<< Главная страница

ОСТАП ВИШНЯ (1889-1956) Справжнє iм'я Ї Павло Михайлович Губенко. Iнший псевдонiм: Павло Грунський. Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторi Чечва бiля с. Грунь Зiнькiвського повiту на Полтавщинi (нинi Охтирський район Сумськоï областi) в багатодiтнiй селянськiй родинi. Навчався в початковiй школi, у 1903р. закiнчив Зiнькiвську двокласну школу, отримав свiдоцтво поштово-телеграфного чиновника. У 1907 р. закiнчив вiйськово-фельдшерську школу в Києвi, працював фельдшером у армiï, а пiзнiше - в хiрургiчному вiддiлi лiкарнi Пiвденно-Захiдних залiзниць. Склавши екстерном екзамени за гiмназiю, у 1917р. вступив на iсторико-фiлологiчний факультет Киïвського унiверситету, однак залишив навчання й зайнявся журналiстською та лiтературною дiяльнiстю. У 1919р. П. Губенко, як i чимало ентузiастiв вiдродження нацiональноï культури, дiячiв, урядовцiв УНР, потрапив до Кам'янця-Подiльського, де написав перший твiр - фейлетон "Демократичнi реформи Денiкiна (Фейлетон. Матерiалом для конституцiï бути не може)", який за пiдписом "П. Грунський" був надрукований у кам'янець-подiльськiй газетi "Народна воля". У 1920 р. вiн повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК i як "особливо важливий контрреволюцiонер" вiдправлений на додаткове розслiдування до Харкова. Не виявивши "компромату" в дiях П. Губенка нi за гетьманщини, нi за петлюрiвщини, у 1921 р. його випустили iз в'язницi. У квiтнi цього року П. Губенко став працiвником республiканськоï газети "Вiстi ВУЦВК" (редагував ïï В. Блакитний), а кiлькома мiсяцями пiзнiше - вiдповiдальним секретарем "Селянськоï правди" (редагував С. Пилипенко), на сторiнках якоï 22 липня 1921 р. пiд фейлетоном "Чудака, ïй-богу!" вперше з'явився пiдпис Остап Вишня. Слово гумориста користувалося дедалi бiльшою популярнiстю. Виходили одна за одною збiрки усмiшок: "Дiли небеснi" (1923), "Кому веселе, а кому й сумне" (1924), "Реп'яшки", "Вишневi усмiшки (сiльськi)" (1924), "Вишневi усмiшки кримськi" (1925), "Щоб i хлiб родився, щоб i скот плодився", "Лицем до села", "Украïнiзуємось" (1926), "Вишневi усмiшки кооперативнi", "Вишневi усмiшки театральнi" (1927), "Ну, й народ", "Вишневi усмiшки закордоннi" (1930); двома виданнями (1928 i 1930) побачило свiт зiбрання "Усмiшок" у чотирьох томах тощо.


Протягом тривалого часу Остап Вишня офiцiйно не був членом письменницьких органiзацiй. Лише наприкiнцi 20-х pp., пiсля лiквiдацiï ВАПЛIТЕ, вiн став одним iз органiзаторiв Пролiт -фронту. Приятелював iз М. Хвильовим i М. Кулiшем. У 1930 -1931 pp. Письменник створив повноцiнний драматургiчний твiр комедiю "Вячеслав", де порушив проблеми виховання. Твiр був опублiкований лише пiсля смертi письменника в 1957р. у книзi "Привiт! Привiт!". 26 грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований i абсолютно безпiдставно звинувачений у спробi вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур i допитiв, i зiзнався в усьому, чого домагалися вiд нього слiдчi. 23 лютого 1934 р. - судова "трiйка" визначила мiру покарання - розстрiл, а з березня рiшенням колегiï ОДПУ його замiнили десятирiчним ув'язненням. Письменник вiдбував цi строки в Ухтi, Комi АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Виконував рiзнi роботи, працював фельдшером, плановиком у таборi, у редакцiï багатотиражки Ухтпечтабору "Северный горняк", де написав 22 нариси про трударiв, якi мрiють завоювати суворий пiвнiчний край. У 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, наступного року повернувся до лiтературноï дiяльностi, надрукувавши 26 лютого в газетi "Радянська Украïна" усмiшку "Зенiтка", що обiйшла усi фронти, часто звучала по радiо.
Через кiлька рокiв виходять полiтичнi фейлетони та памфлети "Самостiйна дiрка" (1945), збiрки гумору "Зенiтка" (1947), "Весна-красна" (1949), "Мудрiсть колгоспна" (1952), "А народ воювати не хоче" (1953), "Великi ростiть!" (1955), "Нещасне кохання" (1956) та iн. Вiн працював над перекладами творiв росiйських та свiтових класикiв - М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухо-во-Кобилiна, Марка Твена, ОТенрi, Я- Гашека, Я- Неруди. Проводив велику громадську роботу (був членом редколегiï журналу "Перець" i одним iз найактивнiших його спiвробiтникiв, членом правлiння Спiлки письменникiв Украïни). У 1955р. Остап Вишня був реабiлiтований судовими органами, а 28 вересня 1956р. письменник помер. Остап Вишня - письменник, який у 20-х pp. заохотив мiльйоннi маси до читання украïнськоï лiтератури. Вiн був "королем украïнського тиражу". За життя гумориста побачило свiт понад 100 збiрок його творiв, деякi неодноразово перевидавалися. У великому творчому доробку письменника представленi рiзноманiтнi жанри малоï прози (усмiшка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобiографiчне оповiдання), але скрiзь присутнiй iронiчно усмiхнений автор у ролi мудрого, дотепного оповiдача. Остап Вишня ввiв в украïнську лiтературу й утвердив у нiй новий рiзновид гумористичного оповiдання, що його сам же й назвав усмiшкою. Лаконiзм, влучнiсть, дотепнiсть, iронiчнiсть, обов'язкова присутнiсть автора (в лiричних вiдступах, окремих реплiках оповiдача) створюють загальну викривальну тональнiсть такого твору. В Остапа Вишнi є цiлi тематичнi цикли усмiшок: сiльськi, кримськi, закордоннi, реконструктивнi, киïвськi, мисливськi тощо. Найперше привертає увагу художнiй типаж в усмiшках - багатий, своєрiдний i рiзноманiтний, як рiзноманiтнi й уособленi ним вади, недолiки. Можна сказати, i персонажi, зображенi в творах, i проблеми, осмисленi автором, - це сама дiйснiсть, це саме життя села в неповторнiй вишнiвськiй художньо-гумористичнiй iнтерпретацiï. В усмiшках i фейлетонах "Село
- книга", "Як гусениця у дядька Кiндрата штани з'ïла...", "Газета
- дуже велике дiло",. "Сiльська юстицiя", "Гiпно-баба" персонажi розкриваються в несподiваних життєвих ситуацiях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно пiдмiтити негативне, своєрiдно "вжитися" в створюваний образ героя чи антигероя, знання оригiнальних людських типiв, численних життєвих бувальщин, зрештою всiх тих реалiй, що природно ввiйш-ли в його гумористику (сюжети, комiчнi колiзiï, риси облич i вдачi героïв, дотепи, вихопленi з народного мовлення слiвця, фразеологiзми, iнтонацiï тощо). Остап Вишня бачив порочне й потворне в життi, але ототожнював його з "хворобами" зростання, якi, вiрилося, можна з часом перебороти. Втiм, це була одна з численних iлюзiй, що ïх у 20-тi роки сповiдувало чимало сумлiнних, чесних митцiв. Гуморист зi щирою вiрою в успiх справи створює цикл украïнознавчих усмiшок "Украïнiзуємось" (у 1926 -1929 pp. збiрка витримала шiсть видань), у яких провiдним був мотив вiдродження нацiональноï гiдностi народу. В усмiшках ставляться проблеми розвитку нацiональноï мови, культури, вiльного й повного впровадження мови в державне користування. Не випадково майже п'ять десятилiть для цих творiв було визначено "надiйне" мiсце зберiгання - спецфонд: закладенi в них iдеï були не сумiснi з iдеологiчними догмами щодо загального iнтернацiоналiзму, "зближення" й "злиття" нацiй.
З добрим усмiхом, не уникаючи й iронiчних клинiв над недолiками Остап Вишня вiдтворює окремi епiзоди з лiтпроцесу ("Плуг", "Понедiлок", "Вiстi"); друкує добiрку шаржiв на М. Хвильового ("Синя трясовина"), Г. Косинку ("Однокутний бiй"), М. Зерова "Воскресла") та iн. У театральних усмiшках, мистецьких силуетах, усмiшках лiтературних, дружнiх шаржах (в останнiх використовуються засоби пародiйного жанру) влучно вiдтворюються iндивiдуальнi особливостi митцiв, атмосфера тогочасного лiтературно-мистецького життя. Але найбiльшу увагу серед творiв Остапа Вишнi привертають, безперечно, "Мисливськi усмiшки", якi вiн складав протягом тривалого часу, а найповнiше видання було здiйснене вже пiсля його смертi - в 1958 роцi. "Мисливськi усмiшки" Остапа Вишнi в украïнськiй лiтературi
- явище унiкальне. У них спостерiгаємо оригiнальний синтез народного анекдоту й пейзажноï лiрики. Пейзажi цi досить лаконiчнi. Одна-двi деталi, схопленi усмiхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповiдi, що без них не можна уявити нi загального тла полювання, нi вiдповiдного настрою. Усмiшки "Заєць", "Лисиця", "Лось", "Ведмiдь", "Ружжо", "Дикий кабан, або вепр", "Як засмажити коропа", "Дика гуска", "Екiпiровка мисливця" перейнятi по-справжньому щирим, життєствердним настроєм. Письменник разом зi своïм героєм, який зазвичай є й оповiдачем, радiє довколишньому свiтовi, милується природою. Вiн по-дитячому зворушливий i сентиментальний. Вiн не прийшов на полювання когось убивати чи "добувати харчi", вiн прийшов торкнутися якогось iншого, чистого свiту, вiдчути й себе його часткою. Герой-оповiдач Остапа Вишнi трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодiйствi збирання на полювання, в очiкуваннi зайця чи лисицi, в поверненнi здебiльшого без здобичi або й без рушницi чи шапки, але завжди iронiчний, доброзичливий i наïвний, наче дитина. Часом розповiдь набуває повчального тону, удаваноï серйозностi, що вже само по собi створює веселий настрiй, примушує всмiхнутися. I, звiсна рiч, чимало мисливських усмiшок пересипанi розповiдями невдах-полювальникiв (як i сам автор) про якiсь неймовiрнi мисливськi подвиги чи бувальщини. Любить письменник обiгрувати i якусь деталь (наприклад, стопку, рушницю, забуту вудку), яка вносить комiчний струмiнь у ситуацiю. "Як варити i ïсти суп iз дикоï качки" - одна з найдотепнiших i найлiричнiших "Мисливських усмiшок" Остапа Вишнi. Присвячена вона Максимовi Рильському. Вперше надрукована в журналi "Перець" 1945 p., вже пiсля повернення письменника iз заслання. Вiд самого початку оповiдач веде читача на тихе плесо рiдного лугового озерця, де, виявляється, як спостерiг "всесвiт -ньовiдомий орнiтолог", теж водяться дикi качки. Збираєтеся, "берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляє), набоï i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огiрки, помiдори, десяток укруту яєць i стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...". За цим описом збирання на полювання - неприхована iронiя, передчуття неповторноï мисливськоï романтики, вiдчуття чоловiчоï свободи, розслаблення вiд клопотiв i метушнi, умиротворення. Далi пояснюється сенс вечiрньоï (на яку ви вже спiзнилися) i вранiшньоï "зорьки" - час, коли дика качка з'являється на водi. Спiзнення на вечiрню "зорьку"
- своєрiдний ритуал, можливiсть "посмакувати", насолодитися довколишнiм свiтом.
"Мисливськi усмiшки" Остапа Вишнi, хоч i "мисливськi", але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неï, берегти для нащадкiв. Для лiричного героя цих творiв, як i для самого автора, головним є не полювання на звiрiв чи ловля риби, а сам процес перебування на природi, спiлкування з нею.
Отже, слiд наголосити, що визначальними особливостями гумору Остапа Вишнi є багатство вiдтiнкiв i барв комiчного, по-народному соковита мова, своєрiдно дiалогiзований виклад дiï, мудрий, iронiчно-усмiхнений погляд оповiдача на порушенi проблеми. Дотепнi й художньо неповторнi дiалоги - один iз основних засобiв характеристики й оцiнки персонажiв. Дiалогам притаманнi неоднозначнiсть, життєво-змiстова наповненiсть, колоритнiсть.
ОСНОВНI ТВОРИ: "Вишневi усмiшки (сiльськi)", "Вишневi усмiшки кримськi", "Украïнiзуємось", "Вишневi усмiшки кооперативнi", "Вишневi усмiшки театральнi" (1927), "Ну, й народ", "Вишневi усмiшки закордоннi", "Мисливськi уcмiшки", "Моя автобiографiя", "Отак i пишу", "Великомученик Остап Вишня". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Остап Вишня // Iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття: У 2 кн.
- К., 1994. Кн. 2/ За ред. В.Г. Дончика. 2. Зуб I. Остап Вишня: Лiтературний портрет. - К., 1989. 3. Дузь I. М. Остап Вишня: Нарис про творчiсть. - К-, 1989. 4. Журавський А. "Скажiть усiм, що я не ворог народу..." // Лiтературна Украïна. - 1988. - - 23. 5. Чиб'ю, 1934: Уривки з табiрного щоденника//Лiтературна Украïна.
- 1989. - 3 серп. 6. Грiга О. Великий життєлюб //Дивослово. - 2005.
ОСТАП ВИШНЯ (1889-1956) Справжнє iм'я Ї Павло Михайлович Губенко. Iнший псевдонiм: Павло Грунський. Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторi Чечва бiля с. Грунь Зiнькiвського повiту на Полтавщинi (нинi Охтирський район Сумськоï областi) в багатодiтнiй селянськiй родинi. Навчався в початковiй школi, у 1903р. закiнчив Зiнькiвську двокласну школу, отримав свiдоцтво поштово-телеграфного чиновника. У 1907 р. закiнчив вiйськово-фельдшерську школу в Києвi, працював фельдшером у армiï, а пiзнiше - в хiрургiчному вiддiлi лiкарнi Пiвденно-Захiдних залiзниць. Склавши екстерном екзамени за гiмназiю, у 1917р. вступив на iсторико-фiлологiчний факультет Киïвського унiверситету, однак залишив навчання й зайнявся журналiстською та лiтературною дiяльнiстю. У 1919р. П. Губенко, як i чимало ентузiастiв вiдродження нацiональноï культури, дiячiв, урядовцiв УНР, потрапив до Кам'янця-Подiльського, де написав перший твiр - фейлетон "Демократичнi реформи Денiкiна (Фейлетон. Матерiалом для конституцiï бути не може)", який за пiдписом "П. Грунський" був надрукований у кам'янець-подiльськiй газетi "Народна воля". У 1920 р. вiн повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК i як "особливо важливий контрреволюцiонер" вiдправлений на додаткове розслiдування до Харкова. Не виявивши "компромату" в дiях П. Губенка нi за гетьманщини, нi за петлюрiвщини, у 1921 р. його випустили iз в'язницi. У квiтнi цього року П. Губенко став працiвником республiканськоï газети "Вiстi ВУЦВК" (редагував ïï В. Блакитний), а кiлькома мiсяцями пiзнiше - вiдповiдальним секретарем "Селянськоï правди" (редагував С. Пилипенко), на сторiнках якоï 22 липня 1921 р. пiд фейлетоном "Чудака, ïй-богу!" вперше з'явився пiдпис Остап Вишня. Слово гумориста користувалося дедалi бiльшою популярнiстю. Виходили одна за одною збiрки усмiшок: "Дiли небеснi" (1923), "Кому веселе, а кому й сумне" (1924), "Реп'яшки", "Вишневi усмiшки (сiльськi)" (1924), "Вишневi усмiшки кримськi" (1925), "Щоб i хлiб родився, щоб i скот плодився", "Лицем до села", "Украïнiзуємось" (1926), "Вишневi усмiшки кооперативнi", "Вишневi усмiшки театральнi" (1927), "Ну, й народ", "Вишневi усмiшки закордоннi" (1930); двома виданнями (1928 i 1930) побачило свiт зiбрання "Усмiшок" у чотирьох томах тощо.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация