Михайло Яловий (1895-1937)



Яловий Михайло Омелянович народився 5 червня 1895 року в селi Дар Надєжда, на Полтавщинi (тепер Сахновищенський район Харкiвськоï областi) в сiм'ï волосного писаря.
1916 року закiнчив Миргородську гiмназiю i вступив на медичний факультет Киïвського унiверситету. Тут вiн одразу ж прилучився до революцiйного руху, пройнявшись симпатiями до есерiв.
Пiсля Лютневоï революцiï повернувся в рiднi краï, де проводив агiтацiю серед селян, був обраний головою Костянтиноградського революцiйного комiтету, пiд час гетьманщини сидiв у полтавський в'язницi. За дорученням боротьбистiв у роки громадянськоï вiйни вiв пiдпiльну роботу в Одесi, на Херсонщинi, в Галичинi. Пiсля встановлення Радянськоï влади разом iз Василем Блакитним видавав газету "Боротьба".
У березнi 1920 року вступив до КП(б)У, iз зарахуванням стажу з 1918 року посiв мiсце редактора газети "Селянська бiднота". Потiм деякий час працював у газетi "Вiстi" Киïвського губревкому, представником украïнського уряду в Москвi, вiдповiдальним секретарем журналу "Червоний шлях" редактором "Ваплiте" членом редколегiï "Журналу для всiх", директором видавництва ЛIМ (Лiтература i Мистецтво). Брав активну участь у створеннi лiтературноï органiзацiï "Комункульт", був першим президентом ВАПЛIТЕ. Друкувався у збiрниках "Жовтень", "Шляхи мистецтва", "Всесвiт", "Знання" та iн.
Окремими виданнями вийшли друком збiрка поезiй "Верхи" (1923), комедiя "Катина любов, або будiвельна пропаганда" (1928), роман "Золотi лисенята" (1929).
Починав творчий шлях пiд псевдонiмом Михайло Красний. Сповнений вiри в революцiйнi iдеали, побудову щасливого життя i через масову перiодику агiтував за нього й своïх читачiв. Популярною була його агiтацiйна казка "Треба розжувати", що друкувалася в "Селянськiй бiднотi" (червень 1920) i тодi ж вийшла окремим виданням.
1921 року разом iз М. Семенком та В. Алешком започатковує "Ударну групу поетiв-футуристiв" у Харковi. Невдовзi в бiльшому об'єднаннi пiдписує програмну редакцiйну статтю футуристiв у альманасi "Семафор у майбутнє" (1922). Через рiк з'являється перша i остання його збiрка "Верхи" (1923). Але швидко облетить сухозлотиця експериментування i вже на початку 1925 року з футуристичного "Комункульту", письменник разом з О. Слiсаренком та Миколою Бажаном переходить до "Гарту", де тривала конфронтацiя мiж стриманим В. Блакитним та iмпульсивним Миколою Хвильовим. Згодом у критицi усталиться думка Володимира Коряка, що "Гарт" знищено прихильниками Миколи Хвильового "за допомогою групи Ялового". Як там не було, але вiдтодi Хвильовий з Юлiаном Шполом були до останнiх днiв життя найщирiшими друзями.
Це пiдтверджує й спiльнiсть позицiй письменникiв у роботi редколегiï журналу "Червоний шлях" (звiдки обидва були одночасно звiльненi постановою Полiтбюро ЦК КП(б)У вiд 20 листопада 1926 року), у всеукраïнськiй дискусiï 1925-1928 рокiв, та в лiтературнiй органiзацiï ВАПЛIТЕ. Хоча вага дiяльностi Хвильового, звичайно, була iстотно значнiшою, нiж Михайла Ялового, останнiй так само публiчно приймав на себе всi удари партiйно-адмiнiстративноï системи. Варто назвати, наприклад, принциповий публiцистичний виступ Михайла Ялового "Санкт-Петербурзьке холуйство" в оборону нацiональноï самобутностi украïнськоï культури - з приводу редакцiйноï "Самоопределение или шовинизм?" опублiкованоï у ленiнградському журналi "Жизнь искусства" 1926, N 14.
У серединi 20-х рокiв Юлiан Шпол почав писати малу прозу в романтичному ключi очевидно пiд впливом Миколи Хвильового. Основним гаслом (iдеєю) яких є: революцiя - понад усе! Заради неï можна йти на будь-якi жертви... У цьому ж ключi написано роман "Золотi лисенята". Але романтичний стиль поєднано з iмпресiонiзмом.
1929 року "Золотi лисенята" з'явилися окремим виданням, потiм - повторно. Та широкого резонансу роман не набрав, залишився непомiчений критикою.
Пробував письменник виявити себе i в гумористично-iронiчнiй прозi та драматургiï: комедiя "Катина любов або будiвельна пропаганда" (1928), оповiдання "Голомозий гевал" (1927) та "Веселий швець Сябро" (1930).
Але слiд зазначити, що Михайло Яловий насамперед був громадським дiячем, дбайливим, щирим товаришем, а вже опiсля - митцем. Його твори немов "запiзнювалися" у своïй функцiональностi, у них майже нема "живого" навколишнього матерiалу i тому часто на момент публiкацiï не знаходили свого читача. Художнiм об'єктом Юлiана Шпола залишалися романтика вiдшумiлоï доби в той день, коли була чистою вiра у високi iдеали революцiï, у ïхнє неодмiнне звершення на рiднiй землi. Можливо оминаючи дiйснiсть, не хотiв ятрити своє сумлiння розчаруванням. А "поблажливiсть" до його творiв у середовищi прискiпливих ваплiтян пояснювалася, можливо й тим, що бiльшiсть з них в його героях крiзь символiчнi образи, романтичний ореол впiзнавати свою юнiсть яку, попри всi розчарування, викреслити з пам'ятi неможливо.
В нiч з 12 на 13 травня 1933 року на квартирi Михайла Ялового працiвники ДПУ УРСР провели трус, а господаря заарештували.
31 травня 1933 року ЦКК КП(б)У виключила з партiï Михайла Омеляновича Ялового з мотивацiєю, що вiн "пробрався" в ïï ряди "з метою створення контрреволюцiйноï фашистськоï органiзацiï, яка ставила перед собою завдання повалити Радянську владу".
Оперуповноважений секретно-полiтичного вiддiлу ДПУ УРСР Пустовойтов у своïх звинувачувальних висновках пiсля допитiв стверджував, що член пiдпiльноï боротьбистськоï органiзацiï Яловий М.О. входить до центру УВО. За завданням органiзацiï, "яку очолював Шумський, брав участь у групуваннi контрреволюцiйних кадрiв серед лiтераторiв... Пiсля розгрому шумськiзму i переходу боротьбистськоï органiзацiï до новоï тактики пiдготовки збройного повстання Яловий брав активну участь у контрреволюцiйнiй повстанськiй роботi, особисто проводячи вербування в Красноградському районi". Вiв також шпигунську роботу, передаючи у польське консульство матерiали шпигунського характеру, мав доручення "пiдготувати замах на тов. Постишева".
Яловий винним себе не визнав. Проте судова "Трiйка" при колегiï ДПУ УРСР своєю постановою вiд 23 червня 1933 року позбавила його волi на 10 рокiв. Спецконвоєм 11 травня 1934 року вiн був направлений у Сєвєрлаг ОДПУ м. Лодейне поле. На засланнi судова трiйка УНКВС Ленiнградськоï областi 9 жовтня 1937 року винесла вирок: вища мiра покарання через розстрiл.
19 червня 1957 року Вiйськовий трибунал Ленiнградського вiйськового округу скасував попереднi вироки i припинив справу за вiдсутнiстю складу злочину. Михайло Яловий був реабiлiтований посмертно.



Михайло Яловий (1895-1937)