<< Главная страница

Яворницький Дмитро Iванович (1855-1940) iсторик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник Народився 7 листопада 1855 року в селi Сонцiвцi Харкiвського повiту (нинi село Борисiвка Дергачiвського району Харкiвськоï областi) в родинi сiльського псаломщика i селянки. З 1867 року навчався у Харкiвському повiтовому училищi. 1874 року вступив до Харкiвськоï духовноï семiнарiï, але не закiнчив ïï i 1877 року вступив до Харкiвського унiверситету на iсторико-фiлологiчний факультет. Слухав лекцiï Олександра Потебнi та Миколи Сумцова, вiльнолюбнi iдеï яких справили вплив на формування свiтогляду Яворницького в умовах заборони царським урядом у 70 Ї80-х роках украïнського слова та переслiдувань украïнських дiячiв культури. По закiнченнi унiверситету 1881 року був залишений як обдарований студент позаштатним стипендiатом для пiдготовки до професорського звання. Водночас працює у 3-й Харкiвськiй чоловiчiй гiмназiï викладачем iсторiï. З 1897 року, вiдмовившись вiд офiцiйно запропонованоï на факультетi теми з загальноï iсторiï, починає студiювати iсторiю Запорожжя. У 1881


-1882 роках вийшла перша його праця - "Виникнення i будова Запорозького Коша", за що його було позбавлено унiверситетськоï стипендiï. Здiйснює експедицiï по мiсцях Запорозькоï Сiчi. З весни 1884 року читає серiю публiчних лекцiй пiд назвою "Про запорозьких козакiв", бере участь у роботi Iсторико-фiлологiчного товариства разом з О.Потебнею, М.Сумцовим, Д.Багалiєм, П.Єфименком. 1884 року унiверситетське начальство за сепаратизм та вiдверте украïнофiльство звiльняє Яворницького з посади в унiверситетi. Позбавлений засобiв до iснування i можливостi займатися улюбленою працею, 1885 року вiн переïжджає до Петербурга, де знайомиться з I.Рєпiним, О.Сластьоном, Д.Мордовцевим, М.Микешиним, пише низку статей з iсторiï Запорожжя, передмову до поеми "Гайдамаки", що вийшла росiйською мовою з iлюстрацiями О.Сластьона. Того ж року Яворницький стає членом Археологiчного товариства, викладає iсторiю в кiлькох навчальних закладах, влаштовує суботнi вечори, якi вiдвiдували його земляки, письменники, художники, студентська молодь. За порадою Яворницького Iлля Рєпiн починає працювати над картиною "Запорожцi пишуть листа турецькому султановi", користуючись матерiалами та колекцiєю вченого. Дмитро Iванович надихнув Миколу Лисенка на створення опери "Тарас Бульба". 16 червня за полiтичну неблагонадiйнiсть Яворницького знову позбавлено права викладати i звiльнено з роботи. 1888 року опублiковано двотомник "Запорожжя у залишках старовини i переказах народу" та "Збiрник матерiалiв для iсторiï запорозьких козакiв". 1891 року Яворницький повертається до Харкова в пошуках роботи, але, не знайшовши ïï, знову ïде в Петербург. Навеснi 1892 року виходить перший том "Iсторiï запорозьких козакiв", а невдовзi Яворницького посилають у трирiчне вiдрядження, а фактично висилають у Середню Азiю, де вiн працює молодшим чиновником особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторi в Самаркандi. 1895 року, вiдбувши заслання, вчений вiд
Їïжджає до Варшави, планує скласти у Варшавському унiверситетi магiстерський iспит. З 1897 року властi дозволили Яворницькому жити в Москвi, де вiн стає приват-доцентом Московського унiверситету. 1902 року захистив у Казанському унiверситетi магiстерську дисертацiю. Того ж року переïхав до Катеринослава, став директором Музею старожитностей Катеринославськоï губернiï. З 1920 по 1933 рiк працював в Iнститутi народноï освiти у Катеринославi, у 1925
-1929 роцi завiдував кафедрою украïнознавства, був професором. З 1927 року
- вiдповiдальний керiвник експедицiï з виявлення старожитностей пiд час будiвництва Днiпрогесу. До останнiх днiв життя завiдував Днiпропетровським iсторичним музеєм, брав участь у численних експедицiях по мiсцях Запорозькоï Сiчi. Крiм фундаментальноï "Iсторiï Запорозьких козакiв" у трьох томах (1892 -1897), написав ще понад двiстi праць, присвячених здебiльшого украïнськiй iсторiï. Виступав також як поет i прозаïк, уклав "Словник украïнськоï мови" (1920). З 1929 року - дiйсний член Академiï наук УРСР. Помер Дмитро Iванович Яворницький 5 серпня 1940 року. Поховано видатного вченого у Днiпропетровську, на територiï створеного ним музею, що носить його iм Їя. Дмитро Iванович Яворницький був людиною надзвичайно рiзнобiчних iнтересiв, iнiцiативним i невтомним трудiвником на нивi нацiональноï культури. З його iменем насамперед пов Їязана подвижницька праця iз збирання, дослiдження й популяризацiï iсторiï запорозького козацтва. Вiн залишив помiтний слiд як археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, автор великоï кiлькостi наукових статей, публiкацiй у перiодичних виданнях. Праця над темами з iсторiï украïнського козацтва в умовах дiï в Росiï Емського та Валуєвського указiв про заборону украïнськоï культури була виявом його патрiотизму та громадянськоï мужностi. Усе, що вийшло з-пiд пера невтомного дослiдника, позначене його особливою любов Їю до iсторiï Запорожжя. Яворницький був одним з перших украïнських вчених, якi своï дослiдження грунтували на комплексному вивченнi того чи iншого iсторичного явища. Як i Федiр Вовк, Володимир Антонович, Павло Чубинський, Михайло Грушевський, вiн своï iсторичнi дослiдження робив на базi археологiï, археографiï, етнографiï, фольклору, мовознавства. Яворницький був одним з перших некабiнетних вчених. За життя йому довелося брати участь у розкопках сотень курганiв, козацьких могил. Вiн був палким популяризатором науковоï археологiï як основи iсторичноï науки i обстоював захист археологiчних об Їєктiв вiд скарбошукачiв. Вагомий внесок зробив Яворницький у становлення iсторичного краєзнавства. Крiм iсторiï Запорожжя, яка й досi не втратила свого значення, вiн написав iсторiю мiста Катеринослава, села Фалiïвки-Садовоï на Херсонщинi, видав альбоми "украïнськоï старовини" та "Днiпровi пороги", науково-популярне видання "Слiдами запорожцiв", безлiч розвiдок та популяризаторських статей, якими започаткував жанр так званоï краєзнавчоï, або, як нинi ïï називають туристськоï лiтератури, надаючи ïй великого значення у популяризацiï рiдноï iсторiï серед широких верств населення. Як збирач i колекцiонер старожитностей, Дмитро Iванович був одним з перших в Украïнi органiзаторiв музейноï справи, теоретиком-музеєзнавцем, архiвiстом та археографом, знавцем архiвноï справи. Вiд самого початку своєï дiяльностi вiн дослiдив безлiч нових матерiалiв, документiв в архiвах Москви, Петербурга. Завдяки його невтомнiй працi вони побачили свiт i дали можливiсть сучасникам поновому оцiнити Запорожжя як свiтове явище, як лицарську органiзацiю з демократичним парламентським устроєм. На противагу росiйським iсторикам XIX столiття, якi висвiтлювали Запорожжя з точки зору iмперськоï офiцiйноï iсторiографiï, Яворницький формулював своï висновки на основi архiвних матерiалiв, пам Їяток археологiï, лiтописання, усноï народноï творчостi i переконливо доводив, що Сiч була прогресивним явищем протягом усього iснування i виникла як протест проти духовного насильства та поневолення украïнського народу. Заперечуючи тезу Миколи Костомарова, Олександра Лазаревського та iнших росiйських iсторикiв, якi твердили про iсторичну неминучiсть загибелi Запорозькоï Сiчi, Яворницький доводив, що знищено ïï було тому, що "Весь лад Запорозького Вiйська з його широко демократичними засадами не пасував до корiнного ладу Великоï Росiï". Демократизм i неупередженiсть ученого виявилися i в об Їєктивнiй оцiнцi ним гайдамаччини як нацiонально-визвольного руху. Вслiд за Тарасом Шевченком вiн висловлює гнiвний осуд фальсифiкаторам гайдамаччини й козацтва iсториковi Скальковському, який беззастережно називав гайдамацький рух розбiйницьким. Щодо цього питання вiн висловив своï думки у непересiчному й на сьогоднi дослiдженнi "Запорожцi в поезiï Т.Г.Шевченка" (1912), яка й нинi працює проти фальсифiкаторiв творчостi нацiонального генiя Украïни. 1914 року, коли було заборонено святкування 100-рiччя вiд дня народження Кобзаря, Яворницький, як голова ювiлейного катеринославського комiтету, цiною великих зусиль, ризикуючи вкотре втратити роботу, один в усiй росiйськiй iмперiï домiгся вiд влади офiцiйного дозволу на проведення ювiлею. Окремою яскравою сторiнкою творчоï бiографiï Яворницького є його етнографiчна та фольклористична дiяльнiсть. Збiрник зiбраних i записаних ним в експедицiях протягом 1878 -1905 рокiв взiрцiв народного мелосу - "Малоросiйськi народнi пiснi" (1906) сучасники називали кращим серед подiбних праць у тогочаснiй Росiï. Всебiчно вивчаючи життя й побут украïнського народу, Яворницький виявляв великий iнтерес до народного мистецтва, зокрема до народноï вишивки та писанкарства. Вiн дослiдив також звичай розмальовувати хати узорами й уперше квалiфiкував цей звичай як народне мистецтво, гiдне вивчення. Яворницькому належить першiсть вiдкриття й дослiдження петрикiвського декоративного розпису, нинi вiдомого в усьому свiтi. Зразки цього мистецтва завдяки Яворницькому 1905 року потрапили через археолога та етнографа Федора Вовка до колекцiï украïнського роздiлу етнографiчного вiддiлу Росiйського музею у Петербурзi. А в Катеринославському iсторичному музеï вiн зiбрав близько тисячi рiзноманiтних узорiв цих розписiв. I взагалi, створений Яворницьким Катеринославський музей був свого часу винятковим явищем культури, оскiльки зберiгав унiкальнi твори народного мистецтва, речi побутового вжитку, архiвнi матерiали. Ще однiєю важливою рисою Яворницького як збирача народноï творчостi є те, що вiн надавав великого значення виявленню i популяризацiï талановитих народних спiвцiв-кобзарiв та розповiдачiв. Дмитро Iванович вiдiграв велику роль у життi й творчостi багатьох кобзарiв, зокрема Пасюги, Кучугури-Кучеренка, Кожушка та iн. Завдяки енергiï й завзяттю немолодий вже Яворницький до початку будiвництва Днiпрогесу та пiд час його органiзовував обстеження будiвельних робiт i виявив багато цiнних знахiдок, якi могли бути назавжди втраченi. Символiчною в життi невтомного вченого й полум
Їяного патрiота Украïни була його остання подорож човном днiпровськими порогами перед ïх затопленням. Вiн розумiв, що, знищуючи пороги, котрi кiлька столiть були символом волi й звитяги запорожцiв, влада намагається стерти в пам
Їятi народу навiть згадки про славне минуле Украïни. Незважаючи на похилий вiк, Яворницький пiклувався про свiй музей, збирав лексикографiчний матерiал до словника украïнськоï мови, який у часи вiйни було втрачено. Зберiгся лист вченого за квiтень 1939 року до росiйського лiтературознавця В. Данилова, в якому Яворницький пише: "Тепер залишилося у мене на руках 50000 народних слiв
- цiлi пуди наукового матерiалу, але чи побачу я його в друцi, аллах знає, адже менi 83-й рiк". До останнiх днiв вчений дотримувався свого життєвого кредо: "Працюй, працюй, не вдивляючись уперед i не озираючись назад; працюй, не чекаючи нiзвiдки i нi вiд кого нi нагороди, нi подяки; працюй, поки служать тобi руки i поки б Їється живе серце у твоïх грудях; працюй на користь свого народу i на користь своєï Батькiвщини..."
Яворницький Дмитро Iванович (1855-1940) iсторик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник Народився 7 листопада 1855 року в селi Сонцiвцi Харкiвського повiту (нинi село Борисiвка Дергачiвського району Харкiвськоï областi) в родинi сiльського псаломщика i селянки. З 1867 року навчався у Харкiвському повiтовому училищi. 1874 року вступив до Харкiвськоï духовноï семiнарiï, але не закiнчив ïï i 1877 року вступив до Харкiвського унiверситету на iсторико-фiлологiчний факультет. Слухав лекцiï Олександра Потебнi та Миколи Сумцова, вiльнолюбнi iдеï яких справили вплив на формування свiтогляду Яворницького в умовах заборони царським урядом у 70 Ї80-х роках украïнського слова та переслiдувань украïнських дiячiв культури. По закiнченнi унiверситету 1881 року був залишений як обдарований студент позаштатним стипендiатом для пiдготовки до професорського звання. Водночас працює у 3-й Харкiвськiй чоловiчiй гiмназiï викладачем iсторiï. З 1897 року, вiдмовившись вiд офiцiйно запропонованоï на факультетi теми з загальноï iсторiï, починає студiювати iсторiю Запорожжя. У 1881


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация