<< Главная страница

Архип Тесленко (2. III. 1882 - 28. VI. 1911)



КРIЗЬ ТЕРНИ - одна з найтрагiчнiших постатей в украïнськiй лiтературi. I не лише тому, що безперестану борсався в тенетах бiдняцького глухого села, поневiрявся по судах, етапах, тюрмах, засланнях, захворiв на туберкульоз, - i прожив коротке життя: усього-то 29 рокiв. А ще й тому, що в силу багатьох об'єктивних i суб'єктивних причин письменник обрав трагiчне як засiб естетичного вiдтворення дiйсностi. На початку XX столiття в своïй творчостi вiн прагнув художньо осягнути процеси, що вiдбувалися на селi, i вiдображав у своïх творах стихiйний, традицiйний наймитський протест проти куркульства i дрiбного чиновництва. В нових умовах визвольного руху в трактуваннi смислу буття й небуття соцiально й естетично письменник виступив у руслi революцiйноï демократiï, хоч пошуки iдеалу давалися нелегко. В нескiнченних сутичках з соцiальною дiйснiстю, що кiнчалися для нього, як правило, поразкою, А. Тесленко дедалi частiше схилявся до думки про страчене життя як протест проти цiєï дiйсностi. Така фiлософiя - наслiдок життєвоï практики саме наймитського прошарку украïнського села, який не мав перспективи, представники якого в переважнiй бiльшостi були приреченi на жалюгiдне iснування, i лише окремi ставали на шлях свiдомоï боротьби. Класовий конфлiкт мiж багатством i бiднiстю поглиблювався. Полiтичнi сили фiксували його, але радикальних шляхiв виходу iз становища не пропонували. До того ж сiльська глибинка була вiдрiзана вiд iдейно-полiтичних центрiв. Цiєю полiтичною неграмотнiстю селян вмiло користувалися заможнi верстви i сiльська старшина. А. Тесленко бере участь у революцiйних подiях на Лохвиччинi. В полiцейських паперах його характеризують як людину крайнiх поглядiв. Вiн вiрив у неминучiсть демократичних перетворень, боровся проти чорносотенства, не подiляв поглядiв лiбералiв-народникiв. Але чому ж тодi iдейна програма А. Тесленка видається на перший погляд обмеженою? Чому життєва позицiя бiльшостi його героïв грунтується переважно на судженнi: " Їдля чого так жить?!" i чому такi невиразнi мрiï його позитивних героïв про "щось гарне, велике"? На початку XX ст. селянська демократiя на селi була вже серйозною суспiльною силою. Письменник переймається селянським демократизмом, має зв'язки з соцiал-демократами, включається в культурно-просвiтницьку дiяльнiсть, створює театр для селян, розповсюджує полiтичну лiтературу. Виступи селян проти панськоï сваволi не були поодинокi. Вони стоголосою луною розкочувалися з краю в край, будили думку, гуртували селян до органiзованоï боротьби за волю, проти самодержавства. Йшов 1905 рiк. В села проникало слово соцiал-демократiв. Воно було близьким наймитству. Але певно, що були села, особливо в глибинках, де iдiотизм селянського буття був надто законсервований, де протест був мовчазний, а на дiлi "нi слова, нi пiвслова", де люди приреченi "страждати i боятися смертi, скиглити, хапатися за поли життю, аби тiльки жити, не знаючи для чого i нащо..." Значення творчостi Архипа Тесленка полягає в тому, що вiн надзвичайно проникливо вiдобразив iдiотизм сiльського життя, трагедiю класового розшарування, поривання передових селян до чогось кращого, а це краще - мрiï про землю, волю, демократiю i освiту. Значення в тому, що письменник поставив собi за мету показати трагiзм наймитства. "Немилосердное небо судило родиться мне в заглохшей сельской глуши, от не видавших света стебельков,
- напитаться их хладными, черными соками и отчуждаться от всего живого, ведущего к цели жизни - к плодотворности. Врученная мне проказница-судьба не дает ни малейшего проблеска света. Все кроет, заволакивает глаза тучами непроницаемой мглы и определила быть мне подножием величности безумной, внимать и преклоняться перед бессмысленными капризами заносчивых себялюбцев", - писав 1900 року А. Тесленко в примiтцi до свого першого вiрша. А через десять рокiв у одному з листiв про оповiдання, якi надiслав до "Ради", письменник пише: "Обоє на теми, якi мене цiкавлять, - нiкчемнiсть буття". Трагiчним було життя самого письменника, i це, безперечно, вiдбилося на його творах. Чи не в цьому ключ до пiзнання iдейно-естетичних пошукiв Архипа Тесленка? Лохвиччина - батькiвщина Архипа Юхимовича Тесленка. Тут народився вiн 18 лютого 1882 року в селi Харкiвцях. Звiдси його майбутнi героï: наймити, селяни, писарчуки, вчителi, шукачi правди. Картини природи теж звiдси: убогi хати, долини, гаï, вигони. Тут вiн черпав i соцiальнi конфлiкти. На цих землях складалася фiлософська й естетична концепцiя письменника. А. Тесленко обрав для художнього дослiдження тих, хто в наймах родився, у наймах рiс, у наймах i батькiв поховав. "Я з тринадцяти лiт у найми пiшла" ("Хуторяночка"). Iншого шляху дiтям сiльськоï бiдноти немає. "Плач не плач, а нiчого не поможеться... наймайсь та й нас будеш пiддержувать" ("У городi").
Наймити - це люди, позбавленi будь-яких засобiв на iснування. Це люди, якi продають своï руки, щоб мати шматок хлiба. Не найнявшись, вони знову змушенi повертатися до своïх нетоплених домiвок, до голодних дiтей. "Чим ти годуватимеш дiтей тих?.. Що ти за батько такий?" ("За пашпортом"). "Ну, годувать ïх, зодягать треба... а чим?" ("Дiд Омелько"), "Хiба ж хто повiрить, що ти тiльки раз учора годувала дитинку скориночками?.." ("Наука"). Доля наймитських дiтей особливо трагiчна. "Та старшеньких було семеро, та усi ж i на тiм свiтi... з татусем" ("У схимника"), "Скiльки вони вже дiток поховали, повиряджали на той свiт!" ("Поганяй до ями!"). Зрiдка кому з наймитських дiтей щастило на якийсь час потрапити до школи. Тих учнiв, хто докопувався до всього, цiкавився, хотiв знати бiльше, нiж давала школа, виключали. Виключали також за мудрствування: "...плевелiв нам у пшеницi не треба" ("Поганяй до ями!"), за те, що "розсуждав, залазив у єресь" ("Немає матусi!"). Iншi через нестатки школу кидали. Класичним на тему школи є оповiдання "Школяр". Обдарований Микола жадiбно тягнеться до навчання. Та саме через школу конфлiкт вдома. "Школа... школа - здирство, школа - грабiж... Школа останню сорочку стягне з тебе". Миколка змушений кинути школу i водити старцiв, бо "ïсти нiчого, топить нiчим, удягтися... Так мене в поводаторi це..." Чи є якiсь в життi дороги наймитам? Є. Тесленко ïх простежує. Одна з них
- заробiтчанська. Полишає людина своє село i наймається по господарствах, по економiях. Заробiтки! Це - "оди-чавiть, пiрнуть у темрявi, у багнюцi" ("Поганяй до ями!"). Багато з них у наймах поповнювали лави безробiтних, старцiв, здобували собi хвороби, годували блощиць у нiчлiжках. Як правило, кiнчали життя вони самогубством. Багато самогубств у творах А. Тесленка, починаючи з першого - неопублiкованоï п'єси "Не стоïть жить". "Поганяй до ями!", "I це зветься життям!", "Ех, життя, чорти б забрали тебе!", "Ех, не для мене цей свiт, не для мене..." - так часто думають героï оповiдань. Друга дорога - пошуки правди, дорога складнiша, небезпечнiша. На цiй дорозi письменник бачить писарчукiв, сiльських вчителiв, молодих людей, виключених iз шкiл i семiнарiй. Суспiльнi погляди кожного з них окремо - невиразнi. Але всi вони разом створюють колективний портрет розбурханого суспiльними рухами села. Героя оповiдання "Поганяй до ями!" виключили iз школи за те, що в Бога не вiрив i "до вiри докопувавсь". А що книги читав, заступавсь за людей, то його оголошують бунтiвником, "демократом, забастовщиком" i засуджують. Дорога в нього одна - до ями. Така ж доля героя оповiдання "Немає матусi". В оповiданнi "Прощай, життя!" кiнчає з життям учитель, якого звiльнили з роботи i оголосили неблагонадiйним. Бiльш повно окреслено характери протестантiв у творах "Истинно русский человек" i в "В пазурах у людини". Поява на селi новоï, демократичноï iнтелiгенцiï пов'язана з революцiйними подiями 1905 року. Такою є вчителька Оленка з повiстi "Страчене життя". У змаганнях з мiсцевими багачами, "ситими, тупими", зламалася ïï iдея працювати для народу, зламалася й вона сама. Не лише окремих представникiв чиновництва, духiвництва розвiнчує письменник. Вiн викриває iнституцiï: волосну старшину, сiльськi школи, монастирi, суди, полiцейськi установи, земськi зiбрання, казеннi палати, постоялi доми, канцелярiï, тюрми, церкви, Думу - все, де не знаходить трудяща людина захисту. Саме в цьому широта програми А. Тесленка. В листi до редактора журналу "Нова громада" (1905р.) А. Тесленко захоплено переказує рiшення селянського сходу: "А наше село яку штуку вдрало
- приговор зробило ось який: "Мы, нижеподписавшиеся крестьяне и казаки с. Харьковец, быв сего 4 декабря на сельском сходе... постановили... голодного и обездоленного народа... нельзя накормить, просветить и упокоить штыками, пулями и нагайками... лишить народа полученных им свобод стремятся те, кто все время угнетал и угнетает народ... мы постановляем требовать немедленной отмены усиленной охраны во всей губернии, иначе спокойствия не будет и пролитая кровь падет на головы тех, кто усиленную охрану вызвал". Приговор викликаний вiрою селян в царський манiфест 17 жовтня. Iдеали приговору - це iдеали А. Тесленка. Червонi свiтанки осяювали 1905 рiк, селянськi маси хвилювалися, повставали. На цей час у Тесленка вже склалась рукописна збiрочка з п'яти оповiдань
- "Хуторяночка", "За пашпортом", "Маруся", "Мати", "Дiд Омелько",
- вiн повiз ïï до Києва. "Киевская старина", куди звернувся вiн, вiдхилила першi твори письменника, i вони були переданi журналу "Нова громада", а розчарований автор повертається в Харкiвцi. Тут його заарештовують за поширення лiтератури, сидить вiн у лохвицькiй тюрмi. Вина не була доказана, i його випускають на волю. "Не знаю, де моя воля й до вечора буде", - писав А. Тесленко в листi до Грiнченкiв влiтку 1906 року. Мiсцевi багатiï встановили за Тесленком постiйний нагляд, влаштовували обшуки, нацьковували селян i навiть рiдного батька на бунтiвника. Рух селян поширювався, органiзацiйно мiцнiв - в гущi його був А. Теслекко. В груднi 1905 року у Лохвицi вибухнуло селянське повстання, яке зазнало поразки. Почалися масовi арешти зачинщикiв i пiдозрiлих. А. Тесленко без паспорта i грошей тiкає до Києва, де переховується по монастирях i нiчлiжках. Влiтку 1906 року повертається додому, а восени його знову арештовують i висилають на заслання у В'ятську губернiю. Мiсцевi куркулi сфабрикували на "злодiя" i "пiдпалювача" громадський присуд, який i вiдiграв на судi вирiшальну роль. Повернувшись з тюрми, А. Тесленко продовжує писати. В листах до Грiнченкiв вiн ввесь час згадує смерть. Нi, письменник не розчарувався. Вiн так само викриває куркульню, темряву, надсилає до киïвських видань дописи, в яких захищає демократичний рух, розвiнчує справжнiх ворогiв трудящого селянства ("Демократи", "Блюстителi порядку", "На селi"). З'являються друком "Страчене життя", "Школяр", "Прощай, життя!", "Що робить?". За порадою Грiнченкiв Тесленко записує фольклорнi обрядовi твори, уважно стежить за лiтературним життям. Та здоров'я було пiдiрване i в 1911 роцi Архип Тесленко помер. Бiографiчнi моменти у творах Тесленка виходять за межi суто особистiсного, бо вiдбивають типовi обставини тогочасноï дiйсностi, яка на порядок денний винесла питання: "Для чого так жить?" Зацькований письменник справдi не бачив виходу. Особистий трагiзм А. Тесленка позначився на трагiзмi його художнiх творiв.
У публiцистичних спробах Тесленка натрапляємо на задуми, якi дають пiдставу гадати, що вiн у подальшiй роботi мiг би реалiзувати ïх: "Голота стала мать голос у обчествi, став робочий дорожчий", "Глитаï сiльськi упевняють людей, що це все "домократи", цебто хто побував на засланнi за участь у визвольному руховi". Лаконiзм, розмовнi iнтонацiï, розповiдь вiд iменi оповiдача з народу, наповненiсть кожноï фрази соцiальнiстю, контрасти, драматичнi дiалоги
- такi стильовi особливостi прози А. Тесленка. Хвилюють нас його образи, тримають у полонi психологiчнi й соцiальнi картини, змушують переживати людськi долi.
Естетика трагiчного в А. Тесленка, може, не вiдповiдає класичним лiтературним зразкам, в яких смерть героя проектувалася на плин (безконечнiсть) життя взагалi i, так би мовити, додавала оптимiстичного звучання творовi. Трагiзм у Тесленка в безвиходi i як наслiдок - "страчене життя", оптимiзму ж у творах дуже мало. Iдейна й естетична програма А. Тесленка в гуманiзмi, в iдейнiй i моральнiй чистотi простих людей.

Вiктор КОСТЮЧЕНКО Украïнське слово. - Т. 4. - К., 1995.

Архип Тесленко (2. III. 1882 - 28. VI. 1911)


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация