ВОЛОДИМИР СОСЮРА (1898 - 1965)


В. Сосюра народився 6 сiчня 1898р. на станцiï Дебальцеве (нинi Донецькоï обл.). Мати поета, Марiя Данилiвна Локотош, робiтниця з Луганська, працювала в домашньому господарствi, батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою, перемiнив багато професiй: вчителював по селах, був сiльським адвокатом, шахтарем, добре малював i спiвав. Дитинство поета минає на Донбасi. Родина Сосюр оселяється в старiй хворостянцi над берегом Дiнця, в єдинiй кiмнатi якоï туляться восьмеро дiтей i батьки. Вiд одинадцяти рокiв хлопець iде працювати - спершу до бондарного цеху содового заводу, потiм телефонiстом, чорноробом, не цурається випадкового заробiтку. Початкову освiту здобуває пiд наглядом батька, зачитується пригодницькою лiтературою (Жюль Верн, М Рiд, Ф. Купер), вiршами О. Кольцова та I. Нiкiтiна. Вiд 1911р. в с. Третя Рота (нинi м. Верхнє) навчається в мiнiстерському двокласному училищi. Маючи блискучу пам'ять, легко виходить у кращi учнi, захоплюється спiвом i художньою лiтературою. Лектуру поета становлять твори Гомера, Шiллера, Гоголя, Пушкiна, Шевченка, Лєрмонтова, Некрасова, Лесi Украïнки, Франка. У цей перiод вiн захоплюється й лiрикою А. Бєлого, О. Апухтiна, С. Надсона; вiд 1912р. сам пробує писати вiршi росiйською мовою. Продовжує навчання в Кам'янськiй сiльськогосподарськiй школi, пiсля смертi батька (1915р.) йде працювати на шахту, потiм знову повертається до школи. Тут в 1916
- 1917 pp. В. Сосюра пише поезiï, якi вперше публiкуються в бахмутськiй "Народной газете" та лисичанських газетах "Голос рабочего" i "Голос труда". Бiльшiсть поезiй ("Гроза", "Бокал", "Вновь один") сповнена традицiйними мотивами росiйськоï романсовоï лiрики. Разом з тим деякi створенi пiд впливом поетики Некрасова ("Много в душе еще песен неспетых", "Товарищу").
У 1918р. В. Сосюра бере участь у повстаннi проти кайзерiвських i гетьманських вiйськ. Невдовзi потрапляє на кiлька мiсяцiв до петлюрiвських загонiв, тiкає до червоних, восени 1919р. опиняється в полонi денiкiнцiв. У 1920 р. хворого на тиф В. Сосюру звiльняють бiйцi Червоноï Армiï. Його розстрiлювали денiкiнцi, вiн стояв перед трибуналом, але мудрiсть голови трибуналу врятувала йому життя. У 1920р. В. Сосюра вступає до Комунiстичноï партiï. Продовжує писати.
1920р. в Одесi В. Сосюра - полiткурсант 41 стрiлецькоï дивiзiï - знайомиться з Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордiєнком, з поезiєю В. Чумака. В дружньому колi, а часом i в "Кафе поетiв" читає власнi вiршi. Лiтературне товариство одностайно визнає його поетом, а за образно-iнтонацiйним ладом, тематикою i традицiєю - поетом украïнським. 20 травня в газетi "Одеський комунiст" за пiдписом "Сумний" з'являється вiрш "Вiдплата", що вважається одним iз перших опублiкованих украïнських поезiй В. Сосюри. Поет дедалi бiльше (а вiд 1921р. майже виключно) пише украïнською мовою. Вже добре знаного читачам талановитого поета вiдкликають з фронту до Харкова, де 1921р. В. Сосюра призначається iнспектором преси при агiтпропi ЦК КП(б)У. Починається перiод напруженого творчого життя в колi таких тогочасних молодих майстрiв, як В. Блакитний, О. Копиленко, О. Довженко, I. Сенченко, О. Вишня, М. Йогансен, П. Усенко. 1921p. виходить у свiт перша збiрка В. Сосюри "Поезiï". 1921 р. також виходить у свiт поема "Червона зима". 1922p. виходить друга збiрка В. Сосюри - на той час студента Харкiвського комунiстичного унiверситету - "Червона зима". Поет вiльно почувається в складному, повному багатьох течiй лiтературному процесi, не приєднуючись остаточно до якогось одного угруповання i не надаючи цьому особливоï ваги. Протягом десятирiччя (1922 - 1932) поет побував у багатьох лiтературних органiзацiях, наприклад, у "Плузi", "Гартi", ВУАПi, ВАПЛIТЕ, ВУСППi та iнших. В цi роки з'являється ряд лiро-епiчних поем В. Сосюри, серед яких заснованi на поетицi документалiзму дiорами "1917 рiк", "Навколо". Пристрасну чуттєву лiрику приносять книги 1924p. "Осiннi зорi" i "Мiсто". Народжуються такi перлини новочасноï лiрики, як "Ластiвки на сонцi...", "Магнолiï лимонний дух...", "Вже в золотi лани...", "Такий я нiжний..." та iн. Митець постiйно звертається до великих поетичних форм. Пiсля поем 1923р. "Вiра" i яскраво експресiонiстичного "Золотого ведмедика" вiн пише епопею "Залiзниця" (1923
- 1924), яка складається з п'яти сюжетно пов'язаних поем. З 1923p. пiсля короткочасного навчання на робiтфаку Харкiвського iнституту народноï освiти (тут поет опинився в рiдкiснiй ситуацiï, коли вiн вивчав iсторiю лiтератури, а вся молодь Украïни за хрестоматiєю Плевако студiювала його власну творчiсть) В. Сосюра повнiстю вiддається лiтературнiй працi. Пише ряд великих соцiальних портретiв - це лiро-епiчнi поеми "Робiтфакiвка" (1923), "Воно", "Шахтар", "Сiлькор", "Хлоня" (1924), а також складений з кiлькох сюжетних лiнiй (багатих на неймовiрнi збiги обставин) вiршований iсторичний роман "Тарас Трясило" (1925), витриманий у романтичних барвах, видає збiрки поезiй "Снiги", "Сьогоднi" (1925), "Золотi шулiки" (1927), "Юнь" (1927). У 1928 - 1929 pp. виходять поеми В. Сосюри "Вчителька", "Поет", "Заводянка", "ГПУ", публiкуються збiрки вiршiв "Коли зацвiтуть акацiï", "Де шахти на горi" (1926), "Серце" (1931), "Червонi троянди" (1932). Поет бере активну участь у лiтературному життi - багато виступає перед робiтниками, на творчих дискусiях i вечорах.
В 30-х роках поет багато працює в галузi художнього перекладу (поезiя О. Пушкiна, М. Лєрмонтова, О. Блока, Христо Ботева, I. Петникова). Здобута в багатьох роздумах фiлософiчна яснiсть мислi вносить у книжки поета ("Новi поезiï", 1937; "Люблю", 1939) почуття творчоï впевненостi й оптимiзму. У 1937р. В. Сосюра починає працювати над романом у вiршах "Червоногвардiєць", який закiнчує 1940р. Останнi передвоєннi книги вiршiв ("Журавлi прилетiли", "Крiзь вiтри i роки", 1940) сповненi мотивами небуденноï, винятковоï любовi, явленоï i в стосунку до жiнки ("Марiï"), i в стосунку до природи ("Я квiтку не можу зiрвати"), до всього того великого, що зветься Вiтчизною.
Велика Вiтчизняна вiйна застає В. Сосюру в Кисловодську. Вiн повертається до Києва i за рiшенням урядових iнстанцiй разом з iншими письменниками старшого вiку виïздить до Уфи. Тут пише поему "Син Украïни" (1942), видає поетичнi збiрки "В годину гнiву" i "Пiд гул кривавий" (1942). У 1944р. В. Сосюра закiнчує роботу над поемою "Мiй син". В роки вiйни В. Сосюра як вiйськовий кореспондент фронтовоï газети "За честь Батькiвщини" бере участь у роботi украïнського радiокомiтету, виступає як пропагандист i агiтатор, виïздить на фронт. 1944р. поет повертається до Києва. 1947p. виходить з друку збiрка поезiй "Щоб сади шумiли", вiдзначена в 1948p. Державною премiєю I ступеня. Патрiотичну поезiю приносить збiрка "Зелений свiт" (1949). Активно працює В. Сосюра у великих поетичних жанрах (поеми "Студентка", 1947; "Вiтчизна", 1949), в галузi художнього перекладу звертається до поезiï С. Кудаша, М. Тихонова, Л. Гiри, О. Одоєвського, К. Рилєєва та iн.
Поезiï громадянського звучання сповненi збiрки "Поезiï" (1950), "Вибранi поезiï" (1951), "За мир" (1953). В цей же час з'являються такi великi твори В. Сосюри, як iсторико-публiцистична поема "Украïна" (1951), поема-iнвектива "Запроданцi" (1953), драматична мiнiатюра "Дочка лiсника" (1957), лiро-епiчна поема "Бiля шахти староï" (1957). Лiрика В. Сосюри кiнця 50-х рокiв сповнена гармонiï людини i природи (збiрка "На струнах серця" (1955)). Численнi вiршi збiрок "Солов'ïнi далi" (1957) i "Бiля шахти староï" (1958) присвячує В. Сосюра рiднiй Донеччинi. Не полишає В. Сосюра й перекладацькоï працi. У 1960р. за активну участь у розвитку радянськоï лiтератури поет нагороджений орденом Ленiна.
1961р. поет присвячує XXII з'ïздовi КПРС поему "Щастя сiм'ï трудовоï". Незважаючи на тяжку хворобу серця, багато працює
- з'являються збiрки "Лiрика" (1959) i "Близька далина" (1960), "Поезiя не спить" (1961), "Щастя сiм'ï трудовоï" (1962) i "Якби помножити любов усiх людей" (1963). За збiрки поезiï "Ластiвки на сонцi" i "Щастя сiм'ï трудовоï" В. Сосюра 1963р. удостоюється звання лауреата Державноï премiï УРСР iм. Т. Г. Шевченка. Останньою лiро-епiчною поемою В. Сосюри є поема "За владу Рад" (1964), останнiми збiрками - "Осiннi мелодiï" i "Весни дихання" (1964) . 8 сiчня 1965р. поета не стало, але старiсть i хвилини не мала над ним влади.


ВОЛОДИМИР СОСЮРА (1898 - 1965)