ОЛЕНА ТЕЛIГА (1907 -1942) Справжнє iм'я - Олена Iванiвна Шовгенева. Олена Iванiвна Шовгенева народилася 21 липня 1907р. в сiм'ï iнженера-гiдротехнiка професора I. Шовгенева (Телiга - це прiзвище чоловiка Олени Iванiвни, яке вона взяла пiсля одруження). У 1917 р. пiсля Лютневоï революцiï родина Шовгеневих повернулась до Києва, де батько став мiнiстром Украïнськоï Народноï Республiки. Протягом 1917 -1919 pp. Олена навчалась у гiмназiï Дучинськоï. У 1919р. пiсля наступу бiльшовикiв Центральна Рада змушена була залишити Киïв, а разом з нею виïхав I. Шовгенiв, який оселився з родиною в Чехiï, згодом ставши ректором Украïнськоï господарськоï академiï в Подєбрадах.


У 1929 р. Олена закiнчила iсторико-фiлологiчний факультет Високого педагогiчного iнституту iм. М. Драгоманова, того ж року вийшла замiж за кубанського козака Михайла Телiгу. Протягом 1929 -1939 рр. разом з чоловiком вона жила i працювала у Варшавi, беручи активну участь у громадському життi. У 1932р. Олена почала активно спiвпрацювати з "Вiсником" Д. Донцова. У 1939 -1941 pp. у Краковi вона очолювала лiтературно-мистецьке товариство "Зарево" i пiд керiвництвом О. Ольжича працювала у Проводi ОУН (органiзацiï украïнських нацiоналiстiв). 22 жовтня 1941 р. у складi однiєï з похiдних груп ОУН Олена Телiга поïхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуваннi Украïнськоï нацiональноï ради. О. Телiга як член референтури культурноï комiсiï створила "Спiлку письменникiв", заснувала i редагувала журнал "Лiтаври" (1941 -1942), який знаходився пiд постiйним наглядом фашистiв. О. Ольжич намагався переконати О. Телiгу виïхати з мiста, але вона категорично вiдмовлялася, мало того, знаючи про масовi арешти украïнцiв i про те, що гестапо влаштувало засiдку в примiщеннi Спiлки письменникiв, вона пiшла на чергове засiдання, де й була заарештована. 9 лютого 1942 р. Олену Телiгу арештувало гестапо. 13-го, за iншими даними 21 лютого 1942р., Олену Телiгу разом iз Михайлом Телiгою, .редактором Iваном Рогачем i поетом Iваном Iрлявським було розстрiляно нiмецькими фашистами у Бабиному Яру в Києвi. Спадщина Олени Телiги невелика за обсягом, але вельми значна за своєю сутнiстю i публiцистичною спрямованiстю, характерною для поетiв "празькоï школи".
Остаточнi змiни у свiтоглядi майбутньоï поетеси й революцiонерки вiдбулись пiсля ïï вступу на iсторико-фiлологiчний факультет Украïнського педагогiчного iнституту iм, М. Драгоманова в Празi, де вона близько познайомилась iз Н. Лïвицькою-Холод-ною, Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Л. Мосендзом, О. Ольжи-чем та iншими талановитими письменниками "празькоï школи". За своïм духом вiчного бунту, заклику до боротьби I поезiя нагадує поетичнi твори Олега Ольжича. Героïзм як найвища чеснота, як взiрець людськоï гiдностi, - то визначальний орiєнтир ïï життя i творчостi, тiсно пов'язаних iз боротьбою за нацiональне визволення рiдного народу. У вiршi "Сучасникам" поетеса звернулась "є тiльки до сучасникiв, можна сказати, що рядки цього твору - моральний заповiт усiм нащадкам, яких вона закликає не до словесного марнотратства, а до конкретних дiй: fie треба слiв! Хай буде тiльки дiло! Його роба - спокiйний i суворим. Авторка не вимагає вiд своïх послiдовникiв повного зречення власних iнтересiв заради боротьби, лiрична героïня каже, що вмiє i страждати, i радiти, i бути нiжною, але, коли цього потребує ситуацiя, коли перед нею ворог, - вона не має ерава бути слабкою чи безвольною: Вiтрами й сонцем Бог мiй шлях намiтав, Та там, де треба, я твердий сувора. О краю мiй, моïх ясних привiтiв Не дiставав вiд мене жодний ворог. 0. Телiга розвивала кращi традицiï украïнськоï лiтератури., зокрема Лесi Украïнки, що ие раз вiдзначала емiгрантська критика. Поетеса, яка завжди була прихильницею суворих ритмiв, нiколи не втрачала жiночих iнтонацiй. Наприклад, вiрш "Вечiрня пiсня" - - це поезiя думки, яка вiдбиває трагiзм людськоï душi: лiрична героïня прощається зi своïм коханий, якого вона має зiбрати в похiд, "коли простори прорiже перша сурма". I поцiлунок коханоï водночас є м'яким i теплим, що може загасити "полум'яне пекло в очах i думках" коханого, i в той же час це непереможна зброя: Тобi ж подарую зброю: Цiлунок, гострий, як нiж. Щоб мав ти в залiзнiм свистi Для крику i для мовчань - Уста рiшучi, як вистрiл, Твердi, як лезо меча. Роль жiнки в суспiльствi, в життi нацiï - одна з головних тем лiрики О. Телiги. Жiнка, на думку поетеси, - це не квола iстота, не рабиня, а помiчник i надiйний тил чоловiка-воïна, це новий тип особистостi - вольовоï i цiлiсноï. Досить цiкавим є твiр, який Олена Телiга присвятила чоловiкам, прагнучи нагадати ïм, що бути чоловiком
- означає бути, насамперед, борцем, воïном, а мiсiя жiнки - тiльки надихати, пiдтримувати, бути поруч до останнього, а не навпаки: зi списом у руках захищати себе й чоловiка: Гойдайте ж кличний дзвiн! Крешiть вогонь iз кремнiв! Ми ж, радiстю життя вас напоïвши вщерть, - Без металевих слiв i без зiтхань даремних По ваших же слiдах пiдемо хоч на смерть! ("Мужчинам") Iз вуст людини, яка власним життям i власною смертю пiдтвердила такi iдеï, цi рядки звучать абсолютно по-особливому. За своє досить коротке життя Олена Телiга не встигла видати жодноï власноï збiрки, всi вони вийшли пiсля), "На чужинi" (1947), збiрка "Олена Телiга" (1977), "Дороговказ. Поезiï О. Телiги та О. Ольжича" (1994), збiрник "О краю мiй" (1999), а бiльша частина ïï вiршiв, на жаль, загубилася.
ОСНОВНI ТВОРИ: Поезiï "Сучасникам", "Радiсть", "Пломiннийдень", "Поворот", "Мужчинам", "Чоловiковi", "Життя", "Вiдповiдь" "Напередоднi",'"Лiто", "Вечiрня пiсня".
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття: У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. - К., 1998. - Кн. 2. 2. Донцов Д. Поетка вогняних меж // Украïнське слово: Хрестоматiя украïнськоï лiтератури та лiтературноï критики XX ст.: В 4 кн.
- К, 1994. - Кн. 2. 3. Ковалiв Ю. Олена Телiга // Слово i час. - 1991. - - 6. 4. Мушинка М. Невiдома антологiя Олени Телiги // Слово i час. - 1992. - 7.
ОЛЕНА ТЕЛIГА (1907 -1942) Справжнє iм'я - Олена Iванiвна Шовгенева. Олена Iванiвна Шовгенева народилася 21 липня 1907р. в сiм'ï iнженера-гiдротехнiка професора I. Шовгенева (Телiга - це прiзвище чоловiка Олени Iванiвни, яке вона взяла пiсля одруження). У 1917 р. пiсля Лютневоï революцiï родина Шовгеневих повернулась до Києва, де батько став мiнiстром Украïнськоï Народноï Республiки. Протягом 1917 -1919 pp. Олена навчалась у гiмназiï Дучинськоï. У 1919р. пiсля наступу бiльшовикiв Центральна Рада змушена була залишити Киïв, а разом з нею виïхав I. Шовгенiв, який оселився з родиною в Чехiï, згодом ставши ректором Украïнськоï господарськоï академiï в Подєбрадах.