<< Главная страница

ГРИГОРIЙ СКОВОРОДА (1722 -1794) Григорiй Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в селi Чорнухах на Полтавщинi в сiм'ï малоземельного козака. У 1738 р. вiн вступив до Києво-Могилянськоï академiï. З 1742 по 1744 pp. жив у Петербурзi, був спiваком придворноï капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипцi, флейтi, бандурi, цимбалах i сопiлцi та композиторським талантом, створював музику на власнi вiршi. Навчання продовжив в Киïвськiй академiï. У 1750 р. у складi росiйськоï мiсiï Сковорода виïжджав за кордон i три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, вiдвiдав Братиславу, Вiдень, Будапешт; бував в унiверситетах, слухав лекцiï знаменитих професорiв, працював у бiблiотеках, студiював фiлософськi працi й, володiючи багатьма мовами, дискутував iз ученими рiзних краïн. Повернувся в Украïну у 1753р., викладав поетику в Переяславському колегiумi. Написав для слухачiв курс поетики "Роздуми про поезiю i порадник до майстерностi оноï". Протягом 1754 -1759 pp. жив у селi Коврай на Переяславщинi, працюючи домашнiм учителем у помiщика Степана Томари. Написав значну частину вiршiв збiрки "Сад божественних пiсень". Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харкiвському колегiумi. Учителюючи в Харковi, латинськими i украïнськими вiршами написав "Байку Езопову" (1760 р.), склав двi вступнi лекцiï-проповiдi до курсу етики.


У 1766р. фiлософ написав трактат "Вхiднi дверi до християнськоï доброчинностi", наступного року фiлософськi твори "Наркiс. Розмова про те: взнай себе" i "Симфонiя, названа книга Асхань про пiзнання самого себе".
Протягом 1769 -1774 pp. Сковорода написав збiрку прозових байок "Байки харкiвськi", "Бесiду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко", i "Дiалог, чи Розмова про стародавнiй свiт", а також твори: "Розмова п'яти подорожнiх про справжнє щастя в життi" ("Розмова дружня про душевний свiт"), "Кiльце", "Розмова, звана алфавiт, чи буквар свiту". У 1775 -1776 pp. були написанi твiр "Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сирiч Iкона Алкiвiадська ("Iзраïльський змiй")та "Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова". Твори "Суперечка архiстратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим", "Пря Бiса з Варсавою" були написанi в 1783 -1784 рр. У 1785 р. Сковорода об'єднав тридцять вiршiв, написаних у рiзний час, у збiрку "Сад божественних пiсень". У 1787р. вiн написав "Вдячного Еродiя" i "Убогого Жайворонка", а у 1791р. завершив фiлософський твiр "Дiалог. Iм'я йому - Потоп змiïний". Поет i мандрiвний фiлософ помер 9 листопада 1794 р. у селi Iванiвцi на Харкiвщинi (нинi Сковородинiвка Золочiвського району). Цiкавою є епiтафiя (надгробний напис на могильнiй плитi): "Свiт ловив мене, та не впiймав". Щоб зрозумiти суть епiтафiï, слiд детально познайомитися з життєвим шляхом поета, його фiлософськими поглядами. Постать Сковороди завжди була овiяна таємницями, домислами, вигадками й викликала iнтерес. Та це й не дивно, бо Григорiй Сковорода ще за життя став легендою. З цього приводу Микола Костомаров писав: "Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода i який би так пам'ятав i поважав народ. На всьому обширi вiд Острбгозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрiвне життя є предметом оповiдань i легенд...". У дитинствi малий Гриць дуже любив сидiти пiд вербою, спостерiгати за навколишнiм свiтом i грати на сопiлцi, подарованiй старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привiлейованому становищi, бо хлопець вражав своєю допитливiстю, до того ж у нього виявився незвичайноï краси голос. Дяк навчив Гриця нотноï грамоти i поставив першим спiваком у церковному хорi, давав читати книжки, пiдготував до вступу в академiю. Здiйснилася давня мрiя хлопця - навчатися у Києво-Могилянськiй академiï. Григорiй став одним з найретельнiшйх, особливо наполегливих i тямущих студентiв. Пiзнiше вiн був таким же старанним, чесним i неординарним учителем: писав байки, викладав стародавнi мови, глибоко цiкавився математикою, географiєю, економiкою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав
- найкраща риса педагога. Оскiльки пiдручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший фiлософський твiр, основою якого є думка, що ледарство - найбiльша людська вада. Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегiум, бо працювати стало нестерпно вiд цькування й доносiв: можновладцi схотiли позбутися людини, яка привселюдно заявила: "Весь свiт спить, пора прокидатися!". I з 1769р. Сковорода вiв мандрiвне життя, не спокушаючись рiзноманiтними посадами й чинами ; щоразу вiдхиляючи пропозицiï i свiтських, i церковних осiб. "Нi в якому разi! Хiба ви хочете, щоб я збiльшив число фарисеïв? - вiдповiв великий просвiтитель бєлгородському єпископовi на прохання стати ченцем. Ченцi Києво-Печерськоï лаври, у свою чергу, вмовляли: "Доволi блукати по свiту! Час причалити до гаванi: нам вiдомi твоï таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви i окрасою обителi". На це Григорiй Савич саркастично сказав: "Ох, преподобнiï! Я стовпотворiння умножати собою не хочу, доволi i вас, стовпiв неотесаних, у храмi Божому! Свiт мене не впiймає". I таки не впiймав! Не вдалося нi царям, нi панам, нi ченцям за почестi й кар'єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках i славi, а в життi за совiстю; шляхом до щастя вважав самопiзнання. Харкiвському губернаторовi на пропозицiï стати чиновником Сковорода вiдповiв: "Ваше превосходительство! Свiт подiбний до театру. Щоб грати в театрi з успiхом i похвалою, беруть ролi за здiбностями. Пiсля великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрi свiт жодноï особи, крiм низькоï, простоï... Я обрав собi цю роль - i задоволений". Навiть Катеринi II Сковорода не побоявся виповiсти: "Менi моя сопiлка i вiвця дорожча царського вiнця". Ходив фiлософ завжди в звичайнiй свитi. Крiм книг, рукописiв, сопiлки в полотнянiй торбi та палицi, нiчого бiльше не мав, навiть не прагнув мати власноï хати i взагалi постiйноï домiвки (показовий такий епiзод з його життя: в одному селi Григорiй Сковорода лiкував вiдставного майора. Поки вiн провiдував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в нiжного поета-музику, i Григорiй теж ïï покохав. Йшлося до весiлля, але вiн вагався, бо не уявляв життя без мандрiв, нових вражень, свободи дiй. Тому так i не одружився). Сковорода навчав^ що в природi - краса, гармонiя, а в суспiльствi - несправедливiсть, i щоб змiнити макросвiт (навколишнє), треба кожному змiнити мiкросвiт (тобто себе самого). З цiєю думкою тiсно пов'язана його iдея "сродноï працi": пiзнавай себе, а пiзнавши - удосконалюй. Пiзнаючи своï нахили, лю-дина правильнiше визначить своє мiсце в суспiльствi й принесе найбiльшу користь. А поки що чимало людей займають не своï мiсця: один ходить за плугом, а вiн вiд природи музика, iнший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий фiлософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо дiє всупереч своïй природi. Велiння природи
- це велiння Бога в людинi. Пiзнання природи - це пiзнання Бога. Фiлософ жив сподiваннями на суспiльство рiвноправних людей, де не буде "рабського iга", "тяжкоï роботи", нiчого "златожадного", "дамського". Такими поглядами Сковорода дивував своïх сучасникiв, здивував ïх вiн i смертю: . у 72 роки поет пiшки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень i приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своïх творiв. А повернувшись, зупинився в селi Iванiвцi, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад i край дороги став копати яму. "Що це ви робите, Григорiю?" - запитали здивовано друзi. "Та копаю собi могилу, бо прийшов мiй час". Коли ж гостi роз'ïхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту бiлизну, лiг на лавi й... заснув навiки. З творчоï спадщини Григорiя Сковороди залишились збiрка лiричних поезiй "Сад божественних пiсень", книга "Байки харкiвськi", фiлософськi трактати й притчi. Особливiсть творiв Сковороди полягає в тому, що в лiричних поезiях вiн фiлософ, а у фiлософських працях - лiрик. Лiричний герой збiрки "Сад божественних пiсень" - у пошуках правди, добра, щастя. Вiн, як i автор, великий народолюбець, гуманiст, кличе до єднання людини з природою. Найкращим поетичним твором вважається вiрш "Всякому мiсту - звичай i права", в якому Сковорода окремо видiлив усiх тих, хто потребує засудження: здирники, бюрократи, пияки, розпусники, пiдлабузники, ледарi, пани, купцi, лихварi, чиновники та юристи, якi зловживають своïм становищем. На противагу всiм ïм герой твору думає не про маєтки й чини, а про те, щоб жити мудро, не заплямити совiстi, бо тiльки така людина може не боятися смертi:
Знаю, що смерть - як коса замашна. Навiть царя не обiйде вона. Байдуже смертi, мужик то чи цар, - Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну ïï сталь? Той, в кого совiсть, як чистий кришталь. Але Григорiй Сковорода - не лише талановитий поет-лiрик, а й видатний байкар. Вiн створив ЗО прозових байок, оцiнених Iваном Франком як у "десять разiв глибшi i краще розказанi, нiж Саадiєвi (Саадi - великий перський поет), написанi гарною, подекуди грацiозною мовою". Вiдтворити iстину й висловити критичне ставлення до суспiльних явищ - таке, на думку Сковороди, .завдання й призначення байки. Тому деякi його твори гостро сатиричнi, наприклад "Олениця та Кабан". Олениця назвала Кабана просто кабаном, не вiдаючи, що той одержав титул барона. Кабан образився. Вибачаючись, Олениця говорить: "Ми, простi, судимо не за одягом та словами, а за справами". А дiла Кабана i пiсля одержання дворянського титулу такi ж огиднi, якими були й ранiше: вiн риє землю i ламає плiт, тiльки тепер це ще нестерпнiше, бо Кабан нiбито звеличився над iншими звiрами. Значна частина байок присвячена темi "сродноï працi". Кожна людина, на думку Сковороди, надiлена певним даром. Треба вчитись розпiзнати його. Дехто, знехтувавши природними задатками, вибирає для себе прибутковий фах, але цим шкодить собi й суспiльству. "Не змагай до того, що не дано вiд природи",
- повчав вiн. Саме ця думка покладена в основу байки "Бджола i Шершень". Бджоли збирають мед, тому що "для цього народженi", для них сам процес збирання меду "незрiвнянно бiльша радiсть вiд споживання його". Цього Шершень збагнути не може. Як i слiд, наприкiнцi байки алегорiя розкривається: "Бджола - се символ мудроï людини, яка у природженому дiлi трудиться. Шершень
- се образ людей, котрi живуть крадiжкою чужого" i проводять в розкошах паразитичне життя. Мораль байки проста: праця повинна стати для людини природною потребою, "найсолодшою поживою". Тiльки тодi життя матиме змiст i красу. А паразитiв на зразок Шершня в суспiльствi не повинно бути. У працi людина вiдчуває радiсть буття, а в бездiллi деградує. Байка "Бджола i Шершень" стала популярною за життя байкаря, бо ïï мораль вiдображала погляди народу й була спрямована проти суспiльства, в якому пани-нероби споживали результати працi мiльйонiв робiтникiв. У байках Сковороди вiдчувається вплив його попередникiв у цьому жанрi, вiд Езопа до Лессiнга, але головне джерело його байок - украïнська народна казка. I ще одна особливiсть байок Григорiя Сковороди: мораль, яку вiн називає "силою", є'в кiлька разiв бiльшою, нiж основна частина байки. Спадщина композитора, поета, байкаря i фiлософа Григорiя Савича Сковороди є дорогим надбанням украïнськоï нацiональноï i свiтовоï культури. Тому широко вiдзначаються ювiлеï мандрiвного фiлософа, його iменем названо вулицi, школи, заклади освiти та культури, село Iванiвна перейменовано на Сковородинiвку, там вiдкрито меморiальний музей, у багатьох мiстах споруджено оригiнальнi пам'ятники на його честь, про нього написано чимало книжок i статей (поеми П. Кулiша "Грицько Сковорода" i П. Тичини "Сковорода", повiсть Т. Шевченка "Близнецы", поезiï А. Малишка, М. Вiнграновського, I. Драча та iнших). На кiностудiï iм. О. Довженка знято художнiй фiльм "Григорiй Сковорода".
ОСНОВНI ТВОРИ: Поетична книжка "Сад божественних пiсень", збiрка морально-повчальних притч "Байки харкiвськi", фiлософськi трактати "Вбогий Жайворонок", "Вдячний Еродiй".
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Махновець Л. Григорiй Сковорода. Бiографiя. - К-, 1972. 2. Шевчук В. Iдея простоти в елiтарному свiтоглядi Г. Сковороди // Украïна: Наука i культура. Вип. 26 Ї27. - К., 1993. 3. Драч I., Кримський С:, Попович М. Григорiй Сковорода: Бiографiчна повiсть.
- К-, 1984.
ГРИГОРIЙ СКОВОРОДА (1722 -1794) Григорiй Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в селi Чорнухах на Полтавщинi в сiм'ï малоземельного козака. У 1738 р. вiн вступив до Києво-Могилянськоï академiï. З 1742 по 1744 pp. жив у Петербурзi, був спiваком придворноï капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипцi, флейтi, бандурi, цимбалах i сопiлцi та композиторським талантом, створював музику на власнi вiршi. Навчання продовжив в Киïвськiй академiï. У 1750 р. у складi росiйськоï мiсiï Сковорода виïжджав за кордон i три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, вiдвiдав Братиславу, Вiдень, Будапешт; бував в унiверситетах, слухав лекцiï знаменитих професорiв, працював у бiблiотеках, студiював фiлософськi працi й, володiючи багатьма мовами, дискутував iз ученими рiзних краïн. Повернувся в Украïну у 1753р., викладав поетику в Переяславському колегiумi. Написав для слухачiв курс поетики "Роздуми про поезiю i порадник до майстерностi оноï". Протягом 1754 -1759 pp. жив у селi Коврай на Переяславщинi, працюючи домашнiм учителем у помiщика Степана Томари. Написав значну частину вiршiв збiрки "Сад божественних пiсень". Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харкiвському колегiумi. Учителюючи в Харковi, латинськими i украïнськими вiршами написав "Байку Езопову" (1760 р.), склав двi вступнi лекцiï-проповiдi до курсу етики.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация