiй складностi ïï суперечностей. У цi й наступнi роки поет пише i реалiстичнi твори ( ЇСова Ї, ЇНаймичка Ї, ЇI мертвим, i живим... Ї), i твори, в яких реалiстичне начало по-рiзному поєднується з романтичним (
ЇСон Ї, ЇЄретик Ї), i твори суто романтичнi ( ЇВеликий льох Ї, ЇРозрита могила Ї, iсторичнi поезiï перiоду заслання). Таке спiвiснування романтизму й реалiзму в творчостi зрiлого Шевченка є iндивiдуальною особливiстю його творчого методу. Художнiй метод Шевченка - цiлiсний i водночас Ївiдкритий Ї, тобто поет свiдомо звертався до рiзних форм художнього узагальнення й рiзних виражальних засобiв вiдповiдно до тих завдань, якi розв'язував. Перша подорож Шевченка на Украïну продовжувалася близько восьми мiсяцiв. Виïхавши з Петербурга у травнi 1843р., поет вiдвiдав десятки мiст i сiл Украïни (рiдну Кирилiвку, Киïв, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спiлкувався з селянами, познайомився з численними представниками украïнськоï iнтелiгенцiï й освiченими помiщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Бiлозерським, П. Кулiшем, В. Забiлою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського - М. Рєпнiним, з колишнiм членом ЇСоюзу благоденства - О. Капнiстом, майбутнiм петрашевцем Р. Штрандманом та iн.). На Украïнi Шевченко багато малював, виконав ескiзи до альбому офортiв ЇЖивописна Украïна Ї, який задумав як перiодичне видання, присвячене iсторичному минулому й сучасному народному побуту Украïни. Єдиний випуск цього альбому, що вважається першим твором критичного реалiзму в украïнськiй графiцi, вийшов 1844р. у Петербурзi.
На Украïнi Шевченко написав два поетичних твори - росiйською мовою поему ЇТризна - (1844р. опублiкована в журналi ЇМаяк - пiд назвою ЇБесталанный - i того ж року вийшла окремим виданням) i вiрш ЇРозрита могила Ї. Та, повернувшись до Петербурга наприкiнцi лютого 1844р., вiн пiд враженням побаченого на Украïнi пише ряд творiв (зокрема, поему ЇСон Ї), якi остаточно визначили подальший його шлях як поета. Весною 1845р. Шевченко пiсля надання йому Радою Академiï мистецтв звання некласного художника повертається на Украïну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернiгiвщина, Киïвщина, Волинь, Подiлля), виконує доручення Киïвськоï археографiчноï комiсiï, записує народнi пiснi, малює архiтектурнi й iсторичнi пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче пiднесення, пише один за одним твори
ЇЄретик Ї, ЇСлiпий Ї, ЇНаймичка Ї, ЇКавказ Ї, ЇI мертвим, i живим... Ї, ЇХолодний яр Ї, ЇЯк умру, то поховайте - ( ЇЗаповiт Ї) та iн. Усi своï поезiï 1843 - 1845 рр. (крiм поеми ЇТризна Ї) вiн переписує в альбом, якому дає назву ЇТри лiта Ї. 1846р. створює балади ЇЛiлея - i ЇРусалка Ї, а 1847р. (до арешту) - поему ЇОсика Ї. Тодi ж вiн задумує нове видання ЇКобзаря Ї, куди мали увiйти його твори 1843 - 1847 рр. легального змiсту. До цього видання пише у березнi 1847р. передмову, в якiй викладає свою естетичну програму, закликає письменникiв до глибшого пiзнання народу й рiзко критикує поверховий етнографiзм i псевдонароднiсть. Видання це не було здiйснене через арешт поета. Весною 1846р. у Києвi Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та iншими членами таємного Кирило-Мефодiïвського товариства (засноване в груднi 1845 - сiчнi 1846 рр.) i вступає в цю органiзацiю. Його твори перiоду
Їтрьох лiт - мали безперечний вплив на програмнi документи товариства. У березнi 1847р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квiтня 1847р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слiдства ув'язнили в казематi III вiддiлу. Революцiйнi твори з вiдiбраного при арештi альбому ЇТри лiта - стали головним доказом антидержавноï дiяльностi Шевченка (його належнiсть до Кирило-Мефодiïвського товариства не була доведена). ЇЗа створення пiдбурливих i найвищою мiрою зухвалих вiршiв - його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола I дописав: ЇПiд найсуворiший нагляд iз забороною писати й малювати Ї. Були забороненi й Шевченковi книжки. 8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звiдти до Орськоï крiпостi, де вiн мав вiдбувати солдатську службу. Почалися мiсяцi принизливоï муштри. В Оренбурзi поет познайомився зi своïми земляками Ф. Лазаревським i С. Левицьким, якi стали його друзями й допомагали йому на засланнi, в Орськiй крiпостi - з польськими полiтичними засланцями I. Завадським, С. Крулiкевичем, О. Фiшером та iн. В Орську вiн порушив царську заборону писати. Своï новi твори вiн потай записував до саморобних Їзахалявних - зошиткiв. Наприкiнцi 1849 - на початку 1850р. вiн переписав цi Їневiльницькi - поезiï в саморобну книжечку, яка згодом дiстала назву ЇМала книжка Ї. В Орськiй крiпостi поет написав 21 твiр. У 1848р. на клопотання Шевченкових друзiв його включили як художника до складу Аральськоï описовоï експедицiï, очолюваноï О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедицiя зимувала на островi Косарал. Пiд час зимiвлi Шевченко багато малював i написав понад 70 поезiй. З травня експедицiя продовжувала дослiдження Аральського моря, наприкiнцi вересня повернулася до Раïма, а звiдти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзi опрацьовувати матерiали експедицiï, де вiн написав 12 поезiй. Там потоваришував з польськими засланцями (зокрема, з Бр. Залеським) та штабс-капiтаном К. Герном, який попередив Шевченка про наступний обшук i допомiг зберегти ЇМалу книжку Ї. 23 квiтня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царськоï заборони писати й малювати. Пiсля слiдства в Орськiй крiпостi його перевели до Новопетровського укрiплення на пiвостровi Мангишлак, куди вiн прибув у серединi жовтня 1850р. Цей новий арешт мав фатальнi наслiдки для поетичноï творчостi Шевченка на засланнi: з обережностi вiн змушений був припинити писати вiршi i вiдновив поетичну дiяльнiсть тiльки незадовго до звiльнення (друга редакцiя поеми
ЇМоскалева криниця Ї). Проте, в тi роки вiн малював, написав кiлька повiстей росiйською мовою i розпочав щоденник. У Новопетровському укрiпленнi Шевченко створив, зокрема, серiю викривальних малюнкiв ЇПритча про блудного сина Ї, яка є одним iз найвищих здобуткiв критичного реалiзму в мистецтвi середини XIX ст. Загалом же, всупереч царськiй заборонi малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланнi вiн зробив сотнi малюнкiв i начеркiв
- переважно пейзажiв, а також портретiв i жанрових сцен. Сiм рокiв перебування в Новопетровському укрiпленнi - чи не найтяжчих у життi поета. Тiльки спiвчуття таких гуманних людей, як комендант укрiплення А. Маєвський та його наступник I. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Пiсля смертi Миколи I (лютий 1855р.) друзi поета (Ф. Толстой та iн.) почали клопотатися про його звiльнення. Та тiльки 1 травня 1857р. було дано офiцiйний дозвiл звiльнити Шевченка з вiйськовоï служби зi встановленням за ним нагляду i забороною жити в столицях. 2 серпня 1857р. Шевченко виïхав iз Новопетровського укрiплення, маючи намiр поселитися в Петербурзi. У роки заслання Шевченко, як i ранiше, працює в рiзних поетичних жанрах. Вiн пише соцiально-побутовi поеми ( ЇКняжна Ї, ЇМарина Ї, ЇМоскалева криниця Ї, ЇЯкби тобi довелося... Ї, ЇПетрусь - та iн.), iсторичнi поеми й вiршi ( ЇЧернець Ї, ЇIржавець Ї, ЇЗаступила чорна хмара Ї, ЇУ недiленьку у святую - та iн.), вiршi й поеми сатиричного змiсту ( ЇП. С. Ї, ЇЦарi Ї), хоч у цi роки свiдомо стримує свiй темперамент полiтичного сатирика. Та головний набуток його творчостi 1847 - 1850 рр. - лiрика. Лiрика й особистого плану, i рольова, в якiй чiльне мiсце займають вiршi в народнопiсенному дусi. За iдейно-художнiми якостями i значенням в лiтературному процесi лiрика Шевченка цього перiоду - етап не тiльки в його творчому розвитку, а й в украïнськiй поезiï взагалi. Реалiстичним психологiзмом, вiдтворенням Їдiалектики душi Ї, природнiстю поетичного вислову вона випереджала лiтературну добу й створювала грунт для дальшого пiднесення украïнськоï поезiï наприкiнцi XIX ст. (I. Франко, Леся Украïнка). Значення Їневiльницькоï - поезiï Шевченка в iсторiï украïнськоï лiтератури обумовлене також тим, що в роки 1847 - 1850, коли пiсля розгрому Кирило-Мефодiïвського товариства художнє слово на Схiднiй Украïнi майже замовкло, вiн був чи не одноосiбною активнодiючою силою украïнського лiтературного процесу. Слiд проте врахувати, що Шевченкова поезiя перiоду заслання могла реально впливати на розвиток лiтератури вже пiсля смертi автора, коли бiльшу частину тих творiв було опублiковано в
ЇКобзарi - 1867р. Коли Шевченко виïхав з Новопетровського укрiплення, прямуючи через Астрахань, Нижнiй Новгород i Москву до Петербурга, вiн (як i комендант Новопетровського укрiплення Усков, який дав дозвiл на виïзд) ще не знав, що в'ïзд до столиць йому заборонено. Про це поет дiзнався в Нижньому Новгородi, де йому довелося затриматися на кiлька мiсяцiв, поки вiце-президент Академiï мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвiл на його проживання в Петербурзi. У Нижньому Новгородi Шевченко написав поеми ЇНеофiти Ї, ЇЮродивий - (незакiнчена), лiричний триптих ЇДоля Ї, ЇМуза Ї, ЇСлава - та доопрацьовував своï Їневiльницькi - поезiï, якi переписував у ЇБiльшу книжку Ї. У кiнцi березня 1858р. Шевченко приïхав до Петербурга. Лiтературно-мистецька громадськiсть столицi гаряче зустрiла поета. В останнi роки життя вiн бере дiяльну участь у громадському життi, виступає на лiтературних вечорах, стає одним iз фундаторiв Лiтературного фонду, допомагає недiльним школам на Украïнi (складає й видає для них ЇБукварь южнорусский Ї), зустрiчається з М. Чернишевським, В. i М. Курочкiними, М. Михайловим, I. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковим та iн., з дiячами польського визвольного руху - 3. Сераковським, Е. Желiговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та iн. У цi ж роки спiлкується з украïнськими лiтераторами Петербурга - Марком Вовчком, М. Костомаровим, П. Кулiшем, Д. Каменецьким, В. Бiлозерським, Д. Мордовцевим та iн., бере участь у виданнi альманаху ЇХата - та пiдготовцi до видання журналу ЇОснова Ї. Проте для Шевченка були неприйнятними буржуазно-лiберальнi погляди Кулiша i Костомарова (особливо на селянське питання). Справжня iдейна й особиста дружба встановилася мiж Шевченком i Марком Вовчком, якiй вiн присвятив вiрш
ЇМарку Вовчку Ї. Влiтку 1859р. Шевченко вiдвiдав Украïну. Зустрiвся в Кирилiвцi з братами й сестрою. Мав намiр оселитися на Украïнi. Шукав дiлянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня бiля с. Прохорiвка його заарештували. Звiльнили через мiсяць i запропонували виïхати до Петербурга. У цi роки Шевченко багато працював як художник, майже цiлком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технiчнi засоби (1860р. Рада Академiï мистецтв надала йому звання академiка гравiрування). До активноï поетичноï творчостi Шевченко повернувся не вiдразу: 1858р. у Петербурзi написав лише два вiршi, 1859р. - 11 i велику поему ЇМарiя Ї, а 1860р. - 32. Ще 1858р. почав клопотатися про дозвiл на друкування творiв (пiсля повернення з заслання окремi його поезiï з'являються в росiйських журналах, переважно без пiдпису автора). Сподiвався видати зiбрання творiв у двох томах, де другий том включив би твори, написанi пiсля арешту 1847р., однак домiгся дозволу цензури лише на перевидання давнiх своïх поезiй. У сiчнi 1860р. пiд назвою
ЇКобзар - вийшла збiрка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезiй (з них тiльки цикл ЇДавидовi псалми - повнiстю опублiковано вперше). Того ж року вийшов ЇКобзарь - Тараса Шевченка в переводе русских поэтов Ї. А 1859р. у Лейпцiгу видано (без участi поета) збiрку ЇНовые стихотворения Пушкина и Шевченки Ї, де вперше надруковано шiсть нелегальних поезiй Шевченка, зокрема
ЇКавказ - i ЇЗаповiт Ї. Видання ЇКобзаря - 1860р. було сприйнято передовою громадськiстю як визначна лiтературно-суспiльна подiя загальноросiйського значення (рецензiï М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та iн.). Заслання пiдiрвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. вiн тяжко захворiв i 10 березня помер. Незадовго до смертi написав останнiй вiрш - ЇЧи не покинуть нам, небого Ї. У похоронi поета брав участь чи не весь лiтературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрiн, М. Лесков, М. Костомаров, В. Бiлозерський, П. Кулiш, Г. Честахiвський). Похований був на Смоленському кладовищi. Через два мiсяцi, виконуючи заповiт поета, друзi перевезли його прах на Украïну i поховали на Чернечiй (тепер Тарасова) горi бiля Канева. Смерть Шевченка в розквiтi творчих сил була величезною втратою не тiльки для украïнськоï лiтератури, а для всього вiтчизняного письменства i визвольного руху. Та його поезiя жила, дiяла, поширювалася в списках i росiйських та закордонних виданнях (празьке видання ЇКобзаря - 1876р. включало бiльшiсть позацензурних творiв поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються першi закордоннi працi про його життя i творчiсть та переклади творiв рiзними мовами свiту. Шевченкова поезiя i пiсля смертi поета залишається могутнiм чинником украïнського лiтературного процесу. Важко переоцiнити також роль Шевченковоï спадщини в розвитку не тiльки естетичноï, а й соцiальноï i нацiональноï свiдомостi украïнського народу. Творчiсть Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення украïнського народу. Вона визначила на десятилiття вперед дальший поступ украïнськоï лiтератури (не тiльки поезiï, а й прози i драматургiï), прискорила украïнський лiтературний процес. Шевченко, iм'я якого стоïть в одному ряду з iменами Пушкiна, Лєрмонтова, Байрона, Мiцкевича, пiднiс украïнську лiтературу до рiвня найрозвиненiших лiтератур свiту. Великий вплив мала творчiсть Шевченка на лiтератури слов'янських народiв (болгарського, чеського, польського та iн.), що був виразно помiтним уже в другiй половинi XIX ст. Шевченкова поезiя стала етапом i в розвитку украïнськоï лiтературноï мови. Шевченко завершив процес ïï формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квiтка-Основ'яненко, поети-романтики та iн.), здiйснивши ïï синтез з живою народною мовою i збагативши виражальнi можливостi украïнського художнього слова.


Т. Г. ШЕВЧЕНКО (1814 - 1861)


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация