Остап Вишня (13 листопада 1889 - 28 вересня 1956)


Письменник унiкальноï (не тiльки для Украïни) популярности, рекордних
- мiльйонових! - тиражiв, твори якого знали навiть неписьменнi, за що його деякi вибагливi критики виключали з лiтератури, а диктатори - iз життя. Хоч спiткала його доля гумориста-мученика, але й пiсля десятилiтньоï каторги на Печорi, немов той Мамай чи Байда, не перестав вiн
Їусмiхатись - аж до смерти. Ось кiлька голосiв: ЇКоли ходить про сатиру, то замiсть Гайне, Свiфта, Рабле, що, вiдкидаючи якусь iдею, нищили ïï цiлу, з голови до п'ят, - знаходимо... Остапа Вишню, дотепного, талановитого, але до дрiбничок
Їлiтературного обивателя Ї, як казав Щедрин, Їнепреклонного облiчiтєля iсправнiковской неосновательностi i городнiческого заблуждєнiя Ї, протестанта проти Їмаленьких вад механiзму - (Дмитро Донцов, 20-тi роки). ЇТрадицiя "губановцiв" не раз позначається на гуморi Остапа Вишнi... Низькопробноï культури гумор Остапа Вишнi. О. Вишня - це криза нашого гумору... Гудити О. Вишню з його Їприйомами - - це значить фактично писати рецензiю на читача... Ми констатуємо факт величезноï популярности i успiху серед читачiвськоï маси Вишневих
Їусмiшок Ї. Цей факт примушує нас сказати, що тiльки низький культурний рiвень або справжня
Їкультура примiтивiзму - (хай пробачить нам пан Донцов на плягiятi) може продукувати Вишневий гумор i живитися ним. Недалеке майбутнє несе забуття Остаповi Вишнi - (Б. Вiрний - Антоненко-Давидович, 20-тi роки). ЇУсмiшки - Остапа Вишнi я полюбив. Полюбив ïх за те, що вони запашнi, за те, що вони нiжнi, за те, що вони жорстокi, за те, що вони смiшнi i водночас глибоко трагiчнi... - (Микола Хвильовий. ЇОстап Вишня в свiтлi лiвоï балабайки Ї. ПРОЛIТ-ФРОНТ, ч. 4, липень 1930, с. 309). ЇВ наслiдку допомоги Украïнi з боку ЦК ВКП(б), i насамперед Сталiна, агенти iмперiялiстичних iнтервенцiонiстiв були розбитi, нацiоналiсти були демаскованi, i куркульськi iдеологи та ïхнi прихильники були практично прогнанi з поля украïнськоï радянськоï лiтератури... Зник ореол тих колишнiх
Їзiрок, славу яких штучно роздмухували нацiоналiсти: куркульський блазень Остап Вишня... i подiбнi Ї. (Iван Кулик, у московському альманаху ЛIТЕРАТУРА НАРОДIВ СРСР. 1934, ч. 7-8).
ЇЯк дасть Бог вижити каторгу - то нехай менi рука всохне, як вiзьму перо в руки. Тiльки - Сибiр, глушина! Сiльця розставляю i рибу ловлю - (Остап Вишня у розмовi з своïм другом Йосипом Гiрняком влiтку 1934 року в Чiб'ю, в концтаборi ЇУхтпечлаг Ї). У своïх ще повнiстю не опублiкованих спогадах про Остапа Вишню Йосип Гiрняк, вiдомий актор ЇБерезоля Ї, оповiдає також, як вiн 1934, будучи в'язнем Ухтпечлагу, читав раз перед авдиторiєю в'язнiв-шахтарiв оповiдання росiйського гумориста Зощенка. Крики iз залi: ЇПо-украïнському! Вишню давай! - Серед авдиторiï каторжникiв був i Остап Вишня, що дiстав 10 рокiв
Ївiддалених таборiв Ї. ЇПочинаючи з 1934р., у зв'язку з тим, що громадянське iм'я письменника було несправедливо опорочене, в його творчiй дiяльностi настає майже десятирiчна перерва Ї. ... ЇУсвiдомив свiй патрiотичний обов'язок радянського письменника-громадянина i Остап Вишня - (це все, що сказано про шалене цькування Вишнi 1930 - 33 рокiв та про його муки в арктичному концтаборi 1934 - 43 pp. у товстелезному томi IСТОРIЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛIТЕРАТУРИ, т. 2, РАДЯНСЬКА ЛIТЕРАТУРА, Киïв, Академiя Наук УРСР, 1957). ЇВсе життя гумористом! Господи! Збожеволiти можна вiд суму! - (Остап Вишня. ЇДуми моï, думи моï... - ДНIПРО, Киïв, ч 2, 1957; посмертна публiкацiя уривкiв iз передсмертного щоденника Вишнi). Отже, не вдався плян утечi вiд власного таланту-погибелi. Гiрняк оповiдає: 1935 року Вишню як видатного Їзлочинця Ї, засудженого за Їтерор проти вождiв партiï Ї, перекинули в iзолятор на Кожву (коло Воркути), а звiдти 1937 року
- саме в час масових розстрiлiв полiтв'язнiв по концтаборах - вiдправили пiшим етапом - 800 кiлометрiв! снiг! пурга! морози! - назад до Чiб'ю для додаткового Їслiдства Ї, а фактично на розстрiл. Та по дорозi Вишня, хронiчно хворий на улькус i ревматизм, захворiв на гостре запалення легенiв i був покинутий в непритомному станi на якiйсь таборовiй цегельнi, за дротом. Поки Вишня дужав смертельну хворобу
- минула масова єжовська операцiя розстрiлiв в'язнiв. 1943 року Вишня кiнчає десятий рiк тюрми й концтабору, тим часом як Украïна
- тероризована, зруйнована, але неупокорена - активним i пасивним спротивом зустрiчала i проводжала брунатних i червоних окупантiв, виростаючи з трагедiï терору i вiйни на мiжнародний фактор. Недомученого Вишню перекидають просто iз арештантського барака на Печорi в письменницький кабiнет у Києвi. Вiн мусить своïми гуморесками спростовувати наклепи Їнацiоналiстiв Ї, нiбито улюбленця цiлоï Украïни - Вишню - закатувала Москва, i висмiяти Їбуржуазних нацiоналiстiв - та насамперед УПА. Так 1945 - 46 появилась ЇСамостiйна дiрка - Остапа Вишнi - голос гумориста з могили. Як на лихо, Їбуржуазнi нацiоналiсти - й повстанцi привiтали воскресiння Остапа Вишнi, частину заслуги в якому цiлком слушно приписали i собi, та подякували гумористовi, що вiн першим у широкiй радянськiй пресi поiнформував свiт, що УПА ще й досi живе i бореться.
Було якесь нерушиме порозумiння мiж Остапом Вишнею i мiльйонами його читачiв. Мов воду крiзь сито, спускали вони все, що було в Їусмiшках - Вишнi для цензури й диктатури, а собi брали зернятка смiху, який завше давав свiжий вiддих у задушливiй атмосферi загального рабства. Як у 20их роках селяни не брали серйозно його слiв про куркулiв, так у 40-их роках повстанцi не брали серйозно його слiв про Їнацiоналiстичних запроданцiв Ї, а смiялися, читаючи його Їсамостiйну дiрку Ї, бо ж вона була символом Їсамостiйности - УРСР пiд московським чоботом. Мав Вишня усi пiдстави записати слова любови i вдячности отаким читачам у згаданому щоденнику: ЇЯ дожив до того часу, коли ходжу вулицями в Києвi... I я гадаю, що всiма своïми стражданнями, всiма моïми серцями, i працями, i думками маю право сказати всiм моïм читачам: ЇЯ люблю вас! ...Спасибi тобi, народе, що я єсть я! Хай буде благословенне твоє iм'я!.. я маю честь велику, чудесну, незрiвнянну i неповторну, ч е с т ь належати до свого народу Ї. Лiтературна спадщина Вишнi - це насамперед тисячi гуморесок у щоденнiй пресi на всi теми дня
- своєрiдний тип фейлетону, що йому вiн давав назву Їусмiшка - або ще Їреп'яшок Ї. Родились вони головно з працi Вишнi у редакцiях перших украïнських радянських газет ЇВiстi ВУЦВК - (куди його просто з пiдвалу тюрми ЧК виринув Василь Блакитний навеснi 1921) i
ЇСелянська правда Ї. В Їусмiшках - Вишнi вiддзеркалився своєрiдний тодiшнiй Їренесанс - селянства як соцiяльного стану Украïни, який, скинувши в революцiï росiйсько-помiщицьке ярмо, не дався поки що накинути собi нове росiйсько-колгоспне ярмо, а змусив Москву до НЕП-и i полiтики украïнiзацiï.
ЇВишневi усмiшки сiльськi Ї, з одного боку, кпили з вiковоï селянськоï вiдсталости, темноти, анархiчного егоïзму й асо-цiяльноï роздрiбнености, а з другого
- пускали гострi сатиричнi стрiли на розплоджуваний Москвою паразитарний бюрократизм новоï панiвноï верхiвки iмперiï. Селяни вiдчували у Вишнi своï друга i речника. Вони розумiли цього гумориста, що сам родився i вирiс у сiльськiй родинi, не тiльки з того, що вiн пише, а ще бiльше по тому, як вiн пише. За два-три роки працi гумориста Вишня став найбiльш знаним пiсля Шевченка i поруч iз Ленiним iм'ям. Задля того, щоб читати Вишню, не один селянин лiквiдував свою неписьменнiсть, русифiкованi робiтники й службовцi вчились читати украïнською мовою. До Вишнi щодня приходили сотнi листiв з подяками, з проханнями допомогти проти рiзних кривд, рiзних бюрократiв i органiв влади. Мов до президента, пробивались до нього iз найдальших закуткiв краïни на авдiєнцiю. Вiн нiкому не вiдмовляв i надокучав представникам влади i фейлетонами, i особистими клопотаннями. Голова ВУЦВК Григорiй Петровський пiвжартома запитував гумориста:
ЇХто, власне, є всеукраïнським старостою - Петровський чи Остап Вишня? - Пiд тиском вимог читачiв значна частина газетних Їусмiшок - Вишнi видавалась окремими збiрками великими тиражами i по кiлька разiв. Мусимо обмежитись тут лише до статистики: на 1928 рiк вийшло коло 25 збiрок
ЇВишневих усмiшок Ї, а 1928 року було видано чотиритомове видання вибраних УСМIШОК. До початку розгрому i колективiзацiï села (1930) тираж книжок Вишнi доходив до двох мiльйонiв - нечуваноï для тих часiв цифри. Московський погром селянства i Украïни обiрвав цей розгiн Остапа Вишнi. Вiн перестав писати в газетах, зник як фейлетонiст. Його лаяли i за те, що писав, i за те, що мовчав. Зрiдка лише появлявся в журналах ( ЇЧервоний перець Ї, творцем якого був, ЇЛiтературний Ярмарок Ї, ЇПролiтфронт Ї, ЇКультура i побут Ї), пишучи на бiльш нейтральнi чи дещо дальшi вiд полiтики теми:
ЇМисливськi усмiшки - (Вишня був пристрасний мисливець i аматор природи), ЇТеатральнi усмiшки Ї, ЇЗакордоннi усмiшки Ї. Тепер вiн згадав, що починав свiй шлях в УРСР як автор лiтературних пародiй, що з'явилися були за пiдписом Павла Грунського у першому i восьмому числах журналу
ЇЧервоний шлях - 1923. Вiн доповнив тi початки новими пародiями й шаржами (ВИШНЕВI УСМIШКИ ЛIТЕРАТУРНI, ДВУ, 1927, 118 с.), якi напевно остануться довше жити, нiж деякi твори, що ïх вiн шаржував i пародiював. Частина усмiшок Вишнi грали ролю скорострiлiв у запеклiй битвi 20-их рокiв проти агресивного росiйського iмперiял-шовiнiзму. Пригадується, яку сенсацiю вчинила на Украïнi i в Москвi гумореска Вишнi з приводу виступу наркома освiти РСФСР А. Луначарського проти украïнiзацiï i за русифiкацiю шкiл на Кубанi. У гуморесцi, написанiй на зразок легендарного листа запорожцiв до турецького султана, кубанськi козаки пiсля всiх вияснень пропонують росiйському наркомовi зробити ïм те, що й запорожцi пропонували турецькому султановi. Вже Вишня давно сидiв у найвiддаленiшому концтаборi НКВД, а партiйна преса все ще люто згадувала, як то цей Їворог народу - посмiв посмiятися над росiйським Їсултаном Ї. Подiбних антирусифiкаторських гуморесок Вишня написав немало. Але найбiльше Вишня атакував таки слабостi своï, своïх землякiв, вва
Їжаючи, за Гоголем, що Їкому вже немає духу посмiятися з власних хиб своïх, краще тому вiк не смiятися Ї. Особливо нещадно викпивав Вишня слабiсть в украïнцiв iнстинкту громадськоï i нацiональноï єдности, ïх анархiчний псевдоiндивiдуалiзм, ïхню iнертнiсть, всi тi анахронiчнi риси в психологiï i думаннi украïнця, що так дорого обiйшлись i обходяться Украïнi на суворому iспитi доби динамiчних перемiн i модернiзацiï. Цеп нiбито по-сiльському
Їпримiтивний - Вишня був справжнiм борцем за європеïзацiю i модернiзацiю украïнця, давши своєрiдну гумористичну типологiю хиб украïнського нацiонального характеру. Засоби Вишнi були Їпростi Ї. Насамперед свiжа, дотепна, багата мова, у якiй Вишня (учень у цьому Кримського i Модеста Левицького!) був неперевершеним майстром. Уже через це одно його
Їусмiшки - не можна назвати Їгубановськими - (московськi купцi Ситiн i Губанов прославилися виданням лубочних
Їмалоросiйських анекдотiв Ї). Це була мова насамперед народна, селянська, хоч Вишня показав добре володiння також мовою лiтературною i мiськими жаргонами. Комiзм Вишнi не був комiзмом ситуацiй чи масок, а комiзмом бiльш тонким - комiзмом с л о в а, гри слiв, жарту, афоризму, примовки, недомовки, натяку, каламбуру. Вiн умiв схоплювати анекдотичнi контрасти, якими кишить краïна будованого i Їзбудованого - соцiялiзму. Найбiльше користався нехитрим прийомом Їзниження - i допiк режимовi нещадним Їзниженням - високих i галасливих загальникiв, обiцянок, гасел, програм, плянiв, проектiв
- до голоï дiйсности, до дiла, до сущого. В Їусмiшках - Вишнi наче наново вiдновлювався гумор села, що за столiття своєï гiркоï соцiяльноï i нацiональноï бiографiï нагромадило свiй мудрий i добродушний скептицизм. Традицiя лiпших творiв Вишнi лежить також у барокковiй добi вертепу i бурлеску, коли так любили охоплювати Ївисоке - i Їнизьке Ї, анекдоту i дотеп. Майстер пародiï, шаржу, травестiï
- Вишня залюбки маскувався пiд Їпростачка Ї, який здебiльша з усiм погоджується, але вiд нього повiвало тим казковим
Їдурником Ї, перед яким пасують мудрецi i королi. Такого Їпростака - грає вiн i в автобiографiï (МОЯ АВТОБIОГРАФIЯ. Харкiв, ЇКнигоспiлка Ї, 1927). Одночасно Вишня володiв мистецтвом Їблискавичного - короткого гострого дiялогу та - зовсiм щось протилежне! - найтоншого лiричного нюансу. Вiн був проникливий психолог, умiв скупими засобами вловити химерну гру в людинi таких комплексiв, як страх, заздрiсть, задавакуватiсть, брехливiсть, наïвнiсть, цiкавiсть, жорстокiсть, любов... Все то будувалось у прозовiй мiнiятюрi, творило новий, чисто Вишневий тип фейлетону
- своєрiдного коментаря смiхом. Вишня уважав себе спадкоємцем Котляревського, до якого ставився з найбiльшим пiєтизмом (з великим успiхом iшла в 20-их роках його травестiя ЇВiя - за Гоголем-Кропивницьким). Дуже любив Гоголя i дав прекрасний переклад його
ЇРевiзора Ї; перекладав також Марка Твена. Поза створеним ним своєрiдним жанром Їусмiшки - i фейлетону Вишня почав творити з успiхом власний тип гумористичного нарису, оповiдання i навiть новели ( ЇМисливськi усмiшки Ї, ЇКримськi усмiшки Ї). У Їмисливському оповiданнi - вiн дав зразок новели, несподiваний гумористичний кiнець якоï
Їзнiмає - весь попереднiй витончено-лiричний сюжет. У ЇЯрмарку Ї, що не поступається вiдповiдним описам Гоголя, Вишня засобами мовно-звуковоï i кольоровоï палiтри дає поєднання килима з симфонiєю: барвисто-спiвуче море украïнського ярмарку. З кiлькох тисяч Їусмiшок - i фейлетонiв Вишнi останеться жити в лiтературi, може, яких два-три томи вибраного. Не легкi пiдсумки робив Вишня своєму життю i працi. ЇМало я зробив для народу! Мало! Хотiлося б бiльше, але що я можу зробити
Ї, - пише вiн у щоденнику. Вiн натякає на те зло, якого не знали нi Чехов, нi Твен i яке найбiльше давило i рiзало його талант: ЇЗло найбiльше космополiтизму (Вишня пiд цим термiном розумiє ЦК КПРС, про погромницьку ролю якого говорив Кулик) в тому, що вони молодим не давали ходу. Вони... позбивали на протязi кiлькох десяткiв рокiв всi молодi паростки лiтературнi! Ось у чiм найбiльше зло! - Тут Вишня завуальовано пише про Розстрiляне Вiдродження i серед зрубаних молодих паросткiв лiтературних вiн бачить i себе. Москва в 30-их роках знищила украïнську радянську лiтературу за Їнацiоналiзм Ї, змiшуючи в цьому термiнi зовсiм вiдмiннi явища патрiотизму i шовiнiзму.
ЇОтi дурнi, - пише Вишня в згаданому щоденнику, - що кричать ЇНацiоналiсти! Ї, не розумiють, що я зумiв об'єднати любов до мого народу з любов'ю до всiх народiв свiту! - I далi: ЇОй, як буде комусь соромно за моï страждання! Ой, як буде! - Точно в 15-ту рiчницю оголошення в пресi про розстрiл 28 украïнських письменникiв московським виïзним судом у Києвi - 18 грудня 1949 року Вишня обережно й завуальовано нотує в щоденнику:
ЇЧому я мушу болiти, страждати за того, хто прийшов у лiтературу?.. серцем, душею, болем моïм? Чому? Чому такий бiль у мене, не тiльки за Їпровалля - в лiтературi... Який жах, що я знаю особисто людей, що створили перли нашоï лiтератури. Я ïх бачив, з ними говорив, за одним столом сидiв, ïв, пив, смiявся, жартував... А потiм читав Ї. Загадка поразок i перемог Остапа Вишнi (Павла Губенка) - це проблема спонтанного гумориста в пеклi, в умовах рабського суспiльства i
Їтюрми народiв Ї. Адже за його Їусмiшки - йому дали кару за статтею карного кодексу 54 - 8: про терор. I його, з цiвкою револьвера при скронi, змушували робити
Їусмiшки - над трупами мiльйонiв синiв його народу, що впали жертвою московського терору. Як далеко ця жахлива вимога Їумилительной сатиры - лишає позаду царицю Катерину II, що насаджувала специфiчно росiйський жанр гумору - Їулыбательную сатиру Ї! Що за життя!? Здобути позицiю iнтелектуалiста, родившись одним iз 17 дiтей у бiднiй селянськiй родинi в забутому Богом полтавському мiстечку Грунi i до 32 рокiв життя не маючи змоги здати екстерном на гiмназiяльну матуру. Бути все життя безпартiйним - у вiк партiйноï всемогучости й тиранiï, гумористом - у вiк жахiв, кепкуном - у часи слiпого фанатизму, гуманiстом - у вiк масових органiзованих злочинiв i людоïдства. Щоб, зрештою, стати
Їблазнем - з авторитетом, популярнiстю i моральною вiдповiдальнiстю президента, а з правами в'язня концтабору. Гумор, смiх можна вважати за синонiм свободи - принаймнi внутрiшньоï свободи людини. Очевидно, Вишня володiв секретом внутрiшньоï свободи за всiх ситуацiй, свободи вiд Їнечистоï сили - i своєï, i чужоï. Тому в його душi мiг завше жити смiх
- не Їшибеничний гумор - i не жовчна злiсть - це йому було чуже, а соняшний гострий добрий гумор. З цього погляду характерний його дебют як гумориста. В 1919 роцi вiн як патрiот УНР (але жадноï iз ïï партiй!) завiдував Медико-санiтарною управою мiнiстерства шляхiв УНР. Вся республiка, затиснена з усiх чотирьох сторiн свiту ворогами, тулилась в Кам'янцi i кiлькох прилежних районах. Фельдшер Павло Губенко, ризикуючи життям, особисто працював у поïздах, завалених тифозними хворими. Помагав ïм лiками i смiшними анекдотами, якi сам складав i знаменито розповiдав. В той час з'явився у газетi ЇНародня воля - його перший фейлетон за пiдписом Павло Грунський. Був вiн про украïнськi мiнiстерства: шляхiв - без шляхiв, фiнансiв - без фiнансiв, вiйськове - без вiйська... Зате не бракувало мiнiстрам часу для сварок. Iнший фейлетон викпивав договори з чужими державами - уряд УНР за те, що не бачив за гарними словами чужих дипломатiв зневаги самостiйности Украïни, а чужi держави за те, що за кам'янецькою УНР не бачать 40-мiльйонноï непiдлеглоï нацiï. За один такий фейлетон редактор газети був оштрафований. Фейлетони Грунського зразу стали популярними в Кам'янцi, вони ж бо витiсняли смiхом вiдчай. З Вишнi був бездоганно вiрний друг i товариш. Його знайомi оповiдають, що вiн так само, як тифозних воякiв у поïздах УНР, рятував своïх товаришiв матерiяльно i гумором в пiдвалах ЧК, де вiн сидiв десь iз кiнця 1919 по весну 1921; i в тюрмi НКВД у Харковi, де вiн сидiв з 26 грудня 1933 по весну 1934, i в концтаборi на Печорi 1934 - 43 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само мiцно, як з Хвильовим, Кулiшем i Досвiтнiм, то Вишня, не боячись накликати на себе гнiв НКВД, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безраднiй родинi поета, а пiсля щасливого звiльнення Рильського з тюрми - забрав його до себе в Харкiв на кiлька тижнiв у гостi. На такi вчинки мало хто зважувався в той час загального страху, бо Москва нiкому на Украïнi не прощала лицарськоï прикмети. Самогубство Хвильового Вишня пережив як жахливу катастрофу - три днi i ночi бився Вишня у своïй кiмнатi, з вiкон якоï перехожi на вулицi чули крики i голосiння. Думали - вiн збожеволiв. Цi риси лицарськоï самовiдданоï вдачi дещо промовляють i за природу гумору Вишнi. Нема що - Вишня умiв бути нещадним i вмiв убити смiхом. ЇВорога треба бити Ї, - писав вiн i цитував Гоголя: ЇНасмiшки боïться навiть той, хто вже нiчого не боïться на свiтi
Ї. Але головним джерелом його гумору була любов до життя, насамперед
- свiдома любов до людини. Нiби виправдовуючись, що так багато кепкував за своє життя iз своïх украïнських людей, Вишня пише в згаданому щоденнику: право смiятися Їiз своєï, рiдноï людини - дає любов. ЇТреба любити людину. Бiльш нiж самого себе Ї. I лукаво додає: ЇЛюбити, мiж iншим, це дуже тяжка робота Ї. Що ж його штовхало на цю Їважку роботу - люблячого гумориста? Ось його вiдповiдь: ЇПросто не любив я печальних лиць, бо любив смiятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотiлося... Я народний слуга! Лакей? Нi, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли менi, доле, сили, умiння, талану, чого хочеш, тiльки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мiй у своïм титанiчнiм трудi, у своïх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усмiхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася! - Уся правда за найсуворiшими критиками поразок Остапа Вишнi, але вона не пояснить страстей Їблазня - i перемоги Їусмiшника - Розстрiляного Вiдродження.
Юрiй ЛАВРIНЕНКО Украïнське слово. - Т. 1. - К., 1994.
Остап Вишня (13 листопада 1889 - 28 вересня 1956)