<< Главная страница

Олекса Влизько (1908-1934) Влизько Олекса Федорович народився 17 лютого 1908 року на станцiï Боровйонка Крестецького повiту Новгородськоï губернiï, де його батько служив дяком, псаломщиком. Там i почав навчання, а продовжив його на батькiвщинi дiда - в с. Сингаïвка на Звенигородщинi. У 13 рокiв важко перехворiв на скарлатину i втратив слух. Ця травма компенсувалася вольовим розвитком пам'ятi, начитанiстю: книжка стала для нього одним iз основних джерел формування художньоï та соцiальноï свiдомостi. Вiн закiнчив мовно-лiтературний факультет Киïвського iнституту народноï освiти. 1928 року подорожував по Нiмеччинi, згодом - по нагiр'ях Памiру. В лiтературу його ввiв Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши в Киïвському журналi "Глобус" (1925, ч. 22) вiрш "Серце на норд". З того часу вiршi Влизька починають систематично друкуватися у рiзних журналах i газетах УРСР. Найчастiше - у футуристичному органi Михайла Семенка "Нова Генерацiя". Влизько належав до лiтературноï органiзацiï "Молодняк" i УСПП. У першому номерi органу ВУСППу "Лiтературнiй газетi" були надрукованi напутнi рядки вiрша О. Влизька "Поетовi". "Не лицемiр, поете, серцем, i не роби iз нього шарж, - замало глянути крiзь скельця, на бунт, виспiвуючи марш" (1927).


Книжка "За всiх скажу" сприймається як вiдповiдь на гострi питання, поставленi дискусiєю 1925-1928 рокiв, про шляхи розвитку украïнськоï лiтератури. Тогочаснi критики дали напрочуд високу оцiнку поетичному дебютовi молодого автора. Визнання перспективного таланту засвiдчила i третя премiя Наркомосу УРСР, присуджена поетовi за збiрку "За всiх скажу". 1927 р. у пресi з'явилося повiдомлення про загибель Влизька в хвилях Днiпра. Вiстка справила приголомшливе враження. Провiдний радянський критик Володимир Коряк у некролозi, вмiщеному в харкiвськiй центральнiй газетi, навiть оплакував смерть юного поета, говорячи про загибель на самому стартi "украïнського Пушкiна" (В.Коряк "Олекса Влизько" // Комунiст. - 2 серпня 1927р.). Однак iнформацiя виявилася неточною, а сам Влизько спростував некрологи весело-iронiчною заявою в пресi та новими книжками: "Живу, працюю!" (1930), "Книга балад" (1930), "Рейс" (1930), "Моє ударне" (1931), "П'яний корабель" (1933), "Мiй друг Дон-Жуан" (1934). Однак рання смерть таки була долею Влизька. Як i всi представники демократично мислячоï iнтелiгенцiï потрапляє за грати, адже бачив в УРСР не що iнше, як "рай за дротами". Москвi не сподобалось його розумiння iндустрiалiзацiï - оновлення, модернiзацiя, визволення. Його оголошено "ворогом народу". Виïзною сесiєю вiйськовоï колегiï Верховного Суду СРСР на закритому засiданнi 14 грудня 1934 року, в числi 28-ми iнших, О.Влизьку було винесено смертний вирок, який того ж дня було виконано. Ю.Лаврiненко у книзi "Розстрiляне вiдродження" зазначає, що "Влизько-поет - це тiльки обiрваний початок. Або, як вiн сам про себе писав у передмовi до "Живу, працюю!", - "тiльки етап i шукання нових форм... До синтетичноï рiвноваги ще далеко..." З його жадiбнiстю, темпераментом, естетичним полiморфiзмом не легко дiйти "синтетичноï рiвноваги" за кiлька даних йому долею лiт. А все ж елементи власноï синтези в ньому вже починали проявлятися. Якiв Савченко писав з приводу Влизьковоï "Дев'ятоï симфонiï": "Я не знаю нiчого кращого в украïнськiй поезiï останнього десятилiття щодо такоï шляхетностi думок, такого мiцного й суцiльно-пафосного пiднесення i, нарештi, такоï широти й людяностi мислення. Це тим паче вражає, що Влизьковi всього 19 рокiв". Коротенький восьмирiчний лiтературний шлях Влизька позначений динамiчними шуканнями, рiзнорiднiстю форм, жанрiв, тем. Класицизм, футуризм, "виробнича поезiя" й агiтка, а над усiм i, передусiм, активний вiтаïстичний романтизм.
Твори: "Вибранi поезiï" - К.,1963; "Вогонь любовi" - К.:1968.
Критика: Новиченко Л. Поет недоспiваноï пiснi // Влизько О. Вибранi поезiï.
Олекса Влизько (1908-1934) Влизько Олекса Федорович народився 17 лютого 1908 року на станцiï Боровйонка Крестецького повiту Новгородськоï губернiï, де його батько служив дяком, псаломщиком. Там i почав навчання, а продовжив його на батькiвщинi дiда - в с. Сингаïвка на Звенигородщинi. У 13 рокiв важко перехворiв на скарлатину i втратив слух. Ця травма компенсувалася вольовим розвитком пам'ятi, начитанiстю: книжка стала для нього одним iз основних джерел формування художньоï та соцiальноï свiдомостi. Вiн закiнчив мовно-лiтературний факультет Киïвського iнституту народноï освiти. 1928 року подорожував по Нiмеччинi, згодом - по нагiр'ях Памiру. В лiтературу його ввiв Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши в Киïвському журналi "Глобус" (1925, ч. 22) вiрш "Серце на норд". З того часу вiршi Влизька починають систематично друкуватися у рiзних журналах i газетах УРСР. Найчастiше - у футуристичному органi Михайла Семенка "Нова Генерацiя". Влизько належав до лiтературноï органiзацiï "Молодняк" i УСПП. У першому номерi органу ВУСППу "Лiтературнiй газетi" були надрукованi напутнi рядки вiрша О. Влизька "Поетовi". "Не лицемiр, поете, серцем, i не роби iз нього шарж, - замало глянути крiзь скельця, на бунт, виспiвуючи марш" (1927).


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация