<< Главная страница

О. I. ТИХИЙ


(1932 - 1984) Олексiй Iванович Тихий народився 27 сiчня 1932 року на хуторi Їжiвка бiля мiста Дружкiвка. Закiнчив фiлософський факультет Московського унiверситету, працював учителем, завучем. У 1956 роцi виступив з вiдкритою заявою проти окупацiï радянськими вiйськами Угорщини, за що був засуджений несправедливим судом на 7 рокiв таборiв суворого режиму та 5 рокiв позбавлення громадянський прав. Перебуваючи у концтаборах Мордовiï, О. Тихий познайомився з багатьма активiстами нацiонально-визвольних змагань, зокрема з композитором Василем Барвiнським, лiкарем Б. Кортухом, якому допомiг скласти, а згодом i видати книгу "Лiки навколо нас". Про зустрiч з Тихим вiдомий правозахисник Л. Лук'яненко згадував: "Уперше ми побачились з ним навеснi 1961 року в мордовському концтаборi у селi Сосновка. У мiцному потисковi його руки, в усiй його постатi i навiть у ходi вiдчувалася якась урiвноваженiсть його високоï душi Вiн не нарiкав на труднощi табiрного життя. Немовби не помiчав. Але так i не призвичаïвся до несправедливостi та знущань табiрноï адмiнiстрацiï. Утiм, присiкування тюремникiв та вибiрковi жорстокостi сприймав звичайно з гумором, пiдбадьорював iнших". Звiльнившись у 1964 роцi, О. Тихий став працювати на цегельнi. Згодом трохи вчителював, але душа не могла примиритись з роллю проповiдника фальшивих iстин. Заробляв на прожиття в основному фiзичною працею, хоча мов два дипломи про вищу освiту. А тим часом пiдготував книгу висловлювань видатних людей свiту про рiдну мову "Мова народу - народ", написав статтi "Думки про рiдний донецький край", "Роздуми про долю украïнськоï мови та культури в Донецькiй областi", "Вiльний час трудящих". О. Тихий уклав словник мовних покручiв Донеччини. Його перу належить низка публiцистичних праць з педагогiки. Судочинцi, якi поставили за мету знищити непокiрного правдолюбця, дали таку свою полiтичну оцiнку нарису "Думки про рiдний донецький край": "Тихий зводить злiснi наклепницькi вигадки, якi порочать радянський державний i суспiльний лад, нацiональну полiтику КПРС i радянського уряду". Виявилося, що роздуми над питанням нацiонального розвитку народу було для iмперiï найнебезпечнiшим. Один з дослiдникiв спадщини нашого земляка Сергiй Пирогов зауважує: " Їякби Тихий закликав до "повалення"... тощо, то з ним обiйшлися б м'якше, покарали б легше... Мабуть, через свою простоту душевну, через природний украïнський патрiотизм Олексiй Тихий зачепив, навмисне, не хотячи, найболючiшу жилу". Ця жила - нацiональне питання, i зачепив вiн свiдомо розумiючи, що йому загрожує. Адже на цифрах показано було результати "мудроï" нацiональноï полiтики партiï у сферi культури. Так, зокрема, Тихий виявив, що з 1200 шкiл Донеччини тiльки сотня була з украïнською мовою викладання. Та й школи тi були в далеких селах i нараховували вiд 50-ти до 150-ти школярiв, в той же час у мiських i росiйських школах учнiв нараховувалось вiд 500 до 2500. Це був фактично геноцид: цiлеспрямована полiтика радянськоï держави на винищення украïнськоï культури, украïнського народу. О. Тихому було пред'явлено ще одне звинувачення. Коли 1976 року органiзувалася Хельсiнкська група (згодом Украïнська Хельсiнкська Спiлка), то серед ïï членiв-засновникiв був i Олекса Тихий - учитель з Донеччини. А 4 лютого 1977 року його та письменника Миколу Руденка заарештували за звинуваченням у "зведеннi наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний та суспiльний лад". У своïх спогадах Л. Лук'яненко свiдчив, що у груднi 1979 року на 17-й день голодiвки-протесту проти знущань охоронцiв концтабору, у Тихого прорвался шлунок. Перед операцiєю йому запропонували. написати заяву про вiдмову вiд своïх переконань, натякнувши, що вiд цього залежатимуть результати операцiï. Та в'язень вiдкинув торги зi своєю совiстю навiть перед реальною загрозою смертi. Довгi роки перебування в ув'язненнi, голодiвки-протести виснажили здоров'я Олекси Тихого. 5 травня 1984 року вiн помер пiсля черговоï операцiï в концтаборi мiста Пермi. Про останнi днi його стражденного життя Василь Овсiєнко, побратим Тихого по концтаборам, згадував: "Смертельнi метастази вже наскрiзь пронизували зболiле Олексине тiло, але з лиця не сходила доброзичлива посмiшка, якою вiн осявав спiврозмовника. Знеможений, вiн лягав на долiвку, охоплював руками колiна i так затято, без стогону, терпiв лютi болi та лайку наглядачiв, якi вимагали працювати, "не порушуючи режим". За участю сина О. Тихого Володимира, його поховали на кладовищi "Сєвєрноє".
Украïна не забула свого сина. 19 листопада 1989 року Олексу Тихого разом з Василем Стусом та Юрiєм Литвином було перепоховано на Байковому кладовищi в Києвi.
Залишене ним критичне слово не втрачає свого значення й досi: пекучi проблеми нацiонального вiдродження залишаються злободенними i на початку ХХI столiття.

О. I. ТИХИЙ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация