<< Главная страница

Марко ВОРОНИЙ


Вороний Марко Миколайович (псевдонiм Антiох) народився 5 березня 1904 року в сiм'ï поета М.К.Вороного. Писати почав у 16 лiт, навчаючись у Чернiгiвськiй гiмназiï. Був студентом Киïвського музично-драматичного iнституту iменi М. Лисенка та Киïвського iнституту народноï освiти.
Друкуватися в журналах почав у 20-х роках. Автор збiрок вiршiв для дiтей "Будiвельники", "Коники", "Носорiг", "Ставок", "Червонi краватки" (1930), збiрки поезiй "Форвард" (1932).
Успiшно виступав у жанрi сонета, мрiяв видати книжку-сонетарiй. Фiлософська лiрика поета, особливо на релiгiйнi теми, вражає своєю глибиною й прозiрливiстю. Кращi вiршi цiєï тематики ("Молитва", "Церкви i янголи", "Рiздвяна елегiя", "Отчизна") ввiйшли до "Хрестоматiï украïнськоï релiгiйноï лiтератури" (Мюнхен-Лондон, 1988).
Працював на кiнофабрицi, а також виконував лiтературну роботу на договiрнiй основi. У рукописному, вiддiлi Iнституту лiтератури iменi Т. Г. Шевченка АН УРСР зберiгаються довiдки про безробiття, виданi М. Вороному 1927 року Спiлкою працiвникiв освiти (Харкiв) та Спiлкою робiтникiв полiграфiчного виробництва (Киïв).
Восени 1933 року, коли посилилися репресiï проти украïнських письменникiв. М. Вороний змушений був виïхати до Москви, де майже рiк працював у редакцiï журналу "Наши достижения".
Арештований 19 березня 1935 року в Києвi органами НКВС УРСР. Згiдно з протоколом трусу, у нього вилучено рукописи та особисте листування у трьох теках, а також книги М.Грушевського ("Iсторiя украïнськоï лiтератури", "Украинский народ в прошлом и настоящем"), С.Єфремова ("Iсторiя украïнського письменства"), iсторичнi працi М.Костомарова, "Твори" Т.Шевченка за редакцiєю С.Єфремова та iн. Нiчого з цього на клопотання матерi поета органи НКВС не повернули.
Слiдство велося по груповiй справi, в якiй, крiм М.Вороного, фiгурували М.Зеров, А.Лебiдь, Л.Митькевич, Пилипенко i П.Филипович. Усiх ïх звинувачували в належностi до контрреволюцiйноï нацiоналiстичноï групи, що готувала повалення Радянськоï влади на Украïнi, а також терористичнi акти проти радянських i партiйних керiвникiв.
З цiєï групи до реабiлiтацiï дожив лише Л.Митькевич, який 1957 року заявив прокуроровi, що слiдство у ïхнiй справi велося з грубими порушеннями соцiалiстичноï законностi.
Як з'ясовано перевiркою вiйськовоï прокуратури, колишнiй спiвробiтник НКВС УРСР Овчинников, який брав участь у розслiдуваннi цiєï груповоï справи, за порушення соцiалiстичноï законностi був засуджений, а його колега Лiтман звiльнений з органiв державноï безпеки за фальсифiкацiю матерiалiв слiдства.
Тому зрозумiло, яким чином у слiдчому томi М. Вороного з'явилася така заява, датована 14 квiтня 1935 року (подаємо мовою оригiналу): "Заявляю о том, что со дня моего ареста 19 марта 1935г. в течение 20 суток, уже находясь в стенах НКВД, я вел себя как предатель, как классовый враг, ни одного слова правду не говорил, но с 8 апреля я решил еше раз навсегда порвать с моим националистическим прошлым, и начал говорить искренне, ничего о себе не утаивая, отдавал всего себя, какой я есть, на руки пролетарского правосудия. И с указанного времени ни одного слова лжи мной не было сказано".
Зломивши волю М.Вороного, слiдчi надиктували йому зiзнання, якi втягували в той чорний вир понад два десятки лiтераторiв i журналiстiв, з якими вiн спiлкувався (крiм арештованих у спiльнiй справi, М.Бажан, М.Рильський, Ю.Яновський, М.Жук, Ю.Меженко та iн.).
10 квiтня 1935р., коли М.Вороний уже "начал говорить искренне", вiн визнав, що належав до контрреволюцiйноï органiзацiï, мета якоï "повалення Радянськоï влади i створення самостiйноï буржуазно-нацiоналiстичноï Украïни".
Вiйськовий трибунал Киïвського вiйськового округу на закритому судовому засiданнi 1-4 лютого 1936 року засудив Вороного М. М. на 8 рокiв позбавлення волi у виправно-трудовому таборi.
Вiдбував покарання на Соловках, де працював в основному на сiльськогосподарських роботах.
Як видно iз архiвно-слiдчоï справи М.Вороного, вiн, перебуваючи в ув'язненнi, звертався з заявою в органи НКВС, в якiй вiдмовлявся вiд зiзнань, даних на попередньому слiдствi та в судi, i просив переглянути його справу.
9 жовтня 1937р. трiйкою, НКВС по Ленiнградськiй областi Вороного М.М. засуджено до розстрiлу. Вирок виконано 3 листопада 1937р.
У липнi 1956 року 76-лiтня мати поета Вiра Миколаïвна звернулася до вiйськовоï прокуратури з проханням з'ясувати долю сина, про якого вiд вересня 1937-го нiчого не знала, хоч неодноразово зверталася в рiзнi iнстанцiï, аж на iм'я Сталiна.
Ухвалою Вiйськовоï колегiï Верховного Суду СРСР вiд 23 сiчня 1958 року обидва вироки стосовно Вороного М.М. скасовано, а справу припинено за вiдсутнiстю складу злочину. Iван Iльєнко ЛУ 25(4434) 20.06.1991
Марко ВОРОНИЙ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация