ЮРIЙ ЯНОВСЬКИИ (1902 -1954) Псевдонiми - Георгiй Ней, Юрi Юрченко. Юрiй Iванович Яновський народився 27 серпня 1902р. в с Майєрове тепер Компанiïвського району Кiровоградськоï областi в селянськiй родинi.


У 1908 р. у пошуках кращого життя родина переïхала до Єлисаветграда.
У 1919 р. Юрiй на вiдмiнно закiнчив Єлиcаветградське реальне училище, працював у адмiнiстративному вiддiлi повiтового виконкому, в повiтовому статистичному бюро i водночас навчався в механiчному технiкумi. Протягом 1922 -1924 pp. юнак навчався на електротехнiчному факультетi Киïвського полiтехнiчного iнституту, але через матерiальнi злиднi його не закiнчив.
У 1922 р. Яновcький пiд псевдонiмом Георгiй Ней в Киïвськiй газетi "Пролетарская правда" надрукував перший вiрш "Море" росiйською мовою.
У 1924 р. у газетi "Бiльшовик" опублiкував украïнською мовою вiрш "Дзвiн" i новелу "А потiм нiмцi тiкали". Наступного року Яновський видав збiрку новел "Мамутовi бивнi", якийсь час працював у редакцiï газети "Бiльшовик", активно виступав як публiцист, пiдписуючи своï статтi та нариси псевдонiмом Юр. Юрченко. У1926 -1927 pp. вiн працював головним редактором на Одеськiй кiнофабрицi, надрукував збiрку новел "Кров землi". У 1928 р. Яновський видав єдину поетичну збiрку "Прекрасна УТ", хоча поезiï продовжував писати все життя; надрукував перший роман "Майстер корабля".
Роман "Чотири шаблi" з'явився у 1930р. Критика звинуватила Яновського в "нацiоналiстичнiй романтицi", згодом були створенi драми "Дума про Британку", 1937; "Потомки", 1938; збiрка новел "Короткi iсторiï", 1939. У 1939р. Яновський одним з перших серед письменникiв був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. За роки вiйни Ю. Яновський написав драму "Син династiï" (1942), видав збiрку оповiдань "Земля батькiв" (1944). У 1947 р. був опублiкований роман "Жива вода", за який письменника радянська критика звинуватила в "спотвореннi радянськоï дiйсностi". Вiн був змушений надрукувати в "Лiтературнiй газетi" лист, у якому "визнав" i свою "вiдiрванiсть од життя", i "формалiстичний задум" роману, i "шкiдливi деталi" в ньому (навiть пiдготував нову редакцiю твору, який пiд назвою "Мир" побачив свiт вже пiсля смертi в 1956р.). За цикл "Киïвськi оповiдання" у 1949р. письменник отримав Сталiнську премiю.
Як сценарист Ю. Яновський створив сценарiй художнього фiльму "Зв'язковий пiдпiлля" (1951), лiтературний сценарiй "Павло Корчагiн" (за мотивами роману М. Островського "Як гартувалася сталь", 1953) та сценарiй документального фiльму "Микола Васильович Гоголь" (1952). У 1953 р. Ю. Яновський видав драму "Дочка прокурора", яка стала важливою художньою сторiнкою i в украïнськiй драматургiï середини 50-х рокiв, i в тогочасному театральному життi. 25 лютого 1954 р. письменник помер. "Майстер корабля", перший роман Юрiя Яновського, увiбрав частку того безпосереднього життєвого досвiду, що його молодий письменник набув за час роботи на Одеськiй кiнофабрицi. У цьому творi вiн намагається сягнути найглибших надр психiки, блакитних веж романтики. Епiзоди з персонажами твору (бiльшiсть iз них мала реальних прототипiв - працiвникiв Одеськоï кiнофабрики) поданi через осмислення ïх у своïх мемуарах сiмдесятирiчним кiномайстром То-Ма-Кi (Товариш Майстер Кiно), прототипом якого вважають самого Яновського. Сюжет твору - новий для тогочасноï украïнськоï лiтератури: режисер Сев (прототипом якого вважають О. Довженка) знiмає фiльм про матроса Богдана. Для зйомок будується справжнiй вiтрильник, на якому потiм плаватимуть учнi мореходноï школи. Дуже органiчно вплетенi в роман нотатки синiв героя, листи його коханоï - балерини Тайях, розповiдi матроса Богдана й роздуми самого мемуариста. Вiдтак перед читачем вимальовуються не просто буднi з життя й творчостi украïнських кiномайстрiв 20-х pp., не лише ïхнi турботи в зв'язку зi створенням сценарiю фiльму та будiвництвом для цього спецiального корабля, а широкi картини творчого життя людини, за яким стоïть великий узагальнюючий смисл, що все життя на планетi має будуватися з творчим натхненням, з турботою про культуру кожноï нацiï, про завтрашнiй день людства, i тодi майбутнє перетвориться на казковий край мирноï працi й гармонiйно розвинених особистостей. Критика неоднозначно сприйняла твiр, адже, з одного боку, роман був, безперечно, цiкавий, а з iншого - порушувався основний пiдхiд до "iдейностi радянського твору", бо тут був вiдсутнiй герой-пролетарiй, не оспiвувалась краса "щасливоï радянськоï дiйсностi". Дику силу Такоï вульгаризацiï Ю. Яновський боляче вiдчував i пiзнiше - пiсля опублiкування роману "Чотири шаблi", який став однiєю з найдраматичнiших сторiнок в iсторiï украïнськоï лiтератури, адже ще пiвстолiття вiн залишався предметом найбезглуздiшоï критики i був, по сутi, вилучений з лiтературного процесу. За Ю. Яновським тягнувся шлейф звинувачень, нiби його роман творився на хвилi "нацiоналiстичноï романтики". Роман "Чотири шаблi" розповiдає про пiсляреволюцiйнi подiï в Украïнi, коли краïна перетворилася на один iз найзапеклiших плацдармiв Громадянськоï вiйни. Повсюди формувались бойовi загони, щоб захистити революцiю. Такi ж загони чи навiть цiлу армiю взялися створити й четверо друзiв
- героï роману "Чотири шаблi": Шахай, Остюк, Галат i Марченко. Твiр розпочинається змалюванням весiлля Шахая. Пiд час вiнчання молодих у церквi, яка оздоблена живописом на сюжети з козацького життя, друзi пройнялися духом нацiональноï iсторiï, i це надихнуло ïх пiти шляхом своïх героïчгiих предкiв, розпочавши iсторичну битву за свою землю i волю. Структура "Чотирьох шабель" - пiсенна. Таку форму письменник обрав тому, що пiсня - один iз найлаконiчнiших художнiх жанрiв. Все те, що було "поза пiснями", тобто являло собою "буднi революцiï" ("довгi ночi дебатiв, божевiльнi днi пiдготовок, штабних розробок...") у романi свiдомо опущено, завдяки чому досягнуто стислостi й поетичностi в художньому осмисленнi теми. Роман складається iз семи окремих роздiлiв - новел, що також стало новаторством в украïнськiй лiтературi (пiзнiше традицiю роману в новелах продовжить О. Гончар своïм твором "Тронка"). Героï твору: Шахай, Остюк, Галат, Марченко - абсолютно рiзнi, але об'єднанi спiльною метою в своєму бажаннi врятувати краïну. Автор навмисне ставить ïх у такi ситуацiï, в яких максимально виявилась би ïхня глибинна суть, козацька вiдвага, геройство, сила. Наступним визначним твором у доробку Яновського став роман "Вершники" який по-своєму продовжував, а почасти й "тлумачив" твiр "Чотири шаблi". У "Вершниках" кожний герой дiстав точну полiтичну характеристику (петлюрiвець, де-нiкiнець, махновець, бiльшовик...) Уже в першiй новелi "Подвiйне коло" дiя розгортається досить драматично: у революцiннiй боротьбi один проти одного виступили брати Половцi, якi не жалiли братських життiв у бажаннi вiдстояти своï полiтичнi погляди - i по черзi на землю летять голови Половцiв (денiкiнця Андрiя, петлюрiвця Оверка, махновця Опанаса), цю ïх "стинають" один одному рiднi брати. Непереможним залишається тiльки бiльшовик Iван Половець, що цiлком "узгоджувалося" з розвитком пореволюцiйноï iсторiï, але водночас повiвало на читача неприхованою нелюдською жорстокiстю. Суть тiєï жорстокостi "пояснив":Iвановi комiсар Герт: мовляв, братовбивча вакханалiя зчинилася тому, що брати були хоч i одного роду, та не одного класу. Дiяли, отже, закони класовоï боротьби, суть яких висловив той же комiсар Герт: "... рiд розпадається, а клас стоïть". Мотив розпаду людського роду, що почався з революцiєю, це лише один мотив "Вершникiв", бо роман був своєрiдним компромiсом з офiцiйною критикою i тому написаний iдеологiчно правильно: є тут i провiдна роль бiльшовицькоï, партiï, i перемога червоного прапрра, i оспiвування героïзму комунiстiв. Але твiр все ж таки не такий однозначний, бо за перемогою червоноармiй-ця Iвана Половця явно вбачаються схвильованi роздуми самого Яновського: автор не пiдтримує кривавоï рiзнi, хоч вона нiбито й виправдовується свiтлим майбутнiм. Адже як може будуватись майбутнє пiсля прокляття рiдного брата, пiсля порушення простоï батькiвськоï заповiдi: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують .згоду". Композицiйно роман складається з .восьми новел, якi не пов'язанi єдиним сюжетом, але поєднанi головною авторською настановою: показати через внутрiшнiй свiт героïв iсторичну необхiднiсть перетворення земноï свiтобудови. У кожнiй новелi персонажам надається роль символiв. Символiчний Iван Половець у новелi "Подвiйне коло"; символiчне свiтло випромiнюють його батьки в "Шаландi в морi" i безiменний листоноша з "Листа у вiчнiсть"; символiчнi також образи комiсара Данила Чабана ("Дитинство"), командира полку Чубенка ("Чубенко - командир полку"); ватажка загону "двох босих сотень" Шведа ("Батальйон Шведа") та i я. Вони представленi автором у поетичному ключi, в ключi глибокого психологiчного драматизму вiдтворенi ситуацiï, в яких вони дiють. Це справжнi лоеми не лише про розпад, а и про збереження роду й творення добра на землi (батьки братiв Половцiв), про красу украïнського степу i неба ("Дитинство "), про людську витривалiсть i жадання свободи ("Лист у вiчнiсть", "Чубенко
- командир полку"). Втiлюють вони в собi людське й нацiональне прагнення героïв збудувати кращий свiт на землi. Розвинута у "Вершниках" романтична форма художнього освоєння життя зiткнулась у другiй половинi 30-х pp. iз рядом перешкод. Найголовнiша з них - "офiцiйне" утвердження на Першому з'ïздi письменникiв СРСР методу соцiалiстичного реалiзму. Романтизмовi в ньому вiдводилася прислужницька роль пафосу - уславлення кожного кроку радянськоï iсторiï. Ю. Яновський - це ще одна трагiчна постать в украïнськiй лiтературi. Талановитий майстер, який фактично за десять рокiв молодого життя створив своï найкращi твори, що збагатили нашу лiтературу, решту часу був змушений виправдовуватись i пiдлаштовуватись пiд настанови кабiнетних посередностей i писати на замовлення. Але незважаючи на гонiння з боку критики, спадщина письменника здобула широке визнання читачiв. Його твори двiчi виходили п'ятитомними виданнями. Кращi з них перекладенi багатьма мовами, опублiкованi в Болгарiï, Нiмеччинi, Польщi, Угорщинi, Чехословаччинi, Австрiï, Iталiï, Францiï.
ОСНОВНI ТВОРИ: Збiрка нарисiв "Голлiвуд на березi Чорного моря", збiрки оповiдань "Мамутовi бивнi", "Кров землi", повiсть "Байгород", романи "Майстер корабля", "Дочка прокурора". ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Мовчан Р. Неоромантична проза Юрiя Яновського: "Майстер корабля", "Чотири шаблi" //Дивослово. - 2001. - Ї7. 2. Смолич Ю. Злигоднi Юрiя Яновського // Сучаснiсть. - 1971. - - 7 Ї8. 3. Лист у вiчнiсть: Спогади про Юрiя Яновського. - К-, 1980. 4. Панченко В. Юрiй Яновський. Життя i творчiсть. - К., 1988. 5. Кiноспадщина Юрiя Яновського. - К-, 1987. 6. Юрiй Яновський // Iсторiя украïнськоï лiтератури XX ст.: У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. - К., 1998. - Кн. 1. 7. Юрiй Яновський // Украïнське слово: Хрестоматiя украïнськоï лiтератури та лiтературноï критики XX ст.: В 4 кн. - К., 2003. - Кн. 2.
ЮРIЙ ЯНОВСЬКИИ (1902 -1954) Псевдонiми - Георгiй Ней, Юрi Юрченко. Юрiй Iванович Яновський народився 27 серпня 1902р. в с Майєрове тепер Компанiïвського району Кiровоградськоï областi в селянськiй родинi.