<< Главная страница

Яр Славутич


[ Ї] Народився Григорiй Михайлович Жученко (справжнє прiзвище та iм'я Яра Славутича) 11 сiчня 1918 року в давньому [заснованому ще в XVII столiттi] козацькому зимiвнику, згодом - родовому хуторi Жученки, що поблизу села Благодатного (пiвнiчна Херсонщина). Переживши кiлькастолiтнi життєвi завiрюхи й напастi, той козацький давнiй осередок не встояв перед новiтньою ордою посланих "залiзною волею" комунiстичноï Москви мiсцевих "активiстiв"-комнезамiвцiв, якi не лише все розтягли-розiкрали, будiвлi спалили i навiть колодязь засипали, щоб не вiдроджувалося тут господарсько-хлiборобське життя. Мало того, "у вереснi 1932p. 14-рiчного молодика заарештовують разом iз батьком, який "не виконав плану до двору" (була тодi колективiзаторами придумана така "генiальна" зачiпка: господаревi-хлiборобовi спускався зi стелi взятий, спецiально завищений план поставок, - бувало, й не один, - за невиконання якого - арешт i висилка. - К.В.); батька везуть на заслання, а хлопець вискакує з потяга (на ходу) крiзь отвiр, прорiзаний у стелi дiрявого товарного вагона й таким чином урятовується",
- це з початкових, так би мовити, вiх свого коротко викладеного життєпису, накресленого самим Яром Славутичем у десятiй збiрцi своïх поезiй "Шаблi тополь" (К., 1992). Далi там говориться, що навеснi 1938 року, коли в Украïнi лютує голодомор, органiзований московським Кремлем, помирають його пiврiчна сестричка, бабуся та улюблений дiд, а сам вiн порятувався лишень тому, що пас худобу в радгоспi й мiг потайки пiдживитися молоком. "Тодi ж вiн складає присягу, продиктовану рiдним дiдом, - вижити й розказати всьому свiтовi, як Москва нищить Украïну..." Вiдзначає автор i 1938 рiк, коли, будучи молодим поетом-студентом Запорiзького педiнституту, вiн опиняється у в'язницi за читання вiршiв О. Олеся та повiстей В. Винниченка.
"1941 року, пiд нiмецькою займанщиною, молодий вояк разом з iншими вiйськовиками (такими ж радянськими, що потрапили в оточення. - К.В.) органiзовує в лiсах пiвнiчноï Украïни Чернигiвську Сiч, яка ставить за мету оберiгати мiсцеве населення вiд нiмецьких грабункiв, рятувати молодь, наловлену нiмцями та полiцаями для рабськоï працi у фатерляндi, а також готуватися стати армiєю Самостiйноï Украïнськоï Держави
- СУД; тодi ж, 1943 року, вiн, сотник Чернигiвськоï Сiчi, втрачає дружину з одноденною донькою, яких спалюють гiтлерiвцi, винищуючи украïнськi села". Цю воєнну вiху з його автожиттєпису я процитував повнiстю, щоб остаточно вiдкинути рiзнi наклепи й iнсинуацiï, котрими прислужники компартiйноï системи будь-що старалися оббрехати iм'я украïнського патрiота, звинувачуючи його то в "невчиненiй зрадi", то в придуманому ними ж "прислужництвi гiтлерiвцям". Хоча корiнна причина цього була в iншому - в безкомпромiсному викриттi Славутичем страшних злочинств, чинених iмперською Москвою проти Украïни. До речi, в iнтерв'ю, даному вже до свого 70-рiччя, вiн уточнює, що до вiйни "був Григорiй Жученко. Пiд цим iменем надрукував пiвдесятка вiршiв у лiтературних журналах чи альманахах... 1943 року я вперше виступив у пресi пiд iменем Яр Славутич. Це сталося в часописi "Нова Украïна", де надруковано кiлька вiршiв iз циклу "Запорожцi". З того часу я друкувався лише пiд цим iменем, що незабаром стало моïм легальним прiзвищем". (Яр Славутич. "У вирi багатокультурности". Едмонтон, 1988, с. 138). Взагалi ж для тих, котрi вирвались iз "залiзних обiймiв" сталiнськоï тоталiтарноï системи i продовжували виступати проти неï, обрання псевдонiму - нового прiзвища - стало явищем поширеним. I робилося це, щоб хоч якось зберегти своïх родичiв, якi залишались в Украïнi, вiд репресiй. (Хоча й не завжди це вдавалося: система була пильна, каральний апарат мала вишколений i розгалужений).
Опинившись у вiльному свiтi, Яр Славутич, попри всi негаразди-необлаштованостi
- надто першоï пори, - починає з наростаючою iнтенсивнiстю вести боротьбу проти колонiального уярмлення Украïни московською необiльшовицькою iмперiєю, раз i назавжди обравши за основу зброю в тiй боротьбi слово правди, яке незмiнно прагне донести до людей
- до якомога ширшого загалу, користуючись чи то як поет засобами образного слова; чи то як науковець "мовою" фактiв, логiчно-невiдпорних переконань; чи то як публiцист свiдомий i вiрний син свого народу, розповiдаючи свiтовi про тяжкi кривди, iсторичну наругу, постiйно чинимi над украïнським народом його "братнiм" пiвнiчно-схiдним сусiдою. У другiй половинi XX, такого страдницького i воднораз героïчного для краïни, столiття, коли сам напрям нацiонально-визвольноï боротьби украïнського народу поступово переходить вiд збройного до iдеологiчного протистояння, коли на нашiй "материковiй" Украïнi нещадна сталiнщина розгортає тотальний репресивний наступ на украïнство, ставлячи собi за мету остаточно його засимiлювати, понищити самi рештки його нацiональноï самосвiдомостi, - в цих екстремальних, загрозливих для самого подальшого iснування нацiï обставинах, - зокрема на дiаспору, лягла iсторичноï вiдповiдальностi мiсiя: виступити захисником i вiльним (вiд загроз репресiй сталiнщини) речником украïнськоï нацiï, сказати про неï слово правди - розповiсти всьому свiтовi, сучасникам i нащадкам, у якому становищi вона опинилась i чому, якою вона є, яку iсторiю має i чого прагне. Молодий поет з когорти нацiонально-визвольних бiйцiв Яр Славутич це вiдчув i усвiдомив, - фактично першим своєю збiркою "Правдоносцi" розпочав про це говорити поетично. Громадська думка дiаспори iз захопленням сприйняла його збiрку, назвавши ïï "збiркою збiрок", а його самого нарекла "правдоносцем", розцiнювала ïï за вищими iсторикософiчними нацiонально-духовними вимiрами: "як динамiчне виверження поклику тих народних духовних цiнностей, що були загнанi вiйною (Другою свiтовою. - К. В.) в глибину украïнськоï душi, як утвердження iдеалiв Шевченка, Франка, Лесi Украïнки та iнших виразникiв свого часу. Перед нами постає сконденсована спiльнiсть почувань багатьох поколiнь, що будили й кликали нарiд до нового життя, що ставили тверду вимогу до захiдного свiту - пiзнати нашу, украïнську правду". (Володимир Жила. "Правдоносець". В зб.: "Творчiсть Яра Славутича", Едмонтон, 1978, с. 7). Сьогоднiшнiй читач в Украïнi має змогу познайомитись з основним у творчому доробку Яра Славутича. З набуттям державноï незалежностi на ïï теренах публiкувались уже його оригiнальнi поетичнi збiрки: "Слово про Запорозьку Сiч" (1991 та 2-ге, доповнене видання - 1992), "Шаблi тополь" (1992), а також вибранi "Твори в двох томах" (1994) i найповнiше видання - "Твори, томи I - V", котре видавництво "Днiпро" дає до 80-рiччя письменника. А ще окремими виданнями виходить в Украïнi: перший мартиролог украïнських дiячiв культури, понищених i репресованих кривавим сталiнським режимом,
- "Розстрiляна муза" ("Либiдь", 1993) та збiрка вибраних дослiджень i статей Яра Славутича - "Меч i перо" ("Днiпро", 1992), що дає нашому читачевi можливiсть скласти власне бiльш-менш чiтке уявлення про коло поетичних, наукових (i громадсько-патрiотичних, як правило, вони всi в нього нерозривнi) зацiкавлень Яра Славутича, як i про його творчу методу, що характеризується передовсiм вiрнiстю життєвiй правдi, вивiренiстю i виваженiстю суджень... Та ще - закоханiстю в рiдну Украïну. Їï свободу, незалежне державно-самостiйне життя. Гадаю, що, ознайомившись з поетичними та науковими - глибоко патрiотичними в основах своïх - набутками Яра Славутича, сучасник сам складе йому i належну оцiнку, i шану та повагу за здiйснене ним.
Кость Волинський. З когорти украïнських правдоносцiв // Киïв. - 1998. - Ї3-4. - С. 151-153.

Яр Славутич


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация