<< Главная страница

ЛеонIд СмIлянський (1904 - 1966)


Леонiд Смiлянський прийшов у лiтературу в другiй половинi 20-х рокiв, одразу приставши до iдейно-естетичних платформ ВУСППу i "Молодняка". Тож письменник не був вiльним вiд тогочасних лiтературних стереотипiв, пробував виводити "на чисту воду" буржуазних спецiв, розвiнчував непманiв, художньо осмислював "реакцiйну суть дрiбновласницькоï стихiï". Усе це є в його першiй збiрцi оповiдань "Новi оселi" (1928). Тодi ж письменник почав освоювати "велику" прозу, написавши повiсть "Машинiсти" (1927), присвячену складним подiям громадянськоï вiйни в Украïнi. На перевалi 20 - 30-х рокiв творчою уявою Л. Смiлянського повнiстю заволодiла iдея "жити комуною". Одна за одною пишуться повiстi "Мехзавод" (1930), "Периферiя" (1933), "Полонений" (1934), пiзнiше дописана i трансформована в роман "Зустрiчi" (1935).
Другим "масивом" творчостi Л. Смiлянського є проза про Велику Вiтчизняну вiйну. За перiод з 1941 по 1950 рiк вiн присвятив цiй темi роман, п'ять повiстей, ряд оповiдань i новел, ставши чи не найплiднiшим лiтописцем вiйни в 40-вi роки.
Першi ж повiстi - "Золотi ворота" i "Дума про Кравчиху" (1942) засвiдчили, що прозаïк виразного реалiстичного стилю вдався до лiрико-романтичноï манери письма. У "Золотих воротах" - своєрiдному лiричному етюдi - найперше приваблює щирiсть почуттiв "я - героя", котрий став на захист рiдного Києва. Але пунктирно окресленi характери героïв, як i "пунктирний" сюжет та очевидна приблизнiсть фактажу, дещо знижують естетичну цiннiсть повiстi. Цiлiснiше враження справляє "Дума про Кравчиху", виразна патрiотична iдейнiсть якоï досить органiчно переплiтається з народнопiсенною символiкою, "думнiстю", що допомогло авторовi створити переконливий образ матерi, в якому вмiщуються поняття i жiнки-матерi, й матерi-Вiтчизни. У романi "Євшан-зiлля" (1943) прозаïк знову повертається до реалiстичного стилю художнього мислення i вiдображає боротьбу народних месникiв в окупованiй фашистами Украïнi. Дослiдники слушно вказували на вториннiсть деяких персонажiв, надмiрну белетризацiю зображуваного. Лише недавно знято тавро забуття з повiстi "Софiя", яка була надрукована тiльки в журнальному варiантi (Укр. лiт. 1944. - 1). У центрi уваги автора повiстi - представники украïнськоï iнтелiгенцiï архiтектори, науковцi, дiячi культури, митцi, якi евакуювалися з Украïни за Урал. Одним iз могутнiх життєдайних джерел у повiстi виступає нацiональна самосвiдомiсть героïв, ïхнi поривання до рiдноï землi. Устами Софiï письменник висловлює заповiтну мрiю, що пiсля переможного завершення вiйни почнеться незрiвнянно краще життя, нiж було до вiйни: "Змiняться нашi серця, в наших поглядах i вимогах до життя станеться нове вiдродження". Ця думка-мрiя в Л. Смiлянського була вистражданою, не випадковою, бо суголоснi ïй зустрiчаємо i в наступнiй воєннiй повiстi "Зеленогорський хрест" (1945), герой якоï командир партизанськоï групи Григорiй Ромашка переконаний, що пiсля вiйни "iнших людей родитиме земля i все кращих i кращих, наче пшеницю...".
Повiсть "Сашко" (1950), популярна й досi серед школярiв, стала останнiм твором письменника про вiйну. Третiй цикл творчостi Л. Смiлянського - iсторико-бiографiчна проза i драматургiя. На вiдмiну вiд попереднiх двох
- робiтничого i воєнного - творився вiн у рiзнi перiоди письменницького життя. Iсторико-бiографiчна тема, починаючи вiд повiстi "Михайло Коцюбинський" (1940), була для письменника своєрiдним прихистом, певним вiдходом од немилосердноï сучасностi. Л. Смiлянського привабили найбiльшi постатi в украïнському письменствi
- Шевченко, Франко, Леся Украïнка, Коцюбинський. "Вiчнi огнi вершин"
- так називав ïх автор. Характерним для творiв було те, що письменник обирав для зображення невеликий, але вагомий часовий вiдтинок у життi Украïни, такий, що давав змогу показати кожного з героïв митцем i громадянином. Водночас у цих творах маємо надмiрну привнесенiсть iдеологiчних, полiтичних акцентiв у вiдтвореннi як головних персонажiв, так i оточення, особливо "лiберально-буржуазного". Найкращим твором письменника на iсторико-бiографiчну тему є роман у двох книгах "Поетова молодiсть" (кн. I - 1960, кн. II - 1963). Авторовi пощастило органiчно поєднати тут iсторичну фактологiю з обгрунтованим i достовiрним художнiм домислом. Леонiд Смiлянський залишив по собi досить значну i нерiвноцiнну мистецьку спадщину. Його перу належать i кiносценарiï та цiла низка зразкiв "малоï" прози.

В. Полiщук Iсторiя украïнськоï лiтератури ХХ ст. - Кн. 2. - К.: Либiдь, 1998.

ЛеонIд СмIлянський (1904 - 1966)


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация