IВАН ВИШЕНСЬКИЙ (мiж 1545/1550 -1620) Iван Вишенський народився в серединi XVI ст. в мiстечку Судова Вишня на Львiвщинi в родинi мiщан (у творах називав себе "Iоан мних з Вишнi", "странник речений Вишенський", "Iз Вишнi"). Здобув початкову освiту, а потiм перебував у Луцьку та Острозi, I. Франко висував припущення, що сюди його мiг запросити князь Костянтин Острозький, який звернув увагу на здiбностi юнака й залишив його при дворi. Згодом I. Вишенський постригся в ченцi i жив деякий час в Уневському монастирi.


Десь у 80-х роках XVI ст. вiн залишив батькiвщину й вирушив на Афон (у Грецiï) - найбiльший тодi на Сходi центр православного чернецтва. Тут Вишенський певний час мандрував по "святих обителях", став послушником, а потiм ченцем Загребського монастиря. Пiд кiнець життя полемiст замкнувся в печерi, ставши аскетом-пустельником. У 1598р. у "Острожской книжице" було надруковане послання I. Вишенського "От святое Афонское горы скитствующих" (iз 16 нинi вiдомих творiв полемiста лише цей твiр був надрукований за його життя, решта вперше побачили свiт у другiй половинi XIX ст.). У 1599 -1600 pp. I. Вишенський переписав частину своïх ' творiв у "Книжку", збирався надрукувати ïï в Острозi. I хоча книга не була опублiкована, його твори розiйшлися по Украïнi в списках. Протягом 1604 -1606 pp. I. Вишенський вiдвiдав Украïну, бо письменника не раз умовляли повернутись на батькiвщину. Спочатку вiн зупинився на кiлька мiсяцiв в Угорниках, де жив його афонський друг Iов Княгиницький, а потiм, очевидно, подався до Львова, де його давно чекали. Побувши недовго у Львовi та не зiйшовшись у поглядах з керiвниками братства, вiн переïхав спершу в Уневський монастир, де прожив бiля пiвтора року, а потiм повернувся на Афон "спасатися в пустынных местах". У цей час вiн написав "Послание к старице Домникии", послання до I. Княгиницького (1610), кiлька творiв: "Зачапка мудраго латын-ника з глупым русином", "Позорище мысленное", "Послание Львовскому братству" та iн. У 1610р. Вишенський збирався ще раз вiдвiдати Украïну, але захворiв.
У 20-х pp. XVII ст. полемiст помер на Афонi (про те, як i коли закiнчив Вишенський своє життя, немає достовiрних вiдомостей: у меморiалi православних за 1621р. "Советование о благочестии" йдеться про виклик з Афона на Русь "преподобных мужей", в тому числi й Iвана Вишенського. Але Вишенський не повертався на Украïну. У 1633р. чернець Леонтiй у листi до львiвського мiщанина М. Золоторуцького згадує про "великого старця Iоан-на Вишенського святогорця" уже як про покiйного). Письменницька дiяльнiсть Вишенського тривала понад двадцять п'ять рокiв.
Вiн є автором багатьох послань та дiалогiв: "Виявлення дия-вола-свiтодержця"; "Благочестивому князю Василю" (Послання до князя Василя Острозького); "Порада"; "Послання до всiх взагалi, хто в Лядськiй землi мешкає"; але найвiдомiшим
- "Послання до єпископiв" ("Вельможним ïх милостям панам арцибiс-купу Михайлу i бiскупам Потiю, Кирилу, Монтiю, Деонисiю, i Григорку...", де полемiст виступив проти Брестськоï унiï, заявивши, що ïï органiзатори керувалися лише власними iнтересами й бажанням рiвностi у визискуваннi православного селянства нарiвнi з панами-католиками. Основна iдея творiв Вишенського - iдея соцiальноï рiвностi. Вiн доводив, що люди є рiвними вiд природи: ïхнi тiла складаються з єдиноï субстанцiï, королi та царi "толко властiю сродство людське превосходять, а плотiю i кровiю i смертiю всiм ровни суть". У зв'язку з цим вiн осуджував рiзнi форми феодального гнiту. Вишенський висував iдею соборностi, суть якоï полягає в тому, щоб жити, "соборно один одного iсправляючи, а не одному над всiма володiти". В основi соборностi лежить iдея соцiальноï рiвностi. У контекстi iдеï соборностi Iван Вишенський критикував свiтську владу, далеку вiд iдеалiв раннього християнства. Вiн наголошував, що, одержавши владу вiд Бога, правитель не може користуватися нею на власний розсуд, чинити свавiлля, бо це є грубим порушенням Божих настанов про рiвнiсть. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон i справедливiсть, а не чинити свавiлля. Але помилковим було б вважати, що Вишенський закликав до соцiальноï боротьби. На його думку, перемогти свiт зла можна каяттям у грiхах, молитвами, зреченням життєвих благ, очищенням вiд скверни. Iдеалом суспiльного устрою є "царство Божеє", де всi люди рiвнi й не мають власностi, або мають "малу" власнiсть i живуть у злагодi з Богом та один з одним. Вiн iдеалiзував давньохристиянську євангельську громаду, всi члени якоï жили в братерствi й рiвностi, вiдмовилися вiд власностi та сiм'ï, зреклися земних благ. Живучи на чужинi, Iван Вишенський не був, проте, вiдiрваний вiд Украïни, вiн уболiвав за ïï долю, прагнув бути ïй корисним. На Афонi Вишенський почав свою лiтературну дiяльнiсть одночасно з першим поколiнням украïнських полемiстiв - Г. Д. Смотриць-ким, С. Куколем (Зизанiєм) та iншими. Першi твори Iвана Вишенського "Писание до всех обще в Лядской земли живущих", "Извещение краткое о латинских прелестях", написанi на Афонi у 80-х та на початку 90-х pp. XVII ст., здобули велику популярнiсть. У "Писание до всех обще в Лядской земли живущих" письменник намагається зобразити занепад релiгiйностi й моралi в Польськiй державi. Вiн вважає своïм громадянським обов'язком звернутися до всiх украïнцiв, литовцiв, полякiв, якi живуть на територiï Речi Посполитоï, i поставити ïм запитання: "Де-бо нинi в Лядськiй землi вiра, де надiя, де любов, де правда i справедливiсть суду, де покора; де євангельськi заповiдi, де благоговiйне i благочестиве християнство?" У цьому розгорнутому риторичному, тобто такому, що не передбачає вiдповiдi, запитаннi простежується сумний висновок: нiчого з перелiченого тут не залиши-' лося. Але автор не просто констатує факт морального i духовного занепаду, вiн прагне розiбратися, що ж стало причиною цього? "Священики офiрують черевом, а не духом. Пани починилися над своïми пiдлеглими вищими вiд Бога...". Повсюдно запанували "гордiсть, хитрiсть, махлярство й лиходiйство... Замiсть правди панують брехня, кривда, облуднiсть, наклепи, лицемiрство, облеснiсть i насильство антихристове. Замiсть вiри, надiï й любовi панують безвiр'я, вiдчай, ненависть, заздрiсть i мерзота. А замiсть доброчесного життя - розпуста, плюгавство й нечистота гидка панує". У чому ж, на думку Вишенського, вихiд iз такоï непростоï ситуацiï? Вiн вважає, що виходом є тiльки щире, справжнє покаяння перед Богом i людьми з подальшим намiром жити, дотримуючись християнськоï моралi. Письменник суворо застерiгає: якщо таке беззаконня i таке падiння моралi не припиниться, то суспiльна недуга стане хронiчною пухлиною, пухлина розростатиметься - i "все стане струп, все рана, все гнилизна, все хворiсть, все ошуканство, все пiдступ, все лжа, все суєта, все смертоносний грiх, усе смердить пеклом...". У кiнцi твору автор ще раз наостанок благає: "Бога ради, покайтеся, доки на покаяння маєте час: пiсля смертi учинити того не зможете". Знайомлячись iз цим твором, написаним у XVII ст., з прикрiстю можна вiдзначити: своєï актуальностi послання не втратило, на жаль, i в нашi днi.
Для того щоб розiбратись iз "Посланням до єпископiв" I. Ви-шенського, слiд звернутись до iсторiï. Ще в V ст. вiд тiльки-но сформованоï християнськоï церкви почали вiддiлятися нацiональнi церковнi громади. А в 1054 р. вiзантiйська церква остаточно розiрвала i без того дуже слабкi зв'язки з захiдною християнською церквою. Так виникли двi основнi течiï у християнствi
- католицизм i православ'я. I з 1054 р. час вiд часу виникала iдея возз'єднання цих церков. У 1595р. православнi єпископи Кирило Терлецький, Дiонiсiй Збируйський, Леонтiй Пелчицький, Iпатiй Потiй та кiлька iнших погодились укласти унiю (угоду) мiж своєю церквою та Римом на умовах визнання верховенства католицькоï церкви i Папи Римського та збереженнi православних традицiй, обрядiв, способiв служби тощо. Звiстка про це викликала обурення православноï громади. I тодi, щоб розв'язати конфлiкт, 1596р. в м. Берестi, або Брестi (звiдси й назва "Берестейська унiя") був скликаний церковний собор, який нiчого не вирiшив, а призвiв до ще бiльшого розколу: замiсть двох тепер iснувало три церкви (католицька, православна та унiатська, тобто греко-католицька, як ïï згодом стали називати). Тому полемiка першого десятилiття пiсля Берестейського Собору мала величезне значення, бо вона уточнила характер, глибину розходження мiж православ'ям та католицтвом. До того ж велике напруження викликала в Украïнi справа переходу на новий календарний стиль, коли 1582 р. папа Григорiй XIII наказав виправити старий Юлiянський календар, в якому внаслiдок неточностi числення з'явилась рiзниця мiж календарним та астрономiчним часом. Папа наказав з 5 лютого 1582 р. додати 10 днiв. Цю реформу в протестантських та православних краïнах зустрiли вороже. Так, ще ранiше стався подiл населення Польщi: католики прийняли новий стиль, а православнi залишили старий. Змiна календаря викликала багато конфлiктiв: католицькi помiщики забороняли селянам вiдзначати свята за старим стилем i змушували ïх в тi днi працювати, а це, зрозумiло, додавало роздратування i збiльшувало протистояння. Iван Вишенський написав багато трактатiв проти унiï, але най-сильнiшим з них є "Писанiє к утекшим от православной вiри єпископам", написане десь бiля 1597р. i адресоване архiєпископовi Михайловi та єпископам, якi проголосили цю угоду. У посланнi єпископи зображенi як жорстокi феодали, якi голодних селян ще бiльше "оголоднюють i спрагнучими чинять", ïх "труд i пiт кривавий проïдають". Негуманнi дiï таких священикiв письменник затаврував, вдаючись до зворотiв на зразок: "пожертви лупите i... стоги та ожереди волочите... проïдаєте... лежачи i сидячи, смiючися i граючися, пожираєте, пиво... добiрне варите i в прiрву ненаситного черева вливаєте... об'ïдаєтесь... обголюєте iз обори конi, воли, вiвцi, здираєте податки... витягаєте, шкуру з них живцем лупите... мучите, виснажуєте... зимою i влiтку в непогiдь гоните". Характеристику розбещених i безсердечних можновладцiв автор довершує разючим порiвнянням i антитезою (протиставленням): єпископи, з достаткiв безжурних та розкiшних, як у маслi плавають, а "сироти... голоднi, i спрага ïх мучить", вони не мають i "шеляга, за вiщо солi купити". Селяни животiють в нужденних хатках, єпископи розкошують у палацах; одяг трудящих з грубого сукна, а єпископи в атласах i соболевих шубах ходять. Закiнчив Вишенський послання такими словами: "лiпше бо вам без владик i без попов, од диявола поставлених, до церкви ходити i право-славiє хранити, нежели с владиками i попами не от Бога званими i у церквi бити й святой ся ругать i православiє попирати". Письменник намагався своïм твором заступитися за тих, котрi в тодiшньому суспiльствi були "гнанi й опльованi, битi й повбиванi", з кого висмоктали "кров i силу, i працю, i дбання", якi тяжко працюють, а "рiчноï потреби задовольнити не можуть, з дiтьми себе утискують, пайку собi урiзують, боячись, щоб ïм хлiба до нового урожаю дотягнути!" I. Вишенський гнiвно запитує пихатих "отцiв церкви": "Чим ти лiпший од хлопа?.. Або ти не та ж матерiя?.. Або ти не теє ж тiло i кров?" Врештi автор виносить вирок: такi єпископи - не духовнi проводирi народу, а його "мучителi", бездушнi "iдоли", "вовки", народом "проклятi". I. Франко в своïй працi "Iван Вишенський i його твори" так висловився про "Послання до єпископiв": "Нiколи ще до того часу сильнi миру сього, свiтськi чи духовнi, не чули вiд простого южноруса таких гордих, рiшучих i потрясаюче сильних слiв. Вiє з них, хоч несвiдомо для самого автора, той свiжий, новочасний дух емансипацiï i особистостi людськоï з пут всемогучоï традицiï [...]. I тут треба було чималоï вiдваги моральноï, щоб кинути могучим iєрархам i цiлiй пануючiй системi польськiй прямо в очi таким огненним посланiєм". Отже, iз творiв I. Вишенського чiтко видно, що вiн наголошував на неможливостi примирення православ'я i католицизму, необхiдностi повернення до вiзантiйських традицiй; проповiдував, що шлях до Бога лежить тiльки через духовне очищення, спокутування грiха, дотримання Божих заповiдей, засуджував розбещенiсть свiтськоï та духовноï влади, захищав "голяка-странника" перед церковними та свiтськими володарями; наголошував на рiвностi людей перед Богом.
Публiкацiю творiв Iвана Вишенського, починаючи з XIX ст., здiйснювали iсторики, лiтературознавцi, письменники, зокрема М. Костомаров, С. Голубев, I. Франко, Г Житецький та ж. Вони ж написали окремi дослiдження про творчiсть письменника. Найцiннiшими серед них є працi I. Франка, зокрема монографiя "Iван Вишенський i його твори" (Львiв, 1895), в якiй дано докладну характеристику лiтературноï спадщини видатного письменника-полемiста.
Проте окремим виданням твори Вишенського через рiзнi обставини довгий час не виходили. Тiльки в 1955 р. у Москвi була видана книга: Иван Вышенскнй. Сочинения. (Изд-во АН СССР, Серия "Литературные памятники"), а в 1959р. ця книга з'явилася i в Украïнi. Вихiд у свiт обох видань з докладним коментарем, примiтками, рiзночитаннями та великою статтею I. П. Єрьомша стало значним досягненням лiтературознавства. Таким чином, творчiсть Iвана Вишенського, який у своïх посланнях викривав не тiльки римсько-католицьких i унiатських владик, а й "власть мирскую", польсько-шляхетських i украïнських гнобителiв, стала вершиною украïнськоï полемiчноглгтера-тури кiнця XVI i першоï половини XVII ст. I. Франко так висловився про цю видатну людину: "Iван Вишенський не з завистi анi з ненавистi виступив проти тодiшнiх руських владик i вищого духовенства. Його болiло те, що тi владики держали своïх пiвданих, своïх одновiрцiв, чи православних, чи унiатiв, так само, як i польськi шляхтичi, i так само здирали та поневiряли ïх. { ось вiн перший у нашiм краï рiзко та смiло пiднiс голос в оборонi того бiдного робучого люду, показуючи панам i владикам, що той мужик - ïх брат, а не проста робуча худоба, що вiн радується й терпить як чоловiк i хоче жити як чоловiк". ОСНОВНI ТВОРИ: "Виявлення диявола-свiтодержця", "Благочестивому князю Василю" (Послання до князя Василя Острозького), "Порада", "Послання до всiх взагалi, хто в Лядськiй землi мешкає", "Послання до єпископiв". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Украïнська лiтература: У портретах i довiдках. Давня лiтература
- лiтература XIX столiття. - К., 2000. 2. Iсторiя украïнськоï лiтератури: У 8 т. Т. I. - К., 1967. 3. Iсторiя украïнськоï лiтератури: У 2 т. Т. I. - К., 1987. 4. Субтельний О. Украïна: iсторiя. - К., 1992. 5. Чижевський Д. Iсторiя украïнськоï лiтератури (вiд початкiв до доби реалiзму). - Тернопiль, 1994. 6. Франко I. "Iван Вишенський i його твори". - Львiв, 1895. 7. Франко I. Iван Вишенський: Поема. - Твори: У 50 т. - К., 1976, - Т. 3.
IВАН ВИШЕНСЬКИЙ (мiж 1545/1550 -1620) Iван Вишенський народився в серединi XVI ст. в мiстечку Судова Вишня на Львiвщинi в родинi мiщан (у творах називав себе "Iоан мних з Вишнi", "странник речений Вишенський", "Iз Вишнi"). Здобув початкову освiту, а потiм перебував у Луцьку та Острозi, I. Франко висував припущення, що сюди його мiг запросити князь Костянтин Острозький, який звернув увагу на здiбностi юнака й залишив його при дворi. Згодом I. Вишенський постригся в ченцi i жив деякий час в Уневському монастирi.