Микола ВОРОНИЙ



Вороний Микола Кiндратович (лiт. псевдонiми - Арлекiн, Вiщий Олег, Микольчик, Сiрiус та iн.) народився 24 листопада 1871 року на Катеринославщинi в сiм'ï ремiсника. Навчався в Харкiвському i Ростовському реальних училищах, згодом - у гiмназiï в Ростовi-на-Дону.
Ще гiмназистом почав писати вiршi, захопився творчiстю Т.Шевченка, театром М.Кропивницького, полiтичною лiтературою. Потрапив у поле зору полiцiï (арешти, обшуки) М.Вороному заборонили вступати до унiверситету, проживати в Петербурзi та унiверситетських мiстах. З драгомановцем С.Єрастовим органiзував у Ростовi-на-Дону "Украïнську громаду". У Харковi перебував пiд впливом таємного "Братства тарасiвцiв". Мав намiр виïхати до Болгарiï i вступити до Софiйського унiверситету, куди вабила його постать улюбленця революцiйноï молодi М. Драгоманова. Але в день його приïзду до Львова надiйшла телеграма, що М.Драгоманов помер.
Навчався у Вiденському унiверситетi, потiм у Львiвському, заприязнився з I.Франком, входив до редколегiï журналу "Жите i слово", працював режисером у театрi "Руська бесiда".
З 1897 по 1900 рiк - актор трупи М Кропивницького.
Видав збiрки вiршiв "Лiричнi поезiï" (1911), "В сяйвi мрiй" (1913), виступав з театрознавчими статтями.
"В революцiю 1917 року, - пише М.Вороний в автобiографiï, - я брав дуже енергiйну участь, особливо на початку (при моïй участi органiзовувалось перше ядро Центральноï Ради), влаштовував мiтинги......
Восени 1917 року став директором i режисером "Нацiонального театру", який вiдкрив своєю постановкою "Пригвожденних" В.Винниченка. "Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захоплений театральним хаосом, - пише вiн в автобiографiï. - Далi: голод, морози, пайки i ускладнення моєï хвороби неврастенiï кишок". Змучений i виснажений, поет у 1920 роцi емiгрував до Варшави ("ïхав з неохотою, з мусу"), де працював "старшим аташе з правами радника" при УНР-iвському урядi (для зв'язку з культурними колами Польщi). У Варшавi видав збiрку поезiй "За Украïну" (1921). Переïхав до Львова, де викладав у консерваторiï та в органiзованiй ним драматичнiй школi, видав театрознавчi книги "Режисер", "Драматична примадонна"', мистецтвознавчу - "Пензлем i пером".
Повернувся на Радянську Украïну 1926 року. В тодiшнiй пресi творчiсть поета розглядалася в основному у вульгарно-соцiологiчному трактуваннi, йому закидали "модернiзм" i "буржуазнiсть".
Працював викладачем на кафедрi художнього читання Харкiвського музично-драматичного iнституту. Переïхав до Києва, працював у ВУФКУ, в Укртеатрокiновидавi, писав статтi, кiносценарiï, перекладав лiбретто.
Перу М.Вороного належить низка перекладiв iз свiтовоï поезiï, зокрема "Iнтернацiоналу", "Марсельєзи", "Варшав'янки", творiв Дайте, Словацького, Пушкiна, Гумильова, Верлена, Метерлiнка та iн.
28 березня 1934 року уповноважений секретно-полiтичного вiддiлу ДПУ УРСР Акимов (Егiдес) винiс постанову про початок попереднього слiдства у справi М.К.Вороного, якому iнкримiнувалася "контрреволюцiйна дiяльнiсть". Того ж дня в ДПУ на Вороного було заповнено анкету звинуваченого, допитали його, а також (як свiдкiв) Любомира Дмитерка, Аркадiя Добровольського, Iвана Ле, Петра Колесника - всi вони поцiнували творчiсть поета як "буржуазно-естетську i нацiоналiстичну", а його самого назвали "трубадуром нацiоналiстичноï контрреволюцiï", ïхнi "свiдчення" фiгурують в обвинувальному висновку.
М.Вороний пiд час допиту рiшуче заперечував висунутi проти нього обвинувачення в приналежностi до контрреволюцiйного пiдпiлля. З нього того ж дня, 28 березня, взяли пiдписку про невиïзд. Отже, поет цього разу уникнув тюремноï камери ДПУ.
31 березня 1934 року особлива нарада колегiï ДПУ УРСР ухвалила: "Вороного Миколу Кiндратовича ув'язнити у виправтрудтабiр строком на три роки, рахуючи строк з 28 березня 1934 року, з замiною засланням у Казахстан на той же строк, на мiсце заслання направити одиночним порядком".
Не маючи надiï на повну свободу, хворий поет прохав керiвництво ДПУ УРСР визначити мiсце заслання десь ближче - Воронеж, Сталiнград, навiть Свердловськ чи Кавказ.
Судова трiйка при колегiï ДПУ УРСР 9 червня 1934 року несподiвано зглянулася й замiнила йому трирiчне заслання в Казахстан висилкою на той же строк - iз забороною проживати в Украïнi, БРСР, Московськiй та Ленiнградськiй областях.
Отже, М.Вороний змушений був жити у Воронежi, пiзнiше у Бежицi.
Влiтку 1937 року вiн з'явився в с.Глиняне Пiщанобрiдського району на Кiровоградщинi (тодi Одеськоï областi), а восени переïхав до мiста Новоукраïнка Тут почав працювати коректором у районнiй газетi, але невдовзi його було звiльнено.
Останнiй акт трагедiï М. Вороного зафiксовано в архiвнiй слiдчiй справi
Ї3945. Ця справа Одеського УНКВС була групова ("Дело Ї66162 по обвинению Павлюченко Логвина Ананьевича й др. (всего 13 чел.). Начато 14 апреля 1938 г."). Того ж дня арештували i М Вороного. Як i всiх його посправникiв (12 селян Глиняного та iнших сiл) - "за участь у контрреволюцiйнiй вiйськово-повстанськiй органiзацiï". Обвинувачення членам групи були вигаданi й неконкретнi ("дискредитував методи стаханiвськоï роботи", "вiв шкiдницьку роботу по пониженню урожайностi" i т. п.).
Про М.Вороного у постановi слiдчого сказано: "В 1934р. був засуджений колегiєю ОДПУ за контрреволюцiйну дiяльнiсть. Завербований вiдомим нацiоналiстом Шимановичем (установлюється). Завербував Гулика, компрометував заходи партiï та уряду".
29 квiтня 1938 року особлива трiйка при УНКВС Одеськоï областi розглянула справу 13-ти i всiм винесла вирок "розстрiляти".
Як свiдчить виписка iз акта, вирок стосовно всiх, у тому й числi й М.Вороного, було виконано 7 червня 1934 року о 24.00.
Президiя Кiровоградського обласного суду 10 листопада 1957 року постанову трiйки УНКВС по Одеськiй областi вiд 29 квiтня, 1938 року стосовно М.Вороного (та iнших 12 осiб) скасувала, а справу на них припинила.
Про реабiлiтацiю поета клопоталася президiя правлiння Спiлки письменникiв Украïни.
Вирок особливоï наради колегiï ДПУ УРСР вiд 31 березня 1934 року щодо М.Вороного скасовано висновком прокурора Киïвськоï областi вiд 14 листопада 1989 року (на пiдставi ст.I Указу Президiï Верховноï Ради СРСР вiд 16 сiчня 1989 року "Про додатковi заходи по вiдновленню справедливостi стосовно жертв репресiй, що мали мiсце в перiод ЗО-40-х i початку 50-х рокiв.")
Пiсля реабiлiтацiï М. Вороного вийшли такi його книги: "Вибранi поезiï" (1959), "Твори", "Театр i драма" (1989). Iван Iльєнко ЛУ 25(4434) 20.06.1991
Микола ВОРОНИЙ