<< Главная страница

ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО


(1880-1951) Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветградi Херсонськоï губернiï (тепер Кiровоградська область) в робiтничо-селянськiй родинi. Вiд першого шлюбу мати В. Винниченка мала трьох дiтей: Андрiя, Марiю й Василя. Вiд шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир. У народнiй школi Володимир звернув на себе увагу неабиякими здiбностями, i через те вчителька переконала батькiв, щоб продовжували освiту дитини. Незважаючи на тяжке матерiальне становище родини, по закiнченнi школи хлопця вiддано до Єлисаветградськоï гiмназiï, але вiн не закiнчив ïï, бо треба було добувати якiсь кошти на прожиття. До того ж у старших класах гiмназiï вiн був членом революцiйноï органiзацiï, писав революцiйну поему, за яку одержав тиждень "карцеру", i зрештою його виключили з гiмназiï.
У 1900 р. у Златополi Володимир екстерном склав iспити за середню школу. Незважаючи на виразне небажання вчителiв видати учневi атестат зрiлостi, пiд натиском директора гiмназiï здiбний юнак його одержав. Наступного року вiн вступив на юридичний факультет Киïвського унiверситету, де створив таємну студентську революцiйну органiзацiю "Студентська громада". Був ув'язнений як член мiсцевоï органiзацiï Революцiйноï Украïнськоï Партiï (РУП). Через кiлька мiсяцiв Винниченка випустили "на поруки" за браком офiцiйних доказiв у "злочинi", але виключили з унiверситету й виселили з Києва без права жити по великих мiстах. Цього ж року письменник вiдправив своє перше оповiдання "Народний дiяч" до "Лiтературно-наукового вiсника" в Галичинi. Але тодi твiр не надрукували (це сталось значно пiзнiше - 1906 p.). У 1902 р. Винниченко заявив про себе як лiтератор: опублiкував твiр "Сила i краса" (згодом вiдомий пiд назвою "Краса i сила"). Восени, через виключення з числа студентiв, Володимира Винниченка позбавлено права на вiдстрочення вiйськовоï служби й забрано в солдати. Проте вiйськовоï служби вiн фактично не вiдбував, бо влада, боячись революцiйного впливу на това-ришiв-вiйськових, тримала Володимира пiд арештом, в канцелярiï. Але вiн, переодягаючись вночi в цивiльне, тiкав з казарми й вiддавав свiй час роботi серед киïвського пролетарiату. Цю дiяльнiсть було викрито, Володимир мав бути заарештований. Довiдавшись вiд вiйськових товаришiв з канцелярiï роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську форму й емiгрував до Галичини. Там вiн працював у закордонних партiйних органiзацiях i час вiд часу нелегально виïздив до Украïни. У Львовi Винниченко брав участь у виданнi партiйних газет " Праця", "Селянин", писав брошури й книги на революцiйнi теми.
У 1903 р. при перевозi нелегальноï лiтератури з Галичини до Києва на кордонi Винниченка знов арештовано. Як дезертир i революцiонер вiн був посаджений у вiйськову в'язницю - киïвську фортецю. За пропаганду серед вiйська та за дезертирство його мали засудити до вiйськовоï каторги, а за суто полiтичне "злочинство"
- провiз нелегальноï лiтератури - вiн мав бути суджений окремо. Пiсля пiвторарiчного перебування у фортецi його звiльнила перша росiйська революцiя 1905 року (Винниченка звiльнено з фортецi через проголошену амнiстiю). Пiд час ув'язнення вiн написав низку лiтературних творiв. Повiсть "Голота" навiть одержала першу премiю "Кiевской Старины".
У 1905 р. Винниченко повернувся пiд чужим прiзвищем в Украïну, провадив революцiйну агiтацiю серед селян i заробiтчан Причорномор'я, наступного року мандрував Украïною, написав низку оповiдань: "На пристанi", "Раб краси", "Умiркований та щирий", "Голод", "Малорос-європеєць", "Ланцюг" та iншi. З'явилась друком перша збiрка оповiдань "Краса i сила" - i як реакцiя вiдгук I. Франка: "I вiдкiля ти такий узявся? Серед млявоï" тонко артистичноï та малосилоï або ординарно шаблоновоï та безталанноï генерацiï сучасних украïнських письменникiв виринуло щось таке дуже, рiшуче, мускулисте i повне темпераменту, щось таке, що не лiзе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сiє крiзь сито, а валить валом як саме життя, в сумiш украïнське, московське, калiчене й чисте, як срiбло, що не має меж своïй обсервацiï i границь своïй пластичнiй творчостi".
У i 907 р. Винниченко був знову заарештований у Кисвi й посаджений в знамениту Лук'янiвку (тюрма в Києвi, де перебували майже всi видатнi члени РУП). Через вiсiм мiсяцiв Винниченка випущено. Довiдавшись про те, що має бути засуджений за свою полiтичну дiяльнiсть на каторгу, Винниченко ще раз емiгрував. У цей перiод вiн написав багато творiв на соцiальнi та етичнi теми: "Дисгармонiя", "Щаблi життя", "Контрасти". У 1908 р. вiн перебував у Швейцарiï, Iталiï, Францiï, наступного року - у Швейцарiï, Францiï (Парижi). Протягом 1910 -1913 pp. письменник жив у краïнах Європи (Францiя, Нiмеччина, Росiя, Галичина, Буковина). В цей час у росiйському перекладi виходить твiр "Чесноти з собою". У 1914 р. В. Винниченко повернувся в Украïну, перебував на нелегальному становищi. Александринський театр у Петроградi прийняв до постановки п'єсу "Брехня" ("Ложь"). У 1916р. вiн перебував у Москвi, Петроградi. Видавав журнал "Промiнь", переïхав у 1917р. в Украïну, став одним з органiзаторiв i керiвникiв Центральноï Ради, згодом головою першого украïнського уряду
- Генерального Секретарiату. Пiсля повалення гетьмана П. Скоропадського Винниченко був одним з керiвникiв Директорiï - нового уряду Украïнськоï Народноï Республiки. У 1918р. був арештований гетьманськими офiцерами. Звiльнений вiд арешту через протест украïнськоï громадськостi. Болiснi роздуми Винниченка про роз'єднанiсть украïнцiв вiдбились у драмi "Мiж двох сил" (1919р.). Вiн розiйшовся в поглядах з бiльшiстю Директорiï й уряду, виïхав за кордон. У 1920 р. Винниченко приïхав в Украïну, але незабаром востаннє залишив ïï, вiдмовившись вiд спiвробiтництва в урядi радянськоï Украïни. Протягом 1924 -1928 pp. "Рух" видав "Зiбрання творiв" В. Винниченка в 23 томах.
У ШЗО -1932 pp.. "Книгоспiлка" пiдготувала до друку "Зiбрання творiв" письменника в 28 томах, багато оповiдань i повiстей украïнською та росiйською мовами вийшли в Києвi, Харковi, Москвi, Ленiнградi. У вереснi 1933 р. В. Винниченко написав вiдкритого листа до Полiтбюро КП (б) У, в якому звинуватив Сталiна та Постишева в голодоморi й масових репресiях проти украïнського народу. Цей лист викликав рiзке заперечення на пленумi.ЦК КП (б) У 1933 року, i з того часу творчiсть В. Винниченка була пiддана гонiнням: книжки вилученi з бiблiотек i знищенi, творчiсть перестала дослiджуватися лiтературознавцями й вивчатися в школi, iм'я письменника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом i трактувалось не iнакше як пiд тавром "буржуазного нацiоналiста". Роки вiйни пiдiрвали вже ослаблене здоров'я Винниченка. в березня 1951 р. письменник помер, похований на цвинтарi Му-жена поблизу Канн у Францiï.
В. Вииниченко написав понад сто оповiдань, п'єс, сценарiï", статей i памфлетiв, iстерико-полiтичний трактат "Вiдродження нацiï", двотомну етико-фiлософську працю "Конкордизм", чотирнадцять романiв (один iз них незавершений). В. Винниченко-митець - яскрава iндивiдуальнiсть, у якiй поєдналися найсуттєвiшi риси перехiдноï доби - вiд критичного реалiзму до модернiзму. Важливе мiсце в усьому творчому доробку.майстра посiдає його драматургiя, адже п'єси В. Винниченка зiграли дуже важливу роль у становленнi украïнського театру. Винниченко-драматург усвiдомлював, що украïнський театр треба європеïзувати
- надати йому фiлософськоï глибини, гостроти морально-етичних колiзiй, динамiзувати дiю. Наскiльки це вдалося, свiдчить той факт, що його п'єси посiли провiдне мiсце в репертуарах "Молодого театру" Леся Курбаса, стацiонарного украïнського театру М. Садовського та драматичного театру iм. I.Я. Франка. В останньому протягом 1920 -1921 pp. йшли п'єси "Iрiх", "Дисгармонiя", "Великий Молох", "Панна Мара", "Спiвочi товариства". Твори драматурга були популярними не лише в тогочаснiй Украïнi, але й за ïï межами. Вiдомий лiтературознавець Г. Косткж зазначав, що з особливим успiхом у краïнах захiдноï Європи йшли драми Винниченка "Чорна Пантера i Бiлий Ведмiдь", "Закон", "Брехня". ïхня тематика, як i тематика iнших творiв письменника i драматурга, була цiлком традицiйною
- дослiдження людськоï особистостi, морально-психологiчне випробовування внутрiшнiх сил людини в боротьбi за утвердження свого "я". Але iнтерпретацiя цих тем i морально-етичнi проблеми, що поставали з творiв Винниченка, були новаторством в украïнськiй лiтературi початку XX столiття. Винниченковi п'єси руйнували канони сценiчного дiйства, якi плекав етнографiчний, романтично-сентиментальний i водевiльно-розважальний украïнський театр. Героï цих п'єс прагнули незалежностi вiд будь-кого i будь-чого: юрби, моралi, приписiв, умовностей. Вони прагнули бути "чесними з собою". Але, як зазначав сам Винниченко, нiхто з його героïв не був по-справжньому "чесним з собою", оскiльки вони лише прагнули цього. Драми Володимира Винниченка Ї- це стихiя, бунт, виклик самому життю. Смiливiстю тематики (свiдомiсть та iнстинкти, мораль i статевi проблеми, честь i зрада) драматург часто, на думку критики, виходив за межi дозволеного. Керуючись своïм вiдомим принципом "чесностi з собою", як i знаменитим висловом Шопенгауера: "Фiлософовi, як i поетовi, мораль не повинна закривати правди", автор пiднiмав завiсу, проникав у найпотаемнiшi схови психологiï i проводив експерименти на людськiй душi. Героєм його п'єс став новий суспiльний тип iнтелiгента, тло дiï
- двадцяте столiття, з його соцiальними конфлiктами i моральними протирiччями. Але не слiд думати, що пошуки "правди життя" i "новоï моралi"
- новацiя драматурга в європейськiй драматургiï, тому що для творiв будь-якого європейського письменника це було нормою. Показовою в цьому планi є п'єса "Грiх". Головна героïня - революцiонерка Марiя Ляшкiвська вважає, що в сучасному ïй свiтi нема такого поняття, як "грiх", що це пережитки "старого свiту". Але протягом твору вона змушена змiнити свою думку. "Маленький грiх" - зрада товаришiв-революцiонерiв заради благородноï мети - порятунку з ув'язнення коханого чоловiка призводить до несподiваних для неï наслiдкiв: Марiя потрапляє в залежнiсть до слiдчого, бо, боячись викриття, змушена виконувати всi його бажання, видавати по одному своïх товаришiв, обманювати друзiв i самого коханого, якi розшукують зрадника. Усе це призводить до трагiчноï розв'язки: доведена до вiдчаю, усвiдомлюючи, що коханий Iван не зрозумiє ïï зради i не пробачить ïй, Марiя накладає на себе руки, таким чином вдавшись до одного з найстрашнiших християнських грiхiв. Отже, протягом твору ми маємо можливiсть простежити весь "шлях" духовного руйнування особистостi, замислитись над морально-фiлософськими проблемами драми, ïх актуальнiстю для сьогодення. Драматургiя Винниченка вирiзняється гостротою проблем, глибиною психологiчних екскурсiв, вiдсутнiстю шаблонностi, образним мисленням, неореалiстичними тенденцiями, модерном, символiзмом, "новими горизонтами" i "обрiями", з яких глядач має змогу проникати в глибини свiту пiдсвiдомостi. Дiйсно, Володимир Винниченко займає виняткове мiсце в украïнськiй лiтературi i, особливо, в^ iсторiï украïнськоï драматургiï, украïнського модерного театру. Його твори значною мiрою сприяли модернiзацiï тогочасного украïнського т.еатру, виведенню його на європейський рiвень. Драми В. Винниченка вiдiграли важливу роль у культурному вiдродженнi украïнського народу. Своєю формою i своïм змiстом вони вiдтворювали своєрiдну нацiональну новаторську драматургiю в дусi новiтнiх течiй європейськоï драми
- драм Iбсена, А. Чехова, М. Метерлiнка, К. Гауптмана, А. Стрiнд-берга. Драматург прагнув європеïзувати украïнський театр, тобто "надати йому фiлософськоï глибини, гостроти морально-етичних колiзiй, динамiзувати дiю...". Кожна п'єса Володимира Винниченка приховує в собi загадку, яку неможливо розгадати, "розшифрувати код" до кiнця. Тому в кожного, хто всерйоз замислиться над суттю п'єс Винниченка, виникне власне сприйняття ïх. Нинi Винниченко широко й глибоко входить у культурне сьогодення незалежноï Украïни. Його твори пробуджують нацiональну свiдомiсть. Полiтик, письменник, художник, вiн ще має розкритися рiдному народовi рiзнобарвними гранями свого великого таланту. ОСНОВНI ТВОРИ: Збiрка "Краса i сила", романи "Заповiт батькiв" "Записки кирпатого Мефiстофеля", "Слово за тобою, Сталiне'" перший украïнський науково-фантастичний утопiчний роман "Сонячна машина", драми "Великий молох", "Чорна Пантера i Бiлий Ведмiдь", "Брехня", "Мiж двох сил", "Грiх". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Бойко Ю. Драма "Мiж двох сил" В. Винниченка як вiдображення украïнськоï нацiональноï революцiï //Бойко Ю Вибранi працi.- К., 1992.
2. Гнiдан О., Дем'янiвська Л. Володимир Винниченко: Життя, дiяльнiсть, творчiсть
- К 1996 3. Гречанюк С Володимир Винниченко: доба i доля // Гречанюк. С На тлi ХIХ столiття - К 1990. 4. Дзеверiн I. Про В. Винниченка та його ранню прозу // Винниченко В. Краса i сила - Повiстi та оповiдання.- К., 1989. 5. Жулинський М. Володимир Винниченко//Слово i доля. - К., 2002.
6. Iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття. У 2 кн. Кн. i/За ред. В.Г. Дончика. - К 1993. 7. Мороз Л. "Сто рiвноцiнних правд": Парадокси драматургiï В. Винниченка.
- К.. 1994.
ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация