МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ


(1840-1904) Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. у родинi дрiбного помiщика-дворянина, вiдставного ротмiстра в с Клiщинцi на Полтавщинi. Рано осиротiвши, виховувався пiд опiкою дядька - В. Лисенка, двоюрiдного брата його матерi, батька славетного украïнського композитора Миколи Лисенка. Отримав гарну домашню освiту. З 1851 р. Михайло навчався в Полтавськiй гiмназiï. Як сам свiдчив, "пробував тодi вiршувати".
Пiсля гiмназiï разом iз троюрiдним братом М. Лисенком у 1858р. вступив до Харкiвського унiверситету.
У 1860 р. обидва брати перейшли до Киïвського унiверситету, де М. Старицький спочатку навчався на фiзико-математичному факультетi, а потiм на юридичному. Наступного року вiн повернувся до Клiщинцiв - вступив у володiння батькiвською спадщиною. У 1862 р. М. Старицький одружився з Софiєю Вiталiïвною, сестрою М. Лисенка. Через два роки повернувся до Києва на навчання, i у 1865 р. закiнчив унiверситет.
У 1868 р. М. Старицький купив маєток в с Карпiвцi на Подiллi й переïхав туди з родиною. Повернувшись у 1871 р. до Києва, разом iз Лисенком органiзував Товариство украïнських акторiв, поставив "Рiздвяну нiч" за мотивами повiстi М. Гоголя.
Брав активну участь у роботi Пiвденно-Захiдного вiддiлу Росiйського географiчного товариства, який тодi очолював талановитий учений-народознавець, автор пiснi "Ще не вмерла Украïни" Павло Чубинський. Протягом 1873-1876 pp. M. Старицький писав вiршi, перекладав з Г. Андерсена, I. Крилова, М. Лєрмонтова, сербськi на роднi думи та пiснi. На початку 80-х pp. вiн домiгся видання лiтературно-художнього альманаху "Рада". Очолив першу украïнську професiйну трупу. Продав маєток у Карпiвцi, щоб змiцнити трупу матерiально. Створив новий хор i оркестр, обновив декорацiï, костюми i реквiзит, дбав про репертуар. Пiсля розколу трупи на два колективи (М. Старицького i М. Кропивницького) зi Ста-рицьким залишилася молодь (М. Садовська-Барiлоттi, О. Вiрина та iншi). У 1886-1887 pp. трупа з успiхом гастролювала в Москвi та Петербурзi, потiм - у Варшавi, Мiнську, Вiльнюсi, Астраханi, Тифлiсi. За станом здоров'я у 1893 р. М. Старицький залишив трупу.
Наступного року Росiйська Академiя наук призначила драматургу персональну пенсiю "За лiтературнi працi рiдною мовою". Вiн брав участь у створеннi Всеросiйського театрального товариства.
У 1897 р. вiдбувся Перший Всеросiйський з'ïзд дiячiв сцени, на якому виступив М. Старицький. У Києвi вiн керував драматичним гуртком Лiтературно-артистичного товариства, продовжував лiтературну дiяльнiсть. У 1903 р. письменник готував видання альманаху "Нова рада", але за його життя альманах не вийшов.
Михайло Старицький помер 27 квiтня 1904 р. Похований на Байковому кладовищi.
Творча спадщина М. Старицького дуже багатогранна: поезiï "Борвiй", "До молодi", "До Украïни", "Виклик", "Поету", "Поклик до братiв-слов'ян" та iншi; iсторичнi романи i повiстi, оповiдання, написанi здебiльшого росiйською мовою: "Осада Буши", "Богдан Хмельницкий", "Последние орлы", "Разбойник Кармелюк"; драматичнi твори: "Не судилось", "Талан", "У темрявi", "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницi", "Богдан Хмельницький", "Маруся Богуславка"; блискучi драматичнi переробки творiв iнших авторiв (цiкаво, що в бiльшостi випадкiв переробки стали вiдомiшi за оригiнали); "На Кожум'яках" I. Не-чуя-Левицького - "За двома зайцями", "Ночь перед Рождеством" М. Гоголя - "Рiздвяна нiч", "Хата за селом" Ю. Кра-шевського - "Циганка Аза"; "Зимовий вечiр" Е. Ожешко - "Зимовий вечiр", "Чорноморський побит на Кубанi" Я. Кухаренка - "Чорноморцi" (цi переробки здiйснювалися за згодою авторiв, на театральних афiшах вказувалося, що текст нових п'єс належить двойi авторам", а проведенi вченими текстологiчнi дослiдження засвiдчили значний внесок Старицького в здiйсненi ним iнсценiзацiï та переробки, що дало пiдстави включати ïх у видання спадщини драматурга); чисельнi переклади та переспiви творiв Й. @ете, Г. Гейне, Ч. Байрона, В. Шекспiра, А. Мiцкевича, I. Крилова, М. Лєрмонтова*, В. Гюго, О. Пушкiна, М. Некрасова, словацького та сербського фольклору.
Новаторство поезiï Старицького виявилося у розширеннi системи жанрiв украïнськоï поезiï, збагаченнi виражальних засобiв. У своïх поетичних творах автор вiдкинув ту стилiзовану образнiсть "спiвучого селянина", яка була притаманна його попередникам, наприклад, О. Кониському, П. Кулiшу. Уже першi поезiï Старицького засвiдчили, що ïх лiричним героєм став украïнський iнтелiгент, який зi своïми болями звернувся не до народу взагалi, а до iнтелiгентiв, заговорив про "своï iнтелiгентськi погляди та почування". Але вiн робив це настiльки щиро, що йоголоезiя не має якогось "соцiального розподiлу". Наприклад, його вiрш "Виклик (Нiч яка, Господи! Мiсячна, зоряна)" став народною пiснею.
Можна видiлити кiлька основних мотивiв лiрики М. Старицького: роль i призначення поета ("Поетовi"), краса людських почуттiв ("Виклик"), спiвчуття до важкоï долi простого люду ("Швачка"), тема Украïни ("До Украïни"). У лiрицi поета вiдбилося публiцистичне мислення епохи, а це також вплинуло на своєрiднiсть звучання лiрики наступного лiтературного поколiння, представленого iменами Павла Грабовського, Володимира Самiйленка, Миколи Вороного.
Проте iм'я М. Старицького ми звикли пов'язувати саме з розвитком украïнського театру й драматургiï. Досить згадати, що саме завдяки Старицькому в 1883 р. з'являється перша професiйна об'єднана украïнська трупа, де працювали М. Кропивниць-кий, I. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька, М. Садовська-Барiлоттi. I хоча урядовi й цензурнi заборони спрямовували розвиток украïнськоï лiтератури виключно у вузьке рiчище селянськоï тематики, завдяки М. Старицькому, I. Карпенку-Карому, М. Кропивницькому украïнський театр зумiв вирватись iз "горiлчано-гопачноï" театральщини, розширив i коло тем: iсторiя Украïни - "Оборона Бушi", життя iнтелiгенцiï - "Не судилось", фiлософська тематика - п'єса "Талан".
Драма "Талан" (1893), яка присвячена М. Заньковецькiй (як i драма "Розбите серце"), чиє життя стало основою не стiльки сюжетноï побудови, скiльки вiдтворення духовного й душевного свiту героïнi, вперше в украïнськiй лiтературi звернула увагу на життя, складнi творчi буднi акторiв професiйноï нацiональноï трупи. Розгортаючи життєву долю талановитоï актриси Марiï Лучицькоï, Старицький порушує низку актуальних соцiальних, мистецьких, морально-етичних i фiлософських питань, що стосуються мiсця i ролi творчоï iнтелiгенцiï в суспiльствi, яке роздирається гострими суперечностями. Нелегко було Лучицькiй прийти на сцену, але ще важче ïй реалiзувати свiй мистецький талант. Марiя Лучицька прагне нести свiтло мистецтва глядачам, виховувати ïх картинами народного життя, звичаïв, обрядiв, багатством i красою рiдноï поезiï i мови, пiдносити нацiональну свiдомiсть i знедолених низiв, i зденацiоналiзованоï верхiвки. Однак ïй на завадi стоять бездарна акторка Квятковська, деспотичний антрепренер Котенко, продажний журналiст Юркович. На деякий час актриса, вийшовши замiж за помiщика Квiтку, залишила сцену, однак нi спокою, нi рiвноваги не знайшла в домi чоловiка. Бiльше того, ïï пригнiчують умови бездуховного iснування, ïï переслiдує жорстока свекруха, мучить безпiдставними ревнощами чоловiк. Лучицька знайшла в собi сили повернутися до театру, i глядачi знову тепло вiтають ïï гру. Однак цькування талановитоï актриси продовжується, набуває ще цинiчнiших форм. Вона непритомнiє пiд час вистави. Здоров'я остаточно залишає Лучицьку: єдиним свiтлим променем в останнi хвилини ïï життя стало привiтання вiд групи студентськоï молодi. У колi справжнiх друзiв зi сподiваннями принести радiсть людям Лучицька помирає. Таким гiрким є ïï талан, такою важкою виявилася ïï життєва доля. П'єса "Талан" не позбавлена окремих мелодраматичних прийомiв, i все ж ïï можна вважати одним з кращих зразкiв жанру соцiально- психологiчноï драми в украïнськiй лiтературi. Як режисер
Старицький виходив iз засад правдивостi, життєвостi, поваги до слова - одного з найважливiших засобiв творення сценiчного образу. Розвиваючи традицiï О. Островського в зображеннi життя акторiв провiнцiйного театру, Старицький у драмi "Талан" не тiльки показав актора як виразника морального потенцiалу народу, а й зробив наступний крок у художнiй розробцi проблеми iнтелiгенцiï та народу. Звертаючись в осмисленнi ïï соцiальних i етичних аспектiв до гiркого гумору, що часом переходить у сарказм, протиставляючи брехнi й вульгарностi правду й красу в мистецтвi та людських взаєминах, протестуючи проти "домостроïвського" погляду на жiнку, письменник сприяв дальшому поступу реалiстичноï украïнськоï драматургiï.
Продовжуючи типологiчний ряд образiв жiнок, якi ведуть нерiвну боротьбу за особисту гiднiсть, Лучицька багато в чому повторює ïхню долю. Але, на вiдмiну вiд них, iз життя йде не тiльки не зломленою, а в момент найвищого творчого злету. Тому на другий план вiдходять традицiйна зла свекруха, дрiбнi iнтриги бездарних заздрiсникiв усерединi театральноï трупи. Правдиво змальовуючи нелегкий акторський побут, Старицький не тiльки торкнувся драматичного становища украïнського театру. Фiлософська проблема вибору мiж любов'ю, сiмейним життям i сценою, вiд якоï залежить душевний стан героïнi, якiсно вiдрiзняє "Талан" вiд драм М. Ста-рицького "Не судилось", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорницi", П. Мирного "Лимерiвна" чи I. Карпенка-Карого "Безталанна" та iнших, де суперечнiсть мiж почуттям та обов'язком виявилась усе ж у межах сiмейно-побутових. Висока мета - служiння народовi своïм талантом, своïм мистецтвом - вступає в суперечнiсть iз умовами життя суспiльства, в якому мистецтво є предметом купiвлi-продажу, а висока духовнiсть пiддається страшному натисковi вульгарностi та корисливостi.

ОСНОВНI ТВОРИ Поезiï "До Украïни", "Виклик", "Поету", "Поклик до братiв-слов'ян"; драматичнi твори: "Не судилось", "Талан", "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницi", "Богдан Хмельницький", "Маруся Богуславка"; драматичнi переробки "За двома зайцями", "Рiздвяна нiч", "Циганка Аза", "Зимовий вечiр"; iсторико-пригодницькi романи "Молодiсть Мазепи", "Богдан Хмельницький". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Комишанченко М. Михайло Старицький: Лiтературний портрет. - К., 1968. 2. Левчик Н. Повернення з небуття: Романи "Молодiсть Мазепи" i "Руïна" в контекстi свiтоглядно-естетичних концепцiй iсторичноï прози М. Старицького // М. Старицький. Молодiсть Мазепи. Руïна. - К-, 1997. 3. Цибаньова О Лаври i терни. - К., 1996.
МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ