МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ


(1840 - 1904) М. Старицький увiйшов в украïнську лiтературу як поет, прозаïк, драматург, перекладач, актор, режисер i органiзатор реалiстичного професiонального театру. Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. у с. Клiщинцi Золотонiського повiту на Полтавщинi (тепер - Черкаська область) в родинi дрiбного помiщика. Дитинство серед мальовничоï природи, вплив дiда - 3. О. Лисенка, колишнього полковника, який брав участь у Вiтчизнянiй вiйнi 1812р. i був для свого часу людиною дуже освiченою, Їзнав добре французьку мову, зачитувався Вольтером та й у душi був вольтерiанцем
Ї, - дали першi iмпульси до формування його свiтогляду. У роки навчання у Полтавськiй гiмназiï Старицький залишився круглим сиротою (1852) i вiдтодi турботи про його виховання взяв на себе двоюрiдний брат його матерi - В. Р. Лисенко, батько М. В. Лисенка. Разом з М. Лисенком - майбутнiм видатним композитором - Старицький часто гостював у родичiв, де спiвали росiйськi та украïнськi народнi пiснi, думи, читали забороненi вiршi Т. Шевченка. Старицький не тiльки прилучився до музичноï культури, а й мав змогу ознайомитися з вiтчизняною i зарубiжною лiтературою. На цей же час припадає i захоплення Старицького театром;
ЇНаталку Полтавку Ї, ЇМоскаля-чарiвника Ї, ЇСватання на Гончарiвцi Ї, що ставилися аматорським гуртком, вiн i пiд кiнець життя згадував як найкраще з усього ним баченого. На час навчання в Харкiвському (1858 - 1859) i Киïвському (з 1860) унiверситетах М. Старицький i М. Лисенко були вже добре обiзнанi з сучасною росiйською та украïнською лiтературою. До цього перiоду належать першi оригiнальнi вiршi та переклади Старицького украïнською мовою творiв Крилова, Пушкiна, Лєрмонтова, Огарьова, Мiцкевича, Байрона, Гейне, а також першi спроби драматургiчноï творчостi: лiбретто опери
ЇГаркуша - за п'єсою О. Стороженка i сатиричноï оперети ЇАндрiяшiада Ї. Разом з Лисенком вiн створює у Києвi аматорський гурток, силами якого на вечорi пам'ятi Шевченка в лютому 1864р. було показано ЇНаталку Полтавку Ї. З 1871р. Старицький веде велику громадсько-культурну роботу, органiзовує разом з Лисенком Товариство украïнських сценiчних акторiв, яке давало спектаклi за ïх творами (особливим успiхом користувалася музична комедiя
ЇРiздвяна нiч - - лiбретто Старицького за Гоголем, музика М. Лисенка). Пiсля повернення у 1881р. з-за кордону вiн видає першi своï поетичнi збiрки (
ЇЗ давнього зшитку. Пiснi та думи Ї), п'єси ЇЯк ковбаса та чарка, то минеться й сварка Ї, ЇНе судилось Ї, переклад трагедiï Шекспiра ЇГамлет, принц Данський Ї. Значну частину лiтературноï спадщини Старицького складають переробки, якi формально цензурнiй заборонi не пiдлягали. Малосценiчнi твори Я. Кухаренка
ЇЧорноморський побит на Кубанi - та I. Нечуя-Левицького ЇНа Кожум'яках - вiн перетворив на динамiчнi комедiï ЇЧорноморцi - (1872) i ЇЗа двома зайцями - (1883) (до останньоï тематично близький оригiнальний водевiль Старицького
ЇПо-модньому Ї, 1887). Iнсценiзацiя творiв М. Гоголя ( ЇТарас Бульба Ї, 1880; ЇСорочинський ярмарок Ї, 1883), О. Шабельськоï ( ЇНiч пiд Iвана Купала Ї, 1887), I. Крашевського ( ЇЦиганка Аза Ї, 1888), Е. Ожешко ( ЇЗимовий вечiр Ї, 1888), обробка п'єси Панаса Мирного ЇПеремудрив - (комедiя ЇКрути, та не перекручуй Ї, 1886), були не механiчним пристосуванням ïх до сценiчних вимог, а творчим переосмисленням. Iнколи iз запозиченого сюжету виростає цiлком оригiнальний твiр, як, наприклад, драма ЇЮрко Довбиш - (1888), створена за романом К. Е. Францоза ЇБоротьба за право Ї. Питання про межi втручання у першоджерело та про авторське право драматурга поставало перед Старицьким i тодi, коли вiн на основi народних легенд про Марусю Чурай i думи про Марусю Богуславку творив драму ЇОй, не ходи, Грицю, та й на вечорницi - (1887), трагедiю ЇМаруся Богуславка - (1897). Серед переробок були й лiбретто опер ЇТарас Бульба Ї, ЇУтоплена - та iн.; слiд, отже, вiдзначити плiднiсть зусиль Старицького, який разом з Лисенком сприяв подальшому розвитку украïнськоï нацiональноï опери.
1883 по 1885р. М. Старицький очолює i забезпечує матерiально першу об'єднану украïнську професiйну трупу, створення якоï було своєрiдним пiдсумком багаторiчних зусиль його в органiзацiï театральноï справи на Украïнi. Вистави украïнського театру, в яких брали участь М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський та iншi видатнi актори, мали такий успiх, що були забороненi в Києвi й усьому генерал-губернаторствi. Але трупа продовжувала працювати й виступала в Житомирi, Одесi, Ростовi-на-Дону, Воронежi, Харковi, Кишиньовi, iнших мiсцях. Пiсля вiдокремлення трупи Кропивницького Старицький вiддає багато сил роботi з творчою молоддю. В 1887 - 1888 рр. трупа Старицького з успiхом виступає в Москвi та Петербурзi, а згодом гастролює у мiстах Поволжя, у Вiльно, Мiнську, Тифлiсi. Розумiння зв'язку соцiальних i нацiональних проблем у визвольнiй боротьбi украïнського народу XVII ст. виявив письменник у сповнених трагедiйного пафосу, позначених рисами епiчностi п'єсах ЇТарас Бульба - (1881), ЇБогдан Хмельницький - (1887) (безперечно, пов'язанiй iз його ж романом-трилогiєю з часiв Хмельниччини) та ЇОборона Бушi - (1899). У п'єсах Старицького на сучасну тематику - ЇЗимовий вечiр Ї, ЇРозбите серце - (1891), ЇУ темрявi - (1892), ЇТалан - (1893), ЇКрест жизни - (1901), - рiзних за поетикою, позитивним героєм виступає людина, яка бореться проти соцiальноï несправедливостi, за людську гiднiсть, захищає в мiру своïх можливостей слабшого. Письменник також тяжiє до драми iдей iбсенiвського типу. Своєрiдними розвiдками в цьому напрямi були його п'єси ЇОстання нiч - (1899) i ЇКрест жизни Ї. Своє розумiння ролi й завдань театру в життi суспiльства Старицький висловив у доповiдi на Першому всеросiйському з'ïздi сценiчних дiячiв (15 березня 1897р.). Вiн звернувся до з'ïзду з проханням допомогти украïнському театровi позбутися адмiнiстративних i цензурних утискiв. Назвавши цей виступ смiливим i патрiотичним, Iван Франко вказав, що завдяки йому з'ïзд прийняв ухвалу й заходи, наслiдком яких були Їзначнi пiльги для театру, в тiм числi й для украïнського, в Росiï
Ї. Почавши писати п'єси з необхiдностi, М. Старицький досяг у них високоï майстерностi i став одним iз найвидатнiших вiтчизняних драматургiв; разом з iншими корифеями вiн надав цьому родовi лiтератури вагомого значення у культурному процесi.

МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ