ОСТАП ВИШНЯ (1889 - 1956)


Видатний украïнський радянський письменник Остап Вишня широко знаний на Украïнi, в Радянському Союзi i за рубежем. Протягом усього свого творчого шляху Остап Вишня виступав як талановитий i неповторний митець, слово якого глибоко проникало в пласти народного життя й успiшно слугувало його безупинному поступовi. Справедливо буде сказати: творчiсть гумориста надихалась i окрилювалась великим поняттям Народ, про що вiн полишив щирi свiдчення в своïх щоденникових записах. ЇЯкий би я був щасливий, - занотував письменник 15 травня 1949р. в щоденнику, - якби своïми творами змiг викликати усмiшку, хорошу, теплу усмiшку, у радянського народу! Ви уявляєте собi: народ радiсно усмiхнувся! Але як це трудно! - Неоднораз, особливо на схилi лiт, Остап Вишня з великою сердечнiстю говорив про суспiльне покликання радянського письменника, про вiрнiсть нашого мистецтва правдi життя, про любов i повагу до людини працi. Органiчнiсть цих роздумiв митець пiдтвердив своєю художньою творчiстю. Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889р. на хуторi Чечва бiля мiстечка Грунь Зiнькiвського повiту на Полтавщинi (нинi Охтирський район Сумськоï областi) в багатодiтнiй селянськiй сiм'ï. Вiн закiнчив початкову, потiм двокласну школу в Зiньковi, згодом продовжив навчання в Києвi, у вiйськово-фельдшерськiй школi, пiсля закiнчення якоï (1907p.) працював фельдшером - спочатку в армiï, а з часом - у хiрургiчному вiддiлi лiкарнi Пiвденно-Захiдних залiзниць. Та, як згадував письменник, вiн не збирався присвятити себе медицинi - тож, працюючи в лiкарнi, старанно Їналягав - на самоосвiту, склав екстерном екзамен за гiмназiю i в 1917p. вступив до Киïвського унiверситету; одначе скоро залишив навчання i повнiстю вiддався журналiстськiй i лiтературнiй працi. Перший надрукований твiр Остапа Вишнi - ЇДемократичнi реформи Денiкiна (Фейлетон. Матерiалом для конституцiï бути не може) - - побачив свiт за пiдписом ЇП. Грунський - у кам'янець-подiльськiй газетi ЇНародна воля - 2 листопада 1919р. Тут було надруковано ще кiлька фейлетонiв молодого письменника, а з квiтня 1921p., коли вiн став працiвником республiканськоï газети ЇВiстi ВУЦВК Ї, розпочинається перiод його активноï творчостi i систематичних виступiв у радянськiй пресi (псевдонiм Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921р. в
ЇСелянськiй правдi - пiд фейлетоном ЇЧудака, ïй-богу! Ї). Для формування i становлення письменницького таланту Остапа Вишнi велике значення мали певнi бiографiчнi чинники. Дитинство гумориста, як уже згадувалося, пройшло на Полтавщинi, де особливо вiдчувались любов i шана до славетних землякiв-класикiв I. П. Котляревського й М. В. Гоголя (творами останнього майбутнiй письменник захоплювався уже в шкiльнi роки); змалечку пiзнавав Павло Губенко всi премудростi селянського буття, навiч бачив яскравi типи людей працi, захоплювався ïхньою соковитою мовою, в якiй часто озивалася дотепнiсть народного гумору. Робота в пресi стала своєрiдним продовженням, уже на вищому рiвнi громадянськоï зрiлостi, цiєï щоденноï школи життя, що ïï сумлiнний i спостережливий лiтератор проходив iз справдi винятковою невтомнiстю. Молодому журналiстовi i письменниковi Остаповi Вишнi вистачало життєвих спостережень i комiчних барв - саме тому вiн мало не щодня мiг виступати на сторiнках ЇВiстей Ї, ЇСелянськоï правди - та iнших видань з усмiшками, фейлетонами чи й просто з лаконiчними ущiпливими вiдгуками на ту чи ту конкретну подiю. Його слово користувалося незвичайною популярнiстю. Виходять одна за одною i збiрки усмiшок письменника
- ЇДiли небеснi - (1923), ЇКому веселе, а кому й сумне Ї, ЇРеп'яшки Ї, ЇВишневi усмiшки (сiльськi) - (1924), ЇВишневi усмiшки кримськi - (1925), ЇЩоб i хлiб родився, щоб i скот плодився Ї, ЇЛицем до села - (1926), ЇВишневi усмiшки кооперативнi - (1927), ЇНу й народ Ї, ЇВишневi усмiшки закордоннi - (1930); двома виданнями, 1928 i 1930 pp. вийшло зiбрання Ївишневих усмiшок - (самобутнiй гумористичний жанр) у чотирьох томах тощо. Загалом же протягом десяти рокiв украïнською мовою (якщо брати до уваги i численнi перевидання) з'явилося близько ста книжок вишнiвськоï сатири i гумору, твори гумориста друкуються в перекладах росiйською та iншими мовами братнiх народiв Радянськоï краïни, тираж ïх досягав, як на той час, колосальноï цифри... О. Вишня здобуває визнання самобутнього майстра украïнськоï сатири i гумору. Поряд зi своïми колегами по жанру - В. Елланом (як поет-сатирик друкувався пiд псевдонiмом Валер Проноза), В. Чечв'янським, П. Капельгородським, С. Пилипенком, Костем Котком, В. Ярошенком, Ю. Вухналем (I. Ковтуном), М. Годованцем, П. Ванченком - автор вишневих усмiшок тепер активно й плiдно виступає в лiтературi. Вiн гостро висмiює вiджиле, чуже й вороже народовi i пристрасно та послiдовно пiдтримує паростки нового на виробництвi, в побутi, культурi, в духовному буттi радянськоï людини, свого сучасника. У 1934р. видатний радянський гуморист був незаконно репресований i змiг повернутись до лiтературноï працi лише в 1944р. Першим твором, що знаменував повернення письменника до лiтературноï працi, стала ЇЗенiтка Ї, опублiкована в газетi ЇРадянська Украïна Ї, 26 лютого 1944р., - вона обiйшла всi фронти, часто читалася по радiо, викликаючи теплу усмiшку в бiйцiв i трудiвникiв тилу та додаючи ïм вiри в близьку перемогу над ворогом. Як i ранiше, О. Вишня всiм серцем сприймає турботи i клопоти народнi
- економiчнi, полiтичнi, морально-виховнi, культурно-мистецькi, що сповна засвiдчують збiрка його полiтичних фейлетонiв i памфлетiв ЇСамостiйна дiрка - (1945), книжки усмiшок ЇЗенiтка - (1947), ЇВесна-красна - (1949), ЇМудрiсть колгоспна - (1952), ЇА народ воювати не хоче - (1953), ЇВеликi ростiть! - (1955), ЇНещасне кохання - (1956) та iншi. Гуморист працює над перекладами творiв росiйськоï та свiтовоï класики - М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобилiна, Марка Твена, О'Генрi, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, росiйських радянських письменникiв. О. Вишня провадив i велику громадську роботу. Вiн брав участь у дiяльностi лiтературних об'єднань ЇПлуг - i ЇГарт Ї, в органiзацiï та редагуваннi, разом з В. Блакитним, перших двох номерiв журналу ЇЧервоний перець - (1922) i продовжив працю в цьому журналi, коли 1927р. було поновлено його вихiд. Вiдома робота Остапа Вишнi в оргкомiтетi Спiлки радянських письменникiв Украïни та у Всесоюзному оргкомiтетi, що здiйснювали пiдготовку до створення республiканськоï та союзноï письменницьких органiзацiй. Пiсля Великоï Вiтчизняноï вiйни О. Вишня - член редколегiï журналу ЇПерець - i один з найактивнiших його спiвробiтникiв, член правлiння Спiлки письменникiв Украïни, iнших громадських органiзацiй республiки, учасник численних зустрiчей з читачами. До останнiх днiв життя (помер Остап Вишня 28 вересня 1956р.) вiн вiддавав талант i натхнення боротьбi за втiлення в життя ленiнських, комунiстичних iдеалiв. (
Ї)
Зуб I. Остап Вишня // Iсторiя украïнськоï лiтератури. - Киïв: Наукова думка, 1988. - т. 2. - С. 431 - 433.


ОСТАП ВИШНЯ (1889 - 1956)