<< Главная страница

ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ (рiк народження 1924) Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1824 р. у с Солошине на Полтавщинi. У 1941 p., щойно закiнчивши середню школу, пiшов добровольцем на фронт, був курсантом 2-го Киïвського артучилища, в серпнi цього ж року був поранений. Наступного року знову був тяжко поранений, потрапив у полон. У 1945 р. П. Загребельний працював у радянськiй воєннiй мiсiï в Захiднiй Нiмеччинi.


У 1946р. вiн вступив на фiлологiчний факультет Днiпропетровського унiверситету. Закiнчивши унiверситет у 1951 p., розпочав дiяльнiсть журналiста.
У 1957р. видав збiрку оповiдань "Учитель", повiсть "Дума про невмирущого", наступного року - збiрку "Новели морського узбережжя". У 1959 р. письменник розпочав пригодницько-полiтичну дилогiю, видавши перший роман "Європа 45". У 1961
-1963 pp. Загребельний працював головним редактором "Лiтературноï газети", видав другу книгу дилогiï "Європа. Захiд". Протягом 1960 -1980 pp. письменник створив основну частину своïх романiв, якi принесли йому свiтове визнання: "День для прийдешнього" (1963), "Диво" (1968), "З погляду вiчностi" (1970), "Переходимо до любовi" (1971), "Первомiст" (1972), "Смерть у Києвi" (1973), "Євпраксiя" (1975), "Розгiн" (1976), "Роксолана" (1980), "Я, Богдан (Сповiдь у славi)" (1983) та iншi. Оцiнки цих творiв були далеко не однозначнi: вiд схвальних до знищувальних, але саме це i засвiдчувало, що з'явилися твори небуденнi, автор здобув славу одного з найерудованiших письменникiв свого часу. У 1974р. за романи "Первомiст" i "Смертьу Києвi" П. Загребельний отримав Державну премiю iм. Т. Шевченка. У 1980р. твiр "Розгiн" був вiдзначений Державною премiєю СРСР. П. Загребельний у 1979 -1986 pp. очолював Спiлку письменникiв Украïни. Був депутатом Верховноï Ради СРСР 10-го i 11-го скликань, Верховноï Ради УРСР 9-го скликання. Протягом 1980 -1990 pp. письменник видав твори: "Пiвденний комфорт" (1984), збiрник "Неймовiрнi оповiдання" (1987), "В-ван" (1988), фантастичний роман "Безсмертний Лукас" (1989), "Гола душа" (1992), пригодницьку повiсть "Ангельська плоть" (1993), "Тисячолiтнiй Миколай" (1994), "Юлiя" (1997) та iншi твори. Впродовж багатьох рокiв читачi з великим iнтересом зустрiчали лiтературно-критичнi та лiтературознавчi виступи Павла Загребельного, з нетерпiнням очiкували його новi твори. П. Загребельний власноруч переробляв своï прозовi твори на п'єси: "День для прийдешнього" переробив на "Хто за? Хто проти?", а "З погляду вiчностi" на "I земля скакала менi навстрiч", якi були поставленi украïнськими театрами. За його сценарiями на Киïвськiй кiностудiï iм. О. Довженка були знятi художнi фiльми: "Ракети не повиннi злетiти" (1965), "Перевiрено
- мiн немає"(1966), "Лаври"(1974), "Ярослав Мудрий"(1982). Загребельний є автором збiрника статей, есе "Неложними устами" (1981). Основний жанр П. Загребельного ; - це роман, хоча в його доробку є i новели, i оповiдання, i повiстi. Проте серед жанрово-стильового розмаïття романiстики письменника особливе мiсце, безперечно, займає iсторична белетристика. Роман "Диво" був першим iсторичним твором П. Загребельного. Твiр має оригiнальну композицiю: у ньому поєднуються в однiй розповiдi далека минувшина й сучаснiсть, зiставляється те,'що реально було роздiлене майже тисячолiттям. Це стало можливим завдяки тому, що центром цих перiодiв виступає реальний образ Софiï Киïвськоï - дивовижноï пам'ятки архiтектури часiв князювання Ярослава Мудрого, збудованоï, за художньою версiєю П. Загребельного, талановитим майстром Сивооком, - незвичайне диво, що "нiколи не кiнчається й не переводиться", яке однаково належить як XI столiттю, так i XX. Великою мiрою собор є символiчним образом. Софiя як художнiй символ i як реальна iсторична пам'ятка, сконцентрувала в собi весь волелюбний, сильний дух народу, його невмирущiсть та нескоренiсть. Собор не нагадував вiзантiйських церков, звiдки прийшло на Русь християнство, бо не було в ньому простоти й суворостi, а було "щось буйно-рожеве, приховано-поганське", як у тих дерев'яних язичницьких святинях, що ïх у той час палили й нищили по всiй Русi. "Вiн був барвистий, як душа й уява народу, що створив його",
Їпише Пi Загребельний. Але ще бiльшим дивом у романi постають люди. Письменник детально змальовує складнi людськi долi, глибоко розкриваючи психологiю своïх персонажiв. Майстерно змальований в романi митець Сивоок, будiвничий Софiï Киïвськоï. Його доля - це доля талановитого майстра з древлянських земель, який багато блукав по тодiшнiй Русi, був ченцем у болгарському монастирi, згодом, полонений, потрапив до Вiзантiï, працював у константинопольського майстра як будiвник i оздоблювач храмiв i аж згодом, дозрiлий у своєму талантi й розумiннi життя, повернувся до Києва, на рiдну землю. З особливою уважнiстю й проникливiстю письменник розповiдає про те, як зароджується й формується в Сивооковi митець - наука в дiда Родима, язичницьке бунтування проти хрестiв, наука в Радогостi, в тiтки Звенисдеви, яка сказала, що "в нього мiж оком i рукою - те, чого нема нi в кого з людей", вишкiл по iнших краях. I нарештi
- натхненний вияв усiх його вмiнь i здiбностей у твореннi Софiйського дива. Вiдштовхуючись вiд запису в лiтописi Нестора про збудування собору Ярославом, полемiзуючи з цим твердженням лiтописця вже епiграфом з Брехта ("Хто звiв семибрамнi Фiви? В книгах стоять iмена королiв. А хiба королi лупали скелi й тягали камiння?.."), П. Загребельний створює образ русича Сивоока, талановитого митця давнiх часiв, i пристрасно переконує читача, що в славнозвiсному архiтектурному шедеврi є вiдсвiт життєвого й творчого подвигу нашого далекогопредка-слов'янин а, представника свого народу. Складним, суперечливим постає образ князя Ярослава, який зображується реальною людиною: твердим i цiлеспрямованим, але водночас жорстоким, закоханим у книги, мудрим, i в той же _ час незахищеним, слабким, як звичайний смертний.
У романi автор не просто стежить за розвитком подiй, життєвих колiзiй, а намагається дати ïм фiлософсько-етичне тлумачення, робить це досить непомiтно, ненав'язливо, часто через самих героïв. Завдяки такому глибокому проникненню в психологiю персонажiв, авторовi вдалось порушити досить багато важливих проблем не тiльки того часу, але й сучасностi: влада та мистецтво, влада i людина, талант i держава, тлiнне й нетлiнне, проблема творчого начала в людинi, свободолюбства, людськоï гiдностi, добра i зла, проблема вибору. Протягом твору автор ненав'язливо пiдводить читача до думки, що "справжня iсторiя
- це iсторiя творення, а не руйнування". Багатий iдейно-психологiчний змiст роману, розгалуження основноï його проблематики зосереджуються не лише в образах Сивоока i Ярослава. Дiд Родим, молодий стрiлець Лучук, пiдступний медовар Ситник - суцiльне втiлення зла, щирий грузин Гюргiй, майстер, позбавлений мужностi, яку дає справжнiй талант, пристосуванець з одинадцятого столiття Мiщило (це про нього Сивоок вигукує: "Бiйся посередностi, о княже!"). Серед помiтних героïв роману - i представники iншого поколiння, що належать уже двадцятому столiттю: вченi Гордiй Отава та його син Борис. Iсторик Гордiй Отава бере гору не тiльки в науковiй полемiцi з нiмецьким професором Шнурре, вiдстоюючи iдею самостiйностi й первинностi культури слов'янства, а й цiною власного життя рятує фрески Софiï Киïвськоï вiд вивезення до Нiмеччини пiд час Великоï Вiтчизняноï вiйни. Отже, героï твору дуже рiзнi, але всi вони творять iсторiю своєï землi, несуть у собi той дивовижний свiт, оригiнальний внутрiшнiй космос, що його нiко: му не зруйнувати, як i Софiю Киïвську.
Коментуючи свiй роман "Диво", П. Загребельний у лiтературно-критичнiй статтi "Спроба автокоментаря" зазначав: "Хотiлося показати нерозривнiсть часiв, показати, що великий культурний спадок, полишений нам iсторiєю, iснує не самодостатньо, а входить у наше життя щоденне, впливає на смаки нашi й почування, формує в нас вiдчуття краси й величi, ми ж платимо своïм далеким предкам тим, що ставимося до ïхнього спадку з належною шанобою, оберiгаємо й захищаємо його". Слiд зазначити, що на сьогоднiшнiй день (значною мiрою завдяки сучаснiй екранiзацiï) бiльш вiдомим i популярним твором П. Загребельного є роман "Роксолана", в якому письменник вдається до художнього осмислення реальних iсторичних подiй, розповiдаючи про п'ятнадцятилiтню Анастасiю Лiсовську, доньку священика iз Рогатина, яку захопила в полон татарська орда. Дiвчину продали в рабство; вона потрапила в гарем турецького султана Сулеймана, за рiк вибилася з простих рабинь-одалiсок в султанськi дружини (а ïх не могло бути згiдно з Кораном бiльше чотирьох), стала улюбленою дружиною султана, баш-кадуною, а пiсля смертi султана кiлька десятилiть керувала безмежною Османською iмперiєю i впливала на життя всiєï Європи. Та якщо в європейськiй iсторiï жiнки-правительки держав були явищем доволi поширеним, то в мусульманському свiтi за всю iсторiю налiчується лише два десятки iмен жiнок-правительок, i серед них iм'я Хасекi (офiцiйне iм'я султаншi). Венецiанськi посли-баïли в донесеннях iз Стамбула називали ïï Роксоланою (в перекладi - русинка, тобто жiнка з Русi), пiд цим iм'ям вона й зосталася в iсторiï.
В авторському пiслясловi П. Загребельний так коментував причину, з якоï вiн звернувся саме до образу Роксолани: "Досi постать Роксолани була безплотною, часто ставала об'єктом псевдопатрiотичних захоплень, використовувалася деякими авторами як своєрiдний рупор для ïхнiх розумувань, - тут (тобто в "Роксоланi") вона, як принаймнi здається авторовi, вiднаходить тi необхiднi вимiри i якостi, якi роблять ïï особистiстю. Власне, роман
- це iсторiя боротьби нiкому не знаноï дiвчини й жiнки за свою особистiсть, за те, щоб уцiлiти, зберегти i вберегти себе, а тодi вознестися над оточенням, може, й над цiлим свiтом". Павло Загребельний сьогоднi є одним з найпопулярнiших украïнських письменникiв, чия творча спадщина приваблює все бiльше нових читачiв. Його твори вiдомi далеко за межами Украïни, перекладалися багатьма мовами свiту, неодноразово екранiзувалися. Не всi з них стали непересiчним художнiм надбанням украïнськоï прози, але всi активно сприймалися читачем, обговорювалися критикою, тою чи iншою мiрою впливали на лiтературний процес. ОСНОВНI ТВОРИ: "Диво", "Первомiсn", "Смерть у Києвi", "Євпраксiя", "Роксолана", "Я, Богдан" (Сповiдь у славi), "Розгiн", "Пiвденний комфорт", "В-ван", "Гола душа", "Безсмертний Лукас", "Ангельська плоть", "Тисячолiтнiй Миколай", "Юлiя".
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА: 1. Загребельний П. Неложними устами. - К., 1981. 2. Дончик В. Iстина - особистiсть (Проза Павла Загребельного). - К., 1984. 3. Фащенко В. Павло Загребельний. Нарис творчостi _ к., 1984. 4. Шпиталь А. Iсторична проза Павла Загребельного. - К., 1986. 5. Слабошпицький М. Iсторiя сучасностi й сучаснiсть iсторiï // Слабошпицький М. Лiтературнi профiлi. - К.,1984. 6. Загребельний П. "Замкнене коло нашоï iсторiï - ось це я мав на увазi": Iнтерв'ю з Павлом Загребельним, автором роману "Диво" // Панченко В. Урок лiтератури. - Кiровоград, 2000.
ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ (рiк народження 1924) Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1824 р. у с Солошине на Полтавщинi. У 1941 p., щойно закiнчивши середню школу, пiшов добровольцем на фронт, був курсантом 2-го Киïвського артучилища, в серпнi цього ж року був поранений. Наступного року знову був тяжко поранений, потрапив у полон. У 1945 р. П. Загребельний працював у радянськiй воєннiй мiсiï в Захiднiй Нiмеччинi.


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация